Рішення № 18671707, 20.09.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" вересня 2011 р.Справа № 16/17-2620-2011 Господарський суд Одеської області

у складі судді - Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Скоробрух Т.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю від 01.03.2011р.

Від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю від 13.01.2011р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Конверсія” до відкритого акціонерного товариства „Ладижинський завод силікатної цегли” про усунення перешкод та стягнення 193814,06 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Конверсія” (надалі за текстом ТОВ „Конверсія”) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до відкритого акціонерного товариства „Ладижинський завод силікатної цегли” про усунення перешкод у користуванні нежилим приміщенням загальною площею 648 кв.м., розташованим за адресою: м. Одеса, вул. Стекольна, 34, шляхом виселення відповідача з даного приміщення та стягнення заборгованості та нарахованої пені в загальному розмірі 193814,06 грн., яка складається з заборгованості з орендної плати в сумі 150054 грн., інфляційних витрат в сумі 22865,04 грн., трьох відсотків річних в сумі 7119,79 грн. та нарахованої пені в сумі 13775,23 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” своїх обовязків за вищеназваним договором оренди щодо своєчасного і в повному обсязі внесення орендної плати та нездійсненням відповідачем повернення орендованого майна після припинення дії договору оренди приміщення від 01.03.2008р.

Відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на недоведеність позивачем розміру заборгованості з орендної плати, та наголошуючи на фактичному невикористанні ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” орендованого приміщення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

01.03.2008р. між ТОВ „Конверсія” (Орендодавець) та ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” (Орендар) було укладено договір оренди приміщення, відповідно до п. 1.1, п. 6.1 якого Орендодавець передає Орендарю у тимчасове користування на умовах оренди Приміщення Z1 (договір купівлі-продажу частини незавершеного будівництвом майнового комплексу), розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Стекольна, 34, для зберіганні будівельних матеріалів. Орендар зобовязується своєчасно вносити орендну плату в порядку та розмірах, визначених договором. Договір укладено строком на 3 роки та він набирає чинності з моменту його підписання.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами. Зобовязання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі ст.ст. 759, 760 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

До обовязків Орендодавця, в силу п.п. 1.2, 2.1 договору оренди приміщення від 01.03.2008р., належить передання Орендарю приміщення за актом приймання-передачі. Приміщення передається за актом приймання-передачі, який підписується сторонами і є невідємною частиною договору (Додаток № 1).

Позивачем прийняти на себе зобовязання за договором оренди приміщення від 01.03.2008р. були виконані у повному обсязі шляхом передачі ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” у володіння та користування нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Стекольна, 34, загальною площею 648,0 кв.м., а відповідачем дане приміщення було прийнято, про що складено акт приймання-передачі приміщення від 01.03.2008р. (додаток № 1 до договору від 01.03.2008р.), підписаний представниками сторін та скріплений відповідними печатками.

Відповідно до п.п. 2.4, 3.1, 3.2 договору оренди приміщення від 01.03.2008р. Орендар зобовязується щомісячно в строк до двадцятого числа вносити встановлену даним договором орендну плату за оренду за поточний місяць. За користування приміщенням, зазначеним в акті приймання-передачі, Орендар сплачує Орендодавцю протягом строку дії договору орендну плату в розмірі 5184 грн. без урахування ПДВ. Плата за оренду приміщення, зазначеного у даному договорі, здійснюється шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок Орендодавця.

В подальшому, сторонами було укладено додаткову угоду від 01.01.2010р. до договору оренди приміщення від 01.03.2008р., якою було доповнено текст основного договору п. 3.3 наступного змісту: „За користування приміщення, зазначеного у акті приймання-передачі, Орендар сплачує Орендодавцю плату за оренду за січень, лютий, березень 2010р. в розмірі 2595 грн. без урахування ПДВ за кожен місяць.

Приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 762 ЦК України встановлено, що з користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Однак в порушення прийнятих на себе зобовязань за договором оренди приміщення від 01.03.2008р. ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” не здійснювало своєчасного та в повному обсязі внесення орендної плати на умовах даного договору та додаткових угод до нього, продовжуючи користування орендованим майном, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед ТОВ „Конверсія” в сумі 150054,00 грн., яка на момент звернення до суду із даним позовом є непогашеною.

При цьому, господарським судом не приймаються до уваги заперечення відповідача, засновані на невідповідності даної суми заборгованості з орендної плати фактичним обставинам справи, оскільки в обґрунтування власних доводів ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” взагалі не було надано будь-яких доказів.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ „Конверсія” та ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли”, крім того, було укладено договір оренди тепловозу маневрового ТГМ-4Г № 0562 від 01.03.2008р. та договір про використання підїзного шляху ТОВ „Конверсія” від 01.03.2008р. За поясненнями позивача, оскільки як договір, на підставі якого виникла спірна сума заборгованості, так і названі договори оренди були укладені одночасно, ТОВ „Конверсія” виставляло відповідачу до оплати рахунки на сплату заборгованості за всіма трьома укладеними між сторонами по справі договорами, що підтверджується наданими позивачем оригіналами відповідних рахунків /а.с. 58-69/.

У матеріалах справах також наявні виписки з особового рахунку ТОВ „Конверсія” № 26006001000001, відкритому в АТ „Імексбанк”, за 11.09.2008р., за 05.12.2008р. та за 01.06.2009р., з яких вбачається перерахування відповідачем на користь позивача грошових коштів на загальну суму 41130 грн. з призначенням платежу „за оренду приміщення, оренду тепловоза та послуги по подачі-уборці вагонів”. Назване часткове погашення заборгованості зокрема з орендної плати за договором оренди приміщення від 01.03.2008р. були враховані позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості з орендної плати, заявленої до стягнення.

Слід відзначити, що у матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем позивачу орендованого майна за час нарахування спірної заборгованості з орендної плати, а за змістом ст. 762 ЦК України, внесення орендної плати відбувається за час усього користування орендованим майном, у звязку з чим, керуючись вищезазначеними положеннями п. 2.4 договору оренди приміщення від 01.03.2008р., у відповідності до яких Орендар зобовязується щомісячно в строк до двадцятого числа вносити встановлену даним договором орендну плату за оренду за поточний місяць, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ТОВ „Конверсія” в частині стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 150054,00 грн.

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобовязання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобовязання.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У звязку із простроченням відповідачем виконання прийнятих на себе грошових зобовязань зі своєчасного та у повному обсязі внесення орендної плати за договором оренди приміщення від 01.03.2008р., позивачем, в порядку ст. 625 ЦК України, було здійснено розрахунок суми відповідних інфляційних витрат в сумі 22865,04 грн. Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок суми витрат від інфляції, господарський суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості та відповідності вимогам чинного законодавства, у звязку з чим позовні вимоги ТОВ „Конверсія” в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 22865,04 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, в порядку ст. 625 ЦК України позивачем було нараховано три відсотки річних на суму простроченого грошового зобовязання в розмірі 7119,79 грн. Розглянувши наданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних за прострочення виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобовязань, суд доходить висновку, що вказаний розрахунок було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у звязку з чим позовні вимоги в частині стягнення з ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” трьох відсотків річних в сумі 7119,79 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

В силу положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобовязання. Так, згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При нарахуванні пені слід мати на увазі, що у відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.1 договору оренди приміщення від 01.03.2008р. передбачено, що у випадку порушення строків внесення орендної плати, Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який стягується пеня від суми невнесених в строк платежів за кожен день прострочення.

Керуючись наведеними положеннями п. 4.1 договору оренди приміщення від 01.03.2008р., позивачем було додатково нараховано до сплати ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” 13775,23 грн. пені. Розглянувши здійснений позивачем розрахунок суми пені, господарський суд дійшов висновку про відсутність належного обґрунтування здійсненого ТОВ „Конверсія” розрахунку виходячи з наступного.

Так, при здійсненні даного розрахунку позивачем не було надано суду будь-яких обґрунтувань щодо підстав нарахування суми пені з 01.01.2010р. в порушення приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Визначення календарної дати, з якої розпочинається перебіг строку, протягом якого нараховується даний різновид неустойки, має вирішальне значення для визначення розміру нарахованої пені та, відповідно, обґрунтованості здійсненого розрахунку.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи відсутність відповідних правових обґрунтувань у здійсненому позивачем розрахунку щодо початку перебігу строку нарахування пені, а також приймаючи до уваги, що позивачем, в порушення вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України, іншого розрахунку пені надано не було, згаданий розрахунок суми пені як доказ правомірності та обгрунтованості позову в даній частині позовних вимог судом не приймається.

Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” перед ТОВ „Конверсія” за договором оренди приміщення від 01.03.2008р. на загальну суму 180038,83 грн., що складається з заборгованості з орендної плати в сумі 150054 грн., інфляційних витрат в сумі 22865,04 грн., трьох відсотків річних в сумі 7119,79 грн., витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди та положень чинного законодавства, підтверджується матеріалами справи. Доказів, спростовуючих викладене, відповідачем в порушення вимог ст. 32, 33 ГПК України суду надано не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобовязання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Підсумовуючи все наведене вище, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ „Конверсія” в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди приміщення від 01.03.2008р. частково на суму 180038,83 грн.

Щодо позовних вимог про усунення перешкод у користуванні нежилим приміщенням загальною площею 648 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Стекольна, 34, шляхом виселення з нього відповідача господарський суд зазначає, що названі позовні вимоги обґрунтовані відсутністю у ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” правових підстав для користування названим орендованим майном. Викладене свідчить про необхідність дослідження судом питання правомірності володіння та користування відповідачем цим майном на час вирішення даного спору.

Так, з матеріалів справи вбачається, що єдиною правовою підставою, яка посвідчувала право ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” на користування нежилим приміщенням загальною площею 648 кв.м., розташованим за адресою: м. Одеса, вул. Стекольна, 34, був договір оренди приміщення від 01.03.2008р. Будь-яких доказів, які б підтверджували право користування або право власності відповідача на цей обєкт нерухомого майна, господарському суду надано не було.

Як вже зазначалось вище по тексту рішення, договір оренди приміщення від 01.03.2008р. було укладено строком на три роки, тобто до 01.03.2011р. При цьому, згідно з положеннями п.п 6.2, 6.3 даного договору, після закінчення строку дії даного договору, за відсутності заперечень сторін, договір пролонгується додатковою письмовою угодою на той самий строк. У випадку письмової заяви однієї із сторін про припинення дії договору після закінчення строку його дії, договір вважається розірваним.

З матеріалів справи вбачається, що претензією від 28.03.2011р. № 283 позивачем було повідомлено відповідача про припинення з 01.03.2011р. строку дії договору оренди приміщення від 01.03.2008р., а також висунуто вимогу про погашення заборгованості з орендної плати в сумі 150054 грн. до 01.04.2011р. При цьому, позивачем у даній претензії наголошено на необхідності негайного повернення орендованого майна за відповідним актом приймання-передачі. За переконанням суду, даною претензією, надсилання якої підтверджується фіскальним чеком установи звязку від 31.03.2011р. про прийняття плати за пересилання рекомендованого листа на адресу відповідача, ТОВ „Конверсія” висловило своє небажання пролонгувати орендні правовідносини із ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли”, які виникли на підставі договору оренди приміщення від 01.03.2008р.

В силу положень ст.ст. 763, 764 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У відповідності до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

За таких обставин, враховуючи висловлене позивачем у претензії від 28.03.2011р. № 283 заперечення щодо продовження дії договору оренди приміщення від 01.03.2008р., а також приймаючи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів пролонгації даного договору шляхом укладення відповідної додаткової письмової угоди, як це передбачено п. 6.2 даного договору оренди, господарський суд дійшов висновку, що строк дії договору оренди приміщення від 01.03.2008р. припинив свою дію з 01.03.2011р. З цієї ж календарної дати і припинилось відповідне право ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” на володіння та користування нежилим приміщенням загальною площею 648 кв.м., розташованим за адресою: м. Одеса, вул. Стекольна, 34.

Пунктом 2.10 договору оренди приміщення від 01.03.2008р. передбачено, що по закінченню строку дії договору, Орендар зобовязується в десятиденний строк повернути приміщення за актом приймання-передачі.

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази повернення орендованого майна відповідачем позивачу після закінчення строку дії договору оренди приміщення від 01.03.2008р. Такими доказами, з урахуванням положень п. 2.10 названого договору оренди, є відповідний акт приймання-передачі орендованого майна, який відповідачем надано не було.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що з 11.03.2011р. ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” були знов порушені прийняті на себе зобовязання за договором оренди приміщення від 01.03.2008р., в частині своєчасного повернення на користь ТОВ „Конверсія” нежилого приміщення загальною площею 648 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Стекольна, 34.

Вирішуючи питання про наявність у позивача права на захист його порушених майнових прав на спірне майно, господарський суд виходить, перш за все, з принципу презумпції наявності у орендодавця права власності або інших майнових прав на передане в оренду майно, закріпленого у ч. 1 ст. 761 ЦК України.

Конституцією України та статтею 319 ЦК України гарантовано право власника на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном. Відповідно до ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З огляду на викладені обставини, приймаючи до уваги відсутність у ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” правових підстав для користування нежилим приміщенням загальною площею 648 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Стекольна, 34, з 01.03.2011р., а також враховуючи наявність у нього обовязку повернення орендованого майна на користь ТОВ „Конверсія”, який з боку відповідача не було виконано чим було порушено відповідні права позивача, господарський суд, керуючись ст.ст. 391, 761, 785 ЦК України, дійшов висновку про наявність правових підстав для захисту порушених прав ТОВ „Конверсія” шляхом усунення перешкод у користуванні нежилим приміщенням загальною площею 648 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Стекольна, 34, шляхом виселення з нього ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” та переданням цього приміщення позивачу, у звязку з чим, позовні вимоги у названій частині підлягають задоволенню.

При цьому, господарським судом не приймаються до уваги заперечення відповідача, засновані на припиненні з 2009р. договору оренди приміщення від 01.03.2008р. та невикористання орендованого за цим договором майна, оскільки викладені доводи, в порушення вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України, взагалі не підтверджені ніякими доказами та є виключно декларативними.

Аналогічно господарський суд оцінює і твердження про фіктивність договору оренди приміщення від 01.03.2008р., оскільки вони ніяким чином не підтверджені та спростовуються матеріалами справи - виписками з особового рахунку ТОВ „Конверсія” № 26006001000001, відкритому в АТ „Імексбанк”, за 11.09.2008р., за 05.12.2008р. та за 01.06.2009р., з яких вбачається перерахування відповідачем на користь позивача грошових коштів на загальну суму 41130 грн., в тому числі в рахунок погашення заборгованості з орендної плати за користування нежилим приміщенням загальною площею 648 кв.м., розташованим за адресою: м. Одеса, вул. Стекольна, 34, тобто вчинення ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” дій, підтверджуючих виникнення у нього відповідних прав та обовязків орендаря, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у даному договорі ознак фіктивності.

Вимоги відповідача про витребування у позивача актів виконаних робіт (наданих послуг), які, за його переконанням, можуть підтверджувати розмір заборгованості з орендної плати, взагалі є надуманими та безпідставними, оскільки договором оренди приміщення від 01.03.2008р. не передбачено як необхідність їх складання позивачем, так і не визначено такі акти як підставу для оплати орендних платежів.

Таким чином, господарський суд оцінює доводи та заперечення ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” як декларативні, надумані та необґрунтовані, якими не спростовуються висновки до яких дійшов суд за наслідком вирішення даного спору по суті.

Підсумовуючи всі вищевикладені обставини, позов ТОВ „Конверсія” про стягнення 193814,06 грн. заборгованості за договором оренди приміщення від 01.03.2008р. та усунення перешкод у володінні та користуванні нежилим приміщенням загальною площею 648 кв.м., розташованим за адресою: м. Одеса, вул. Стекольна, 34, підлягає задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача заборгованості в сумі 180038,83 грн., яка складається з заборгованості по орендній платі у розмірі 150 054 грн., інфляційних витрат в сумі 22865,04 грн., трьох відсотків річних в сумі 7119,79 грн., та усуненні ТОВ „Конверсія” перешкод у користуванні вищезазначеним нерухомим майном шляхом виселення з нього ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” відповідно до ст.ст. 11, 319, 386, 391, 509, 525, 526, 549, 610, 611, 615, 617, 625, 629, 759 764, 785 ЦК України, ст.ст. 232, 284 Господарського кодексу України, ст.ст. 1,3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР.

Судові витрати слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 11, 319, 386, 391, 509, 525, 526, 549, 610, 611, 615, 617, 625, 629, 759 764, 785 ЦК України, ст.ст. 232, 284 Господарського кодексу України, ст.ст. 1,3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР, ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з відкритого акціонерного товариства „Ладижинський завод силікатної цегли” (24321, Вінницька область, м. Ладижин, вул. Промислова, 1, код ЄДРПОУ 00294020, п/р 2600830194 в „Промінвестбанк” м. Ладижин, МФО 302485) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Конверсія” (65058, м. Одеса, пр-т. Шевченка, 8а, код ЄДРПОУ 31368284, п/р 26006001000001 в АТ „Імексбанк” м. Одеса, МФО 328384) заборгованість з орендної плати в сумі 150 054 грн. 00 коп. / сто пятдесят тисяч пятдесят чотири грн. 00 коп./, інфляційні витрати в сумі 22 865 грн. 04 коп. /двадцять дві тисячі вісімсот шістдесят пять грн. 04 коп./, три відсотки річних в сумі 7 119 грн. 79 коп. /сім тисяч сто девятнадцять грн. 79 коп./, витрати зі сплати державного мита в сумі 1800 грн. 38 коп /одна тисяча вісімсот грн. 38 коп./, витрати з оплати послуг на ІТЗ судового процесу в сумі 219 грн. 23 коп. /двісті девятнадцять грн. 23 коп./. Наказ видати.

3.Усунути перешкоди у користуванні нежилим приміщенням загальною площею 648 кв.м., розташованим за адресою: м. Одеса, вул. Стекольна, 34, шляхом виселення відкритого акціонерного товариства „Ладижинський завод силікатної цегли” (24321, Вінницька область, м. Ладижин, вул. Промислова, 1, код ЄДРПОУ 00294020, п/р 2600830194 в „Промінвестбанк” м. Ладижин, МФО 302485) з передачею цього приміщення товариству з обмеженою відповідальністю „Конверсія” (65058, м. Одеса, пр-т. Шевченка, 8а, код ЄДРПОУ 31368284, п/р 26006001000001 в АТ „Імексбанк” м. Одеса, МФО 328384).

4.В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 27.09.2011р.

Суддя Желєзна С.П.