Рішення № 18721669, 13.10.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.11 Справа № 8/146/2011

За позовом Прокурора міста Луганська в інтересах держави в особі Луганської міської ради, м. Луганськ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганський акумулятор 1", м. Луганськ, -

про стягнення 36940 грн. 46 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від заявника Трофіменко П.В. помічник прокурора, - посвідчення №103 від 06.04.11 року;

від позивача ОСОБА_1 головний спеціаліст-юрисконсульт, - довіреність № 01/03-30./5457/0/2-10 від 24.11.10 року;

від відповідача ОСОБА_2 головний спеціаліст-юрисконсульт, - довіреність №5 від 06.10.11 року, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: прокурором в інтересах держави в особі позивача заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за землю за період з 01.09.10 року по 30.06.11 року у сумі 35939,90 грн. та пені за період з 01.11.10 року по 30.04.11 року у сумі 1000,56 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди земельної ділянки, укладеного між сторонами 16.11.09 року, за реєстром №2270, державна реєстрація від 17.12.09 року № 040943300186.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 05.09.11 року до 22.09.11 року - у звязку з неявкою представника відповідача та невиконанням вимог суду в частині подання витребуваних документів; з 22.09.11 року до 06.10.11 року з метою надання сторонам можливості подати додаткові докази та здійснити взаємозвірку; у судовому засіданні з 06.10.11 року до 13.10.11 року було оголошено перерву з метою надання сторонам можливості здійснити взаємозвірку.

До початку судового засіданні 06.10.11 року учасниками розгляду спору подано клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.

Прокурор до судового засідання 13.10.11 року не зявився без пояснення причин, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи.

Позивач у судовому засіданні подав узгоджену з прокурором заяву про зменшення

позовних вимог (без вих.номера та дати), згідно якій, не змінюючи суми основного боргу, просить стягнути з відповідача пеню за період з 01.11.10 року по 15.03.11 року у сумі 588,46 грн., посилаючись на те, що щодо відповідача господарським судом Луганської області 16.03.11 року порушено провадження по справі про банкрутство №20/12б/2011, що унеможливлює стягнення пені після вказаної дати.

Позивач у судовому засіданні пояснив, що він, знаючи про наявність у провадженні суду вищезгаданої справи про банкрутство, як конкурсний кредитор до цього часу не заявив до відповідача вимогу на вищевказану суму.

Враховуючи, що вказана заява не суперечить приписам ст.22 ГПК України, судом її прийнято та враховано при вирішенні спору по суті, при цьому взято до уваги те, що віднині предметом спору є заборгованість з орендної плати за землю за період з 01.09.10 року по 30.06.11 року у сумі 35939,90 грн. та пеня за період з 01.11.10 року по 15.03.11 року у сумі 588,46 грн.

Відповідач проти позову заперечив, пославшись на те, що ухвалою господарського суду Луганської області від 16.03.11 року щодо нього порушено провадження по справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Він звернув увагу суду на те, що держава має перед ним борг з відшкодування ПДВ на суму 1777142,00 грн., а тому заявлений до стягнення борг можливо було б сплатити шляхом зменшення вказаного боргу держави (відзив на позов від 02.09.11 року за вих. №01/322) (а.с.24-25).

Відповідач надав до справи документальні докази з приводу порушення справи про банкрутство (ухвала від 16.03.11 року) (а.с.28) та про зупинення провадження по ній на підставі ухвали суду від 16.05.11 року (а.с.27), при цьому він пояснив, що станом на день розгляду цієї справи (№8/146/2011) реєстр кредиторів не затверджено, питання щодо вимог конкурсних кредиторів, які не були заявлені, до цього часу не вирішено.

Судом вжито заходів до перевірки цих доводів відповідача та встановлено, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень така ухвала дійсно відсутня, а провадження по справі станом на час винесення цього рішення є зупиненим на підставі ч.1 ст. 79 ГПК України.

І.Заслухавши сторони, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

16.11.09 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) у нотаріальній формі, за реєстром №2270, укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець на підставі рішення Луганської міської ради від 27.12.06 року №12/26 та від 10.10.08 року №42/40 надає, а орендар приймає у строкове платне користування терміном на 49 років (п.7) земельну ділянку площею 1,0862 га (п.2), нормативною грошовою оцінкою 2345105,80 грн. (п.4), для використання під розміщений цех переробки чорних металів, яка знаходяться за адресою: місто Луганськ, вул. Оборонная, 105-н (п.1).

Річна сума орендної плати встановлюється у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки (п.8); вона підлягає щорічному індексуванню станом на 1 січня поточного року в порядку, визначеному для індексування вартості землі (п.9), а також на індекс інфляції (п.10), та повинна сплачуватися за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю, у грошовій безготівковій формі щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду (п.11).

Орендодавець здійснює передачу земельної ділянки орендареві наступного дня після державної реєстрації договору - на підставі акту приймання-передачі (п.21).

Орендар зобовязаний своєчасно вносити орендну плату (п.29.4).

За невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та договору (п. 40).

Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п.42).

Остання здійснена 17.12.09 року за №040343300186 (а.с.7-9;10-14).

Факт отримання орендарем земельної ділянки підтверджується актом приймання-передачі від 24.11.09 року (а.с.12).

Позивач стверджує, що відповідач у період з 01.11.10 року по 30.04.11 року не вносив орендну плату; частково сплатив її 02.06.11 року у сумі 26145,23 грн., у звязку з чим виник борг у сумі 35939,90 грн. (62085,13 грн. 26145,23 грн.), на який він, керуючись умовами договору та чинним законодавством, за період з 01.11.10 року по 15.03.11 року нарахував пеню у сумі 588,46 грн., - а всього 36528,36 грн., які просить стягнути з відповідача.

Сторони здійснили взаємозвірку стану розрахунків за договором та дійшли взаємної згоди про наявність основного боргу у сумі 35939,90 грн. (акт від 11.10.11 року долучено до справи).

Відповідач позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на нього.

ІІ.Заслухавши сторони, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі (з урахуванням внесених до нього змін) з таких підстав.

Згідно ст.14 Конституції України та ст.1 Земельного кодексу України (далі ЗКУ) земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Предметом вищезгаданого договору оренди є земельна ділянка комунальної форми власності.

Розпорядження землями територіальних громад належить до повноважень сільських, селищних, міських рад ( п. "а" частини 1 ст.12 ЗКУ).

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ та міст, є комунальною власністю (ч. 1 ст.83 ЗКУ), - тобто в даному випадку спірна земельна ділянка належить на праві власності територіальній громаді міста Луганська, а органом, на який законом покладено повноваження по здійсненню відповідних функцій з розпорядження земельними ділянками, є Луганська міська рада.

Частиною 1 ст. 2 Закону України від 03.07.92 року №2535-ХІІ "Про плату за землю" (був чинним на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки землі.

Відповідно до ч. 1 ст.22 названого Закону кошти від плати за землю надходять на спеціальні бюджетні рахунки місцевих бюджетів, зазначених у ст.20 цього Закону, та використовуються виключно на потреби, пов'язані з землекористуванням.

Згадувані у цьому рішенні орендні правовідносини виникли під час дії Закону України "Про плату за землю" та продовжують мати місце після 01.01.11 року дати набрання чинності Податковим кодексом України (далі ПКУ).

Так, відповідно до п.2 Прикінцевих положень ПКУ з 01.01.11 року Закону України "Про плату за землю" припинив свою дію, а питання внесення плати за користування землею врегульовано розділом ХІІ Податкового кодексу "Плата за землю".

Відповідно до п.287.1. ст. 287 Кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Статтею 288 Кодексу встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

За загальним правилом (п. 109.2 ст. 109 Кодексу) вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Отже, нині чинний Податковий кодекс України також передбачає обовязок орендарів земельних ділянок вносити плату за їх користування.

Матеріалами справи належним чином доведено, що відповідач у період з 01.11.10 року по 30.06.11 року не у повному обсязі вносив орендну плату за користування вищезгаданою земельною ділянкою.

Частиною 1 ст. 3 Закону України від 06.10.98 року №161-ХІУ "Про оренду землі" визначено, що відносини, повязані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України (далі ЦКУ), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За загальним правилом (ст. 11 ЦКУ) зобов'язання для фізичних та юридичних осіб виникають внаслідок вчинення ними дій, передбачених цим Кодексом, у т.ч. - укладення правочину, різновидом якого є договір.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (ч. 1 ст. 626 ЦКУ), який є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

Відповідно до ст. 13 Закону "Про оренду землі" договір оренди земліце договір, за яким орендодавець зобовязаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобовязаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі є відплатним (ст.21 вищеназваного Закону).

Статтею 36 останнього встановлено, що у разі невиконання зобовязань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

Уклавши вищезгаданий договір оренди землі, його сторони набули низку прав та зобовязань.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено в договорі чи в законі, а відповідно до ст. 526 Кодексу, зобов'язання повинно виконуватися належним чином згідно умовам договору та вимогам цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту чи інших вимог, які звичайно висуваються.

Частиною 1 ст. 530 ЦКУ встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлено термін (дату) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін (дату).

Відповідач всі вищезазначені вимоги чинного законодавства та умови договору не виконав, що доведено доказами, долученими до матеріалів справи.

По справі належним чином доведено, що термін внесення орендної плати є таким, що настав.

Отже, з боку відповідача має місце порушення зобовязань за договором.

Згідно ст. 610 ЦКУ порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 611 Цивільного кодексу встановлені правові наслідки порушення зобов'язання, а саме: у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 614 цього Кодексу особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

З огляду на порушення відповідачем своїх зобовязань за договорами позивач правомірно скористався правилом частини 1 ст. 617 ЦКУ, якою встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідач не довів наявність таких обставин, а тому відповідно до ч. 1 ст. 622 Цивільного кодексу боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (ч. 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

Згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України(далі ГКУ), встановлено, що нарахування штрафних санкцій, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців після виникнення права на нарахування таких санкцій.

Пунктом 1 ч.2 ст. 258 ЦКУ для стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено річний термін.

Позивач - з урахуванням періодів виникнення права на нарахування пені - дотримався усіх перелічених вимог закону щодо її стягнення.

При вирішенні цього спору суд, крім того, керується наступним.

Як сказано вище у цьому рішенні, господарським судом Луганської області 16.03.11 року порушено провадження по справі №20/12б/2011 за заявою Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганський акумулятор-1" про банкрутство (а.с.27).

Цією ж ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (п.3).

Ухвалою цього суду від 16.03.11 року провадження по справі зупинено на підставі ч.1 ст. 79 ГПК України (а.с.26).

З урахуванням викладеного судом:

звернуто увагу на те, що вказані ухвали не містять вимоги суду до заявника чи банкрута опублікувати у офіційному друкованому засобі масової інформації оголошення про порушення провадження по згаданій справі та про встановлення строку для подання конкурсними кредиторами заяв про наявність майнових вимог до банкрута (ч.5 ст. 11 Закону України від 30.06.1999 року №784-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом");

встановлено, що станом на день вирішення цього спору по суті докази здійснення такої публікації відсутні, а реєстр вимог конкурсних кредиторів не затверджено.

За таких обставин суд при вирішенні даного спору (№8/146/2011) відповідно до приписів частини 4 ст. 12 Закону України від 30.06.1999 року №784-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" приймає до уваги лише те, що з дня введення мораторію на задоволення вимог кредиторів (16.03.11 року) не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів).

З урахуванням цієї обставини прокурор та позивач правомірно зменшили період нарахування та суму заявленої до стягнення пені.

В той же час у суду відсутні фактичні та правові підстави для врахування приписів частини 2 ст. 14 вищеназваного Закону, відповідно до якої вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів.

Отже, викладене надає суду право розглядати цей спір на загальних підставах (крім пені).

З урахуванням викладеного, беручи до уваги те, що прокурор та позивач довели законність та обґрунтованість заявлених вимог, позов підлягає задоволенню у повному обсязі (з урахуванням внесених до нього змін).

Керуючись ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України, суд судові витрати покладає на відповідача як на сторону, яка порушила чинне земельне та цивільне законодавство України, умови договору та з вини якої спір доведено до суду.

Відповідно до п. "а" ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 року №7/93 "Про державне мито" за розгляд господарським судом позову майнового характеру, до категорії яких належить позов у цій справі, з позивача на користь державного бюджету України підлягає стягненню державне мито у розмірі 1% вартості позову, але не менше 6 (102,00 грн.) та не більше 1500 (25500,00 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - тобто при ціні позову в 36528,36 грн. державно мито підлягає стягненню у сумі 365,28 грн.

Судом взято до уваги, що відповідно до п.30 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 року №7/93 "Про державне мито" Генеральна прокуратура України та її органи звільнені від сплати державного мита на користь Державного бюджету України у разі звернення до господарського суду з позовом в інтересах держави.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.05 року №1285 вони у таких випадках також звільнені від сплати на користь Державного бюджету України витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, ст.ст. 1, 12, 83 Земельного кодексу України; ст.ст.13.21.36 Закону України від 06.10.98 року №161-ХІУ "Про оренду землі"; ст.ст. 2, 22 та 28 Закону України "Про плату за землю"; ст.ст.109,287,288 Податкового кодексу України, керуючись ст.ст.4-3,22,32-36,43,44,47-1,49,60, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганський акумулятор-1", ідентифікаційний код 31260477, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул.Оборонна, 105-м, на користь Луганської міської ради, ідентифікаційний код 26070794, яка знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Коцюбинського, 14, на розрахунковий рахунок місцевого бюджету Ленінського району міста Луганська №33214812700006, банк УДК у місті Луганську ГУ ДКУ у Луганській області, МФО 804013, код 24046582, код платежу 13050200, - заборгованість з орендної плати за користування земельною ділянкою у сумі 35939 (тридцять пять тисяч девятсот тридцять девять) грн. 90 коп. та пеню у сумі 588 (пятсот вісімдесят вісім) грн. 46 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганський акумулятор-1", ідентифікаційний код 31260477, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул.Оборонна, 105-м, на користь державного бюджету України на рахунок:

№31118095700006, банк ГУ ДКУ в Луганській області, МФО 804013; одержувач коштів: УДК у м. Луганську ГУ ДКУ у Луганській області, ідентифікаційний код 24046582, КБК 22090200, символ звітності банку 095, - державне мито в сумі 365 (триста шістдесят пять) грн. 28 коп.; наказ видати Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції міста Луганська;

№31217264700006, банк ГУ ДКУ в Луганській області, МФО 804013; одержувач коштів: УДК у м. Луганську ГУ ДКУ у Луганській області, ідентифікаційний код 24046582, КБК 22050003, символ звітності банку 264,- витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн.00 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні 13.10.11 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 14 жовтня 2011 року.

Суддя А.П.Середа