Рішення № 18720784, 26.09.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.11 Справа № 8/156/2011

За позовом Приватне акціонерне товариство "Луганська Вугільна Компанія", м. Луганськ,

до Державного підприємства "Первомайськвугілля", м. Первомайськ Луганської області, -

про стягнення 8065 760 грн. 63 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 представник, - довіреність №15/д від 20.10.2010;

від відповідача ОСОБА_2 юрисконсульт, - довіреність №01/4-10-923 від 30.12.2010,-

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар (вугільну продукцію) у сумі 7335175,96 грн., інфляційних нарахувань за період з квітня 2010 року по липень 2011 року у сумі 10559,85 грн., 3% річних за період з 11.04.11 року по 14.08.11 року у сумі 35209,50 грн., пені за період з 15.04.11 року по 14.08.11 року у сумі 171353,01 грн. та штрафу у сумі 513462,31 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу вугільної продукції № 577/05, укладеного між сторонами 01.10.2010 року.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 12.09.11 року до 26.09.11 року з метою надання сторонам можливості подати додаткові докази.

До початку судового засідання 26.09.11 року сторони заявили клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу, яке судом задоволено.

У судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав.

Відповідач позов визнав частково, а саме: суму основного боргу - 7335175,96 грн. та інфляційних нарахувань у сумі 10559,85 грн., - але заперечив проти стягнення пені та штрафу, посилаючись на те, що їх стягнення прямо не передбачено умовами договору; в частині стягнення 3% річних відповідач вважає, що позивач невірно визначив період стягнення, оскільки при здійсненні розрахунку приймав до уваги відстрочку сплати вартості товару в 10 календарних днів, - в той час, як згідно п.4.3 договору оплата повинна бути здійснена впродовж 10 банківських днів, у звязку з чим, згідно контррозрахунку відповідача, сума 3% повинна нараховуватися з 15.04.11 року по 14.08.11 року та становить 32707,84 грн. (відзив на позовну заяву від 09.09.11 року за вих. №01/47-665; доповнення до відзиву від 23.09.11 року за вих.№01/4-7-718).

І.Заслухавши сторони, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

01.10.10 року між Приватним акціонерним товариством "Луганська вугільна компанія" (постачальник) та Державним підприємством "Первомайськвугілля" (покупець) у простій письмовій формі укладено договір № 577/05 купівлі-продажу вугільної продукції, відповідно до якого постачальник на умовах, визначених цим договором, зобовязується поставити, а покупець прийняти та оплатити вугільну продукцію марки ГСШ (далі вугілля) (п.1.1), найменування, ціна, кількість, якість, строки та обсяги поставки продукції, необхідні реквізити вказані у специфікації, яка є невідємною частиною договору (п.1.2).

Право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить у момент підписання актів приймання-передачі вугілля (п.3.5).

Ціна 1 тонни вугілля з базовими характеристиками якості (базова ціна) та кількість визначаються у специфікаціях до договору (п.4.1).

Оплата за поставлене вугілля здійснюється у гривні, безготівково, впродовж 10 банківських днів з моменту переходу права власності (п.4.3).

Датою оплати є дата списання грошових коштів з розрахункового рахунку покупця (п.4.4).

Згідно п.5.1.3 договору покупець зобовязаний своєчасно розраховуватися за поставлене вугілля відповідно до умов договору.

Сторони домовилися, що за невиконання або неналежне виконання зобовязань за договором вони несуть відповідальність згідно чинному законодавству України (п.6.1).

Зі змісту договору вбачається, що будь-які інші умови відповідальності за порушення зобовязань ним не передбачені (а.с.9-12).

До договору додана специфікація, відповідно до якої предметом договору є вугільна продукція марки ГСШ у кількості 50000 тонн за ціною 738,00 грн. за 1 тонну (а.с.13).

Позивач надав до справи не спростовані відповідачем документальні докази поставки на користь відповідача вугільної продукції, а саме: підписані сторонами за цим спором акти приймання-передачі вугільної продукції на суму 7515586,99 грн.:

№00000018 від 31.03.11 року на суму 1086208,32 грн.;

№00000025 від 27.05.11 року на суму 1289182,69 грн.;

№00000026 від 27.05.11 року на суму 594372,19 грн.;

№00000027 від 31.05.11 року на суму 759939,14 грн.;

№00000028 від 22.06.11 року на суму 349217,46 грн.;

№00000029 від 30.06.11 року на суму 2906838,17 грн.;

№00000030 від 30.06.11 року на суму 529829,02 грн. (а.с.15-21).

З наявних у справі доказів вбачається, що відповідач частково на суму 180411,03 грн. - сплатив вартість отриманого товару, оскільки 22.07.11 року сторони здійснили взаємозвірку стану розрахунків за договором та дійшли висновку, що покупець на 01.07.11 року має борг у розмірі 7335175,98 грн., що підтвердили двостороннім актом від 22.07.11 року (а.с.87).

Оскільки відповідач не вжив заходів до його погашення, позивач, виходячи з суми основного боргу в 7335175,98 грн., нарахував:

інфляційні нарахування за період з квітня по липень 2011 року у сумі 10559,85 грн.,

3% річних за період з 11.04.11 року по 14.08.11 року у сумі 35209,50 грн.,

штраф 7% від суми несплаченого боргу у розмірі 513462,31 грн.,

пеню без посилання на період нарахування - у сумі 171353,01 грн. (розрахунок суми позову, - а.с.81).

Відповідач позов визнав частково з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

ІІ.Заслухавши сторони, оцінивши наявні докази, суд дійшов висновку, що позов (з урахуванням його уточнення) підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) цивільні права та обовязки виникають з дій осіб, які встановлені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, між іншим, являються договори та інші правочини.

Різновидом правочину є договір.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (ч.1 ст. 626 ЦКУ), при цьому договір є обовязковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ), оскільки породжує для сторін права та обовязки.

Зобовязанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобовязана виконати на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші і т.д.) або утриматися від певних дій а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобовязання (ст. 509 ЦКУ).

Зобовязання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (ст. 526 ЦКУ), при цьому боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання.

Цивільним кодексом (ст.530) передбачено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення

вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В силу ст. 253 ЦКУ перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

Таким чином, виходячи з обставин даної справи, відповідач був зобовязаний добровільно сплачувати вартість отриманого вугілля у терміни, визначені пунктом 4.3 договору, але зробив це лише частково.

Правовідносини, які склалися між сторонами, належать до купівлі-продажу.

Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст.662 та 663 ЦКУ, - тобто передав відповідачу обумовлену договором кількість товару.

Тобто відповідач, отримавши від позивача товар на вищезгадану суму, повинен був у визначений договором строк оплатити його вартість, однак зробив це не у повному обсязі, - а значить - припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору.

Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Отримавши від позивача товар, відповідач повинен був дотримуватися як вимог вищецитованої статті, так і умов договору.

Такий його обовязок передбачено частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

З огляду на те, що відповідач не вчинив таких дій, позивач правомірно скористався правилом частини 3 ст. 692 ЦКУ, в якій сказано, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобовязань), оскільки наявними у справі доказами підтверджено, що строк оплати вартості кожної з партій вугілля, поставка яких підтверджена вищезгаданими актами приймання-передачі, - є таким, що настав.

Згідно ст. 610 ЦКУ порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 611 Цивільного кодексу встановлені правові наслідки порушення зобов'язання, а саме: у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 614 цього Кодексу особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Частиною 1 ст. 617 ЦКУ встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили

Відповідач не довів суду наявність таких обставин.

З огляду на викладене, відповідно до ч. 1 ст. 622 Цивільного кодексу боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (ч. 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

Суд вважає, що позов в частині стягнення пені та штрафу не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі ГКУ), встановлено, що нарахування штрафних санкцій, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців після виникнення права на нарахування таких санкцій.

З статті 546 Цивільного кодексу вбачається, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притримання, завдатком. Договором або законом можуть бутив становлені і інші види забезпечення виконання зобовязання.

До різновидності засобів забезпечення належить неустойка, тобто штраф та пеня.

У статті 547 ЦК України міститься імперативна норма: правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Дослідження судом змісту договору, укладеного між сторонами, показало, що у ньому відсутня письмова угода щодо стягнення пені та штрафу за порушення зобовязання.

За таких обставин позов у цій частині задоволенню не підлягає.

При вирішенні питання про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за

неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що позивач припустився невірного визначення періоду, за який підлягають стягненню 3% річних.

Так, він просить стягнути їх за період з 11.04.11 року по 14.08.11 року у сумі 35209,50 грн., - що суперечить фактичним обставинам справи, умовам договору (п.4.3) та чинному вищецитованому законодавству, оскільки право на нарахування 3% річних у нього виникло не з 11.04.11 року, а з 14.04.11 року по 14.08.11 року, - з огляду на що вказана сума підлягає стягненню з відповідача у розмірі 32707,84 грн., - як на те вказує відповідач.

Отже, виходячи з вищевикладеного, позов підлягає задоволенню частково: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7378443,65 грн. (7335175,96 грн. + 32707,84 грн. + 10559,85 грн.).

Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам ст. 16 ЦКУ.

Відповідно до ст.ст.44,47-1 та ч.2 ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог - як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги чинного цивільного законодавства України та з вини якої спір доведено до суду, а саме:

державне мито у сумі 23327,04 грн.;

витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 215,89 грн.

Решта судових витрат покладається на позивача.

На підставі викладеного, ст.ст. 11,16,203,525,526,527,530,546,547,549,610-614,617,623-625,655,662,663,691,692 Цивільного кодексу України; ст.ст.231 та 232 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,32-34,36,43,44,47-1,49,75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Державного підприємства "Первомайськвугілля", ідентифікаційний код 32320594, яке знаходиться за адресою: місто Первомайськ. вул. Куйбишева, 18-а Луганської області, - на користь Приватного акціонерного товариства "Луганська Вугільна Компанія", ідентифікаційний код 32474386, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Советськая, 18, - основний борг у сумі 7335175 (сім мільйонів триста тридцять пять тисяч сто сімдесят пять) грн. 96 коп.; інфляційні нарахування у сумі 10559 (десять тисяч пятсот пятдесят девять) грн. 85 коп.; 3% річних у сумі 32707 (тридцять дві тисячі сімсот сім) грн. 84 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 23327 (двадцять три тисячі триста двадцять сім) грн. 04 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 215 (двісті пятнадцять) грн. 89 коп.; видати наказ після набрання рішенням чинності.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Решту судових витрат покласти на позивача.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 26.09.11 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 29 вересня 2011 року.

Суддя А.П.Середа