Постанова № 18665552, 20.09.2011, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2011 року Справа № 1170/2а-1501/11

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого судді Кармазиної Т.М.

за участю секретаря Сириці І.О.,

за участю представників:

позивача Скрипника О.М.,

відповідача ТОВ “Дельфін 2005” Бурмаки С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції до приватного підприємства “Інбудтраст” та товариства з обмеженою відповідальністю “Дельфін 2005” про визнання правочину недійсним та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати оспорюваним правочин вчинений ПП “Інбудтраст” та ТОВ “Дельфін 2005”, а також застосувати наслідки передбачені ст.228 ЦК України та стягнути з відповідачів на користь держави 514118 грн. 32 коп..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що під час документальної невиїзної перевірки ПП “Інбудтраст” щодо дотримання останнім вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірності декларування валових доходів та валових витрат з податку на прибуток за період з 01.12.2010р. по 31.01.2011р. податковим органом встановлено укладення між ПП “Інбудтраст” та ТОВ “Дельфін 2005” нікчемних правочинів, які направлені на ухилення від сплати податків, зокрема від сплати ПДВ, внаслідок завищення податкового кредиту. Про що, на думку податкового органу, свідчить відсутність у ПП “Інбудтраст” необхідних умов для здійснення господарських операцій, зокрема основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.

Представник відповідача ТОВ “Дельфін 2005” в судовому засіданні, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилався на безпідставність висновків позивача про недійсність договорів, укладених між відповідачами.

Представник відповідача ПП “Інбудтраст” в судове засідання не зявився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, що підтверджується відмітками в рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення (а.с.20, 30, 38, 45, 58). Причини неявки суду не повідомив, правом надати письмові пояснення, заперечення по суті позовних вимог не скористався.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п.11 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року N 509-XII (далі за текстом Закон N 509-XII) державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, в тому числі, функції щодо подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

При цьому, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Тобто, правочином є конкретно виражена в певній формі дія субєктів цивільних правовідносин.

За таких умов, надати правову оцінку правочину можливо лише за умови дослідження документації, яка складалась на виконання правочину.

Судом встановлено, що 16 березня 2011 року податковим органом здійснено документальну невиїзну перевірку ПП “Інбудтраст” з питань дотримання останнім вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірності декларування валових доходів та валових витрат з податку на прибуток за період з 01.12.2010р. по 31.01.2011р., за результатами якої складено акт від 16.03.2011 року №21/23-1/35189587 (а.с.4-11).

В даному акті позивач послався на те, що правочини, сторонами яких є ПП “Інбудтраст” та ТОВ “Дельфін 2005” є нікчемними, оскільки в порушення ч.5 ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст.216 ЦК України правочини щодо придбання та продажу товарів (послуг) в момент їх вчинення не спрямовані на реальне настання наслідків, які ними обумовлені. Товар (послуги), по зазначених правочинах, не були передані в порушення ст.ст.662, 655 та 656 ЦК України.

Так, відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, як вбачається зі змісту акта від 16.03.2011 року №21/23-1/35189587, документи, на підставі яких податковим органом встановлено факт вчинення між відповідачами правочину та його правомірність, під час перевірки не досліджувалися, а тому є незрозумілим, який саме правочин вчинений відповідачами є недійсним (оспорюваним).

За таких обставин, суд вважає вимоги позивача є неконкретизованими, оскільки не дають можливості ідентифікувати, який саме правочин є недійсним (оспорюваним).

Більше того, обраний позивачем матеріально-правовий спосіб захисту порушеного права взагалі не може бути розглянутий судом, зважаючи на те, що відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний) правочин.

Отже, оспорюваність правочину є лише необхідною, законодавчо встановленою передумовою для визнання його недійсним, а тому сам факт оспорюваності не потребує судової констатації.

Можливість звернення до суду з позовом про визнання правочину оспорюваним взагалі не передбачена чинним законодавством.

До того ж, позивач, посилаючись на ст.228 ЦК України, просить застосувати юридичні наслідки абсолютної недійсності правочину з підстав недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Подібні положення містять ст.207 та ч.11 ст.208 Господарського кодексу України, згідно яких господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України, господарське зобовязання є недійсним, якщо укладено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Правові наслідки такого зобовязання залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди - обома сторонами чи однією.

В ході розгляду справи позивачем, на вимогу суду (а.с.54) не надано договору. Який позивач просить визнати недійсним, а також не доведено іншими належними доказами, який саме правочин вчинений відповідачами є оспорюваним у звязку з тим, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а тому спричиняє необхідність застосування наслідків передбачених ст. 228 ЦК України.

Враховуючи викладене, а також недоведеність позивачем обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 26.09.2011р..

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина