Постанова № 18705736, 31.03.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 березня 2011 року № 2а-19437/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді ПащенкаК.С., при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Автодок»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000892307/0 від 17.12.2010, прийняте ДПІ у Голосіївському районі міста Києва.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 31.03.2011 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 05.04.2011, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

07.12.2010 за результатами невиїзної документальної перевірки ТОВ «Компанія «Автодок»ДПІ у Голосіївському районі міста Києва було складено Акт № 988/1-23-70-36482897 (далі Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на 31122,00 грн.

17.12.2010 на підставі Акту перевірки відповідно до пп. «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст.4, пп.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000892307/0, яким у звязку з порушенням пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 46683,00грн., в тому числі штрафні санкції 15561,00 грн.

Як встановлено судом, між позивачем та ТОВ«Еліт-Краст»(свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №100224758) укладено договір поставки №1/10 від 01.10.2009, за яким ТОВ«Еліт-Краст»зобовязалось поставити запасні частини для автомобілів (далі Договір). На виконання вказаного Договору ТОВ«Еліт-Краст»поставило ТОВ «Компанія «Автодок»запасні частини на загальну суму 208 051, 00 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 34675,00 грн.), що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними та податковими накладними. З платіжних доручень з відмітками банку про їх виконання, копії яких залучені до матеріалів справи, видно, що останній зазначені товари оплатив повністю, в тому числі сплативши в їх ціні податок на додану вартість.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про заниження позивачем податкових зобовязань з податку на додану вартість стала встановлена ним нікчемність вказаного Договору у звязку з укладенням такого договору без волевиявлення уповноважених осіб ТОВ«Еліт-Краст», що підтверджувалось поясненнями засновника та директора ТОВ«Еліт-Краст»ОСОБА_1, викладеними у протоколі допиту свідка від 30.04.2010.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність договорів поставки, а також видаткових накладних та податкових накладних, підписаних від імені однієї із сторін неналежною особою, прямо законом не встановлена, а тому зазначені правочини відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України є оспорюваними.

Водночас, відповідачем не надано суду доказів визнання недійсними у судовому порядку вищевказаного Договору, видаткових накладних та податкових накладних, підписаних посадовими особами ТОВ«Еліт-Краст».

Суд не бере до уваги посилання позивача на пояснення директора та головного бухгалтера ТОВ«Еліт-Краст»ОСОБА_1, викладені у протоколі допиту свідка від 30.04.2010, у яких, зокрема, вказується на факти фіктивного підприємництва у вигляді створення та використання ТОВ «Еліт-Краст»для незаконної діяльності, оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Інших доказів, які б підтверджували факт підписання реєстраційних, фінансових та інших документів від імені ТОВ «Еліт-Краст»неналежними особами, відповідачем не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідного Договору, видаткових накладних, а також податкових накладних, юридична особа ТОВ«Еліт-Краст»не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Водночас, вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Водночас, зобовязання за Договором між ТОВ «Компанія «Автодок» та ТОВ«Еліт-Краст»виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними, податковими накладними та платіжними дорученнями з відмітками банку про їх виконання, копії яких залучені до матеріалів справи.

Крім того, реальність господарської операції між ТОВ «Компанія «Автодок»та ТОВ«Еліт-Краст»підтверджується належним чином оформленими Актами виконаних робіт, складеними за результатами виконання ремонтних робіт за замовленням третіх осіб та з використанням запасних частин, придбаних позивачем у ТОВ«Еліт-Краст».

Таким чином, судом встановлено, що Договір між ТОВ «Компанія «Автодок»та ТОВ«Еліт-Краст»був укладений з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Компанія «Автодок»та ТОВ«Еліт-Краст»умислу на укладення вказаних Договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як видно з матеріалів справи та підтверджується даними офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України, ТОВ «Еліт-Краст»діяло на підставі свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100039671 від 29.04.2009. Таким чином, враховуючи, що на момент складання відповідних податкових накладних ТОВ«Еліт-Краст»було зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.

Отже, суми податку на додану вартість, віднесені ТОВ «Компанія «Автодок»до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за №233/2037. Відповідна сума ПДВ позивачем сплачена в вартості поставлених товарів, що підтверджується платіжними дорученнями з відмітками банку про їх виконання, копії яких залучені до матеріалів справи.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Еліт-Краст»податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Голосіївському районі м.Києва про порушення ТОВ «Компанія «Автодок»пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення №0000892307/0 від 17.12.2010 безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Автодок»задовольнити повністю.

2.Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000892307/0 від 17.12.2010, прийняте Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Автодок»(01033, м. Київ, вул. Деревообробна, 5) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три гривні 40 коп.).

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.С. Пащенко