Постанова № 18654426, 03.10.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 жовтня 2011 року Справа № 2а-7742/11/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Твердохліба Р.С.,

за участю

секретаря судового засідання Григоренко-Тумасян А.М.

та

представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 (довіреність від 15.07.2011 б/н)

ОСОБА_2 (довіреність від 04.09.2011 б/н)

від відповідача ОСОБА_3 (довіреність від 04.01.2011 № 6/10)

прокурор - Буняченко Ю.А. (посвідчення від 25.08.2009 № 814)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ДорБудТехнологія» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 18 квітня 2011 року №0000322310/0,

ВСТАНОВИВ:

01 вересня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ДорБудТехнологія» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, в якому позивач просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 18 квітня 2011 року №0000322310/0 про визначення грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 1750430,00 грн., у тому числі 1400344,00 грн. - за основним платежем та 350086,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно акту №138/23/32419114 від 28 березня 2011року, складеного Ленінською МДПІ у м. Луганську за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ВК «ДорБудТехнологія» з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Фірма «Малдіс» за період з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року встановлено порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме підприємством занижено податок на додану вартість за період з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року в сумі 1400344,00 грн.

Вказане порушення, на думку відповідача, виникло в звязку з недостовірним відображенням в податковій звітності ТОВ «ВК «ДорБудТехнологія» операцій з придбання товарів у ПП «Фірма «Малдіс», оскільки останнє за даними податкової інспекції немає необхідних умов для досягнення відповідних результатів економічної діяльності в силу відсутності управлінського та технічного персоналу, основних засобів, складських приміщень, транспортних засобів, що свідчить про не реальність укладених правочинів.

На підставі висновків зазначеного акту 18 квітня 2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000322310/0, яким визначено суму нарахованого грошового зобовязання: 1400344,00 грн. - за основним платежем та 350086,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

З аналізу акту перевірки вбачається, що встановлені відповідачем порушення стосуються оподаткування господарських операцій позивача за договорами купівлі-продажу №80 від 01 грудня 2010 року, №81 від 01 грудня 2010 року та № 82 від 01 грудня 2010 року укладених з ПП «Фірма «Малдіс». Відповідно до зазначених договорів ПП «Фірма «Малдіс» зобовязалося поставити позивачеві товар за номенклатурою, у кількості та за ціною визначеними в специфікаціях, що є невідємними частинами договору на загальну суму 2852645,82 грн.

В акті перевірки, а також у відповіді на заперечення до акту зазначено, що податкові накладні, за якими позивач сформував податковий кредит були видані на підставі вказаного нікчемного правочину, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та який не спричинив реального настання правових наслідків і не відповідає закону. Цього висновку відповідач дійшов в результаті проведення заходів, спрямованих на вивчення фактичного руху товарів, проведених операцій та надання послуг та встановив відсутність у ПП «Фірма «Малдіс» матеріальної бази, що робить фактичне виконання умов угоди неможливим, податкових накладних та первинних документів, які свідчать про здійснення операцій з продажу товарів.

Таким чином, правочин укладений між позивачем та відповідачем є реальним, а складений акт перевірки та винесене на його підставі податкове повідомлення-рішення є незаконними та не обґрунтованими.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали, просили його задовольнити повністю, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у м. Луганську адміністративний позов не визнала, про що подала суду заперечення проти позову від 12 вересня 2011 року №50202/10 (а.с. 40-44). В запереченнях проти адміністративного позову відповідач у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю з таких підстав.

Оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято за розглядом акту перевірки від 28 березня 2011 року №138/23/32419114, в якому вказано на порушення ТОВ «ВК «ДорБудТехнологія» підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» за рахунок чого донараховано податок на додану вартість за грудень 2010 року у сумі 1400344,00 грн.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «ВК «ДорБудТехнологія» за період з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 4038212,00 грн. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «Фірма «Малдіс» за період з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року встановлено його завищення всього у сумі 1400344,00 грн. Перевіркою відображених у рядку 10.1 «підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та 0%» показників за період з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року у загальній сумі 4038945,00 грн. встановлено, що на формування цих показників, у тому числі, мало вплив здійснення операцій з придбання товару від ПП «Фірма «Малдіс» у загальній сумі 8402064,06 грн. у тому числі податок на додану вартість в сумі 1400344,00 грн. на підставі нікчемних договорів купівлі-продажу №80 від 01 грудня 2010 року, №81 від 01 грудня 2010 року та № 82 від 01 грудня 2010 року укладених позивачем з ПП «Фірма «Малдіс».

Позивачем не надано до перевірки первинні транспортні документи, а саме товарно-транспортні накладні та/або подорожні листи. Неможливість реального здійснення ПП «Фірма «Малдіс» вказаних операцій з урахуванням часу, відсутності необхідних умов для досягнення відповідних результатів економічної діяльності в силу відсутності управлінського та технічного персоналу, основних засобів, складських приміщень, транспортних засобів свідчить про відсутність у ПП «Фірма «Малдіс» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобовязань. Виходячи з викладеного, відповідач робить висновок про те, що операції з придбання товарів, відображені у поданій податковій звітності ТОВ «ВК «ДорБудТехнологія» не мали та не могли мати реального характеру.

Таким чином відповідач вказує на те, що враховуючи, що у ТОВ «ВК «ДорБудТехнологія» не має транспортних документів, які підтверджують транспортування від ПП «Фірма «Малдіс» у грудні 2010 року товару у кількості 7343,87 тон, залучення до укладання та виконання угод з боку ПП «Фірма «Малдіс» мінімальної кількості осіб та відсутність у останнього власних основних фондів та земельних ділянок для здійснення оптової торгівлі у таких обсягах, первинні документи у вигляді податкових накладних, виписаних ПП «Фірма «Малдіс», що надані до перевірки ТОВ «ВК «ДорБудТехнологія» не підтверджують здійснення господарської операції та не є підставою для відображення у складі податкового кредиту.

У судовому засіданні представник відповідача проти адміністративного позову заперечував, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на адміністративний позов.

Прокурор в судовому засіданні заперечував проти адміністративного позову, підтримав доводи, викладені в запереченнях відповідача та просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича команія «ДорБудТехнологія» (ідентифікаційний код 32419114) є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Луганської міської ради 26 березня 2003 року за №13821200000001792, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 322775 (т.1 а.с. 14).

У відповідності до вимог Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (який був чинним до 01 січня 2011 року) товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ДорБудТехнологія» зареєстровано платником податку на додану вартість, йому присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість 324191112368, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 10 квітня 2003 року № 17311850 (т.2 а.с.53).

Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ДорБудТехнологія» (код за ЄДРПОУ 32419114) з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Фірма «Малдіс» (код за ЄДРПОУ 36991261), за результатами якої складено акт від 28 березня 2010 року № 138/23/32419114 (т.1 а.с.7-12).

Згідно висновків акта від 28 березня 2010 року № 138/23/32419114 перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ДорБудТехнологія» по взаємовідносинам з ПП «Фірма «Малдіс» підпунктів 7.4.1, пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2010 року на суму 1400344,00 грн.

Висновок про заниження ТОВ «ВК «ДорБудТехнологія» податку на додану вартість за грудень 2011 року в сумі 1400344,00 грн. вмотивований тим, що у ТОВ «ВК «ДорБудТехнологія» не має транспортних документів, які підтверджують транспортування від ПП «Фірма «Малдіс» у грудні 2010 року товару у кількості 7343,87 тонн, залучення до укладання та виконання угод з боку ПП «Фірма «Малдіс» мінімальної кількості осіб та відсутність у останнього власних основних фондів та земельних ділянок для здійснення оптової торгівлі у таких обсягах, первинні документи у вигляді податкових накладних, виписаних ПП «Фірма «Малдіс», що надані до перевірки ТОВ «ВК «ДорБудТехнологія» не підтверджують здійснення господарської операції та не є підставою для відображення у складі податкового кредиту. Таким чином на підставі викладеного, у пункті 3.2.2 акта від 28 березня 2010 року № 138/23/32419114 зроблено висновок про нікчемність угод між ПП «Фірма «Малдіс» та ТОВ «ВК «ДорБудТехнологія»

На підставі акта документальної позапланової невиїзної перевірки від 28 березня 2011 року № 138/23/32419114 Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та абзацом 2 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення від 18 квітня 2011 року № 0000322310/0 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 1750430,00 грн., у тому числі 1400344,00 грн. - за основним платежем, 350086,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т.1 а.с. 5).

За результатами судового розгляду справи суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 18 квітня 2011 року № 0000322310/0 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 1750430,00грн., у тому числі 1400344,00 грн. - за основним платежем, 350086,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), підлягає скасуванню з огляду на нижчевикладене.

На час виникнення спірних правовідносин платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначав Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Згідно із статтею 1 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»:

- податкове зобовязання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.6);

- податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7);

- бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (пункт 1.8).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Податкова накладна у відповідності із підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені пунктом 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Згідно із підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то у відповідності із підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, 01 грудня 2010 року між ТОВ «ВК «ДорБудТехнологія» та ПП «Фірма «Малдіс» укладений договір купівлі-продажу №80 на постачання продукції в асортименті та кількості відповідно до специфікацій. (т.1 а.с.55-57).

На виконання умов договору від 01 грудня 2010 року №80 (т.1 а.с. 55-57) та відповідно до специфікації до договору (т.1 а.с. 58) ПП «Фірма «Малдіс» поставило ТОВ «ВК «ДорБудТехнологія» ЩМАС, що підтверджується накладною від 02 грудня 2010 року № 021203 (т.1 а.с.68) та податковою накладною від 02 грудня 2010 року № 021203 на суму 2852645,82 грн. (т.1 а.с.69), у тому числі податок на додану вартість в сумі 475440,97 грн.

На виконання умов договору від 01 грудня 2010 року №81 (т.1 а.с. 59-60) та відповідно до специфікації до договору (т.1 а.с. 61) ПП «Фірма «Малдіс» поставило ТОВ «ВК «ДорБудТехнологія» ЩМАС, що підтверджується накладною від 03 грудня 2010 року № 031204 (т.1 а.с.65) та податковою накладною від 03 грудня 2010 року № 031204 на суму 2745820,80 грн. (т.1 а.с.66), у тому числі податок на додану вартість в сумі 457636,80 грн.

На виконання умов договору від 01 грудня 2010 року №82 (т.1 а.с.62-63) та відповідно до специфікації до договору (т.1 а.с. 63 зворотній бік) ПП «Фірма «Малдіс» поставило ТОВ «ВК «ДорБудТехнологія» ЩМАС, що підтверджується накладною від 06 грудня 2010 року № 061203 (т.1 а.с.64) та податковою накладною від 06 грудня 2010 року № 061203 на суму 2803597,45 грн. (т.1 а.с.67), у тому числі податок на додану вартість в сумі 467266,24 грн.

Податкові накладні від 02 грудня 2010 року № 021203 на суму 2852645,82 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 475440,97 грн., від 03 грудня 2010 року № 031204 на суму 2745820,80 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 457636,80 грн., від 06 грудня 2010 року № 061203 на суму 2803597,45 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 467266,24 грн. включені ТОВ «ВК «ДорБудТехнологія» до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за грудень 2010 року (т.2 а.с. 18-27).

Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року до складу податкового кредиту грудня 2010 року згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» ТОВ «ВК «ДорБудТехнологія» включено податок на додану вартість в сумі 1400344,01 грн. по господарським операціям із ПП «Фірма «Малдіс» (т.2 а.с.15-17).

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивачем податковий кредит з податку на додану вартість у грудня 2010 року по господарським операціям із ПП «Фірма «Малдіс» сформовано у відповідності до вимог статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Щодо доводів відповідача про відсутність у позивача документів, підтверджуючих транспортування від ПП «Фірма «Малдіс» у грудні 2010 року ЩМАСу в кількості 7343,87 тонн, суд зазначає, що наявність чи відсутність зазначених документів не впливає на податковий кредит, порядок формування якого визначений статтею 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин). Крім того вказані доводи спростовуються копіями товарно-транспортних накладних та подорожних листів вантажного автомобіля (т.1 а.с.98-249; т.2 а.с.1-8).

Товарність господарських операцій ТОВ «ВК «ДорБудТехнологія» із ПП «Фірма «Малдіс» знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду справи та підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, товарність операцій за договорами від 01 грудня 2010 року № 80, №81 та №82 підтверджується використанням в господарській діяльності за договором субпідряду з ТОВ «Дорпрогрес» від 02 серпня 2010 року, актами приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року, підсумковою відомістю ресурсів, розрахунками загальновиробничих витрат до локального кошторису, а також карткою рахунку 201 за грудень 2010 року (т.1 а.с.70-97; т.2 а.с.14).

Щодо посилання відповідача в пункті 3.2.2 акта перевірки від 28 березня 2011 року №138/23/32419114 на те, що позивачем завищено податковий кредит на суму 1400343,00 за рахунок відображення у складі податкового кредиту по рядку 10.1 декларації з податку на додану вартість операцій за нікчемними договорами по взаємовідносинам ТОВ «ВК «ДорБудТехнологія» із ПП «Фірма «Малдіс» суд зазначає, що порушення норм податкового законодавства контрагентом позивача породжує негативні наслідки безпосередньо для контрагента позивача і не може впливати на право позивача на включення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтями 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома субєктами: учасниками договору і судом.

Висновок відповідача щодо нікчемності укладених договорів ґрунтується на тому, що начебто він має протиправний характер та суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.

Суд вважає висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів з ПП «Фірма «Малдіс» безпідставними з огляду на таке.

Посилання відповідача на нікчемність даних договорів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З розяснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договори між позивачем та ПП «Фірма «Малдіс» не підпадає під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на нього розповсюджуватись не можуть, оскільки він є звичайним господарським договором, а не таким, що спрямований на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у звязку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними субєктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюваність самого договору та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між субєктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між субєктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обовязкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обовязкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між субєктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обовязковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між субєктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентом або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочину, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку зі сторони позивача відповідач не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

З огляду на реальний характер господарських операцій з придбання товарів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, суд прийшов до висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит у грудні 2010 року, а у податкового органу відсутні підстави для збільшення ТОВ «ВК «ДорБудТехнологія» суми грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 1750430,00 грн., у тому числі 1400344,00 грн. - за основним платежем та 350086,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідач як субєкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обовязок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 03 жовтня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 10 жовтня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 18 квітня 2011 року №0000322310/0 про нарахування товариству з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ДорБудТехнологія» грошового зобовязання за основним платежем 1400344,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 350086,00 грн..

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 10 жовтня 2011 року.

СуддяР.С. Твердохліб