Постанова № 18684766, 06.09.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.11 Справа № 5015/2584/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді – Гнатюк Г.М.

суддів - Кравчук Н.М.

- Мирутенко О.Л.

Розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Євротара», м.Львів

на рішення господарського суду Львівської області від 05.07.2011р.

у справі № 5015/2584/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ СР», смт.Новий Яричів, Львівської області

до відповідача Приватного підприємства «Євротара», м.Львів

про стягнення 178198,40грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Сидорак Р.Б. - представник

від відповідача: Буров О.В. - представник

Сторонам роз‘яснено їх права та обов‘язки, передбачені ст.22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Встановив :

Рішенням господарського суду Львівської області від 05.07.2011р. у справі №5015/2584/11 (суддя Костів Т.С.) позов задоволено частково та стягнено з приватного підприємства “Євротара” на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Світ СР” 123802,52грн. основного боргу, 1827,16грн. індексу інфляції, 4994,50 грн. пені, 966,68 грн. 3% річних, 1315,91грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а в решті вимог - у позові відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що у відповідності до ст.526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, Приватне підприємство «Євротара»оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та стверджує, що місцевим господарським судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв’язку з чим, відповідач просить рішення скасувати і прийняти нове. При цьому зазначає, що місцевим господарським судом не враховано, що позивачем включено до ціни поставлених виробів вартість виготовлення кліше та штанц-форм і не вказано про це окремим рядком в накладних, у зв’язку з чим, відповідач вважає, що сума боргу завищена на 17635,84грн.

У відзиві на апеляційну скаргу, поданого в судовому засіданні 06.09.2011р., позивач спростовує доводи скаржника та зазначає про законність та обгрунтованість рішення місцевого суду, у зв‘язку з чим просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, оцінивши докази та заслухавши представників сторін, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 05.07.2011р. у справі №5015/2584/11 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2010 р. між товариством з обмеженою відповідальністю “Світ СР” (постачальник) та Приватним підприємством «Євротара»(покупець) був укладений договір поставки №0110/5, за яким постачальник зобов’язався передати у власність покупця вироби з гофрокартону, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити їх на умовах договору (п. 1.1.). Найменування продукції, її кількість за одиницю і по позиціях та загальна вартість продукції вказується в рахунках-фактурах чи накладних, які постачальник надає покупцю. Крім цього, ціна продукції постачальника включає вартість виготовлення кліше і штанц-форму, за допомогою яких наноситься дизайн (малюнок, макет) на продукцію, та які оплачуються покупцем. Вартість виготовлення кліше і штанц-форми указується в рахунку-фактурі чи накладній окремим рядком і підлягає оплаті постачальнику покупцем. Покупець дозволяє постачальнику самостійно, від свого імені, укладати договори із третіми особами щодо виготовлення кліше та штанц-форми для покупця, за допомогою яких на продукцію наноситиметься дизайн (малюнок, макет) затверджений покупцем (п. 2.1.).

Покупець оплачує поставлену продукцію за ціною, передбаченою та погодженою сторонами у видаткових накладних або рахунках-фактурах на кожну партію продукції, які є невід’ємною частиною договору. Видаткова накладна, виписана постачальником на передачу продукції та підписана покупцем, є підтвердженням домовленості сторін про ціну, найменування, кількість продукції (п. 2.3.). Оплата за поставлену продукцію проводиться банківським переказом протягом 30 календарних днів з дати поставки продукції. Датою поставки продукції є дата виписки видаткової накладної (п. 2.5.). Поставка продукції здійснюється в 10 календарних днів з моменту узгодження оригінал-макету та / або з моменту подачі заявки згідно п. 1.2. договору, автомобільним транспортом постачальника (п. 3.1.).

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, згідно із умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Стаття 525 ЦК України передбачає недопустимість відмови від виконання зобов'язання або односторонньої зміни його умов. Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар - вироби з гофрокартону, що підтверджується видатковими накладними №РН-11-0105 від 01.11.2010 р. на 5822,36 грн., №РН-12-0901 від 09.12.2010 р. на 28335,60 грн., №РН-12-1001 від 10.12.2010 р. на 75421,40 грн., №РН-12-1303 від 13.12.2010 р. на 15048 грн., №РН-12-1702 від 17.12.2010 р. на 28388 грн., №РН-1-13002 від 13.01.2011 р. на 41304,92 грн., №РН-1-27001 від 27.01.2011 р. на 40774грн. та відповідними товарно-транспортними накладними.

Видаткові накладні №РН-11-0904 від 09.11.2010 р. на суму 32176,42 грн. та №РН-12-0102 від 01.12.2010 р. на суму 1659,68 грн., №РН-3-01002 від 01.03.2011 р. на 14652,32 грн. не були підписані відповідачем, у зв’язку із чим, позивачем не доведено поставку зазначеного у них товару.

Отже, позивачем було поставлено товар на загальну суму 235094,28грн.

Відповідач на виконання умов договору частково оплатив отриману продукцію на загальну суму 111291,76грн., що позивачем не заперечується.

Отже, сума основної заборгованості відповідача перед позивачем становить 123802,52грн., а тому місцевим господарським судом, на думку колегії суддів Львівського апеляційного господарського суду, стягнена правомірно.

За порушення термінів відвантаження продукції постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,5% від вартості недопоставленої в строк партії продукції за кожний день прострочення, але не більше 10% вартості партії товару (п. 5.3 Договору.). У випадку прострочення оплати за товар, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення (п. 5.4 Договору).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За несвоєчасне виконання зобов‘язань, на суму боргу нараховано 4994,50грн. пені.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За неналежне виконання грошових зобов'язань відповідачу нараховано інфляційні витрати в розмірі 1827,16грн. та 3% річних в сумі 996,68грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про підставність задоволення позовних вимог щодо стягнення боргу, пені, річних та інфляційних втрат.

Щодо посилання скаржника на недослідження місцевим господарським судом всіх обставин справи, в тому числі щодо нарахування штрафних санкцій, річних та інфляційних втрат, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, згідно ст.34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Посилання скаржника на порушення позивачем п. 2.1. договору у зв’язку із невказанням окремим рядком у накладній вартості виготовлення кліше і штанц-форми не стосується суті спору та не впливає на юридичну характеристику відносин сторін, оскільки законодавство чи договір не ставить в залежність від цього обов’язок відповідача оплатити отриману продукцію. Не заслуговують на увагу також посилання відповідача на прострочення поставки, нарахування позивачу пов’язаних із цим штрафних санкцій, обов’язок позивача повернути кліше, оскільки зустрічних позовних вимог відповідач по цій справі щодо цього не заявляв. Доказів настання такого обов’язку у позивача суду не доведено, у зв’язку із чим підстави для зарахування стверджуваних відповідачем сум з матеріалів справи не вбачаються.

Укладеним між сторонами договором передбачено обов’язок Покупця (відповідача) оплатити вартість отриманої продукції (п.п.2.3,2,5 Договору). При цьому, відповідно до п.2.3 Договору, видаткова накладна виписана Постачальником та підписана покупцем є підтвердженням домовленості сторін договору про ціну, найменування та кількість продукції.

Отже, доводи, викладені апелянтом, як підстава скасування рішення, колегією суддів відхилено за їх необгрунтованістю.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, друга сторона відшкодовує витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Судові витрати по апеляційній скарзі, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101,103,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 05.07.2011 року у справі №5015/2584/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства “Євротара” залишити без задоволення.

2. На виконання постанови місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути в господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Гнатюк Г.М.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Мирутенко О.Л.

Повний текст постанови

виготовлено 08.09.2011р.