Постанова № 18684902, 14.09.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.11 Справа № 5015/3233/11

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мурської Х.В.

суддів Давид Л.Л.

Кордюк Г.Т.

при секретарі судового засідання Лісовській Н.В.

розглянув матеріали апеляційної скарги Західно-Українського закритого акціонерного товариства "Вторкольормет",м. Львів, без номера від 18.08.2011р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 03.08.2011р.

у справі № 5015/3233/11, суддя Матвіїв Р.І.

за позовом Публічного акціонерного товариства "Західенерго" в особі відокремленого підрозділу ПАТ "Західенерго Львівенергоспецремонт", м. Львів

до Західно-Українського закритого акціонерного товариства "Вторкольормет", м. Львів

про стягнення 17 187,37 грн.

за участю представників

від позивача: Чайка А.М –представник;

від відповідача: не з'явились.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.08.2011р.(суддя Матвіїв Р.І.) позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Західенерго" в особі відокремленого підрозділу ПАТ "Західенерго Львівенергоспецремонт", м. Львів задоволено в повному обсязі. З рахунку Західно-українського закритого акціонерного товариства "Вторкольормет", м. Львів стягнуто на користь позивача 16 196,00 грн. основного боргу, 158,05 грн. річних та733,32 грн. інфляційних втрат, 171,87 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за невиконання зобов’язання по оплаті товару, поставленого за Договором поставки № 910/11-10м від 22.01.2010р., позивач правомірно просить стягнути з відповідача основну суму боргу, 3% річних та інфляційні втрати, відповідно до вимог п. 2 ст. 625 ЦК України, а тому позов підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з даним рішенням суду першої інстанції, Західно-укрїнське ЗАТ "Вторкольормет" звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 03.08.2011р. у справі № 5015/3233/11 скасувати в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Свої доводи скаржник мотивує порушенням та неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, покликаючись на ту обставину, що відповідно до Договору № 910/11-10м від 22.11.2010р. неустойка чи інші штрафні санкції за прострочення виконання зобов’язання не передбачені.

На виконання вимог ухвали суду від 31.08.2011р. позивач подав на розгляд суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення господарського суду Львівської області від 03.08.2011р. залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення з підстав, викладених в ньому.

Скаржник участі уповноваженого представника у судовому засіданні не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи ту обставину, що ухвалою суду від 31.08.2011р. участь уповноважених представників сторін було визначено на власний розсуд, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника скаржника.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем 22.11.2010р. було укладено Договір № 910/11-10м, відповідно до умов якого позивач(продавець) зобов’язався передати у власність відповідача (покупця) брухт і відходи чорних металів в асортименті, кількості та по ціні за одиницю, згідно Специфікації до даного договору, а відповідач зобов’язався прийняти і оплатити кожну партію товару.(а.с. 6)

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на суму 16 196,00 грн., що підтверджується закупівельним актом № 800033 від 11.02.2011р. та накладною № 3 від 11.02.2011р. (а.с. 7,8)

Відповідно до п. 2.2 Договору форма оплати становить 100% попередня оплата шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Продавця (позивача.)

З метою досудового врегулювання спору 24.03.2011р. позивач звернувся до відповідача з претензією-вимогою № 09-316 , яку відповідач отримав 28.03.2011р., що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення, однак залишив претензію без відповіді.(а.с. 9,10)

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов‘язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов‘язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов‘язку в натурі.

У відповідності до вимог ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як уже зазначалося п.2.2. Договору № 910/11-10 м, відповідач здійснює оплату товару у формі 100% попередньої оплати шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача.

У відповідності до положень ст. 526 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов‘язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Докази, що підтверджують виконання відповідачем зобов’язань щодо оплати вартості поставленого йому товару в повному обсязі і відновлення тим самим порушених майнових прав кредитора на момент розгляду спору судом, у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає доводи позивача про порушення його майнових прав на заявлену суму основної заборгованості за поставлений товар правомірними, документально підтвердженими та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку, а тому згідно ст. 15 Цивільного кодексу України, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача 16 196,00 грн. боргу за поставлений товар згідно Договору поставки № 910/11-10м від 22.11.2010 р.

Враховуючи те, що зобов”язання Відповідача по Договору поставки № 910/11-10м від 22.11.2010р. в частині оплати поставленого товару не виконані у встановлений строк в повному обсязі, місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку про задоволення позову в частині стягнення 16 196,00 грн. основного боргу, 158,05 грн. трьох відсотків річних та 733,32 грн. інфляційних збитків.

У відповідності до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Порушення боржником, взятих на себе зобов’язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні встановлених законом та договором мір відповідальності (ст. 611 ЦК України).

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

У відповідності до вимог ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто стаття 625 Цивільного кодексу України не відносить інфляційні та річні нарахування до штрафних санкцій та не обмежує їх нарахування певним строком, а містить норму, яка зобов’язує боржника виконати взяті на себе зобов’язання зі сплатою інфляційних та 3-х % річних, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, вимоги скаржника щодо скасування рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з його рахунку 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до вимог ст.. 625 ЦК України є такими, що не грунтуються на нормах цивільного та господарського законодавства України.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та ніші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із вимогами ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Ст. 43 ГПК України передбачає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з рішенням місцевого господарського суду, оскільки відповідач не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд ,

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 03.08.2011 р. у справі № 5015/3233/11 залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.

2. Витрати по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Мурська Х.В.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Кордюк Г.Т.