Рішення № 18716185, 27.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 11/187

27.09.11

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Енерголізинг"

до

про

1) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми"

2) Відкритого акціонерного товариства Банк "Біг Енергія"

визнання недійсним договору застави та зобов‘язання вчинити дії

Суддя Смирнова Ю.М.

Представники:

від позивача

від відповідачів

Веретенін Є.О. –директор, Косяк В.І. - представник;

1) Портянко В.В. –директор;

2) Грицик А.С. –представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Енерголізинг" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми" та Відкритого акціонерного товариства Банк "Біг Енергія" про визнання договору застави від 07.08.2007 №26/04-08-2007, укладеного між відповідачами, та зобов‘язання відповідача -2 виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна племінних корів та нетелів української червоно –рябої породи у загальній кількості 199 голів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у квітні 2011 року позивач дізнався про те, що між відповідачами укладений спірний договір застави, відповідно до умов якого відповідач-1 передав відповідачу - 2 у заставу майно, яке не належить відповідачу -1, а є власністю позивача. Майно, що було передано в заставу знаходилось у відповідача -1 на підставі договору фінансового лізингу від 03.03.2005 №3, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач-1 прийняв майно у платне користування на умовах фінансового лізингу. Строк дії договору фінансового лізингу закінчився 31.07.2008, однак відповідач - 1 майно не повернув та має заборгованість по сплаті лізингових платежів. За таких обставин, позивач посилаючись на ст. 11 Закону України "Про заставу", ст. ст. 203, 215, 317, 583 Цивільного кодексу, ст. ст. 2,4 Закону України "Про фінансовий лізинг" просить суд визнати спірний договір недійсним.

Позивач 27.09.2011 подав до канцелярії суду уточнену позовну заяву, в якій змінює підстави позову та вказує на те, що спірний договір застави підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 229, ст. 230 Цивільного кодексу України, як такий, що вчинений під впливом обману.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Оскільки в судових засіданнях, призначених на 30.08.2011, 12.09.2011, 19.09.2011 справа слухалась судом по суті, вищевказана заява позивача задоволенню не підлягає.

Відповідач -1 проти задоволення позову заперечує, оскільки вважає, що договір фінансового лізингу припинив свою дію 04.07.2007, і згідно укладеної між відповідачем-1 та позивачем додаткової угоди №5 до договору фінансового лізингу відповідач -1 набув право власності на майно, яке в подальшому було передано в заставу. За таких обставин, відповідач -1 вважає, що на момент укладання спірного договору застави, він був власником майна та правомірно передав його у заставу відповідачу -2. Також відповідач -1 просить застосувати строки позовної давності.

Відповідач –2 проти задоволення позову заперечує з тих же підстав, що й відповідач -1. Також вказує на те, що при укладенні спірного договору застави, сторонами були додержані вимоги чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

В С Т А Н О В И В:

03.03.2005 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Енерголізинг", як лізингодавцем (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми", як лізингоодержувачем (відповідач -1) укладений договір фінансового лізингу № 3, відповідно до умов якого лізингодавець здійснює придбання крупної рогатої худоби у кількості 150 голів (п. 1.1 договору).

Лізингодавець передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач отримує від лізинодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу вказане у п. 1.1 цього договору майно.

Строк лізингу складає 48 місяців з моменту передачі майна в лізинг (п. 2.1 договору).

Протягом усього строку дії цього договору майно є власністю лізингодавця (п. 2.2 договору).

18.11.2005, 15.12.2005, 18.05.2006 позивач передав а відповідач-1 прийняв крупну рогату худобу у кількості 199 голів, що підтверджується відповідними актами приймання – передачі, які є доповненням №3 до договору фінансового лізингу, копії яких є в матеріалах справи.

Придбання позивачем майна, яке було передано у лізинг, підтверджується копіями договорів, укладених позивачем з СТОВ "Прогрес", СТОВ "Україна", СТОВ "Агрофірма "Корсунь", актів приймання –передачі, платіжних доручень, які наявні в матеріалах справи.

04.07.2007 між позивачем та відповідачем-1 укладена додаткова угода № 5, в якій сторони погодили викласти п. 6.4 договору в наступній редакції " Сторони домовились про дострокове припинення договору фінансового лізингу. Право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача з моменту перерахування на поточний рахунок лізингодавця 1008817,83 грн." Також сторони домовились про внесення змін до графіку погашення лізингових платежів –додаток № 6 до договору № 3 від 03.03.2005. Відповідно до графіку сплати лізингових платежів, відповідач -1 зобов‘язався у серпні 2007 сплатити 1017401,16 грн., з них 72337,16 грн. – лізингова винагорода, 945064,00 грн. –сума зменшення зобов‘язань, протягом вересня 2007- липня 2008 сплачувати щомісяця по 8583,33 грн. –лізингової винагороди".

У зв‘язку з тим, що відповідач -1 свої зобов‘язання щодо своєчасної та повної сплати лізингових платежів по договору № 3 не виконав, позивач звернувся до господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з відповідача -1 заборгованості по договору № 3 від 03.03.2005. Рішенням господарського суду Черкаської області від 11.03.2010 у справі №12/3075 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Енерголізинг" задоволено частково, вирішено стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми" основну суму боргу по договору № 3 у розмірі 77249,97 грн. за листопад 2007 –липень 2008 року, 8883,50 грн. пені, 3896,93 грн. –3% річних, 20247,28 інфляційних втрат. Рішення суду від 11.03.2010 №12/3075 залишене без змін Київським міжобласним апеляційним господарським судом (постанова від 25.05.2010). Рішенням суду у справі № 12/3075 встановлено, що договір №3 з урахуванням умов додаткової угоди № 5 достроково припинив свою дію в липні 2008 року. Позивач просить вказані факти визнати такими, що не підлягають доведенню знову на підставі ч. 2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України. Однак, суд не погоджується з такою позицією позивача, оскільки суб‘єктний склад сторін по справі №12/3075 та по справі №11/187 є різним. Рішення суду по справі № 12/3075 оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

07.08.2007 між Відкритим акціонерним товариством Банк "Біг Енергія", як заставодержателем (відповідач-2) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми", як заставодавцем (відповідач-1) укладений договір застави № 26/04-08-2007 (спірний договір). Відповідно до умов цього договору на забезпечення своєчасного виконання своїх зобов‘язань за кредитним договором від 07.07.2007 № 01/05-08-2008 відповідач-1 передає у заставу відповідачу-2 належних відповідачу-1 племінних корів та нетелів української червоно –рябої та чорно- рябої порід в кількості 199 голів (предмет застави). Предмет застави належить відповідачу-1 згідно додаткової угоди від 04.08.2007 №5 до договору фінансового лізингу від 03.03.2005 № 3.

Застава рухомого майна на підставі договору № 26/04-08-2007 була зареєстрована 10.08.2007 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, що підтверджується відповідним витягом, який є в матеріалах справи.

Підставою даного спору стало те, що, як вважає позивач, відповідач -1 на момент укладення спірного договору не був власником майно, а тому не мав прав передавати майно в заставу.

Згідно ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, яка, зокрема, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підстави та наслідки недійсності правочинів передбачені, зокрема, ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України. Так, встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є також правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пленум Верховного Суду України в постанові від 28.04.1978 №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Крім того, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, необхідно правильно визначити момент вчинення правочину (ст. ст. 205-210, 640 Цивільного кодексу України (постова Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9).

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про заставу" договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. Нормами чинного законодавства не передбачені вимоги щодо нотаріального посвідчення договору та його державної реєстрації, якщо предметом застави є рогата худоба.

Таким чином, спірний договір застави є укладеним з моменту його підписання (п. 6.1 договору), тобто з 07.08.2007.

Згідно з ст. 11 Закону України "Про заставу" сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.

Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно з ст. 8 Закону України "Про фінансовий лізинг" якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

Предмет лізингу не може бути конфісковано, на нього не може бути накладено арешт у зв'язку з будь-якими діями або бездіяльністю лізингоодержувача.

Як вбачається з умов додаткової угоди № 5 до договору № 3, сторони погодили, що право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача (відповідача-1) з моменту перерахування на поточний рахунок лізингодавця 1008817,83 грн.

На виконання умов додаткової угоди № 5 відповідач -1 платіжними дорученнями від 07.08.2007 № 1 перерахував позивачу 945064,00 грн. та 08.08.2007 № 337 перерахував ще 72337,16 грн.

Таким чином, кошти на загальну суму 1008817,83 грн. відповідач -1 перерахував позивачу тільки 08.08.2007 року.

Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, на момент укладення спірного договору застави, 07.08.2007 року, відповідач -1 не сплатив позивачу кошти у повному розмірі, а тому 07.08.2007 року до відповідача-1 не перейшло право власності на предмет лізингу по договору №3.

За таких обставин, відповідач -1 на момент укладення спірного договору застави не був ані власником предмету застави ані особою, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

Отже, договір від 07.08.2007 зі сторони заставодавця був укладений Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми", яке не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладенні договору застави, і такий договір не відповідав в момент вчинення нормам ст. 11 Закону України "Про заставу".

Стосовно позиції відповідачів щодо спливу строку давності та їх заяв з цього приводу, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 Цивільного кодексу України).

Позивач не є стороною спірного договору застави, доказів повідомлення позивача про укладений договір відповідачами не надано. Згідно пояснень позивача про спірний договір він дізнався від відділу державної виконавчої служби Корсунь –Шевченківського районного управління юстиції, який надав 18.04.2011 позивачу копію витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (копія листа є в матеріалах справи). Тому суд приходить до висновку, що позовна заява подана в межах строку позовної давності, оскільки позивач про порушення свого права дізнався тільки у квітні 2011 року, що відповідачами не спростовано. За таких обставин, заяви відповідачів про застосування строків позовної давності не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання недійсним договору від 07.08.2007 підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить зобов‘язати відповідача -2 виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна племінних корів та нетелів української червоно –рябої порід у загальній кількості 199 голів.

Відповідно до ст. 43 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.

Статтею 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" записи до Державного реєстру вносяться держателем або реєстраторами Державного реєстру протягом робочого дня, в який подано заяву обтяжувача. Моментом реєстрації обтяження є день, година та хвилина внесення відповідного запису до Державного реєстру, а моментом припинення реєстрації обтяження є день, година та хвилина реєстрації в Державному реєстрі відомостей про припинення обтяження.

Записи зберігаються в Державному реєстрі протягом п'яти років з моменту їх внесення. Обтяжувач має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису або про продовження строку дії реєстрації на не більш як п'ятирічний строк.

Після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Таким чином, нормами вказаного закону передбачено, що запис про припинення обтяження вносяться держателем або реєстраторами Державного реєстру на підставі заяви обтяжувача. Отже, обтяжувач має право подати заяву про припинення і подальше виключення запису про обтяження, а не самостійно виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідні записи. За таких обставин, у суду відсутні правові підстави для зобов‘язання відповідача вчинити дії, яки не передбачені нормами вказаного закону.

Крім того, ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними ст. 16 Цивільного кодексу України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.

Матеріали справи та позовна заява не містять посилань на фактичне порушення прав позивача з боку відповідача-2, не містять вимоги позивача до відповідача - 2 про виключення обтяження з реєстру та відмови відповідача -2 у поданні заяви про виключення обтяження. Отже, в цій частині позовних вимог не доведено факту порушення відповідачем -2 прав позивача.

Відповідно до ст. 1 та ст. 2 Господарського процесуального кодексу України правом на звернення до господарського суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу наділені підприємства та організації, права та інтереси яких дійсно порушені.

За таких обставин, вимоги позивача про зобов‘язання відповідача-2 вчинити дії є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги поданими суду доказами. Обов’язок доказування згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони, кожна з яких повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до встановлених вище судом обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір застави від 07.08.2007 №26/04-08-2007, укладений між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми" та Відкритим акціонерним товариством Банк "Біг Енергія".

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми" (19445, Черкаська обл., Корсунь –Шевченківський район, с. Селище, код 33246688) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Енерголізинг" (04053, м. Київ, Кудрявський узвіз, будинок 5-Б, код 24595280) витрати по сплаті державного мита у розмірі 21 (двадцять одна) грн. 25 коп. та 59 (п‘ятдесят дев‘ять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Банк "Біг Енергія" (01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 15, код 20023463) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Енерголізинг" (04053, м. Київ, Кудрявський узвіз, будинок 5-Б, код 24595280) витрати по сплаті державного мита у розмірі 21 (двадцять одна) грн. 25 коп. та 59 (п‘ятдесят дев‘ять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.М. Смирнова

Дата підписання рішення:03.10.2011