Постанова № 18678750, 01.08.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

11:55 год.

01.08.2011 р.справа № 2а-3552/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність № 7 від 26.04.11 р.,

представника відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 4/9/10-023 від 04.01.11 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ агропромислова компанія "СП Укрсоя", вул. Чкалова, 20/5, а/с 286, м. Миколаїв, 54017 доДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, вул. Потьомкінська, 24, м. Миколаїв, 54030 провизнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.04.11 р. № 0004292330 В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю агропромислова компанія «СП Укрсоя»(далі - позивач) до державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва (далі - відповідач, ДПІ), у якому просить суд визнати нечинним (протиправним) та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 квітня 2011 р. № 0004292330, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 185607,99 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 46402,0 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що під час його перевірки відповідач дійшов хибного висновку про фіктивний характер правочинів з такими контрагентами, як ТОВ «Шер К»та ПП «Транс-Агро-Плюс», адже фактичність правочинів доводять первинні бухгалтерські документи, які надавались ДПІ під час перевірки, а саме податкові накладні, товарно-транспортні накладні, а тому суми податку на додану вартість, сплачені ним у ціні товару, правомірно включені до складу податкового кредиту звітнього періоду.

Відповідач позов не визнав та подав суду письмові заперечення (а. с. 126-129), у яких навів такі доводи. У ході перевірки було встановлено, що позивачем укладено правочини - договори поставки з ТОВ «Шер К»та ПП «Транс-Агро-Плюс», які носять характер таких, що порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави і суспільства, з чого відповідач робить висновок про їх нікчемність, а тому сплачений за нікчемними правочинами податок на додану вартість призвів до заниження значення цього податку, який підлягав сплаті до бюджету.

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, відповідно до ст. 71 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.

У відповідності до ст. 160 ч. 3 КАС України, у судовому засіданні 1 серпня 2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

Позивач є господарюючим суб'єктом, який зареєстрований виконавчим комітетом Миколаївської міської ради (а. с. 21), внесений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а. с. 22), з 17 жовтня 2002 р. перебуває на обліку у ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва за № 14037891 (а. с. 24) та є платником податку на додану вартість, що підтверджується відповідним свідоцтвом (а. с. 23).

З 24 до 25 березня 2011 р. ДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з платниками податків за період з 1 до 31 грудня 2010 р. Результати перевірки оформлені актом від 31 березня 2011 р. № 414/23-300/32184015 (далі - акт перевірки) (а. с. 25-61).

Як зазначено відповідачем у висновку цього акту перевірки (а. с. 60-61), позивачем порушено ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме укладено нікчемні правочини з ПП «Транс-Агро-Плюс»та ТОВ «Шер К»; також позивачем порушено ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.4., 7.4.5., п. 7.7. пп. 7.7.1. Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 185607,99 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 14 квітня 2011 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004292330, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 185607,99 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 46402,0 грн. (а. с. 20).

Як встановлено судом, 2 листопада, 1 та 20 грудня 2010 р. позивач уклав з ТОВ «Шер К»та ПП «Транс-Агро-Плюс»договори поставки (а. с. 62, 96, 117), які за своїм змістом є ідентичними. Згідно умов цих договорів, позивач, який виступив покупцем, придбавав у зазначених суб'єктів господарювання (продавців) сою (п. 1.1. договорів), загальна вартість товару визначається згідно накладних (п. 1.4.), продавці зобов'язанні передати товар на складі покупця (п. 2.2.) та на них лежить обов'язок доставити власним автотранспортом товар на склад покупця (п. 2.3).

Як вбачається з поданих позивачем товарно-транспортних накладних (а. с. 66-74, 77-80, 83-85, 88-91, 94-95, 101, 106, 109-110, 113, 116, 120, 123), продавці - ТОВ «Шер К»і ПП «Транс-Агро-Плюс»свої зобов'язань з доставки товару на склад позивача виконали.

В акті перевірки відповідач також відобразив факт отримання позивачем сої від ТОВ «Шер К»та ПП «Транс-Агро-Плюс»і сплату позивачем коштів за отриманий товар, тобто з приводу цих обставин спору між сторонами не існує.

Згідно ст. 3 п. 3.1. пп. 3.1.1. Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на момент укладання та виконання договорів поставки, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до ст. 4 п. 4.1. Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Як встановлено ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.1. Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно ст. 9 ч. 1, 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Позивач отримав від ТОВ «Шер К»та ПП «Транс-Агро-Плюс»податкові накладні, які повною мірою відповідають вимогам законодавства (а. с. 64-65, 73, 76, 82, 87, 93, 98, 100, 103, 105, 108, 112, 115, 119, 122).

Згідно ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За правилами ст. 7 п. 7.3. пп. 7.3.1. Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Єдине обмеження щодо включення до складу податкового кредиту сплаченого податку, міститься у ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість»- не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Суд відзначає, що на момент перевірки позивач мав всі податкові накладні, видані ТОВ «Шер К»та ПП «Транс-Агро-Плюс»за договорами поставки.

Додатково судом враховано наступне. Єдиною сировиною для виробництва продукції позивача є соя. На вимогу суду, позивач надав договори та специфікації, які підтверджують постачання готової продукції - соєвого масла та соєвого жмиху підприємствам (а. с. 159-178), тобто отримання виконання за договорами, які відповідач вважає нікчемними, підтверджується використанням товару у власній господарській діяльності.

Таким чином, на час перевірки, договори укладені позивачем з ТОВ «Шер К»і ПП «Транс-Агро-Плюс»були сторонами виконані належним чином, позивач отримав товар, що підтверджується товарно-транспортними накладними та повністю його оплатив, а тому у позивача мались всі законні підстави для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у ціні товару за договорами поставки, укладеними з вищезазначеними контрагентами.

З приводу висновків відповідача про нікчемність згаданих правочинів, суд зазначає наступне.

Фактично висновки відповідача про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Шер К»і ПП «Транс-Агро-Плюс»ґрунтуються на тому, що під час перевірки позивача відповідач отримав від ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва та Очаківської ОДПІ акти перевірок ТОВ «Шер К»(а. с. 130-140) та ПП «Транс-Агро-Плюс»(а. с. 141-152), якими зафіксовано факт укладення вказаними суб'єктами господарювання правочинів без мети настання реальних наслідків з підприємствами, серед яких позивач відсутній.

З цього приводу суд зазначає, що визнання нікчемними правочинів, укладених ТОВ «Шер К»і ПП «Транс-Агро-Плюс»з іншими ніж позивач контрагентами, не може означати «автоматичної»нікчемності правочинів цих підприємств з позивачем.

Відповідно до п. п. 4, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Дослідивши у судовому засіданні акт перевірки, суд приходить до висновку про те, що не вдаючись до аналізу взаємовідносин позивача з ТОВ «Шер К»та ПП «Транс-Агро-Плюс», відповідач фактично підмінив перевірку господарської діяльності позивача висновками перевірок останніх підприємств.

Питання недійсності (нікчемності) правочинів регулюються нормами ЦК України.

Так, згідно ст. 215 ч. 1, 2 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тобто нікчемним є виключно той правочин, нікчемність якого прямо передбачена законодавством.

ЦК України передбачає, що нікчемними правочинами є правочини, передбачені ст. ст. 219 ч. 1 (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину), 220 ч. 1 (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору), 221 ч. 2 (вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності), 224 ч. 1 (вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування), 226 ч. 1 (вчинення правочину недієздатною фізичною особою), а також правочини, укладені у випадках, передбачених ст. ст. 27 ч. 1, 121 ч. 3, 126 ч. 6, 247 ч. 3, 249 ч. 1, 547 ч. 2, 586 ч. 3, 614 ч. 3, 633 ч. 6, 661 ч. 2, 698 ч. 4, 719 ч. 3, 720 ч. 4, 739 ч. 1 ЦК України.

Жодна з перелічених статей ЦК України не може бути застосована до договорів поставки, укладених позивачем.

У висновку акту перевірки відповідач зазначає, що правочини укладені позивачем з ТОВ «Шер К»і ПП «Транс-Агро-Плюс»одночасно є такими, що порушують публічний порядок і суперечать інтересам держави та суспільства, тобто наводить ст. 228 ЦК України.

Суд вважає за необхідне відзначити, що такі доводи відповідача носять формальний, шаблонний та абстрактний характер, адже відповідач взагалі не пояснює у чому саме йому вбачається порушення публічного порядку та суперечність інтересам держави і суспільства правочинів позивача.

Крім того, як вбачається із ст. 228 ЦК України, у випадку порушення правочином публічного порядку, він є нікчемним в силу приписів ч. 2 цієї статті, а якщо правочин суперечить інтересам держави і суспільства, такий правочин може бути визнано недійсним судом, тобто такий правочин є не нікчемним, а є оспорюваним.

Відповідач не надав суду доказів того, що правочини позивача визнавались у судовому порядку недійсними.

Стаття 228 ч. 1 ЦК України визначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З цього приводу Пленум Верховного Суду України у постанові від 6 листопада 2009 р. № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними у п. 18 зазначає: перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

За правилами ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, діяв без врахування всіх обставин справи та не довів суду його законність, у звязку із чим позовна вимога про скасування рішення підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд вважає, що обираючи спосіб захисту порушеного права, позивач безпідставно ототожнив нечинність спірного рішення та його протиправність.

Так, вимога про визнання рішення нечинним може стосуватись лише нормативно-правового акту, який поширює свою дію на невизначене коло осіб і який стає нечинним з моменту його прийняття.

Оскільки оскаржене позивачем рішення є індивідуальним актом, до нього може бути застосована лише вимога про визнання протиправним й скасування. У такому разі протиправність і скасування індивідуального акту виникає в момент набрання рішенням суду законної сили.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач, надавши платіжне доручення № 159 від 28 квітня 2011 р. (а. с. 3), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору у розмірі 3,40 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення-рішення від 14 квітня 2011 р. № 0004292330, прийняте ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, визнати протиправним та скасувати.

3. Відшкодувати ТОВ агропромислова компанія "СП Укрсоя" судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

4 серпня 2011 р.

СуддяА. О. Мороз