Постанова № 18684256, 22.08.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

22.08.11 Справа № 5/923-9/131

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Якімець Г.Г.,

суддів: Хабіб М.І.,

Юрченка Я.О.,

при секретарі Горбач Ю.Б.,

з участю представників:

від позивача –Гречаник Л.І., Петров Є.М.

від відповідача –Чабан О.С.

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова від 10.02.2006 року вих.№2457/9/10

на постанову господарського суду Львівської області від 18.01.2006 року (підписана 23.01.2006 року), суддя Данко Л.С.

у справі №5/923-9/131,

за позовом Дочірнього підприємства «ДОБРОТА-АВТО», м.Львів

до відповідача Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Франківському районі м.Львова №21920/10/23-2 та №21919/10/23-2 від 25.11.2004 року

Особам, які беруть участь у справі, права і обов’язки, передбачені ст.49, 51, 59 Кодексу адміністративного судочинства України, роз’яснено.

Постановою господарського суду Львівської області від 18.01.2006 року по справі №5/923-9/131, позов ДП «ДОБРОТА-АВТО»задоволено повністю, визнано нечинним податкові повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м.Львова №21920/10/23-2 та №21919/10/23-2 від 25.11.2004 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що позивачем не порушено норми п.1.23, ст.1 п.п.4.1.1 п.4.1 ст. 4, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5, п.12.1 ст.12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та п.4.5. ст. 4, п.п. 7.2.1. і п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”. Суд вказує на те, що перевіркою не досліджувалось та актом не доведено, по якій з подій у податковому обліку обліковувалася операція з продажу товару ТзОВ «Градієнт», натомість, видаткова накладна від 31.07.2003 р. на суму 2670,86 грн., в т.ч. ПДВ - 445,14 грн., містить чітку умову продажу - попередня оплата. Нормами чинного законодавства України, податковим органом не надано прав щодо визнання будь-яких господарських операцій «удаваними». Це право є прерогативою судів відповідної інстанції, зі зверненням до яких, під час проведення перевірки, працівники ДПІ у Франківському районі м. Львова не звертались таких доказів суду не представили, зазначені докази в матеріалах справи - відсутні. Відповідно, наявність або відсутність будь-яких порушень вимог чинного законодавства України з наведеного питання, можуть бути встановлені виключно судом. Враховуючи наведене, суд зазначає, що визначення відповідачем угоди про надання приміщення на умовах фінансового лізингу, як майно, передане в безоплатне користування, з відповідним посиланням на порушення відповідачем п.п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є таким, що порушує чинне законодавство України та приходить до висновку про обґрунтованість доводів ДП «ДОБРОТА-АВТО»щодо неправомірності винесення ДПІ у Франківському районі м.Львова податкових повідомлень-рішень від 25.11.2004 року за №21920/10/23-2 та за №21919/10/23-2.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ДПІ у Франківському районі м.Львова подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.01.2006 року по справі №5/923-9/131, прийняти нову, якою відмовити ДП «ДОБРОТА-АВТО»в задоволенні позовних вимог, вказуючи на порушення норм права. Зокрема, скаржник зазначає, що перевіркою проведеною податковим органом встановлено, що в договорі від 09.02.2001 року №10/2001-ф, який укладено між ФЛК «Електрон-лізинг»та ДП «Доброта-авто»неправомірно зазначено про те, що власником майна є ФЛК «Електрон-лізинг», оскільки таке належить на праві власності ВАТ «Концерн-Електрон», з огляду на що зазначений договір не породжує будь-яких правових наслідків. Поряд з цим, апелянт вказує на не включення позивачем до складу валового доходу вартості відвантаженого ТзОВ «Градієнт»товару та порушення формування складу валових витрат у зв’язку із непредставленням до перевірки документів, які б підтверджували правомірність їх формування.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2006 року відкрито апеляційне провадження по справі №5/923-9/131 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова. Ухвалою суду від 03.03.2006 року закінчено підготовчі дії до апеляційного розгляду у справі за №5/923-9/131 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 29.03.2006 року.

Ухвалою суду від 29.05.2006 року провадження по справі зупинено до закінчення розгляду господарським судом Львівської області справи №5/802-12/156А.

Враховуючи те, що постановою господарського суду Львівської області від 27.06.2006 року по справі №5/802-12/156А відмовлено в задоволенні позову ДПІ у Франківському районі м.Львова до відповідача-1 ДП «Доброта-авто»та відповідача-2 Фінансово-лізингової компанії «Електрон лізинг»про визнання недійсним договору фінансового сублізингу, а постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2006 року залишено без змін зазначену постанову господарського суду Львівської області, ухвалою суду від 05.11.2007 року провадження у справі поновлено та призначено справу до розгляду 22.01.2008 року.

22.01.2008 року провадження у справі зупинено за клопотанням відповідача до закінчення розгляду Вищим адміністративним судом України справи №5/802-12/156А по якій ДПІ у Франківському районі м.Львова подано касаційну скаргу на постанову господарського суду Львівської області від 27.06.2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2006 року.

Як встановлено судом, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.05.2008 року закрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ у Франківському районі міста Львова на вказані постанову господарського суду та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду по справі № 5/802-12/156А.

ДПІ у Франківському районі подано касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2006 року по справі №5/802-12/156А.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2008 року вказану постанову Львівського апеляційного господарського суду скасовано, справу направлено на розгляд до Львівського апеляційного адміністративного суду за правилами КАСУ.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2009 року №22а-17690/08/9104 залишено без змін постанову господарського суду Львівської області від 27.06.2006 року по справі №5/802-12/156А за позовом ДПІ у Франківському районі м.Львова до відповідача-1 ДП «Доброта-авто»та відповідача-2 Фінансово-лизингової компанії «Електрон лізинг»про визнання недійсним договору фінансового сублізингу.

Судом неодноразово направлялись сторонам запити щодо результатів подальшого розгляду даної справи та направлення підтверджуючих документів. Проте, відповіді на вказані запити з підтверджуючими документами на адресу суду не надходили, в зв’язку з чим, ухвалою суду від 20.06.2011 року поновлено провадження у справі №5/923-9/131, розгляд останньої призначено на 04.07.2011 року. В судових засіданнях 04.07.2011 року18.07.2011 року розгляд справи було відкладено за клопотаннями відповідача. Поряд з цим, судом відхилено клопотання позивача про зупинення провадження у справі (вих.№25/29.06.2011 року), як необґрунтоване. В судовому засіданні 08.08.2011 року оголошувалась перерва до 22.08.2011 року.

Представник скаржника (відповідача) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив оскаржувану постанову скасувати.

Представники позивача в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржувану постанову залишити без змін.

Суд, заслухавши представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Франківському районі м.Львова проведено перевірку фінансово-господарської діяльності ДП „Доброта-авто” за період з 01.04.2003 року по 01.07.2004 року, за результатами якої складено акт перевірки від 23.11.2004 року за №368/23-239/30275592. В ході перевірки встановлено порушення платником податків вимог Законів України „Про податок на додану вартість” та „Про оподаткування прибутку підприємств”. На підставі акту перевірки ДПІ у Франківському районі м. Львова прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.11.2004 року №21920/10/23-2, яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток та від 25.11.2004 року №21919/10/23-2, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість.

Зокрема, податковим органом встановлено, що між ДП “Доброта-авто” ТзОВ “Доброта-авто” та Фінансово-лізинговою компанією “Електрон-лізинг” укладено договір фінансового сублізингу від 09.02.01 №10/2001-ф, на виконання якого ДП “Доброта-авто” отримано у лізинг майно, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська 202.

Статтею 1 Закону України “Про лізинг” передбачено, що лізинг –це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця. Таким чином, законодавець наголошує на тому, що відносини лізингу можуть виникнути та існувати за умови, якщо лізингодавець є власником майна.

Проте, зустрічною перевіркою (довідка від 18.10.04 № 318/23-239/22412772 міститься в матеріалах справи) встановлено, що відповідно до договору фінансового лізингу від 14.04.00 № 12/2000-юрДВ, укладеного між ВАТ “Концерн-Електрон” та Фінансово-лізинговою компанією “Електрон-лізинг”, майно, яке надано Фінансово-лізинговою компанією “Електрон-лізинг” у лізинг ДП “Доброта-авто” належить на праві власності ВАТ “Концерн-Електрон” до завершення сплати лізингових платежів, останній з яких обумовлений датою 31 березня 2050 року. При цьому, Фінансово-лізингова компанія “Електрон-лізинг” має право на достроковий викуп майна, що обумовлюється окремою угодою. Факт укладення додаткової угоди податковим органом при проведенні перевірки Фінансово-лізинговою компанією “Електрон-лізинг” не встановлено.

Крім цього, відповідно до листа Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 10.11.2004 року №5090 інформації про зареєстроване право власності на блок №1 корпусу №10 площею 2900 кв.м. за адресою м. Львів, вул. Стрийська 202 в базі ЛОДКБТІ та ЕО немає .

Таким чином, власником майна переданого у лізинг Фінансово-лізинговій компанії “Електрон-лізинг”, а згодом ДП „Доброта-авто”, залишається ВАТ „Концерн-Електрон”. Тому, в договорі від 09.02.01 №10/2001-ф, який укладено між Фінансово-лізинговою компанією „Електрон-лізинг” та ДП „Доброта-авто” неправомірно зазначено, що власником майна є Фінансово-лізинговою компанією „Електрон-лізинг”. Відповідно такий договір не повинен породжувати будь-яких правових наслідків, оскільки укладений всупереч вимогам чинного законодавства, а передані активи слід вважати безоплатно отриманими.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Зрозуміло, що Закон України “Про лізинг” є актом цивільного законодавства, оскільки регламентує порядок укладення та припинення договору лізингу. У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог ст. 203 цього кодексу.

Крім цього, договором фінансового сублізингу від 09.02.01 № 10/2001-ф передбачено сплату лізингоодержувачем, тобто ДП “Доброта-авто”, лізингових платежів. Відповідно до п.7.9.6 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, при нарахуванні лізингового платежу орендодавець збільшує валові доходи, а орендар (в даному випадку це ДП “Доброта-авто”) збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. Враховуючи, що мала місце безоплатна передача майна (як зазначено вище укладений договір фінансового сублізингу не міг породжувати правових наслідків у зв’язку із невідповідністю його вимогам законодавства), не було необхідності у сплаті ДП “Доброта-авто” лізингових платежів, що призвело лише до завищення валових витрат, а відтак зумовило зменшення розміру сплаченого підприємством до бюджету податку.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім цього, набуття Фінансово-лізинговою компанією “Електрон-лізинг” права власності на будівлю 31.05.06 р., а ДП „Доброта-Авто” –26.06.06р. підтверджує правомірність позиції податкового органу про укладення договору фінансового сублізингу із порушенням вимог чинного законодавства на момент його укладення.

Суд першої інстанції посилається на те, що угода про надання приміщення на умовах фінансового лізингу не є удаваною, проте, дане твердження не відповідає нормам КАС України. Оцінка удаваності угоди не є обов’язковою для суду, що розглядає іншу справу з участю тих же сторін. При цьому, суд має оцінити всі докази по справі в сукупності, а не окремі докази.

Стосовно порушення, яке стосується не включення позивачем до складу валового доходу вартості відвантаженого ТОВ „Градієнт” товару згідно видаткової накладної від 31.07.2003 року на загальну суму 2670,86 грн., то слід відмітити, що згідно п.11.3 ст.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку в оплату товарів, або дата відвантаження товарів. Факт надходження коштів позивачем не підтверджено жодними документами, а тому факт відвантаження товару від позивача до ТОВ „Градієнт” є першою подією, а тому слід було б включити до складу валового доходу суму вартості відвантаженого товару.

Кріт цього, суд апеляційної інстанції не може погодитися із висновками суду першої інстанції щодо правомірності віднесення сум до валових витрат та податкового кредиту, оскільки платіжні доручення представлені позивачем не можуть підтвердити реальності здійснення поставки будівельних матеріалів та докази використання в господарській діяльності ДП „Доброта-Авто”.

Позивачем не долучено до матеріалів справи доказів (ні в суді першої та апеляційної інстанції), які б підтверджували факт обліку на складі будівельних товарів, доказів отримання будівельних товарів зі складу (довіреності на отримання), крім того кошторису на будівництво.

Правильна оцінка наданих ДП „Доброта-Авто” первинних бухгалтерських документів щодо оформлення господарських операцій з поставки товарів вимагала встановлення обставин щодо доставки товару зі складу продавця, враховуючи його вартість та вагу, з урахуванням того, як здійснювався обік на складі товару; яким чином використано придбаний позивачем товар в господарській діяльності. Для встановлення цих обставин в разі необхідності підлягали витребуванню відповідні докази, в тому числі і від контрагентів позивача щодо операцій з цим товаром.

Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначені загальні принципи формування бухгалтерського, а відтак і податкового обліку, оскільки відповідно до ст. 3 вказаного Закону, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, Відповідно до ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні відображати їх зміст та обсяг. Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України „Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" від 24.05.95 № 88, господарські операції - це факти підприємницької діяльності та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капітал). зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, законодавець наголошує на тому, що основою формування бухгалтерського, а відтак податкового обліку є господарська операція, яка впливає на стан зобов'язань, в тому числі і податкових.

Таким чином, відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений на первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту та валових витрат.

Відповідно до п. 7.4.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку із придбанням товару з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, право платника податків на податковий кредит та валові витрати обумовлюється такою обов'язковою умовою як придбання платником податку товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, що в свою чергу передбачає реальність поставки товарів (робіт, послуг).

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України „Про податок на додану вартість” необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для включення цих витрат до податкового кредиту.

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Згідно з абзацом 2 пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704), господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Наведені обставини судом першої інстанції були залишені без уваги та з'ясування, тоді як вони мають саме пряме відношення до предмету доказування по справі.

За наявності сумніву щодо достовірності наданої інформації суд відповідно до статей 11, 70, 71, 79 Кодексу адміністративного судочинства України мав вжити передбачені законом заходи щодо з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування з власної ініціативи доказів на підтвердження чи спростування наведених відповідачем фактів, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Проте, цього зроблено не було.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з того, що податковий кредит сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних, а факт придбання товару підтверджується наявними платіжними дорученнями про оплату товару.

Згідно з частинами 4 та 5 статті 11 КАС України, в яких розкривається зміст такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування всіх обставин у справі, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребовування доказів з власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Всупереч цим нормам суд першої не встановив дійсних обставин поставки товару в період, який перевірявся органами ДПІ і не перевірив належним чином доводи ДПІ про відсутність доказів поставки, обмежившись посиланням на факт розрахунку між позивачем і його постачальниками.

У статті 159 КАСУ зазначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права, обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 195,196,198,202,205,207,209, 254, п.6,7 розділу VІІ КАС України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ДПІ у Франківському районі м.Львова задоволити.

Постанову господарського суду Львівської області від 18.01.2006 року по справі №5/923-9/131 скасувати, прийняти нову постанову.

В позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя: Якімець Г.Г.

Судді: Хабіб М.І.

Юрченко Я.О.