Рішення № 18691272, 26.09.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 302

РІШЕННЯ

Іменем України

26.09.2011

Справа №5002-17/5470.1-2010

За позовом Фонду майна АР Крим

До відповідача Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта», м. Київ в особі Кримської дирекції УДППЗ «Укрпошта»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

ВАТ «Сімферопольський завод будівельних матеріалів»

Головне Управління Державного казначейства в АР Крим

про розірвання договору оренди, зобов’язання повернення нерухомого майна та стягнення 6899,73грн.

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

від позивача – Жменько О.В., представник.

від відповідача – Субота І.В., представник.

Суть спору: Позивач просить розірвати договір оренди нерухомого майна від 20.05.2002р., що належить Автономній Республіці Крим, а саме: прибудованих до п’ятиповерхового житлового будинку нежитлових приміщень площею 95,5кв.м., розташованих за адресою: м. Сімферополь вул. Беспалова, 156, що знаходиться на балансі ВАТ «Сімферопольський завод будівельних матеріалів», також позивач просить стягнути заборгованість з орендної плати у розмірі 4813,95грн.; пеню у розмірі 1100,97грн.; неустойку за безпідставне користування майном у розмірі 806,09грн.; неустойку за безпідставне користування майном у розмірі 178,72грн. Також позивач просить зобов’язати Українське державне підприємство поштового зв’язку «Укрпошта», м. Київ в особі Кримської дирекції УДППЗ «Укрпошта» повернути балансоутримувачу (ВАТ «Сімферопольський завод будівельних матеріалів») орендоване нерухоме майно, що належить Автономній Республіці Крим – прибудовані до п’ятиповерхового житлового будинку нежитлові приміщення площею 95,5кв.м., які розташовані за адресою: м. Сімферополь вул. Беспалова, 156, що знаходиться на балансі ВАТ «Сімферопольський завод будівельних матеріалів», за актом приймання-передачі, у зв’язку з тим, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов’язання за договором оренди нерухомого майна, а саме – несвоєчасно та не в повному обсязі перераховував орендну плату до бюджету Автономної Республіки Крим.

Відповідач щодо позовних вимог заперечує з тих підстав, що позивач в односторонньому порядку змінив умови договору, зокрема були змінені розрахункові рахунки та строк внесення орендної оплати, внаслідок чого позивач неправомірно нарахував заборгованість з орендної плати та пеню. Відповідач також вказує, що оскільки умови договору з його боку порушені не були, то й вимоги позивача щодо повернення орендованого майна за актом приймання-передачі та щодо сплати неустойки за безпідставне користування майном не підлягають задоволенню. Також відповідач вказує про те, що позивачем порушено строк позовної давності.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ВАТ «Сімферопольський завод будівельних матеріалів» в судове засідання жодного разу не з’явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, письмових пояснень по справі не надав.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне Управління Державного казначейства в АР Крим в письмових поясненнях від 13.12.2010р. зазначило, що всі кошти перераховуються відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004р. №22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. №377/8976.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов’язком.

По справі проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд –

ВСТАНОВИВ:

Згідно договору оренди нерухомого майна, що належить Автономній Республіці Крим від 20 травня 2002 року, укладеного між Фондом майна Автономної Республіки Крим (орендодавець) та Українським державним підприємством поштового зв’язку «Укрпошта» (орендар), орендодавець на підставі наказу Фонду майна Автономної Республіки Крим №254 від 29.03.2002р. «Про передачу прибудованих до п’ятиповерхового житловому нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Сімферополь, вул. Беспалова, 156, визначених як майно, що належить Автономній Республіці Крим, в оренду Кримській дирекції УДППЗ «Укрпошта» передає, що знаходиться на балансі ВАТ «Сімферопольський завод будівельних матеріалів» як таке, що не увійшло до його статутного фонду при приватизації, нерухоме майно – прибудовані до п’ятиповерхового житлового будинку нежитлові приміщення (95,5 кв.м.), що знаходяться за адресою: м. Сімферополь, вул. Беспалова, 156, а орендар приймає його в строкове платне користування за актом приймання-передачі для розміщення відділення поштового зв’язку №23 (пункт 1.1 договору).

Майно було передано орендарю на підставі акту прийому – передачі від 20.05.2002р.

Відповідно до пункту 3.2 договору орендна плата за перший місяць – травень 2002 року визначається шляхом корегування орендної плати за базовий місяць оренди на індекс інфляції за травень 2002 року.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що сума орендної плати за кожен наступний місяць визначається орендарем самостійно шляхом коригування розміру орендної плати за поточний місяць на індекс інфляції за текучій місяць, який встановлюється Державним комітетом статистики.

Пунктом 3.5 договору визначено, що сплата орендних платежів здійснюється до бюджету Автономної Республіки Крим щомісяця, до 15 числа місяця, наступного за звітним, на рахунок Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим ОКПО 2389447, банк отримувача – Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, р/р 31415734900001, код платежу 22080000.

Відповідно до п.п. 5.1.7, 5.1.8 договору відповідач зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі проводити розрахунки з бюджетом з орендної плати, та надавати орендодавцю копії платіжних документів з оплати за оренду відразу після цього.

10 березня 2005 року додатковою угодою №1 до договору оренди нерухомого майна, що належить Автономній Республіці Крим, від 20.05.2002р. сторони внесли зміни в розділ 3 договору, а саме пункт 3.5.2 зазначеної угоди виклали у наступній редакції: «Оплата орендних платежів згідно з розрахунком плати за оренду майна здійснюється щомісячно до 12 числа місяця, наступного за звітним у розмірі: 55% - до бюджету Автономної Республіки Крим, ЄДРПОУ 23896447, МФО 824026, банк отримувача – Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим м. Сімферополь, р/р 3321585080001, код платежу 22080400, 30% - балансоутримувачу – відкритому акціонерному товариству "Сімферопольський завод будівельних матеріалів", 15% - Фонду майна Автономної Республіки Крим, як орендодавцю, ЄДРПОУ 00036860, МФО 824026, банк отримувача – Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим м. Сімферополь, р/р 35426006000884».

Строк дії договору встановлений п. 8.1 договору оренди, відповідно до якого договір діє протягом п’яти років з 01.05.2002р. по 01.05.2007р.

Пунктом 8.7 договору сторони передбачили, що у випадку відсутності заяви від жодної із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення дії договору він вважається продовженим на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Сторони не заявляли, що вказані заяви були.

Вимога позивача щодо розірвання вказаного договору задоволенню не підлягає виходячи з наступного:

Частиною 3 статті 291 Господарського кодексу України регламентовано, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч. 1, 2 ст. 188 ГК України).

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Вказана норма закону, а також ч.1,2 ст.188 ГК України, у встановленому порядку, тобто Конституційним судом України, не визнані такими, що не повинні застосовуватись, а тому не приймати їх вимоги до уваги підстав не існує.

Вимоги закону повинні виконуватися у повному обсязі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З пропозицією щодо розірвання договору позивач не звертався.

Ст.129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст.8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також вказується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року №02/132 (справа №Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року «Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя» вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, які надані зацікавленими особами.

Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.

Таким чином, право позивача та законний інтерес щодо розірвання договору на цей час не порушені.

Згідно ст.15 ЦК України суд має захищати лише порушене право чи законний

інтерес.

Оскільки право позивача на цей час не порушено та законного інтересу на цей час із цього приводу не існує, відповідно, підстав для задоволення позову не існує, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищим господарським судом України (постанова від 15.11.2007р. по справі №2-29/7035-2007).

Позивач претензією від 20.03.2009р. повідомив відповідача про те, що ним як орендарем не виконані суттєві умови договору оренди, а саме – орендна плата не перераховується до бюджету АР Крим більше аніж 3 місяці та вказує про те, що згідно ст.782 ЦК України договір вважається припиненим.

Однак, згідно вказаної норми сторона повинна не констатувати можливі наслідки невиконання вказаних у цій нормі зобов’язань, а повідомити про відмову від договору.

Проте, саме про відмову від договору у вказаній претензії не значиться.

Вказана претензія позивача також не може приймається до уваги щодо розірвання договору, оскільки за своїм змістом вона не містить саме пропозиції розірвати договір, як це вимагають приписи ст. 188 ГК України.

При цьому необхідно зазначити, що рішення суду не може засновуватись на припущенні.

Таким чином, не існує підстав для розірвання договору, а також відсутня відмова від договору та, відповідно, договір є діючим, у зв’язку із чим не існує підстав для задоволення вимоги щодо зобов’язання повернення майна.

Щодо стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 4813,95 грн., суд вважає, що вказана вимога підлягає задоволенню.

Згідно наданих відповідачем платіжних доручень орендна плата з 21.03.2006р. по 13.03.2009 рік перераховувалась на рахунки, які не відповідають платіжним реквізитам, зазначеним в додатковій угоді від 10.03.2005р., при цьому орендар не виконував передбачені п. 5.1.8 договору оренди зобов’язання щодо надання орендодавцю копії платіжних документів зі сплати за оренду відразу після оплати.

Представник відповідача пояснює, що номера рахунків, на які він перераховував орендну плати у вказаний період, були отримані ним в робочому порядку від позивача (при телефонній розмові з головним бухгалтером), а також посилається на те, що позивач не застосовував заходів щодо усунення помилки, яка склалася внаслідок перерахунку коштів на неналежний розрахунковий рахунок.

Вищезазначені заперечення не можуть бути прийняти до уваги з наступних обставин:

Посилання відповідача на телефонну розмову щодо зміни рахунків суд відхиляє, оскільки відповідач вказаної обставини не довів.

Більш того, вказане посилання не може бути прийняте до уваги згідно п.1 ч.1 ст.208 ЦК України.

Посилання відповідача на те, що позивач в односторонньому порядку змінив умови договору та встановив новий рахунок суд також відхиляє.

Так, якщо позивач в односторонньому порядку змінив рахунок та при цьому у телефонній розмові надав невірний рахунок, відповідачу необхідно було сплачувати на рахунок, який був узгоджений між ними додатковою угодою.

Тобто відповідачу згідно ст.ст. 526, 629 ЦК України, ст.193 ГК України необхідно було належним чином виконувати свої обов’язки.

Таким чином, відповідно до ст.1212 ЦК України перераховану суму на рахунок, який не значиться в договорі, необхідно вважати безпідставно перерахованою сумою.

Відповідно, щодо вказаної суми відповідач вправі звернутись в установленому законом порядку щодо її повернення.

Діючим законодавством не передбачений перерозподіл даної суми позивачем в рахунок інших платежів.

Так, конкретні рахунки згідно наданих відповідачем платіжних доручень відносяться до ГУ ГКУ в АРК м. Сімферополь, та позивач не має повноважень щодо перерозподілу сплачених коштів.

Таким чином, перераховуючи грошові кошти за орендну плату на рахунок, який не був передбачений умовами договору, відповідач порушив умови останнього.

До того ж, суд звертає увагу на те, що платіжні документи, які підтверджують здійснення відповідачем оплати орендної плати за договором від 20.05.2002р., надані за період з грудня 2006 року по березень 2008 року, лише в червні 2008р., про що свідчить дата зазначена в штампі вихідної кореспонденції Кримської дирекції УДППЗ «Укрпошта», а за період з жовтня 2008 року по січень 2009 року включно (том 3 а.с. 99), лише у 2009 році, що є порушенням умов п.5.1.8 договору.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідачем не надано доказів виконання своїх зобов’язань щодо умов договору відносно сплати орендної плати.

При цьому необхідно відмітити, що експертиза щодо визначення суми заборгованості не проведена саме з того, що відповідачем не надані необхідні документи. Також необхідно відмітити, що згідно ст.35 ГПК України неможливість надання доказів не є обставиною, що звільняє від доведення.

Таким чином, відповідно до заявлених вимог підлягає стягненню заборгованість з орендної плати в сумі 4813,95 грн.

Щодо посилання відповідача на сплив строку позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Частина 3 стаття 267 Цивільного кодексу України регламентує, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Таким чином, вказаною нормою прямо передбачена форма реалізації стороною свого права щодо застосування позовної давності – це повинна бути заява сторони про застосування позовної давності.

Однак, в матеріалах справи заяви відповідача про застосування позовної давності не існує.

При цьому необхідно відмітити, що помилка власного недбальства, незнання закону чи неправильне його тлумачення однією зі сторін не є поважною причиною, про що також вказується у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (п.19).

Також необхідно відмітити, що рішення суду не може бути засновано на припущенні.

Тобто, якщо відсутня передбачена законом заява, суд не повинен припускати, що інші обставини вказаного питання підміняють вказану форму.

Так, позовну заяву про стягнення заборгованості не може підмінювати скарга про несплату боргу чи пояснення з цього приводу.

Окрім цього є підстави вважати пропущення позовної давності з поважних причин.

Так, відповідач в порушення пункту 5.1.8 договору не надавав позивачу копії платіжних документів щодо сплати орендної плати, що ускладнювало своєчасність реагування на таку несплату.

При цьому також необхідно відмітити, що ні ст.267 ЦК України, ні ст.84 ГПК України не передбачене вказання в резолютивній частині рішення про відновлення строку позовної давності.

Окрім цього, суд взагалі не вважає, що строк позовної давності сплив.

Так, відповідач на невірний рахунок сплачував кошти в період з 21.03.2006р. до 13.03.2009р.

Однак, це не означає, що несплачений борг за вказаний період не погашений наступними платежами, та, відповідно, борг існує за межами позовної давності.

При цьому також необхідно зазначити, що відповідачем надані докази сплати безпідставно сплачених платежів лише на суму 3395,16 грн., у той час як заборгованість згідно розрахунку складає 4813,95 грн.

До стягнення також заявлена пеня за прострочку виконання грошового зобов’язання за період з 13.06.2008р. по 30.06.2009р. в сумі 1100,97грн.

Однак, суд вважає, що вказана вимога не обгрунтована.

Так, відсутній обґрунтований розрахунок зазначеної пені. Суми, вказані в розрахунку, не відповідають визначеному 0,1% пені. При цьому відсутній арифметичний розрахунок сум, складаючих суму пені.

Крім того, також необхідно зазначити, що ст.54 ГПК України на позивача покладається необхідність надання обгрунтованого розрахунку.

З огляду на викладені обставини розрахунок вказаної суми пені не можна вважати обґрунтованим.

Окрім цього, підстави стягнення пені за прострочку грошового зобов’язання не обгрунтовані.

Так не вказано на підставі якого пункту договору та норми закону позивач бажає стягнути вказану суму.

При цьому також необхідно відмітити, що пунктами договору, які регулюють відповідальність (п.п.7.1, 7.2), пеня не передбачена.

Необґрунтовані вимоги не можуть бути задоволені.

При цьому також необхідно відмітити, що рішення суду не може засновуватись на припущенні та виходячи із закріпленого ст.129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не повинен за позивача обґрунтовувати вимоги.

Більш того, відповідач вправі знати про підстави вимог, та заперечувати щодо них з цих підстав.

Заявлені позивачем вимоги щодо стягнення неустойки за безпідставне користування майном за період з 24.03.2009р. по 30.06.2009р. до бюджету АРК в розмірі 806,09 грн. та за період з 24.03.2009р. по 30.06.2009р. Фонду майна АР Крим в розмірі 178,72 грн. також не підлягають задоволенню, оскільки відсутні підстави вважати, що відповідач користувався майном безпідставно.

Відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України відповідач повинен відшкодувати до бюджету 71,16 грн. за вимоги майнового характеру.

Оскільки витрати на ІТЗ сплачуються за вимоги як майнового, так і немайнового характеру, відповідно, розрахунок відшкодування витрат на ІТЗ по задоволеним майновим вимогам необхідно здійснювати із Ѕ суми, підлягаючої сплаті ( сума на ІТЗ – 236 / 2 = 118 грн.).

Щодо вимог майнового характеру підлягаюча відшкодуванню сума державного мита складає 71,17 грн. та витрати на ІТЗ - 82,33 грн. (розрахунок відшкодування державного мита: 4813,95 х 102 / 6899,73 = 71,17 грн.; розрахунок відшкодування витрат на ІТЗ: 4813,95 х 118 /6899,73 = 82,33 грн.).

Оскільки призначена судова експертиза не надала необхідної відповіді у зв’язку із ненаданням необхідного об’єму матеріалів відповідачем, у зв’язку із тим, що спір виник з неправильних дій відповідача, є підстави для покладення вказаних витрат на відповідача.

Окрім цього, вказана експертиза відноситься до вимоги щодо стягнення основної заборгованості, яка задовольняється повністю.

Саме через ненадання витребуваних у відповідача документів, необхідних для вирішення поставлених питань перед експертом, суд вважає можливим покласти судові витрати за проведення судової експертизи на відповідача в розмірі 14006,40грн. згідно наданої калькуляції.

Відповідно до ст. 49 ГПК України державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта», м. Київ в особі Кримської дирекції УДППЗ «Укрпошта», м. Сімферополь, вул. О.Невського, 1 (р/р26007301896 в ВАТ «Державний ощадний банк України», МФО 300456, ідентифікаційний код 21560045) до бюджету Автономної Республіки Крим (банк одержувача – ГУ Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, р/р 33210870700001, ЄДРПОУ 23896447, код платежу 22080400) заборгованість з орендної плати в розмірі 4813,95грн.

Стягнути з Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта», м. Київ в особі Кримської дирекції УДППЗ «Укрпошта» м. Сімферополь, вул. О.Невського, 1 (р/р26007301896 в ВАТ «Державний ощадний банк України», МФО 300456, ідентифікаційний код 21560045) на користь Науково-дослідного інституту судових експертиз, м. Сімферополь, вул. Чехова, 55 А (р/р 31252272210502, МФО 824026 в ГУ ГКУ в АРК м. Сімферополь) судові витрати по проведенню судово-економічної експертизи в сумі 1406,40грн.

Стягнути з Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта», м. Київ в особі Кримської дирекції УДППЗ «Укрпошта» м. Сімферополь, вул. О.Невського, 1 (р/р26007301896 в ВАТ «Державний ощадний банк України», МФО 300456, ідентифікаційний код 21560045) в дохід бюджету (р/р 31115095700002 в банку одержувача Головне Управління Госказначества в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200) 71,17 грн. судових витрат з державного мита.

Стягнути з Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта», м. Київ в особі Кримської дирекції УДППЗ «Укрпошта» м. Сімферополь, вул. О.Невського, 1 (р/р26007301896 в ВАТ «Державний ощадний банк України», МФО 300456, ідентифікаційний код 21560045) в дохід бюджету (р/р 31115095700002 в банку одержувача Головне Управління Госказначества в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200) 82,33 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази.

В частині позовних вимог щодо розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить Автономній Республіці Крим – прибудованих до п’ятиповерхового житлового будинку нежитлових приміщень площею 95,5кв.м., розташованих за адресою: м. Сімферополь, вул. Беспалова, 156; щодо стягнення з Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта», м. Київ в особі Кримської дирекції УДППЗ «Укрпошта» пені в розмірі 1100,97грн., неустойки за безпідставне користування майном у розмірі 806,09грн., неустойки за безпідставне користування майном в розмірі 178,72грн. та щодо зобов’язання Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта», м. Київ в особі Кримської дирекції УДППЗ «Укрпошта» повернення балансоутримувачу (ВАТ «Сімферопольський завод будівельних матеріалів») орендованого нерухомого майна, що належить Автономній Республіці Крим – прибудовані до п’ятиповерхового житлового будинку нежитлових приміщень площею 95,5кв.м., розташованих за адресою: м. Сімферополь, вул. Беспалова, 156 за актом приймання-передачі – відмовити.

Рішення оформлене та підписане

у повному обсязі:

03.10.2011 року

Адреси для кореспонденції:

1. Фонду майна АР Крим (95015, м. Сімферополь, вул. Севастопольська 17);

2. Українському державному підприємству поштового зв’язку “Укрпошта” в особі Кримської дирекції УДППЗ “Укрпошта” (95000, м. Сімферополь, вул. Р. Люксембург 1);

3. ВАТ “Сімферопольський завод будівельних матеріалів” (95000, м. Сімферополь, вул. Беспалова 95);

4. Головному Управлінню Державного казначейства в АР Крим (95015, м. Сімферополь, вул. Севастопольська 19).

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.