Постанова № 18672792, 11.10.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2011 р. Справа № 57/194-10

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1, довіреність № 314 від 21.09.2010 року.

відповідача не зявився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3522 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 01.08.2011 р. у справі № 57/194-10

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю-фірма “Даніка”, м. Харків

про стягнення 250000,00 грн.

встановила:

Позивач Фізична особа підприємець ОСОБА_2, м. Харків, звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю-фірма “Даніка”, м. Харків заборгованість в сумі 250000,00 грн., інфляційні втрати в сумі 26750,00 грн., 3 % річних в сумі 6493,15 грн., пеню в сумі 19320,00 грн., також просить покласти на відповідача витрати на проведення судової експертизи в сумі 2792,40 грн., витрати по оплаті державного мита в сумі 3025,63 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Обґрунтовуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем зобовязань по договору позики від 18.02.2010 року щодо своєчасного повернення позики.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Аюпова Р.М.) від 01 серпня 2011 р. по справі № 57/194-10 позов задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 250000,00 грн. - сума боргу, 26750,00 грн. - інфляційних, 6493,15 грн. 3% річних, 2832,43 грн. державного мита та 220,93 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також 4725,60 грн. витрат на проведення судової експертизи. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, з тих підстав, що відповідач в порушення домовленості сторін у встановлений договором строк суму позики у розмірі 250000,00 грн. не повернув, та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу та ін.

Відповідач з зазначеним рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким припинити провадження у справі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що ТОВ фірма “Даніка” не є належним відповідачем у даній справі, оскільки кошти за договором позики від 18.02.2010 року ані на банківські рахунки, ані в касу відповідача не надходили, на підприємстві не існує такого договору. Відповідач вважає, що розписка, на яку посилається позивач, як на доказ того, що кошти дійсно передавались позивачем відповідачу, не може служити підтвердженням факту отримання юридичною особою готівкових або безготівкових коштів. Як вказує заявник скарги, Із змісту розписки вбачається, що повернути кошти по ній зобовязався ОСОБА_3, а не ТОВ фірма “Даніка”, тобто вважає, що відповідачем по справі є саме фізична особа ОСОБА_3 та ін.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач з наведеними відповідачем доводами не погоджується, оскільки вони спростовуються дійсними обставинами справи. Зазначає про те, що договір позики від 18.02.2010 року відповідає вимогам чинного законодавства. На думку позивача, відсутність у відповідача даних про оприбуткування суми позики свідчить про порушення відповідачем касової дисципліни і не має жодного відношення до виконання відповідачем зобовязань, що виникли до із договору позики. Також, відсутність у ТОВ фірми “Даніка” екземплярів договору та даних про оприбуткування суми, не має відношення до виконання відповідачем зобовязань, що виникли із договору позики.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи зазначені в запереченнях на апеляційну скаргу та просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

Відповідач у призначене судове засідання не зявився, враховуючи факт належного повідомлення про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що 18 лютого 2010 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, м. Харків (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю-фірмою “Даніка”, м. Харків (відповідач) укладено договір позики (безвідсоткового цільового) на вироблення продукції (в подальшому - договір), відповідно до умов якого, позикодавець (позивач) надає позичальнику (відповідачу) позику в сумі 250000 грн. 00 коп. (п. 3. 4) на безвідсотковій основі, строком на шість місяців з моменту передачі коштів позичальнику (п. 2.1) для виготовлення готової продукції, у відповідності до замовлень позикодавця та діючій нормативній базі України (п. 3.1), а позичальник зобовязався використовувати позику у відповідності до цільового призначення та повернути її у встановлений договором строк.

Згідно з п. 4.2 договору позика надається готівковими грошовими коштами від позикодавця позичальнику. Факт підписання цього договору є підтвердження факту передачі всієї суми грошових коштів, передбачених п. 3.4 цього договору.

Згідно з п. 4.4 договору позичка повертається готівковими грошовими коштами від позичальника позикодавцю; фактом, що підтверджує повернення позики є протокол до цього договору з посвідчувальним записом «Позика повернута, сторони претензій одна до одної не мають», підтверджується печаткою та підписом сторін.

Згідно з п. 6 договору забезпеченням зобовязання за даним договором є активи позичальника, нерухомість, авторські права, патенти, обладнання, акції, векселя інших субєктів підприємницької діяльності, тощо).

Згідно з п. 2.1 договору позики строк надання позики позичальнику становить шість місяців з моменту передачі коштів позичальнику.

18.02.2011 року керівник ТОВ фірма «Даніка»ОСОБА_3 у відповідності до умов договору позики від 18.02.2010 року отримав 250000,00 грн., про що складена 18.02.2010 року розписка, яка є невід'ємною частиною договору, та якою він підтвердив факт отримання позики від позивача.

Тобто, позивач умови вказаного договору позики виконав, грошові кошти у розмірі 250000,00 грн. передав відповідачу.

Таким чином, у відповідача виникло зобов'язання повернути позивачу надану позику в сумі 250000,00 грн. до 18.08.2010 року.

Відповідачем позика не повернута, факт отримання позики від позивача відповідачем заперечується, тому Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 змушена була звернутися до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем позики, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобовязань щодо повернення позики або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 250000,00 грн. - суму боргу, 26750,00 грн. - інфляційних, 6493,15 грн. 3% річних.

У відповідності до ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За правилами статті 1047 Цивільного кодексу України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як вбачається з Договору позики, він оформлений у формі єдиного документу, підписаний належними особами сторін та з його змісту вбачається, що сторони досягли усіх істотних умов, що вимагаються до договорів даного виду.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Розписка від 18 лютого 2010 року, яка знаходиться в матеріалах справи, свідчить про те, що директор ТОВ фірма “Даніка”, ОСОБА_4 у відповідності до умов договору позики від 18.02.2010 року отримав у позивача в борг суму в розмірі 250000,00 грн. Також розписка містить особистий підпис директора та печатку позичальника, ТОВ фірми “Даніка”.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлений обовязок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пункту 7.1 договору, договір діє з моменту його підписання сторонами та є дійсним до його остаточного виконання, проте, в будь-якому випадку до 01 вересня 2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення домовленості сторін у встановлений договором строк суму позики у розмірі 250000,00 грн. не повернув, та не надав суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку та визнав відповідача таким, що прострочив виконання зобовязання по договору позики від 18 лютого 2010 року у сумі 250000,00 грн.

Відповідно до висновку № 10787 криміналістичної судово-технічної експертизи документів від 11.02.2011 р. відтиски круглої печатки «Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Даніка»№ 06733459 на договорі позики від 18.02.2010 р. та розписці нанесені кліше круглої печатки «Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Даніка»№ 06733459, вільні зразки відтисків якого надані для порівняльного дослідження на картках із зразками підписів і відбитка печатки від 19.06.2008 року.

У висновку судово-почеркознавчої експертизи № 10786 від 11.03.2011 р. рукописні записи в розписці до договору позики 18.02.2010 р. виконані ОСОБА_3. Встановити чи виконаний підпис від імені ОСОБА_3 в договорі позики від 18.02.2010 року експертам не виявляється можливим, оскільки підпис виконаний рухами простої будови і являє собою вкрай обмежений за обємом графічний матеріал, в якому не відобразилися в достатній мірі ознаки почерку виконавця, необхідні для вирішення даної ідентифікаційної задачі.

Таким чином, розписка підтверджує, що ОСОБА_3 отримав гроші саме за договором позики від 18.02.2010 року, укладеним між позивачем та відповідачем, та діяв від імені ТОВ фірми “Даніка”.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3, укладаючи договір позики та додаток до нього (розписку), датовані 18 лютого 2010 року, діяв в межах своїх повноважень, як директор ТОВ фірми “Даніка” і саме на нього були покладені обовязки щодо здійснення поточним керівництвом його діяльністю.

Таким чином доводи відповідача, ТОВ фірми “Даніка” про те, що саме гр. ОСОБА_3 є належним відповідачем по справі спростовуються матеріалами справи. При цьому колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає до уваги доводи відповідача стосовно того, що кошти за договором позики від 18.02.2010 року ані на банківські рахунки, ані в касу відповідача не надходили та на підприємстві не існує такого договору, оскільки вони не спростовують факту укладення договору відповідачем та отримання грошей директором ТОВ фірми “Даніка”.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення боргу за позикою у сумі 250000,00 грн., правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем та підтверджена належними доказами, в звязку з чим суд правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Згідно зі статтею 1050 Цивільного кодексу, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем вірно нараховані за прострочення виконання відповідачем зобов'язання зі своєчасного повернення позики за період з 19.08.2010 року по 30.06.2011 року 3% річних в розмірі 6493,15 грн., та інфляційні у розмірі 26750,00 грн., з урахуванням вимог діючого законодавства та які підлягають стягненню з відповідача.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 19320,00 грн. пені, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, сторони не забезпечили у відповідності до чинного законодавства (у письмовій формі) виконання зобовязання відповідачем пенею, не погодили її розмір, тому нарахування пені в сумі 19320,00 грн. є безпідставним.

Таким чином, доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі та його посилання на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, не знайшли свого підтвердження.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду Харківської області від 01.08.2011 року по справі № 57/194-10 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи заявника, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від 01.08.2011 р. у справі № 57/194-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

судді Пушай В.І.

Плужник О.В.

Повний текст постанови підписано 10.10.2011 р.