Рішення № 18722178, 03.10.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2011 року справа № 5020-1205/2011 За позовомФонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Магазин Надежда”

(99059, м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, 16)

про стягнення 63462,23 грн, розірвання договору оренди нерухомого майна № 50-05 від 30.11.2007 та повернення (звільнення) приміщень,

Суддя Погребняк О.С.

Представники:

позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) - ОСОБА_1 - головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність б/н від 05.01.2011;

відповідач (ТОВ “Магазин Надежда”) - ОСОБА_2 - представник, довіреність № б/н від 26.08.2011.

встановив:

29.07.2011 Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Магазин Надежда” про стягнення 106798,66 грн, розірвання договору оренди нерухомого майна № 50-05 від 30.11.2007 та повернення (звільнення) приміщень.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням з боку відповідача умов договору оренди №50-05 від 30.11.2007 в частині своєчасного та повного внесення орендної плати.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 05.08.2011 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду.

Ухвалою суду від 08.09.2011 провадження у справі № 5020-1205/2011 за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Магазин Надежда” про стягнення 106798,66 грн, розірвання договору оренди нерухомого майна № 50-05 від 30.11.2007 та повернення (звільнення) приміщень, було припинено в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 1200,00 грн.

Ухвалою суду від 08.09.2011 розгляд справи було відкладено на 19.09.2011 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з протоколом розподілу справи між суддями від 09.09.2011 справу № 5020-1205/2011, шляхом автоматичного розподілу, передано до провадження судді Погребняка О.С.

Ухвалою суду від 12.09.2011 справу № 5020-1205/2011 було прийнято до провадження суддею Погребняком О.С., розгляд справи призначено на 19.09.2011.

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувались перерви у судових засіданнях 19.09.2011 до 27.09.2011, 27.09.2011 до 03.10.2011.

У ході розгляду справи відповідач у порядку статей 22, 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позовну заяву, зазначивши про те, що проти позовних вимог заперечує, вважає вимоги позивача про розірвання договору оренди необґрунтованими, в також вважає нарахування позивачем суми штрафних санкцій несправедливим. Крім того, відповідачем було визнано суму заборгованості перед позивачем у сумі 81327,44 грн, суму пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 3 % річних за 6 місяців, з дати, коли зобовязання повинно бути виконаним (арк.с. 57-59).

У судовому засіданні 03.10.2011 представник позивача надав клопотання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог у розмірі 22136,43 грн.(суми заборгованості з орендної плати за період з червня 2010 року по липень 2011 року), в підтвердження чого позивач надав виписку по здійсненим орендним платежам.

Також у судовому засіданні 03.10.2011 представник відповідача надав суду докази внесення плати за оренду майнових комплексів та іншого майна, що знаходиться у комунальній власності в сумі 20000,00 грн, що підтверджується квитанцією 1568,13.1 віл 03.10.2011.

Ухвалою суду від 03.10.2011 провадження у справі №5020-1205/2011 за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Магазин Надежда” про стягнення 105598,66 грн, розірвання договору оренди нерухомого майна № 50-05 від 30.11.2007 та повернення (звільнення) приміщень. в частині суми основного боргу у розмірі 42136,43 грн. було припинено на підставі пункту 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 03.10.2011 позивач виклав зміст позовних вимог, просив суд позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, просив у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

30.11.2007 між Територіальною громадою міста Севастополя від імені якої діє Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Магазин «Надежда»(орендар) був укладений договір № 50-05 оренди нерухомого майна (надалі Договір, арк.с. 12-14)

Відповідно до п. 1.1. цього договору, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно вбудовані нежилі приміщення (з №1-1 по 1-9) загальною площею 226,60 кв.м в цілому з ганком, що знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, будинок 16 та знаходяться на балансі РЕП-9 (надалі - обєкт оренди), вартість вбудованих нежитлових приміщень складає згідно із Звітом про експертну оцінку від 30.11.2006 263840 грн.

Відповідно до пункту 3.1 Договору, розмір орендної плати визначається відповідно до рішення Севастопольської міської Ради №1617 від 13.03.2007 та складає 47491 грн. у рік. Орендна плата визначена, виходячи з орендної ставки 18% від вартості обєкта оренди, визначеної незалежною оцінкою майна, переданого в оренду станом на 30 листопада 2006 року. Амортизаційні відрахування і вартість послуг Орендодавця не включаються в орендну плату.

Орендна плата складає 4065,10 грн. за місяць оренди та перераховується Орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця, з 01.01.2007.

Відповідно до рішення Севастопольської міської Ради №1617 від 13.03.2007 розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю (п. 3.3 Договору).

Згідно з пунктом 3.5 Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно чи не в повному обсязі стягується відповідно до законодавства за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення. Зайво внесена сума орендної плати, підлягає у встановленому порядку поверненню чи заліку в рахунок наступних платежів.

Відповідно до пунктів 4.4, 4.12 Договору орендар зобовязався, зокрема, своєчасно вносити орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, повязані з користуванням обєктом оренди, в тому числі оплату послуг, наданих підприємствами комунальної сфери, повернути орендоване майно при припиненні дії даного договору в належному стані з урахуванням його зносу.

Орендодавець має право, зокрема, виступати з ініціативою про внесення змін у договір оренди чи його розірвання у випадку погіршення стану орендованого майна, внаслідок його неналежного використання орендарем або невиконання умов договору оренди (пункт 5.5 Договору).

Відповідно до пункту 6.1 Договору сторони несуть майнову відповідальність у розмірі повного матеріального збитку, що виникли у результаті порушень однієї із сторін умов даного договору. У випадку невиконання або неналежного виконання зобовязань за договором орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобовязання за кожний день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 6.2 Договору за невиконання або неналежне виконання обовязків за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України штраф у пятикратному розмірі місячної орендної плати.

Строк дії договору встановлений сторонами з моменту підписання акту прийому-передачі майна, нотаріального посвідчення і державної реєстрації договору строком до 21.12.2007.

Відповідно до пункту 7.3, договір може бути розірваним за вимогою однією із сторін, за рішенням господарського суду у випадку невиконання сторонами своїх зобовязань та за іншими підставами, передбаченими законодавством.

Відповідно до пункту 7.5, дія Договору припиняється внаслідок, зокрема, рішення господарського суду.

Актом прийому передачі орендованого майна від 30.11.2007, укладеному між сторонами підтверджується передача в оренду нерухомого майна площею 266,60 кв.м, яке розташовано за адресою: м. Севастополь, вул. Корчагіна, 16 (арк.с. 15).

Також між сторонами був укладений Додатковий договір до Договору оренди нерухомого майна за реєстровим номером 3405 від 30.11.2007, згідно з яким строк дії договору оренди №50-05 був продовжений до 21.12.2012 (арк.с. 16).

Додатковою угодою від 17.09.2009 про внесення змін до договору оренди №50-05 від 30.11.2007 розділ 3 Договору доповнений п. 3.7, згідно з яким розмір орендної плати на період з моменту підписання угоди до 31.12.2009 визначається згідно з рішенням Севастопольської міської Ради №7273 від 14.07.2009, складає 4392,54 грн. в місяць. Розмір скорегованої орендованої плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру щомісячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому.

Неналежне внесення орендної плати за період з червня 2010 року по липень 2011 року і стало підставою для звернення позивача до суду з вимогами про стягнення з відповідача орендної плати у розмірі 81327,44 грн., пені у розмірі 3854,79 грн. та 3% річних у розмірі 1290,93 грн., штрафу в сумі 20325,50 грн., а також розірвання договору оренди, усунення перешкод в користуванні нерухомим майном.

У звязку із сплатою суми основного боргу у розмірі 42136,43 грн., провадження у справі в частині суми основного боргу у вказаному розмірі було припинено на підставі п.1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, предметом спору по справі є стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості у розмірі 37991,01 грн. (81327,44 грн. 22136,43 грн. 20000,00 грн.-1200,00 грн), пені у розмірі 3854,79 грн., 3% річних у розмірі 1290,93 грн., а також штрафу в сумі 20325,50 грн., а всього 63462,23 грн.

Розглянувши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 509 Цивільного кодексу України та стаття 173 Господарського кодексу України визначають зобовязання (в тому числі господарське зобовязання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України, одна особа (наймодавець) передає або зобовязується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Статтями 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 284, 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди.

Обовязок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною пятою статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За умовами Договору, внесення орендної плати здійснюється Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця (пункт 3.2 Договору).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Отже, судом встановлено, що відповідач припустився порушення умов Договору стосовно своєчасного внесення орендної плати.

Враховуючи часткову оплату заборгованості за орендною платою у ході розгляду справи (22136,43 грн. + 20000,00 грн.+1200,00 грн), сума заборгованості орендаря перед орендодавцем за орендною платою складає 37991,01 грн.

Станом на дату розгляду справи позивач доказів оплати суми боргу в повному обсязі не надав.

Наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 37991,01 грн. підтверджується матеріалами справи.

Крім того, відповідачем в ході розгляду справи в повному обсязі визнано позовні вимоги в частині суми основного боргу, про що він зазначив у відзиві (арк.с 58-59).

Згідно з частиною 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

За викладених обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 37991,01 грн. є обґрунтованими та такими, що підтверджені наявними у справі доказами, тому підлягають задоволенню.

Враховуючи порушення умов договору стосовно своєчасного внесення орендної плати позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі за період з червня 2010 по липень 2011 року у розмірі 1290,93 грн. (арк.с. 11).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне положення щодо сплати процентів міститься і в частині третій статті 692 Цивільного кодексу України.

Суд перевірив розрахунок 3% річних (арк.с. 11), зроблений позивачем, вважає його вірним та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 1290,93 грн. підлягають задоволенню.

Позивач у позовній заяві заявив вимогу про стягнення з відповідача суми пені за прострочення зобовязання у розмірі 3854,79 грн.

Згідно з пунктом 3.5 Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно чи не в повному обсязі стягується відповідно до законодавства за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення. Зайво внесена сума орендної плати, підлягає у встановленому порядку поверненню чи заліку в рахунок наступних платежів.

Зважаючи на те, що судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем обовязку щодо внесення орендної плати, суд вважає правомірним нарахування позивачем суми пені від суми несвоєчасно невиконаного грошового зобовязання.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіряючи наданий позивачем розрахунок пені (арк.с. 10), суд знаходить його вірним, а вимоги позивача щодо сплати відповідачем суми пені у розмірі 3854,79 грн. такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму штрафу у розмірі 20325,50 грн., враховуючи положення пункту 6.2 Договору, згідно з яким за невиконання або неналежне виконання обовязків за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України штраф у пятикратному розмірі місячної орендної плати.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Стаття 217 Господарського кодексу України визначає види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки; такими засобами є: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобовязання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобовязання або неналежно виконаного зобовязання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), і, у разі його порушення настають правові наслідки встановлені договором або законом.

У разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання учасник господарських відносин зобовязаний сплатити штраф - господарську санкцію у вигляді грошової суми (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України ).

Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взятий розмір орендної плати 4065,10 грн., таким чином загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 20325,50 грн. (4065,10 грн. * 5) /арк. с. 9 зворотна сторінка/.

Вивчивши розрахунок штрафу, суд визнав його обґрунтованим, а вимоги позивача про стягнення суми штрафу такими, що підлягають задоволенню в вказаному розмірі 20325,50 грн.

Позивачем також заявлено вимоги про розірвання договору оренди у звязку з порушенням орендарем зобовязань по внесенню орендної плати та зобовязання відповідача повернути орендодавцю орендовані приміщення.

Так, відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Частиною 3 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Право розірвати договір за рішенням господарського суду на вимогу однієї зі сторін у випадку невиконання іншою стороною своїх зобов'язань та з інших підстав передбачено пунктом 5.5 договору №50-05 від 30.11.2007.

Порядок розірвання договорів визначений статтею 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду

З вказаною правовою нормою кореспондуються положення статті 11 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Доказів дотримання позивачем встановленого порядку розірвання договору матеріали справи не містять.

Разом з тим, чинне законодавство не передбачає будь-яких санкцій за недодержання підприємством (організацією) відповідного порядку розірвання господарського договору.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів № 1-2/2002) зазначає наступне.

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Зокрема, частина четверта статті 13 Конституції України, встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Верховним Судом України, з посиланням на вказане рішення Конституційного Суду України, також зазначено, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (постанова Верховного Суду України суду від 17.06.2008 № 8/32пд, Постанова Верховного Суду України від 01.12.2009 № 3-1795к10 "Про розірвання договору купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва").

Отже, відсутність пропозиції позивача про розірвання договору не є перешкодою для вирішення цього питання в судовому порядку та не є підставою для відмови у позові.

Таким чином, судом зроблений висновок, що вимога позивача про розірвання договору відповідає способам захисту цивільного права, визначеним пунктом 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 20 Господарського кодексу України.

Як встановлено вище, відповідачем суттєво порушені умови договору оренди нерухомого майна №50-05 від 30.11.2007 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про розірвання договору оренди є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Положеннями частини 5 статті 188 Господарського кодексу України визначено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Згідно з частинами 2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Статті 15 та 16 Цивільного кодексу України надають кожній особі право на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом.

Відповідно до пункту 6 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 № 02-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" державні та комунальні підприємства мають право звертатися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права.

Частиною 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно з частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Пунктом 4.12 спірного договору встановлений обов'язок орендаря повернути орендоване майно при припиненні дії договору.

Відповідно до пункту 2.5 договору повернення орендарем об'єкта оренди здійснюється протягом одного тижня після закінчення договору. Майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі об'єкта оренди.

Таким чином, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача звільнити орендоване майно та передати його Фонду комунального майна Севастопольської міської ради також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд покладає на нього витрати по сплаті державного мита у сумі 1067,99 грн. стосовно майнової вимоги та 85 грн. стосовно немайнової вимоги, а всього 1152,99 грн. а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236, 00 грн.

Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Магазин Надежда” (99059, м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, 16, ідентифікаційний код 23449799) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) суму в розмірі 63462,23 грн, з яких 37991,01 грн. сума основної заборгованості за договором, пеня у розмірі 3854,79 грн., 3% річних у розмірі 1290,93 грн., штраф в сумі 20325,50 грн.

3.Розірвати договір оренди нерухомого майна №50-05 від 30.11.2007 - вбудованих нежилих приміщень (з №1-1 по 1-9) загальною площею 226,60 кв.м в цілому з ганком, що знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, будинок 16, укладений між Територіальною громадою, від імені якої діє Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Магазин Надежда” (99059, м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, 16, ідентифікаційний код 23449799).

4.Зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю “Магазин Надежда” (99059, м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, 16, ідентифікаційний код 23449799) звільнити вбудовані нежитлові приміщення (з №1-1 по 1-9) загальною площею 226,60 кв.м в цілому з ганком, що знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, будинок 16, і передати нерухоме майно Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (99011, місто Севастополь, вул. Луначарського, 5; ідентифікаційний код 25750044).

5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Магазин Надежда” (99059, м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, 16, ідентифікаційний код 23449799) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) державне мито в сумі 1152,99 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя підписО.С. Погребняк

Рішення оформлено відповідно

до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано 06.10.2011.