Рішення № 18715310, 12.07.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.07.11 р. Справа № 39/78пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Морщагіної Н.С.

при секретарі Староконь Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Обєднана вантажно-транспортна компанія”, м. Єнакієве

до відповідача: Державного відкритого акціонерного товариства “Центральна збагачувальна фабрика “Кіселівська” Дочірнього підприємства Державної холдингової компанії “Торезантрацит”, м. Торез

про: зобовязання укласти договір

та зустрічним позовом: Державного відкритого акціонерного товариства “Центральна збагачувальна фабрика “Кіселівська” Дочірнього підприємства Холдінгової компанії “Торезантрацит”, м. Торез

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Обєднана вантажно-транспортна компанія”, м. Єнакієве

про визнання права власності.

За участю представників сторін:

від позивача (відповідач за зустрічним позовом): не зявився;

від відповідача (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_1. за довіреністю;

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Обєднана вантажно-транспортна компанія” м. Єнакієве, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Державного відкритого акціонерного товариства “Центральна збагачувальна фабрика “Кіселівська” Дочірнього підприємства Державної холдингової компанії “Торезантрацит”, м. Торез, про зобовязання укласти договір.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір купівлі-продажу нерухомого майна б/н від 17.03.2011р., договір № 04/01-04 від 01.04.2004р., специфікацію від 31.03.2005р., видаткову накладну № РН-0000077 від 31.05.2005р., біржовий контракт № Т00365 від 24.07.2004р., протокол аукціону № 1 від 24.07.2004р., накладну б/н від 24.09.2004р., акт приймання-передачі від 30.09.2004р., державний акт на право постійного користування землею.

Ліквідатор Державного відкритого акціонерного товариства “Центральна збагачувальна фабрика “Кіселівська” Дочірнього підприємства Державної холдингової компанії “Торезантрацит”, м. Торез через канцелярію суду 04.07.2011р. надав письмові пояснення, згідно яких зазначив, що на теперішній час не збереглося технічної та іншої документації, яка б підтверджувала проведення робіт по будуванню плотин та інших гідротехнічних споруд, які знаходяться на шести ставках шламовідстійниках у районі Максимової балки (м. Торез) Шахтарського району Донецької області. Додатково надав копію Технічного паспорту по інвентаризації земель та встановленню зовнішніх меж землекористування № 647 від 1994р. Також ліквідатором через канцелярію суду 12.07.2011р. була надана довідка про нарахування та сплату земельного податку.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, господарський суд встановив.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обовязки.

Згідно із ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.04.2004 р. між Приватним підприємством “Рукан” (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Єнакіївська транспортна компанія” (згідно з рішенням учасника товариства з обмеженою відповідальністю “Єнакіївська транспортна компанія” № 9 від 25.11.2005 р. змінено на “Товариство з обмеженою відповідальністю “Обєднана вантажно-транспортна компанія”), (Покупець) було укладено договір № 04/01-04, який за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу та підпадає під правове регулювання норм статей 655-697 ЦК України.

Згідно даного договору продавець зобовязався поставити, а покупець прийняти та оплатити у відповідності з умовами цього договору продукцію, найменування, кількість, ціна, строки поставки, строк оплати якої вказані у специфікаціях, які є невідємною частиною цього договору.

Ціна на продукцію встановлюється договірна в національній валюті України гривнах на дату укладення договору та визначається у Специфікаціях до цього договору (п. 2.2 Договору).

Поставка продукції на адресу покупця або по його реквізитах згідно з п. 2.1 Договору здійснюється на умовах зазначених в Специфікаціях (додатках) до цього Договору.

31.03.2005 р. сторонами у відповідності до п.п. 1.1, 2.1, розділу 3 Договору було підписано Специфікацію до договору, згідно з умовами якої сторони погодили, що Продавець протягом травня 2005 оку на умовах попередньої оплати передає Покупцю аргіліт у кількості 125 156,00тн., вугілля АС у кількості 986,00тн., вугілля марки АКО у кількості 263,50тн., відсівання з териконів у кількості 10 000,00тн., вугілля АШ в кількості 2376,00тн.

На виконання умов Договору Продавець передав, а Покупець прийняв визначену специфікацією від 31.03.2005 р. продукцію на загальну суму 1329978,62грн., що підтверджується долученою до матеріалів справи видатковою накладною № РН-0000077 від 31.05.2005р.

Як зазначає позивач, до складу вугільної продукції придбаної ТОВ “Обєднана вантажно-транспортна компанія” входить аргіліт (шлами), право власності на які виникло у ПП “Рукан” на підставі Біржового контракту № Т00365 від 24.07.2004р. укладеного з відповідачем.

31.05.2005 р., з метою зберігання означеного майна, між позивачем та відповідачем було укладено договір зберігання № 31/05-05.

У відповідності з п. 1.1 Договору позивач в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передає, а відповідач приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього Договору: відходи вуглезбагачення (аргіліт) у кількості 103214т, що відповідає змісту п. 1.1 Договору № 04/01-04 від 01.04.2004 р.

Як зазначає позивач, у звязку з тим, що усі витрати по утриманню майна належного відповідача несе позивач, між ним та відповідачем була досягнута усна домовленість стосовно купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться на балансі ДВАТ “ЦЗФ “Киселівська”, а саме платин та інших гідротехнічних споруд, які знаходяться на шести ставках шламовідстійниках у районі Максимовій балці (м. Торез) Шахтарського району Донецької області.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом зобовязати відповідача укласти з ТОВ “Обєднана вантажно-транспортна компанія” договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме платин та інших гідротехнічних споруд, які знаходяться на шести ставках шламовідстійниках у районі Максимовій балці (м. Торез) Шахтарського району Донецької області.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст. 181 ГК України, ст.ст. 640, 641 ЦК України.

За доводами позивача, ним 17.03.2011р. було підготовлено та направлено на адресу відповідача письмову пропозицію укласти договір купівлі-продажу з вказівкою строку для надання відповіді до якої був доданий проект договору купівлі-продажу означеного нерухомого майна. Однак, як зазначає, позивач, жодної відповіді на лист-пропозицію № 17/03-61 від 17.03.2011р. щодо підписання проекту договору купівлі-продажу відповідачем не надано, що на думку позивача є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів останнього.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши представлені в обґрунтування заявлених позовних вимог докази, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Обєднана вантажно-транспортна компанія” м. Єнакієве задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність цього спору полягає в укладанні між сторонами договору купівлі-продажу нерухомого майна в редакції, що була запропонована Позивачем.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями, Цивільним кодексом України та іншими актами господарського законодавства.

Частинами 1, 3, 7 ст. 179 Господарського кодексу передбачено, що:

- Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

- Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

- Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Порядок укладання договорів визначений ст.ст. 179-188 Господарського кодексу України.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладення господарських договорів, відповідно до якої договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Частинами 2 - 4 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Згідно змісту спірного проекту договору вбачається, що обєктом купівлі-продажу є нерухоме майно платини та інші гідротехнічну споруди, які знаходяться на шести ставках шламовідстійниках у районі Максимовій балки (м. Торез) Шахтарського району Донецької області, тобто договір не віднесений чинним законодавством до договорів, укладання яких є обовязковим у розумінні ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України. Наразі доказів протилежного сторонами до матеріалів справи не надано.

В свою чергу, за змістом ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України суд управнений приймати рішення про укладання договору лише у разі, коли це стосується договорів, що укладаються за державним замовленням, або договорів, укладання яких є обовязковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом.

Згадане положення у повній мірі кореспондується із принципом свободи договору, закріпленим п. 3 ст. 3, ст.627 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 67 Господарського кодексу України, який полягає у існуванні вільного вибору сторони, предмету договору та визначені умов договору.

Суд приймає до уваги, що згідно ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Частини 1 і 2 ст. 14 Цивільного кодексу України безпосередньо вказують на розповсюдження цього принципу і до виконання цивільних обовязків. Отже, оскільки укладання спірного договору не є обовязковим для відповідача в силу закону, і саме сторони такого договору мають за взаємною згодою визначати як необхідність його укладання, так і його істотні та інші умови, остільки відповідач не може бути примушений до укладання такого договору у судовому порядку. Суд також не наділений повноваженнями замість сторін визначати умови договору, укладання якого є правом, а не обовязком відповідача.

Більш того, відсутність встановленого законодавством або іншими правовими підставами, передбаченими ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, обовязку у відповідача перед позивачем укласти спірний договір, унеможливлює існування і кореспондуючого такому обвязку права Позивача вимагати укладання цього договору, що зумовлює висновок і про відсутність порушення такого відсутнього права. Між тим, за змістом ст. 1 Господарського процесуального кодексу України та ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України наявність порушення (невизнання або оспорювання) субєктивного права (інтересу) є обовязковою умовою для застосування будь-якого способу судового захисту.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України суд, як орган державної влади, здійснюючи свої повноваження із застосування заходів судового захисту, зобовязаний діяти у цілковитій відповідності до вимог Конституції та законів України.

Отже, у звязку із юридичною та доказовою неспроможністю заявлених вимог, суд відмовляє у позові у повному обсягу.

Ухвалою господарського суду від 08.06.2011 р. господарським судом спільно до розгляду з первісним позовом прийнято зустрічну позовну заяву Державного відкритого акціонерного товариства “Центральна збагачувальна фабрика “Киселівська” в інтересах Дочірнього підприємства Холдінгової компанії “Торезантрацит” м. Торез до Товариства з обмеженою відповідальністю “Обєднана вантажно-транспортна компанія” м. Єнакієве про визнання права власності.

Нормативно свої зустрічні позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст. ст. 316, 320, 321, 655, 658, ЦК України.

Як зазначає позивач, спірне нерухоме майно було збудоване Державним підприємством Центральна збагачувальна фабрика “Киселівська” в ході здійснення власної господарської діяльності. Означене майно, за доводами позивача, було передано на баланс ДВАТ “ЦЗФ “Киселівська” від Державного підприємства Центральна збагачувальна фабрика “Киселівська” під час перетворення.

Все спірне нерухоме майно, за доводами позивача, знаходиться на земельних ділянках площею 61,25га, які перебувають у постійному користуванні ДВАТ “ЦЗФ “Киселівська” згідно з державним актом на право постійного користування землею І-ДН № 004292 від 04.06.1997р.

Як зазначає позивач, в ході проведення інвентаризації майна ДВАТ “ЦЗФ “Киселівська” виявлено, що на підприємстві відсутні документи, які підтверджують право власності на спірні обєкти нерухомості, у звязку з чим, відсутність можливості належним чином оформити право установчі документи та підтвердити право власності на належне ДВАТ “ЦЗФ” Киселівська” майно, заважає йому вільно володіти та користуватися зазначеними обєктами нерухомості та унеможливлює розпорядження ними.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши представлені в обґрунтування заявлених позовних вимог докази, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги Державного відкритого акціонерного товариства “Центральна збагачувальна фабрика “Киселівська” Дочірнього підприємства Холдингової компанії “Торезантрацит” м. Торез задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачем відповідними доказами, при чому, їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному звязку у їх сукупності.

Підставою виникнення спірних відносин є відсутність документів на зазначене спірне майно, що обумовлюють неможливість введення в експлуатацію спірних обєктів відповідно до встановленого законом порядку.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основних свобод людини, якою встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини закріплює засади поваги до права власності та забороняє безпідставне позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених нормами міжнародного права.

Згідно статті 41 Конституції України, кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. В даному випадку, набуття права власності на самочинно збудоване та самочинно реконструйоване майно можливе лише в судовому порядку за умови додержання низки умов.

Відповідно до статті 316 ЦК України, правом власності особи є право особи на певну річ, яке вона здійсню відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 319 ЦК України, встановлюється, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, та має право вчиняти до свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Статтею 320 ЦК України передбачено право власника використовувати своє майно для підприємницької діяльності. Наразі, стаття 321 ЦК України гарантує, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише в випадках, прямо передбачених законом.

На час розгляду справи позивач відкрито володіє майном, що утворилося в результаті переобладнання архітектурних обєктів, розташованих в житловому будинку літ. А-5 по вул.. Університетській, 37 у м. Донецьку.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За своїм загальноправовим змістом, вимоги позивача щодо визнання за ним права власності платини та гідротехнічні споруди, які знаходяться на шести ставках шламовідстійниках в районі Максимовій балки (м. Торез) Шахтарського району Донецької області є засобом захисту цивільного права у вигляді визнання права, передбаченого ст.ст. 16, 392 ЦК України, 20 ГК України.

Оскільки згідно змісту позовних вимог та наданих матеріалів, відповідач не вважає спірні обєкти нерухомості такими, що правомірно належить позивачеві, суд доходить висновку, що позивач мав право звертатися до суду за захистом свого права власності.

Враховуючи викладені вище обставини, господарський суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Обєднана вантажно-транспортна компанія” м. Єнакієве підлягає задоволенню.

Судові витрати повязані з розглядом первісного позову відповідно до ст. 49 ГПК України підлягають віднесенню на позивача за первісним позовом, судові витрати, повязані з розглядом зустрічного позову підлягають віднесенню на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 33, 34, 35, 36, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю “Обєднана вантажно-транспортна компанія” м. Єнакієве відмовити.

Зустрічні позовні вимоги Державного відкритого акціонерного товариства “Центральна збагачувальна фабрика “Кіселівська” м. Торез - задовольнити.

Визнати за Державним відкритим акціонерним товариством „Центральна збагачувальна фабрика „Кіселівська” Дочірнім підприємством „Тореантрацит” (код ЄДРПОУ 00175805; 86603, Донецька область, м. Торез) право власності на платини та гідротехнічні споруди, які знаходяться на шести ставках шламовідстійниках в районі Максимовій балки (м. Торез) Шахтарського району Донецької області.

В судовому засіданні оголошено повний текст рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя Морщагіна Н.С.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >