Рішення № 18671346, 21.09.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2011 р.Справа № 27/17-3156-2011 Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М. при секретарі судового засідання: Ярешко О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (представник діючий за довіреністю);

від відповідача: не зявились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3;

до відповідача: Приватного підприємства "Транском"

про стягнення 25493,13 грн.;

ВСТАНОВИВ:

СУТЬ СПОРУ: Позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - Приватного підприємства "Транском", в якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (вх. ГСОО №30110/2011 від 31.08.2011р.) просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 25 493,13 грн., з яких 22 349,00 грн. - основний борг, 2 634,27 грн. - пеня, 509,86 грн. 3% річних та покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки №05-01 від 05.01.2010р. позивачем було вчасно та в повному обсязі виконано свої зобовязання, між тим відповідач за фактично отриманий товар не розрахувався, в звязку з чим у нього утворилась визначена у позовних вимогах заборгованість.

У судовому засіданні 21.09.2011р. представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судові засідання не зявився, про поважність причин відсутності не повідомив, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав, право на захист не використав, хоч і повідомлявся про час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення судових ухвал, які наявні у матеріалах справи. Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

05 січня 2010 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (надалі - постачальник) та Приватним підприємством "Транском" (надалі - покупець) укладено договір поставки №05-01, згідно якого постачальник зобовязався в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити автозапчастини, обладнання, мастильні матеріали, авто хімію та авто аксесуари та інше (далі товар), а покупець зобовязався в порядку та на умовах, визначених цим договором прийняти та оплатити товар.

Згідно з умовами п. 2.3 договору, поставка конкретної партії товару здійснюється за цінами, що діють на момент виникнення у покупця грошового зобовязання, відповідно до умов даного договору, та остаточно визначаються у відповідних накладних постачальника.

Відповідно до умов п. 6.1 договору, поставка здійснюється на умовах СРТ відповідно до офіційних правил тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати «ІНКОТЕРМС»2000, якщо інші умови поставки товару не передбачені додатковою угодою між сторонами.

Пунктом 6.5 договору встановлено, що датою поставки товару є дата вказана у видатковій накладній постачальника.

Умовами п. 8.1 договору встановлено, що товар вважається прийнятим по кількості згідно з кількістю зазначеною у накладній; та по якості згідно із документом, що посвідчує якість товару, після підпису уповноваженою особою покупця відповідної накладної.

Положеннями п. 9.1 договору визначено, що оплата товарів здійснюється шляхом сплати покупцем вартості товарів постачальнику протягом 14 календарних днів з моменту поставки відповідної партії товару.

Згідно з п. 9.2договору, грошове зобовязання покупця вважається виконаним з моменту зарахування коштів на рахунок постачальника.

У п. 14.1 договору визначено, що даний договір набуває чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобовязань по ньому, але не пізніше ніж до «31»грудня 2011 року.

Відповідно до п. 14.2 договору, якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не повідомить другу сторону в письмовій формі про розірвання договору, строк його дії автоматично продовжується на 1 календарний рік, на тих же умовах.

На виконання умов вищезазначеного договору, 13.08.2010р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 поставив, а повноважним представником ПП "Транском" отримано товар на загальну суму 34949,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи видатковими накладними №БР-0000015 на суму 10327,00 грн., №БР-0000016 на суму 10928,00 грн. та №БР-0000017 на суму 13694 грн. від 13.08.2010р., підписаними уповноваженими представника сторін та скріпленими відповідними печатками, а також довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серія ААБ №753461 від 11.08.2010р.

З урахуванням здійснених позивачем поставок товару, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було виставлено до сплати відповідачу рахунки-фактури №БР-0000007, №БР-0000008 та №БР-0000009 від 12.02.2010р. на загальну суму 34949,00грн.

Разом з тим, протягом періоду з 21.01.2011р. по 25.08.2011р. відповідачем було перераховано на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти у розмірі 12600,00 грн., між тим, як вбачається з наявних в матеріалах виписок банку (а.с.22-26) в призначені платежу відповідачем було зазначено оплата за рахунками від 13.08.2010р. та 28.08.2010р.

При цьому, листом вих. №16-09/11 від 16.09.2011р. (а.с. 56) ПП "Транском" звернулось до позивача з проханням зарахувати зазначені кошти в якості сплати за рахунками, які було виставлено відповідачу до сплати 12.02.2010р.

Отже, позивачем правомірно зараховано грошові кошти у розмірі 12600,00 грн. в якості сплати рахунків-фактур №БР-0000007, №БР-0000008 та №БР-0000009 від 12.02.2010р., в звязку з чим, станом на 30.08.2011р. за ПП "Транском" рахується заборгованість перед Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 за фактично отриманий товар, згідно договору поставки №05-01 від 05.01.2010р. у розмірі 22 349,00 грн.

В порядку досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу ПП "Транском" претензію №3 від 08.11.2010р. з вимогою протягом 15 днів з моменту отримання даної претензії розглянути її та у добровільному порядку погасити існуючу заборгованість за договором поставки №05-01 від 05.01.2010р., а також попереджено відповідача, що в разі не виконання вимог претензії позивач буде змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів та з відповідача буде стягнено не лише основну заборгованість, але й штрафні санкції. Як зазначає позивач, вказана претензія була отримана відповідачем, між тим, залишена ним без відповіді та задоволення, при цьому доказів отримання відповідачем даної претензії позивачем до суду не надано.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням зобовязань відповідача по оплаті за отриманий товар та направлено на стягнення з відповідача наявної заборгованості за договорами поставки №05-01 від 05.01.2010р., пені та 3% річних.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків:

Згідно з ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обовязків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 цього кодексу договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Водночас вимогами ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобовязань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх зобовязань за договором поставки №05-01 від 05.01.2010р., а саме несвоєчасно та не в повному обсязі розрахувався за фактично отриманий товар.

Приймаючи до уваги те, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в частині стягнення суми боргу у розмірі 22349,00 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи документами, суд вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобовязання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобовязання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно формули розрахунку пені, наведеної в листі Національного банку України №25-011/388-1707 від 12.03.1997р. на виконання Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, сума простроченого платежу помножена на розмір пені за кожен день прострочення у відсотках, розділена на сто та помножена на кількість днів прострочення платежу буде дорівнювати сумі пені за прострочення платежу.

Враховуючи вищевикладене, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем суми пені у розмірі 2634,27 грн., здійснений відповідно до положень ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” з урахуванням розміру подвійної облікової ставки НБУ та положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та 3% річних у розмірі 509,86 грн. за період прострочення, вважає його вірним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення уточнених позовних вимог та стягнення з відповідача боргу за договором №05-01 від 05.01.2010р. у розмірі 22349,00 грн., пені у розмірі 2634,37 грн. та 3% річних у розмірі 509,86 грн.

Враховуючи, що спір між сторонами виник внаслідок неправомірних дій відповідача, витрати по сплаті державного мита у сумі 304,93 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн., відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49,75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Транском" (65000, м. Одеса, вул.. Княжеська, 15, код ЄДРПОУ 31648258) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (54031, АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в „Миколаївській регіональній дирекції” ПАТ ВТБ Банк, м. Миколаїв, МФО НОМЕР_3) 22 349/двадцять дві тисячі триста сорок девять/грн. 00 коп. боргу, 2 634/дві тисячі шістсот тридцять чотири/грн. 37 коп. пені, 509/пятсот девять/грн. 86 коп. 3% річних, 304/триста чотири/грн. 93 коп. державного мита та 236/двісті тридцять шість/грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

3. Видати Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 довідку на повернення з Державного бюджету України надмірно сплаченого державного мита у сумі 9,57 грн. за квитанцією №107855387/113123880/310153956/21 від 05.05.2011 року.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.

Суддя Невінгловська Ю.М.

Повний текст рішення складено 26.09.2011р.