Постанова № 18694557, 05.10.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2011 р. № 2а-6323/11/1370

12 год. 15 хв.м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Коморний О.І.,

секретар судового засідання Гнилиця Р.І.,

з участю

представника позивачаЧорній Р.Ю.

представник відповідачаІваник Н.Я.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом дочірнього підприємства «Датський текстиль»Компанії «ПВН Холдінг А/С»про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області.

Обставини справи.

Позивач, дочірнє підприємство «Датський текстиль»Компанії «ПВН Холдінг А/С», звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення №0002801702 виставленого 20.04.2011 року відповідачем, Державною податковою інспекцією у Сокальському районі Львівської області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем безпідставно виставлено спірне податкове повідомлення рішення, оскільки підприємство правильно сплачувало податок з доходів фізичних осіб при використанні праці іноземців, які визначили свій статус резидентів України.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у письмовому запереченні. Пояснив, що оскільки органом державної податкової служби не видавалося повідомлення про визнання найманих працівників позивача резидентами, то у позивача не було підстав утримувати податок з доходів фізичних осіб щодо іноземців за ставкою 15%.

Суд заслухав пояснення представників сторін, повно всебічно та обєктивно оцінив подані сторонами докази у їх сукупності та

встановив:

Відповідачем, Державною податковою інспекцією у Сокальському районі Львівської області у період з 24.11.2010 р. по 28.12.2010 р. проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.04.09 по 30.09.10, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.09 по 30.09.10., про що 05.01.2011р.складено акт №3/2301/31588791 (далі Акт перевірки) (а.с.9-72).

За результатами та на підставі Акта перевірки відповідачем 18 січня 2011 року виставлено податкове повідомлення-рішення №0000121702/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 315854,1грн. (основний платіж - 252683,28грн., штрафні (фінансові) санкції - 63170,82 гривень (а.с.128).

Рішенням №8884/10/25-005/693 від 01.04.2011 року (а.с.122-126) Державна податкова адміністрація у Львівській області частково задовольнила скаргу позивача та скасувала податкове повідомлення рішення відповідача №0000121702/0 від 18.01.2011 року в частині 5018,98 грн. основного платежу по податку з доходів фізичних осіб та в частині 1254,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а в іншій частині податкове повідомлення-рішення №0000121702/0 залишено без змін.

З урахуванням прийнятого ДПА у Львівській області рішення за результатами розгляду первинної скарги позивача, відповідачем 20.04.2011 року виставлено податкове повідомлення-рішення №0002801702 (а.с.127) про визначення позивачу податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 309580,37 грн. (основний платіж 247664,30 грн., штрафні (фінансові) санкції 61916,07 гривень.

Згідно висновку Акта перевірки, підставою визначення позивачу податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у вищезазначених розмірах, є виявлення відповідачем порушень позивачем п.7.1 та п.7.3 ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.4 п.8.1 ст.8, пп.9.11.3 п.9.11 ст.9, пп.16.3.2 пп.16.3.5 п.16.3 ст.16, пп.19.2 „а" п.19.2 ст.19 та відповідно до п.20.2 „а" ст.20, пп.20.3.1„а", пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV „Про податок з доходів фізичних осіб" (із змінами та доповненнями).

Вказані порушення полягають у тому, що позивачем неправомірно оподатковано доходи іноземних найманих працівників за ставкою 15% замість 30%, оскільки застосування ставки 15% можливе лише після видачі податковим органом Повідомлення, передбаченого наказом ДПА України №581, після видачі якого іноземець набуває статусу податкового резидента України.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Проведеною відповідачем перевіркою позивача встановлено, що позивач використовує працю двох іноземців - громадян Данії - на умовах трудового контракту (далі ТК):

ОСОБА_5 - ТК від 20.06.08 № 20/06/08, ТК від 07.10.09 № 07/10/09, ТК від 06.10.10 №06/10/10.

ОСОБА_6 - ТК від 11.10.08 № 11/10/08, ТК від 20.06.09 № 20/06/09, ТК від 27.05.10 № 27/05/10.

У трьох трудових контрактах за 2009 рік, укладених працівниками - іноземцями із ДП „Датський текстиль" компанії „ПВН Холдінг А/С", в п. 2 розділу Оплата Праці та Соціально-Побутове Забезпечення працівника Нільса Клівленда Арсена ТК від 11.10.08 № 11/10/08 та ОСОБА_5 ТК від 20.06.08 № 20/06/08 та ТК від 20.06.09 № 20/06/09 вказано, що податок з доходів фізичних осіб утримується в розмірі 15%.

Вказані фактичні обставини справи зазначені на стор.42 Акта перевірки (а.с.53) сторонами визнаються, не заперечуються, у суду не має сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання, відтак відповідно до ч.3 ст.72 КАС України такі обставини не потребують доказування перед судом.

Правовий статус, закріплення основних прав, свобод та обов'язків іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України визначає, згідно з преамбулою, Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» 3929-XII від 4 лютого 1994 року (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) далі Закон N 3929-XII.

Відповідно до ст..1 Закону N 3929-XII, іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Іноземці та особи без громадянства, згідно із ч.1 ст. 2 Закону N 3929-XII мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин (ч.2 ст.2 Закону N 3929-XII)

Іноземці та особи без громадянства, згідно з ч.1 ст.3 Закону N 3929-XII можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання (ч.3 ст.3 Закону N 3929-XII)

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону N 3929-XII, іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права та обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України, та згідно з ст..21 цього ж закону, іноземці та особи без громадянства обкладаються податками і зборами відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України.

У період за який відповідачем здійснювалась перевірка, оподаткування доходів фізичних осіб визначав Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»№ 889-IV від 22 травня 2003 року ( далі Закон № 889-IV).

Згідно з п.1.20.2. ст. 1 Закону № 889-IV, фізична особа - нерезидент - фізична особа, яка не є резидентом України.

Відповідно до п.1.20.1. ст..1 Закону № 889-IV фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Законом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого - четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Закріплений у ч.1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

З матеріалів справи судом встановлено видачу іноземному найманому працівнику позивача ОСОБА_5, на підставі дозволів на працевлаштування (а.с.119,120), тимчасової посвідки на постійне проживання (дата видачі 29.12.2006 р. термін дії до 25.05.2007р.) (а.с.115), яка згідно відміток продовжувалася до 20.06.2008 р., 20.062009р.

У подальшому, 15.06.2010р. ОСОБА_5 видано посвідку на тимчасове проживання терміном до 26.05.2011р. (а.с.116).

Найманому іноземному працівнику позивача ОСОБА_6, на підставі дозволів на працевлаштування (а.с.118,121), видано тимчасову посвідку на постійне проживання (дата видачі 05.12.2007 р. термін дії до 11.10.2008р.) (а.с.117). яка згідно відмітки продовжувалася до 11.10.2009 р.

Вищевказаним працівникам позивачем надано житло згідно договорів суборенди та актів приймання передачі (а.с.83-85, 86, 87-89, 90,91-93, 94, 95-97,98, 99-101,102) факт проживання в якому підтверджується відмітками про реєстрацію за вказаною у договорах адресою (а.с.111-113) відмітки у посвідках (а.с.115, 117).

У матеріалах справи також містяться службові повідомлення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на адресу адміністрації позивача, з проханням вважати їх резидентами України (а.с.79-82) та декларації про доходи (а.с.103-110) у яких іноземці не зазначали про доходи одержані ними з інших місць, аніж за місцем основної роботи у позивача. Доказів протилежного, а саме отримання доходів за кордоном, податковим органом суду не надавалося.

Враховуючи закріплений у ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України принцип офіційного зясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи і повинен запропонувати особам, які беруть у участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду не вистачає, судом витребувано у Державної прикордонної служби України відомості про перетин державного кордону України ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у 2009 та 2010 роках.

Згідно отриманих від Державної прикордонної служби даних про перетин державного кордону ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 176-177) в період з 01.01.2009 р. по 31.12.2010р. судом беззаперечно встановлено факт перебування вищевказаних осіб на території України більш ніж 183 дні протягом як 2009 року так і 2010 року відповідно.

Відтак, на переконання суду, у матеріалах справи містяться належні, допустимі та переконливі докази резидентного статусу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за положеннями п.1.20.1. ст..1 Закону № 889-IV, які доводять правомірності застосування позивачем при оподаткуванні податком з доходів фізичних осіб іноземних найманих працівників як резидентів за ставкою 15 відсотків.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобовязані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням зазначеної конституційної норми суд вважає помилковим покликання позивача на наказ ДПА України №581 від 05.10.2004 року щодо набуття іноземцем статусу резидента тільки після видачі податковим органом повідомлення, оскільки вказаний наказ не може доповнювати чи уточнювати норми закону, більш того, такий не пройшов реєстрацію у Міністерстві юстиції України.

Суд звертає увагу відповідача, що хибність позиції щодо необхідності іноземцю отримувати від податкового органу документ про підтвердження статусу резидента України визнана ДПА України після вступу в дію Податкового кодексу України. Так у листі №6506/6/17-0715 від 05.04.2011 року ДПА України зазначає, що «іноземець має документально підтвердити факт свого проживання (перебування) на території України понад 183 дні протягом календарного року. Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи. Крім того, Кодекс не містить норми щодо необхідності одержання іноземцями від податкових органів документів, що підтверджують статус резидента України».

Відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи у співставленні з нормами діючого на час виникнення спірних відносин законодавства, суд дійшов висновку про невідповідність виставленого відповідачем податкового повідомлення-рішення вимогам ч.3 ст.2 КАС України, оскільки в матеріалах адміністративної справи містяться докази в спростування висновків акта перевірки про порушення позивачем Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що в свою чергу є підставою для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 94 КАС України на користь позивача слід стягнути з Державного бюджету України 3,40 грн. судового збору

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області №0002801702 від 20.04.2011 року.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь дочірнього підприємства «Датський текстиль»Компанії «ПВН Холдінг А/С»(Львівська область, м. Сокаль вул. Чайковського 1, ЄДРПОУ 31588791) 3 (три) грн. 40 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 10.10.2011р. о 17:00 год.

СуддяКоморний О.І.