Постанова № 18679054, 12.10.2011, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2011 р. Справа № 2-а-4809/11/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Голопристанському районі Херсонської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 <3-я особа >про стягнення недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування,

встановив:

Управління Пенсійного фонду України в Голопристанському районі Херсонської області (далі по тексту позивач або УПФУ) звернулось до суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі по тексту відповідач або ФОП) про стягнення недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 1717 грн. 20 коп.

Сторони в судове засідання не з’явились. Від представника позивача надійшла заява, відповідно до змісту якої просить суд розглянути справу без його участі у порядку письмового провадження, позовні вимоги підтримає у повному обсязі. Від відповідача, поштою, до суду надійшло заперечення на адміністративний позов, відповідно до змісту якого позов не визнає у повному обсязі та просить розглянути справу без його участі. За таких обставин, керуючись ч.4 ст.122 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Так, відповідно до змісту позову відповідач є платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, зареєстрований в установленому порядку як фізична особа-підприємець. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» 09.07.2003 року, №1058-IV (далі по тексту Закон №1058) фізичні особи-підприємці підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню і є страхувальниками. Статтею 17 Закону №1058 (в редакції чинній на момент виникнення зобов’язання) встановлено обов’язок відповідача нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески, сплата яких здійснюється у строки визначені ч.6 ст.20 Закону №1058.

Згідно пп.4 п.8 розділу XV Закону №1058 фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують внески в порядку, визначеному цим Законом. Сума страхового внеску встановлюється вищезазначеним особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах, при цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.

Відповідно до ст.1 Закону №1058 мінімальний страховий внесок це сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу). З 01.07.2010 року розмір мінімального страхового внеску складав 294,82 грн., з 01.10.2010 року – 301,12 грн., з 01.12.2010 року – 306,10 грн.

Згідно Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» №727/98 від 03.07.1998 року (далі по тексту Указ №727) відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку до Пенсійного фонду України – у розмірі 42%, фіксованого податку – у розмірі 10%. Враховуючи, що ставка єдиного податку відповідача становить 60 грн. на місяць, він повинен проводити доплату до мінімального страхового внеску, яка визначається як різниця між визначеним особою розміром страхового внеску та частиною відповідного податку, яку перераховують до бюджету Пенсійного фонду України відділенням Державного казначейства України. Однак відповідач, всупереч зазначеного не сплачує відповідну доплату до мінімального страхового внеску.

У зв’язку з несплатою страхових внесків відповідачу виставлено вимоги №Ф 193-1 від 05.11.2010 року та №Ф-193-2 від 27.01.2011 року про сплату боргу зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у сумі 808,86 грн. та 908,34 грн., з урахування сплаченої суми. Однак вжитті заходи не призвели до погашення заборгованості, у зв’язку з чим просить суд задовольнити позов.

Відповідно до заперечення на адміністративний позов поданого поштою відповідачем, останній позов не визнає у повному обсязі, свої заперечення обґрунтовує наступним.

Відповідач, як платник збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у складі єдиного податку зареєстрований в органі Пенсійного фонду України - управлінні в Голопристанському районі Херсонської області. УПФУ відповідно до абз.1 п.12 Прикінцевих положень Закону №1058 є виконавцем функцій виконавчої дирекції Пенсійного Фонду, органу, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, кошти якого не включаються до Державного бюджету України. Вважає, що УПФУ, як виконавцем функцій виконавчої дирекції Пенсійного фонду його не взято на облік саме до територіального органу Пенсійного фонду у відповідності до п.3 ст.15 Закону №1058, а тому він не набув статусу платника пенсійних внесків до Пенсійного фонду, який набувається виключно з дня взяття платника на облік територіальним органом Пенсійного фонду. Також, вважає, що у Пенсійного фонду немає банківських реквізитів на які за можливе перерахувати кошти. Крім цього, зазначає, що відповідач як власник майна не здійснював відрахувань на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування на добровільних засадах, керуючись своїм правом робити такі відрахування у добровільному порядку, передбаченим ст.ст.1,6 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 року, №1251-ХІІ.

Крім цього, зазначає, що УПФУ його не взято на облік саме до територіального органу Пенсійного фонду у відповідності до п.3 ст.15 Закону №1058, тому що у Пенсійного фонду немає статусу юридичної особи та статуту, а тому він не набув статусу платника пенсійних внесків до Пенсійного фонду, який набувається виключно з дня взяття платника на облік територіальним органом Пенсійного фонду. Вважає, що жодною нормою Закону №1058 не передбачено право на звернення до суду виконавчих органів Пенсійного фонду, таке право на звернення до суду встановлено виключно для застрахованих осіб.

Також, відповідач вважає, що УПФУ в розумінні КАС України не є суб’єктом владних повноважень, а отже не може звертатися з відповідним позовом до суду. При цьому, зазначає, що цей спір не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ.

Дослідивши наявні у справі матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини справи, об’єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі виходячи з наступного.

Так, відповідач є фізичною особою-підприємцем та платником єдиного податку.

До правовідносин стосовно сплати страхових внесків фізичними особами-підприємцями, які є платниками єдиного податку, застосовуються положення Законів №1058, №400 та Указу №727, у редакціях чинних на момент виникнення боргу.

Згідно із п. 3, ст. 11 Закону №1058 фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, тобто, вони є застрахованими особами. Згідно із п. 5, ст. 14 одночасно вони є і страхувальниками, а в силу положень ст. 15 зазначеного Закону – платниками страхових внесків.

Крім цього, відповідно до п.6 ч.2 ст.17 Закону №1058 (в редакції чинній на день виникнення правовідносин) відповідач, будучи страхувальником, зобов’язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до ст.1 Закону №1058 під страховими внесками розуміють кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, сплаченні згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.

Пунктом 2 Указу № 727 встановлено, що суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують 42 відсотка суми єдиного податку до Пенсійного фонду України. Тобто, визначена частина суми єдиного податку перераховується до Пенсійного фонду як страховий внесок, що сплачується фізичною особою підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Відповідно до п. 2, розділу І Закону України "Про внесення змін до законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 8 липня 2010 року № 2461-VIзмінено підпункт 4, п. 8 XV "Прикінцевих положень" Закону № 1058-IV. Відповідно до зазначених змін фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.

Суми вказаних доплат розраховуються відповідно до Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року, №21-1

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що розмір страхових внесків, який включається до суми єдиного податку та перераховується в подальшому до Пенсійного фонду, є меншим від встановленого законом розміру обов'язкового до сплати мінімального страхового внеску. Враховуючи це, законодавець встановив обов'язок для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, з урахуванням сплаченої суми страхового внеску у складі єдиного податку здійснювати доплату страхових внесків, внаслідок чого загальна сума страхового внеску, сплачена таким суб'єктом підприємницької діяльності, дорівнюватиме сумі мінімального страхового внеску, встановленого Законом.

Враховуючи, що доплата страхового внеску за своєю правовою суттю є страховим внеском, то порядок, строки її обчислення, нарахування і виплати, а також процедура примусового стягнення регулюються тими ж правовими нормами, що застосовуються у випадку нарахування, обчислення, сплати та стягнення страхових внесків. Відповідно до ч. 6, ст. 20 Закону № 1058, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Для фізичних осіб-підприємців базовим звітним періодом є квартал.

УПФУ 05.11.2010 року відповідачу виставлено вимогу про сплату боргу №193-1 відповідно до якої його зобов’язано сплатити недоїмку зі страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у сумі 808,86 грн. Крім цього, УПФУ 27.01.2011 року відповідачу виставлено вимогу про сплату боргу №193-2 відповідно до якої його зобов’язано сплатити недоїмку зі страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у сумі 908,34 грн. Зазначені вимоги про сплату боргу відповідачем не оскаржувались.

Відповідно до карти особового рахунку громадянина-підприємця (фізичної особи) єдиний податок від 16.08.2011 року недоїмка по страховим внескам відповідача за 2010 рік склала 1717,20 грн. Отже з викладеного слідує, що відповідач не сплатив суму страхових внесків, які визначенні у вимогах УПФУ №193-1 від 05.11.2010 року та №193-2 від 27.01.2011 року. На момент розгляду справи у суді недоїмка у розмірі 1717,20 грн. не погашена, а тому суд вважає за необхідним стягнути її у судовому порядку.

Відповідно до ст. 58 Закону №1058 Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків. Статтею 106 цього ж Закону у редакції, чинній на момент виникнення боргу, встановлено право Пенсійного фонду та його територіальних органів звертатись до суду з позовами про стягнення недоїмки зі сплати страхових внесків. Крім того, пунктом 7 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VIпередбачено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 01 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Виходячи з того, що недоїмка відповідача виникла у період до 01 січня 2011 р., УПФУ має право звернутись з даним позовом до суду.

Тобто, позиція відповідача щодо того, що УПФУ не має право на звернення до суду з зазначеним позовом є необґрунтованою та ґрунтується не невірному тлумаченні норм матеріального права.

УПФУ в розумінні КАС України є суб’єктом владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства і відповідно до положень п.5 ч.4 ст.50 КАС України має право на звернення до суду з адміністративним позовом.

При цьому, суд зазначає, в Україні, в тому числі в адміністративному судочинстві, діють принципи верховенства права та законності. Це в тому числі, але не виключно означає, що всі суб’єкти правовідносин мають діяти відповідно до Конституції, законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Законом №1058 передбачено обов’язок відповідача сплачувати збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, а отже всі доводи ФОП щодо того, що він не набув статусу платника пенсійних внесків до Пенсійного фонду, а тому не зобов’язаний їх сплачувати ґрунтується не невірному тлумаченню норм права.

Щодо заяви відповідача про витребування доказів (яка надійшла до суду поштою), а саме документів які підтверджують діє - та правоздатність УПФУ, суд зазначає, що діяльність зазначеного органу є правомірною, він виконує свої повноваження відповідно до Закону № 1058 та Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, а тому суд не вбачає обґрунтованих підстав для витребування із УПФУ зазначених у заяві документів.

Таким чином, суд вважає, що позов управління Пенсійного фонду України в Голопристанському районі Херсонської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 1717 грн. 20 коп. підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 158 - 163, 167 КАС України, суд -

постановив:

Позов управління Пенсійного фонду України в Голопристанському районі Херсонської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 1717 грн. 20 коп. задовольнити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь управління Пенсійного фонду України в Голопристанському районі Херсонської області (код ЄДРПОУ 21295005) недоїмку зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у сумі 1717 (одна тисяча сімсот сімнадцять) грн. 20 коп. на р/р 25600303002970 в філії Херсонського обласного управління ВАТ "Державний ощадний банк України" МФО 352457.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Анісімов О.В.

кат. 10.1