Рішення № 18721810, 13.10.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.11 Справа № 17/145/2011

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький метизний завод», м. Донецьк

до Державного підприємства «Первомайськвугілля», м. Первомайськ Луганської області

про стягнення 9888 грн. 81 коп.

Суддя Фонова О.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 06.06.2011;

від відповідача: не прибув.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3088,31 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 6800,50 грн. за невиконання грошового зобовязання за договором №18/01-625 від 02.02.2010.

У судовому засіданні 10.10.2011, відповідно до статті 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 13.10.2011 на 11 год. 30 хв.

Представником позивача в судовому засіданні 13.10.2011 було надано пояснення стосовно прохальної частини позовної заяви, та вказано, що вона була викладена помилково. Дійсними позовними вимогами слід вважати вимоги щодо стягнення 3% річних в сумі 3088,31 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 6800,50 грн.

Вказане уточнення прийнято судом до розгляду та уваги.

Відповідач у відзиві на позовну заяву надав власний розрахунок заявлених вимог, згідно якого 3% річних повинні обраховуватись за період з 05.03.2010 по 31.08.2011 в сумі 3077,03 грн. та інфляційні нарахування в сумі 6525,74 грн. за період з березня 2011 року по серпень 2011 року включно.

Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши пояснення представників сторін, що прибули у судове засідання, суд

в с т а н о в и в:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Донецький метизний завод»(позивач у справі), як Постачальником, та Державним підприємством «Первомайськвугілля»(відповідач у справі), як Покупцем, було укладено договір №18/01-625 від 02.02.2010 (далі Договір).

Згідно пункту 1.1 Договору, Постачальник зобовязується поставити у власність Покупцю ГШО та матеріали, асортимент, кількість та ціна яких вказані у Специфікаціях, що є невідємною частиною Договору, а Покупець зобовязується прийняти цю продукцію та оплатити її на умовах Договору.

В Специфікації № 1 до Договору вказано загальну вартість поставленої продукції на суму 68691,96 грн.

Відповідно до п. 3.2 Договору, розрахунки за Договором здійснюються в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника на протязі 30-ти календарних днів з моменту отримання продукції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання умов договору він поставив відповідачеві продукцію на загальну суму 68691,96 грн. Однак, в порушення умов договору поставлена продукція оплачена не була. Заборгованість відповідача в сумі 68691,96 грн. була стягнута за рішенням суду у справі № 17/71/2011 від 23.06.2011.

У звязку з невиконанням умов договору та рішення суду на даний час, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3088,31 грн. за період з 04.03.2010 по 02.09.2011 та інфляційних нарахувань в сумі 6800,50 грн. за період з березня по липень 2011 року.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та надані ними докази, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) одностороння відмова від зобовязання не допускається, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено статтею 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Рішенням господарського суду Луганської області у справі № 17/71/2011 від 23.06.2011 між тими ж сторонами стягнуто на користь позивача у даній справі борг за неоплачений товар у сумі 68691,96 грн., поставлений за видатковою накладною № РН-0000002 від 02.02.2010.

Вищезазначене рішення суду є такими, що набрали законної сили та позивачу видані судом накази на примусове стягнення боргу.

Тому у частині зясування факту наявності боргу має місце преюдиція у вигляді рішення у справі №17/71/2011, що не потребує доведення позивачем у відповідності до ст. 35 ГПК України, якою передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як було встановлено при розгляді справи, станом на час її слухання борг відповідачем не погашений.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлено договором або законом.

Оскільки прострочення виконання зобовязання по оплаті товару настає на 31 день після отримання продукції, тобто з 04.03.2011, як вірно в уточненому розрахунку вказав позивач.

Стосовно інфляційних нарахувань відповідач зазначає, що позивач необґрунтовано виключив з періоду нарахування місяці, в яких інфляція була нижче ніж 100%, тоді як згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, тобто включаючи місяці з дефляцією, зокрема серпень 2011 року. Також представник відповідача надав суду власний розрахунок інфляційних нарахувань, згідно якого вони складають 6525,74 грн.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлено договором або законом.

Суд вважає доводи відповідача, викладені вище, безпідставними, а вимоги позивача про стягнення інфляційних нарахувань такими, відповідають чинному законодавству, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з огляду на те, що позивачем в розрахунку чітко визначено місяці, за які він просить суд стягнути інфляційні нарахування, і суд не має права виходити за межі позовних вимог в такому випадку та додавати до періоду розрахунку інфляційних втрат місяці, які позивачем туди не включені.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3088,31 грн. за період з 04.03.2010 по 02.09.2011 та інфляційних нарахувань в сумі 6800,50 грн. за період з березня по липень 2011 року відповідають чинному законодавству, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, позов слід задовольнити повністю з віднесенням судових витрат на відповідача, згідно статті 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства «Первомайськвугілля», м. Первомайськ, Луганської області, вул. Куйбишева, буд. 18-а, ідентифікаційний код 32320594 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький метизний завод», м. Донецьк, вул. Лермонтова, буд. 3-в, ідентифікаційний код 36694801, 3% річних в сумі 3088,31 грн. та інфляційні нарахування в сумі 6800,50 грн., державне мито в сумі 102,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн., видати наказ.

У судовому засіданні оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено: 18.10.2011.

Суддя О.С. Фонова