Постанова № 18665499, 25.06.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2011 року 2а-2400/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Мироненко О.О.,

від відповідача: Гуща О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Континент Нафта»

доБроварської обєднаної державної податкової інспекції

Київської області

проскасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Континент Нафта»(надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 08.10.2010 № 0001182301/0 у частині визначення позивачу податкового зобовязання по податку на прибуток у розмірі 247757, 54 грн. та штрафних санкцій за його несвоєчасну сплату; скасування податкового повідомлення-рішення від 08.10.2010 № 0001192301/0 у частині визначення позивачу податкового зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 198206, 03 грн. та штрафних санкцій за його несвоєчасну сплату.

У ході судового розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.10.2010 № 0001182301/0 у частині визначення позивачу податкового зобовязання по податку на прибуток у розмірі 247757, 54 грн. та штрафних санкцій у розмірі 113566, 50 грн.; скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.10.2010 № 0001192301/0 у частині визначення позивачу податкового зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 198206, 03 грн. та штрафних санкцій у розмірі 99103, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податковий кредит сформовано ним відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, а валові витрати визначено відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР на підставі належно оформлених первинних документів. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні 25.06.2011 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень зазначив, що оскаржуване рішення прийняте ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 25.06.2011 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 30.07.2010 по 17.09.2010 посадовими особами Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2010.

У ході перевірки перевіряючими встановлено, зокрема, порушення позивачем положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), що виявилось у завищенні позивачем суми податкового кредиту за вересень 2009 року у розмірі 115706, 03 грн., за жовтень 2009 року у розмірі 42186, 61 грн. та у листопаді 2009 року у розмірі 40313, 39 грн. Загалом на суму 198206, 03 грн.

Поряд із цим, перевіряючими встановлено порушення позивачем положень пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що виявилось у неправомірному включенні до складу валових витрат на придбання послуг з експедиційного обслуговування за ІІІ квартал 2009 року у розмірі 578530, 14 грн. та за ІV квартал 2009 року у розмірі 412500, 00 грн. Загалом на суму 991030, 14 грн.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Інфокс Плюс»є нікчемними і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що договір, податкові накладні та первинні бухгалтерські документи від імені директора ТОВ «Інфокс Плюс»підписані Заболотним О.І., який, за поясненнями останнього, фінансово-господарську діяльність, як директор ТОВ «Інфокс Плюс» не проводив, дане підприємство не реєстрував, свідоцтво платника ПДВ не отримував, жодних документів (договори, податкові накладні, акти виконаних робіт), що засвідчують факт фінансово-господарських відносин з позивачем не видавав та не підписував.

Ураховуючи зазначені обставини, відповідач дійшов висновку про відсутність у ТОВ «Інфокс плюс»адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобовязань по взаємовідносинах з позивачем та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобовязань. Поряд із цим відповідач зазначає, що позивач діяв без належної обачності і йому мало бути відомо про фактичний та адміністративно-майновий стан ТОВ «Інфокс Плюс», а також про порушення, які ним допускаються (сторінка 45 Акта перевірки).

З огляду на ту обставину, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Інфокс Плюс», на думку відповідача, є нікчемним, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не прийняті до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором експедиційного обслуговування від 01.09.2009 № 01/09, укладеного між ТОВ «Континент Нафта»та ТОВ «Інфокс Плюс»та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем валових витрат та податкового кредиту.

По даним взаємовідносинам відповідачем встановлено факт неправомірного включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 198206, 03 грн. та неправомірного включення до складу валових витрат суми у розмірі 991030, 14 грн.

За результатами перевірки відповідачем складений акт від 24.09.2010 № 593/232/34838120 (надалі Акт перевірки).

На підставі висновків Акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.10.2010 № 0001182301/0 та № 0001192301/0, за якими згідно з підпунктами «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-III (надалі Закон України № 2181), позивачеві визначено суму податкового зобовязання по податку на прибуток у розмірі 371119, 40 грн. (за основним платежем у розмірі 254956, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 116163, 40 грн.), а також по податку на додану вартість у розмірі 455946, 00 грн. (за основним платежем у розмірі 303964, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 151982, 00 грн.).

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач у порядку, визначеному статтею 5 Закону України № 2181, звернувся до Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області, Державної податкової адміністрації у Київській області та до Державної податкової адміністрації України з відповідними скаргами.

За наслідками адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача без змін.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено, що 1 вересня 2009 року між позивачем та ТОВ «Інфокс Плюс»укладено договір № 01/09 щодо надання послуг з експедиційного обслуговування на загальну суму 1189236, 17 грн., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 198206, 03 грн. Відповідно до протоколу від 01.09.2009 сторонами погоджено договірну ціну експедиційних послуг за договором від 01.09.2009 № 01/09.

Як вбачається зі змісту договору від 01.09.2009 № 01/09, його предметом є надання експедитором клієнту послуг із забезпечення супроводження вантажів та належного контролю за перевезенням нафтопродуктів.

За змістом зазначеного договору експедитор (ТОВ «Інфокс Плюс») та клієнт (ТОВ «Континент нафта») виступають від свого імені; за дорученням та за рахунок клієнта експедитор організовує експедиційне обслуговування внутрішніх вантажів клієнта при їх перевезенні по Україні.

На виконання договору від 01.09.2009 № 01/09, ТОВ «Інфокс плюс»було виписано податкові накладні на загальну суму 1189236, 17 грн., у тому числі податок на додану вартість у сумі 198206, 03 грн., а саме:

від 23.09.2009 № 02092302 на суму 600000, 00 грн. (у тому числі податок на додану вартість у сумі 100000, 00 грн.);

від 30.09.2009 № 02093005 на суму 94236, 17 грн. (у тому числі податок на додану вартість у сумі 15706, 03 грн.);

від 15.10.2009 № 02101501 на суму 195000, 00 грн. (у тому числі податок на додану вартість у сумі 32500, 00 грн.);

від 30.10.2009 № 02103004 на суму 58119, 65 грн. (у тому числі податок на додану вартість у сумі 9686, 61 грн.);

від 23.11.2009 № 02112301 на суму 86500, 00 грн. (у тому числі податок на додану вартість у сумі 14416, 67 грн.);

від 03.11.2009 № 02110301 на суму 151880, 35 грн. (у тому числі податок на додану вартість у сумі 25313, 39 грн.);

від 23.11.2009 № 02112302 на суму 3500, 00 грн. (у тому числі податок на додану вартість у сумі 583, 33 грн.).

Розрахунки між субєктами господарювання проводились у безготівковій формі. У рахунок оплати за надані послуги позивачем перераховано грошові кошти згідно платіжного доручення від 23.09.2009 № 232 на суму 600000, 00 грн.; платіжного доручення від 15.10.2009 № 362 на суму 94236, 17 грн.; платіжного доручення від 15.10.2009 № 759 на суму 40000, 00 грн.; платіжного доручення від 15.10.2009 № 758 на суму 155000, 00 грн.; платіжного доручення від 03.11.2009 № 792 на суму 210000, 00 грн.; платіжного доручення від 23.11.2009 № 833 на суму 90000, 00 грн.

Як вбачається з наявних матеріалів справи та не заперечується відповідачем, на підтвердження виконання умов договору від 01.09.2009 № 01/09, позивачем надано акти виконаних робіт від 30.09.2009 № 14 на загальну суму 694236, 17 грн., від 30.10.2009 № 10/1 на загальну суму 253119, 65 грн. та від 30.11.2009 № 11/1 на загальну суму 238380, 35 грн.

Як зазначено відповідачем, надані позивачем до перевірки вищевказані документи не можуть свідчити про належне документальне підтвердження виконання умов договору від 01.09.2009 № 01/09 з надання послуг з експедиційного обслуговування, укладеного між позивачем та ТОВ «Інфокс Плюс», оскільки останній не має достатніх виробничих потужностей та трудових ресурсів. При цьому, відповідач вказує на ту обставину, що на момент перевірки відсутня інформація щодо укладених експедитором договорів із перевізниками, інформація про проведенні експедитором від свого імені або за дорученням клієнта розрахунків за перевезення, зберігання і охорону вантажу, а також про інші послуги, повязані з перевезенням вантажу клієнта, транспортними та іншими організаціями.

Обґрунтовуючи такі твердження, відповідач посилається на норми Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»від 01.07.2004 № 1955-ІV, згідно з якими, за договором транспортного експедитування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Умовами такого договору може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Оцінюючи зазначене твердження відповідача у співвідношенні із предметом договору від 01.09.2009 № 01/09, судом встановлено, що при перевірці відповідачем здійснено хибне ототожнення трактування транспортно-експедиційного обслуговування та послуг з експедиційного обслуговування, оскільки предметом даного договору є надання експедитором клієнту послуг із забезпечення супроводження вантажів та належного контролю за перевезенням нафтопродуктів. Окрім того, умовами договору від 01.09.2009 № 01/09 не передбачено надання транспортних послуг, а також не надано прав експедитору щодо укладання будь-яких договорів від свого імені та за рахунок клієнта для виконання зобовязань за договором № 01/09, зокрема на транспортування.

Разом з тим, суд вважає помилковим посилання відповідача, як доказ правомірності прийнятих ним рішень, на пояснення директора контрагента позивача за договором від 01.09.2009 № 01/09, відповідно до яких він не має відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Інфокс Плюс», жодних документів (договори, податкові накладні, акти виконаних робіт), що засвідчують факт фінансово-господарських відносин з позивачем не видавав та не підписував.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у звязку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності, притягнення до відповідальності чи порушення кримінальних справ щодо відповідних посадових осіб у звязку з занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності.

Відтак, необґрунтованим є твердження представника відповідача, що угода укладена між позивачем та ТОВ «Інфокс плюс», є нікчемною, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Договір від 01.09.20009 № 01/09, укладений між позивачем та ТОВ «Інфокс плюс»не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем в цьому випадку своїх валових витрат та неправомірного формування податкового кредиту.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як субєкт владних повноважень, на якого покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд приходить до висновку, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Інфокс плюс»відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини обєктивно засвідчують здійснення зазначеної господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Інфокс плюс», що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обовязку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Необхідно зазначити, що з метою забезпечення єдиного порядку відображення результатів документальних перевірок суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 року № 327, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за № 925/11205, затверджено Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, що був чинний на момент складання акту перевірки.

Натомість, в супереч положень підпункту 2.3.4 пункту 2.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, відповідно до якого не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання, акт перевірки позивача містить в собі виключно припущення перевіряючих про порушення позивачем вимог податкового законодавства у даних правовідносинах з тих мотивів, що позивачу мало бути відомо про фактичний та адміністративно-майновий стан ТОВ «Інфокс Плюс»та порушення, які ним допускаються.

Щодо неправомірного включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 198206, 03 грн., суд зазначає наступне.

На момент виникнення спірних правовідносин законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, був Закон України «Про податок на додану вартість».

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Судом встановлено, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за вересень-листопад 2009 року у складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Інфокс плюс», та які сплачені (нараховані) ним у звязку з придбанням послуг.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»передбачає виключний випадок невключення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), а саме непідтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні містять усі дані стосовно змісту операції з надання послуг, вимоги щодо яких встановлені приписами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відтак, у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, що ТОВ «Інфокс плюс»станом на 08.06. 2011 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на зазначені норми законодавства та враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за період вересень-листопад 2009 року.

Щодо неправомірного включення позивачем до складу валових витрат суми у розмірі 991030, 14 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Отже, з огляду на наведені законодавчі приписи, підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості наданих послуг є факт реального надання послуг та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих послуг з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних послуг або ж призначення останніх для такого використання.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними довідки АА № 352245 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , основним видом діяльності позивача є оптова та роздрібна торгівля пальним.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Враховуючи договір про надання експедиційних послуг, предметом якого зокрема, є супроводження вантажу та забезпечення належного контролю за перевезенням нафтопродуктів, вид діяльності позивача та надані позивачем документи, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Інфокс плюс» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги позивачем були використанні у власній господарській діяльності.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати за період вересень-листопад 2009 року, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є помилковим, відтак визначення суми податкового зобовязання по податку на прибуток у розмірі 247757, 54 грн. та по податку на додану вартість у розмірі 198206, 03 грн. є протиправним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є також протиправним.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у звязку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись статтями 69 - 72, 94, 160 - 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення рішення Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області від 08.10.2010 № 0001182301/0 у частині визначення позивачу податкового зобовязання по податку на прибуток у розмірі 247757, 54 грн. та штрафних санкцій у розмірі 113566, 50 грн.

Скасувати податкове повідомлення рішення Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області від 08.10.2010 № 0001192301/0 у частині визначення позивачу податкового зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 198206, 03 грн. та штрафних санкцій у розмірі 99103, 00 грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Колеснікова І.С.

Постанова у повному обсязі виготовлена 30 червня 2011 року.