Постанова № 18665514, 08.07.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2011 року 2а-2521/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Рубан Л.П.,

від відповідача: Заріцький В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»

доДержавної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області

пропро визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення, в с т а н о в и в: Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання нечинним та протиправним податкового повідомлення-рішення № 0000192353 від 04.05.2011, за яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2010 року у розмірі 600277, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення вимог пунктів 1.7, 1.8 статті 1, підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом угод та неправомірно встановив суму завищення бюджетного відшкодування по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Крім того, представник позивача повідомив суду про зміну організаційно-правової форми підприємства з відкритого акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» на публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів».

На підтвердження цього факту представник позивача надав суду свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи та статут публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів».

Представник позивача у судовому засіданні 08.07.2011 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що угоди, укладені позивачем з ПП «Ріст» є нікчемними, оскільки контрагент позивача здійснював поставку товару без мети реального настання правових наслідків, а саме з метою заниження обєкту оподаткування та несплати податків. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийняте ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 08.07.2011 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» є юридичною особою, що зареєстровано 13.06.1996 державним реєстратором Миронівської районної державної адміністрації Київської області (зміна найменування юридичної особи 05.05.2011), як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Миронівському районі Київської області з 19.06.1997 та є платником податку на додану вартість, відповідно до свідоцтва № 100336694 про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 13.04.2011 по 14.04.2011 посадовими особами Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області проведено позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Ріст» за червень 2010 року.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень пунктів 1.7, 1.8 статті 1, підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), що виявилось у завищенні позивачем суми бюджетного відшкодування за липень 2010 року у розмірі 600277, 48 грн.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та ПП «Ріст» є нікчемними і в силу статей 215, 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що під час аналізу господарських правовідносин між позивачем та ПП «Ріст» податковим органом були використані матеріали планової виїзної перевірки ПП «Ріст» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2010, а саме акт перевірки Західно-Донбаської обєднаної державної податкової інспекції від 01.02.2011 № 66-23/1-34671871.

Відповідно до вказаного Акту перевірки податковий орган встановив, що між ПП «Ріст» та ПП «Лаура Ойл» у червні 2010 року укладено договір купівлі-продажу від 04.01.2010 № 3/01, відповідно до якого ПП «Ріст» придбало у ПП «Лаура Ойл» зернові на суму 7440043, 13 грн.

Згідно отриманих матеріалів перевірки від Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва та акту перевірки ПП «Лаура Ойл» від 30.12.2010 № 724-23/1-36568937, встановлено безпідставне нарахування податкових зобовязань ПП «Ріст» у декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року за рахунок податкових накладних, виписаних при реалізації зернових ПП «Лаура Ойл».

Водночас у ході перевірки встановлено, що ПП «Ріст» у червні 2010 року реалізувало соняшник ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» на загальну суму 3601664, 88 грн.

Вказуючи, що діяльність ПП «Ріст» здійснювалась без мети настання реальних правових наслідків, посадові особи Західно-Донбаської обєднаної державної податкової інспекції дійшли висновку, що господарські операції щодо придбання ПП «Ріст» товарів у контрагентів постачальників, зокрема у ПП «Лаура Ойл», та подальший їх продаж ПП «Ріст» на адресу контрагентів покупців, податковим органом зроблено висновок про те, що перевіркою не підтверджуються операції ПП «Ріст» стосовно врахування реального часу їх здійснення, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідне для виконання такого постачання, що на думку податкового органу, свідчить про відсутність необхідних умов для настання результатів відповідної господарської діяльності.

За наслідками розгляду матеріалів перевірки, Державна податкова інспекція у Миронівському районі Київської області дійшла висновку про те, що господарські операції, укладені між позивачем та ПП «Ріст» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними, в результаті чого надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не прийняті до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість.

За результатами перевірки відповідачем складений акт від 15.04.2011 № 191/23-011/00951770 (надалі Акт перевірки).

На підставі висновків Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000192353 від 04.05.2011, за яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 600277, 00 грн.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено, що між ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та ПП «Ріст» у періоді, що перевірявся, були укладені правочини з купівлі-продажу соняшника.

За податковими накладними, отриманими від контрагента, позивачем віднесено до складу податкового кредиту за червень 2010 року суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаного товару.

Як встановлено судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки, відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ПП «Ріст», є нікчемними.

Про те, такий висновок податкового органу ґрунтується виключно на висновках акта перевірки ПП «Ріст» від 01.02.2011 № 66-23/1-34671871 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2010, складеного Західно-Донбаською обєднаною державною податковою інспекцією.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та контрагентом ПП «Ріст» недійсними у судовому порядку.

Водночас, суд звертає увагу на наступне. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між відповідачем та ПП «Ріст», судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

В матеріалах даної справи наявні належним чином засвідчені копії товарно-транспортних накладних за червень 2010 року, а також журнал реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах (надходження) за вказаний період, з яких вбачається, що ПП «Ріст» було відпущено, а позивачем отримано соняшник згідно укладених правочинів. Вказані документи підтверджують транспортування придбаного позивачем у контрагента товару.

Крім того, представниками позивача були надані суду також належним чином засвідчені копії податкових накладних, отриманих від ПП «Ріст» у червні 2010 року та видаткових накладних від даного підприємства, а також належним чином засвідчені копії банківських виписок із копіями рахунків-фактур, що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар.

Поряд із цим, матеріали справи місять копію договору від 27.08.2010 № 1016-Г, укладеного між позивачем (замовник) та ЗАТ з ІІ «Оріль-Лідер» (виконавець), з якого вбачається виконання ЗАТ з ІІ «Оріль-Лідер» робіт по прийманню, сушці, очистці, зберіганню та відвантаження зернових та олійних культур, на замовлення позивача. (а.с.46, том 1).

Також суд звертає увагу, що всі ці документи були надані позивачем податковому органу під час здійснення перевірки, що відображено в Акті перевірки (сторінка 5).

Таким чином, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з купівлі-продажу соняшника.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними довідки АБ № 361244 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, виробництво продуктів борошномельно-крупяної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Враховуючи правочини, предметом яких є поставка соняшника та беручи до уваги вид діяльності позивача, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ПП «Ріст» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари позивачем були використанні у власній господарській діяльності.

У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та є платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Ріст» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у звязку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Посилання відповідача на відсутність мети у ПП «Ріст» щодо реального настання правових наслідків та укладення правочинів задля заниження обєкту оподаткування і несплати податків при постачанні товару судом не приймається до уваги з таких підстав.

Згідно визначеному статтею 228 Цивільного кодексу України переліку правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, до таких правочинів відносяться: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до розяснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з Акта перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб ПП «Ріст», повязаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або повязаних із порушенням податкового законодавства.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як субєкт владних повноважень, на якого покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд приходить до висновку, що правочини, укладені позивачем з ПП «Ріст» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини обєктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з ПП «Ріст», що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними.

Також, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обовязку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 600277, 00 грн., суд зазначає наступне.

На момент виникнення спірних правовідносин нормами Закону України «Про податок на додану вартість» визначалося поняття платників податку на додану вартість, обєктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлені пунктами 7.4, 7.5, 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Визначення термінів «податкове зобов'язання», «податковий кредит» та «бюджетне відшкодування» наведені у пунктах 1.6, 1.7, 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість». Так, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом;податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд вважає за необхідне також зазначити, що відповідно до частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Матеріалами справи встановлено, що, як на дату виникнення господарських відносин із контрагентом позивача, так і на час розгляду спору ПП «Ріст» було наділено повною цивільною правоздатністю, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, станом на 01.06.2011 (а.с. 18, том ІІ).

Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Водночас, підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

Відтак, норми Закону України «Про податок на додану вартість» не пов'язують виникнення права на податковий кредит з особливостями оподаткування постачальника позивача по ланцюгу. Діючим законодавством, в тому числі Законом України "Про податок на додану вартість", не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Із системного аналізу положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1, та 7.4.5 статті 7 Закону України « Про податок на додану вартість», вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є обєктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обовязкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до субєкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії податкових, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, рахунки фактури, а також належним чином копії банківських виписок. Вказані документи містять назву постачальника та покупця, перелік проданого товару, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції.

Всі наявні до договорів видаткові накладні дають змогу визначити, які саме товари були продані, за якою ціною, між якими контрагентами.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Податковим органом не доведено, що господарські операції з поставки товарів є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках Акта перевірки господарських операцій контрагента позивача, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області № 0000192353 від 04.05.2011, за яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 600277, 00 грн., прийнято безпідставно та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 157-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області № 0000192353 від 04.05.2011, за яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 600277, 00 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» судовий збір у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Колеснікова І.С.

Постанова у повному обсязі виготовлена 11 липня 2011 року.