Постанова № 18622387, 05.09.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2011                                                                                           № 17/034-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лобаня О.І.

суддів:           Ткаченка Б.О.

          Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 05.09.2011 року,

розглянувши апеляційну скаргу дочірньої компанії «Газ України» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Київської області від 27.05.2011 року,

у справі           № 17/034-11 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом дочірньої компанії «Газ України» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до комунального підприємства «Фастівтепломережа»

про стягнення 1843319,55 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 27.05.2011 року по справі №17/034-11 позов ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» до КП «Фастівтепломережа» про стягнення 1843319,55 грн. задоволено частково. Крім того, місцевим господарським судом визнано недійсним п. 7.10 договору поставки природного газу.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 27.05.2011 року позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, просить зазначене рішення господарського суду міста Києва скасувати в частині визнання недійсним пункту 7.10 договору поставки природного газу №06/09-1471 ТЕ від 23.09.09 року та в частині відмови в задоволенні пені та інфляційних втрат, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 20.06.2010 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу, КП «Фастівтепломережа» вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим. Відповідач у відзиві просив апеляційний господарський суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

У судових засіданнях представник ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», свою апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі з доводами викладеними в ній та просив задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати в частині визнання недійсним пункту 7.10 договору поставки природного газу №06/09-1471 ТЕ від 23.09.09 року та в частині відмови в задоволенні пені та інфляційних втрат, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судових засіданнях також, надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав поданий відзив на апеляційну скаргу з доводами викладеними в ньому та заперечив проти задоволення апеляційної скарги вважає її необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 27.05.2011 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.03.2009 року між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» (постачальник) та КП «Фастівтепломережа» (покупець) було укладено договір поставки № 06/09-1471 ТЕ-17, за умовами якого постачальник зобов’язався передати у власність покупцю природний газ, за наявності його обсягів, а покупець – прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в статті 2 договору.

За договором постачається імпортований природний газ, отриманий постачальником за договором поставки природного газу НАК «Нафтогаз України» та постачальником. Газ, що постачається за договором, використовується покупцем виключно для наданню населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом договору. Кількість теплової енергії, що відпускається для надання послуг з опалення та гарячого водопостачання визначається окремими приладами обліку теплової енергії, які встановлені у покупця (п.п. 1.2, 1.3, 1.4 договору).

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.5 договору постачальник передає покупцю в період з 01.10.2009 року по 31.10.2009 року газ в обсязі до 1511656 м3, в тому числі по місяцям (м3): жовтень: 188569 м3, листопад: 548482 м3, грудень: 774605 м3. Обсяги газу, які планується поставити за договором можуть змінюватись протягом місяця на підставі заявки покупця з урахуванням оплат. Допускається відхилення обсягу споживання газу в розмірі не більше 5 % від узгодженого сторонами згідно з п. 2.1 договору планового обсягу споживання газу від узгодженого сторонами згідно п. 2.1 договору планового обсягу поставки. У разі відхилення обсягу споживання газу від узгодженого сторонами згідно п. 2.1 договору планового обсягу поставки більше ніж на 5 %. покупець зобов’язується оплатити постачальнику обсяг поставки та додатково сплатити штраф відповідно до п. 7.9 договору. Сторони домовились відповідно до встановленого порядку оперативно змінювати обсяг і постачання газу в зв’язку з непередбаченими обставинами (аварії трубопроводів, стихійні лиха тощо).

Згідно п.п. 3.1, 3.2, 3.3 договору постачання газу за договором здійснюється за умови виконання сторонами зазначених нижче зобов’язань. Покупець зобов’язується укласти технічну угоду щодо порядку обліку газу з газотранспортними або газодобувними, або газорозподільними підприємствами в пунктах приймання-передачі газу, зазначених у п. 4.1 договору. Про укладення цієї угоди покупець повідомляє постачальника протягом 3 днів з дати її укладення. Покупець до 20 числа місяця, що передує місяцю поставки газу, надає постачальнику належним чином оформлену заявку, яку після затвердження постачальник за погодженням з НАК «Нафтогаз України» до 25 числа місяця, що передує звітному, надає філії «Об’єднане диспетчерське управління ДК «Укртрансгаз» для включення її до планового розподілу газу на відповідний місяць поставки.

Пунктами 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 договору встановлено, що постачальник передає газ покупцеві на комерційному вузлі/вузлах обліку газу покупця (надалі – пункти приймання-передачі). Право власності на газ переходить від постачальника до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і бере на себе всю відповідальність, пов’язану з правом власності на газ. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця з урахуванням п. 3.5.1 договору. Обсяг газу, визначений згідно п. 4.3 договору є підставою для визначення обсягу газу, переданого за договором в пунктах приймання-передачі. Приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначається фактичний обсяг переданого газу, ціна та вартість. Акт приймання-передачі газу складається за встановленою формою на підставі технічних актів приймання-передачі газу між газотранспортним підприємством та споживачами з урахуванням планового обсягу поставки, наданого постачальником. Не пізніше 5 числа місяця, наступного за місцям поставки, покупець зобов’язується надати постачальнику два примірники акта приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця та погоджені газотранспортним підприємством, копію технічних актів приймання-передачі газу та реєстр обсягів реалізації газу.

Відповідно до п.п 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 договору, ціна за 1000 м3 природного газу становить 593448 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільових надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ – 2%; - податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами – 122 грн. з ПДВ. До сплати за 1000 м3 природного газу – 872,78 грн. з ПДВ. Сторони домовились, що ціна за 1000м3 природного газу у відповідному періоді споживання газу та вартість його транспортування, розподіл і постачання встановлюється на рівні граничної ціни та тарифів, затверджених уповноваженим державним органом. Ціна на газ, тарифи його транспортування, розподіл і постачання встановлюється на рівні граничної ціни та тарифів, затверджених уповноваженим державним органом. Ціна на газ, тарифи на його транспортування, розподіл та постачання можуть змінюватись у разі прийняття уповноваженими органами відповідних нормативних актів. У разі зміни ціни на газ, тарифів на його транспортування, розподіл та постачання, сторонами в обов’язковому порядку здійснюється перерахунок за спожитий газ за новими цінами та тарифами. Загальна сума договору складається із сум вартості місячних поставок газу.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ згідно п. 5.1 проводиться грошовими коштами у такому порядку: - перша оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; - подальші оплати проводяться плановими платежами по 33% від вартості запланованих місячних обсягів газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 11.1 договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.10.2009 року по 31.12.2009 року, а в частині розрахунків за газ – до їх повного здійснення.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 21.12.2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки № 06/09-1471ТЕ-17 від 23.09.2009 року, за умовами якої сторони домовились доповнити п. 2.1 договору п.п. 2.1.1 в наступній редакції: «2.1.1. Постачальник передає покупцю в період з 01.01.2010 року по 30.04.2010 року газ в обсязі до 2222,981 тис. м3, в тому числі по місяцям (м3): січень: 834,250 м3, лютий: 663,316 м3, березень: 536,619 м3, квітень: 188,796 м3», пункт 11.1 договору викладено в наступній редакції: «11.1. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.10.2009 року по 30.04.2010 року, а в частині розрахунків за газ – до їх повного здійснення».

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем на виконання п. 1.1 договору поставки № 06/09-1471ТЕ-17 від 23.09.2009 року за період з жовтня 2009 року по квітень 2010 року поставлено, а відповідачем прийнято від позивача природний газ загальною вартістю 3317073,18 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін актами передачі-приймання природного газу для надання послуг з опалення та гарячого водопостачання.

В свою чергу, відповідач, за отриманий за період з жовтня 2009 року по квітень 2010 року природний газ розрахувався частково на суму 1794850 грн., внаслідок чого на ним утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 1522223,18 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 2053 від 18.12.2009 року та № 1332 від 14.09.2010 року, виписками з рахунку позивача у Державному казначействі України.

За таких обставин, в зв’язку з неналежним виконанням відповідачем у справі взятих на себе зобов’язань в частині оплати за поставлений природний газ ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» звернулася до господарського суду Київської області з позовом до КП «Фастівтепломережа» про стягнення 1843319,55грн. заборгованості, з яких: 1522223,18 грн. основного боргу, 116821,50 грн. пені, 151783,66 грн. інфляційних втрат та 52491,21 грн. 3 % річних.

Як зазначалося вище рішенням господарського суду Київської області від 20.04.2011 року позов задоволено частково. Визнано недійсним п. 7.10 договору поставки № 06/09-1471 ТЕ-17 від 23.09.2009 року, укладеного між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та КП «Фастівтепломережа». Стягнуто з відповідача на користь позивача 1522223,18 грн. основного боргу, 5554,67 грн. пені, 114040,85 грн. інфляційних втрат та 52491,21 грн. 3 % річних. У задоволенні решти позову –відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи та докази, подані до апеляційної інстанції, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» підлягає задоволенню частково, а рішення господарського суду Київської області від 27.05.2011 року у справі № 17/034-11 частковому скасуванню в частині стягнення 114040,85 грн. інфляційних втрат з прийняттям нового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Вказана норма кореспондується із статтями 525, 526 ЦК України якими передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового оборогу та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач, на виконання п. 1.1 договору поставки № 06/09-1471 ТЕ-17 від 23.09.2009 року, за період з жовтня 2009 року по квітень 2010 року поставив, а відповідач прийняв – природний газ загальною вартістю 3317073,18 грн. Однак, відповідач, в порушення п. 6.1 договору за отриманий від позивача природний газ, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, розрахувався частково, лише на суму 1794850 грн. внаслідок чого на ним утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 1522223,18 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 2053 від 18.12.2009 року та № 1332 від 14.09.2010 року, виписками з рахунку позивача у Державному казначействі України. Вказана заборгованість не заперечується й самим же відповідачем.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновкам суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 1522223,18 грн. основного боргу. Розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи та позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, судова колегія також погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо часткового задоволення позовної вимоги в частині стягненні пені в сумі 5554,67 грн. Так, як вбачається з матеріалів справи, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов’язання за договором поставки № 06/09-1471 ТЕ-17 від 23.09.2009 року, позивачем на суму основного боргу за договором у розмірі 1522223,18 грн. за період з 01.10.2010 року по 31.03.2011 року нарахована пеня в сумі 116821,50 грн.

Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Так, як вбачається з умов договору, зокрема, п. 7.2 договору сторонами погоджено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом (п. 7.10. договору).

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд першої інстанції вірно вказав, що ст. 259 ЦК України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 261 ЦК України. Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому, ч. 2 ст. 260 Цивільного кодексу України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Так, як вірно вказав місцевий господарський суд, із змісту зазначеної норми слідує, що сторонам за договором надається право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов’язується законом з днем, коли зобов’язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положеннями ст.ст. 260, 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу встановленого ч.2 ст. 260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.

Як вбачається з позовної заяви, зокрема з розрахунку пені, позивачем нараховується пеня протягом шести місяців, що передують зверненню до суду з даним позовом, з посиланням на п. 7.10 договору поставки № 06/09-1471 ТЕ-17 від 23.09.2009 року.

У відповідності до положень пункту 6.1 договору поставки, остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що пунктом 7.10 договору поставки № 06/09-1471 ТЕ-17 від 23.09.2009 року сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, оскільки, застосовуючи вказаний пункт договору у спірних правовідносинах сторони визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення виконавця з позовом, що не відповідає положенням ч. 2 ст. 260 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Отже, місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку та вказав, оскільки, пункт 7.10 договору поставки № 06/09-1471 ТЕ-17 від 23.09.2009 року суперечить вимогам ст. 260 ЦК України, ст. 261 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України цей пункт підлягає визнанню судом недійсним на підставі ч.1 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, судова колегія вважає безпідставними та необґрунтованими. Колегія суддів апеляційного господарського суду, звертає увагу на те, що у відповідності до п. 1 ст. 83 ГПК України, визнання недійсним пункт договору що суперечить закону це право суду навіть якщо про це не було заявлено позов.

Водночас, як вірно вказав суд першої інстанції, пунктом 4.3 договору поставки передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. договору покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до положень пункту 6.1 договору поставки № 06/09-1471 ТЕ-17 від 23.09.2009 року остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як вірно вказав суд першої інстанції зі змісту зазначеного пункту договору слідує, що момент прострочення відповідачем виконання зобов’язання встановлюється щодо кожного підписаного акту окремо, і як наслідок, пеня також має нараховуватись на суму боргу по кожному акту приймання-передачі газу окремо з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно пункту 6.1. договору поставки № 06/09-1471 ТЕ-17 від 23.09.2009 року остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, а відтак, як правило вказав суд першої інстанції, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, пеня має обчислюватись саме з 11 числа наступного місяця за місяцем поставки газу + 6 місяців, а не протягом шести місяців, що передують подачі позову, як помилково вважає скаржник.

Таким чином, суд першої вірно зазначив, що право на нарахування пені за прострочення строків оплати актів передачі-приймання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання від 31.10.2009 року, від 30.11.2009 року, від 31.12.2009 року, від 31.01.2010 року, від 28.02.2010 року у позивача у відповідності до вимог ст. 232 ЦК України, припинилось 11.05.2010 року, 11.06.2010року, 11.07.2010 року, 11.08.2010 року та 11.09.2010 року відповідно.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, наданого позивачем суду розрахунку пені, нарахування пені здійснювалось позивачем за період з 01.10.2010 року по 31.03.2011 року.

Оскільки п. 7.10. договору поставки № 06/09-1471ТЕ-17 від 23.09.2009 року судом визнано недійсним, а доказів погодження сторонами іншого порядку/строків нарахування пені за порушення умов договору як під час розгляду справи у суді першої інстанції так в під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції суду не надано, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої за актами передачі-приймання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання від 31.10.2009 року, від 30.11.2009 року, від 31.12.2009 року, від 31.01.2010 року, від 28.02.2010 року за період з 01.10.2010 року по 31.03.2011 року, тобто після закінчення шестимісячного терміну від дня, коли зобов’язання щодо кожного спірного акту за договором мало бути виконано (11.05.2010 року, 11.06.2010 року, 11.07.2010 року, 11.08.2010 року та 11.09.2010 року), не відповідає вимогам ст. 232 ГК України, а тому задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач просить суд стягнути пеню за актом передачі-приймання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання за березень 2010 року від 31.03.2010 року та актом передачі-приймання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання за квітень 2010 року від 30.04.2010 року, а відтак, як вірно вказав суд першої інстанції, право на нарахування пені за прострочення строків оплати вищевказаних актів у позивача у відповідності до вимог ст. 232 ЦК України, припинилось 11.10.2010 року та 11.11.2010 року відповідно.

За таких обставин враховуючи вищевикладене, а також період нарахування пені, що вказаний позивачем в поданому ним розрахунку пені, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд правомірно обмежив її нарахування шістьома місяцями від дня, коли зобов’язання мало б бути виконано. Отже, судова колегія перевіривши розрахунок пені суду першої інстанції, нарахованої за період з 01.10.2010 року по 11.10.2010 року на суму боргу 549719,51 грн. за актом передачі-приймання природного газу від 31.03.2010 року та на суму боргу 167462,81 грн. за актом передачі-приймання природного газу від 30.04.2010 року, вважає його правильним та обґрунтованим. Відтак, вимога про стягнення 116821,50 грн. пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 5554,67 грн. пені.

Крім того, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов’язання за договором поставки № 06/09-1471 ТЕ-17 від 23.09.2009 року, позивачем за період з 11.11.2009 року по 28.02.2011 року нараховано 151783,66 грн. інфляційних втрат та 52491,21грн. 3 % річних за період з 11.11.2009 року по 31.03.2011 року.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи суму основного боргу, яка підлягає стягненню за договором поставки та часткове погашення відповідачем суми боргу, судовою колегією перевірено розрахунок 3 % річних нарахованих позивачем за період з 11.11.2009 року по 31.03.2011 року. Так, як вірно вказав суд першої інстанції розрахунок 3 % річних складає 52556,17грн. 3 % річних. Проте, враховуючи те, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивачем було нараховано 3 % річних в сумі 52491,21 грн., то 3 % річних підлягає задоволенню в розмірі 52491,21грн.

Однак, що стосується висновків суду першої інстанції в частині розрахунку інфляційних втрат та стягнення з відповідача лише 114040,85 грн. інфляційних втрат, судова колегія погодитися не може виходячи з наступного.

Індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов’язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в Державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Судова колегія звертає увагу на те, що суд першої інстанції, оцінюючи та перевіряючи поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, повинен був виходити з розміру заборгованості, обрахованого за цінами і тарифами, що діяли в умовах інфляції. Так, відповідач, не виконавши, зобов’язання в частині оплати вартості отриманого природного газу протягом січня 2009 року та враховуючи той факт, що сума боргу вже знецінилася у грудні 2009, індекс інфляції необхідно нараховувати саме на суму основного боргу, з врахуванням того, в якому розмірі відповідач провів погашення заборгованості за період, та на скільки вже знецінилися грошові кошти в попередньому періоді.

Таким чином, перевіривши розрахунок інфляційних втрат позивача, за період з листопада 2009 року по лютий 2011 року, судова колегія вважає його правильним та обґрунтованим. За таких обставини з відповідача підлягає стягненню 151783,66 грн. інфляційних втрат. Розрахунок суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача лише 114040,18 грн. інфляційних втрат, судова колегія вважає помилковим та необґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу дочірньої компанії «Газ України» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Київської області від 27.05.2011 року у справі № 17/034-11 слід задовольнити частково. Рішення господарського суду Київської області від 27.05.2011 року у справі № 17/034-11 – скасувати частково в частині стягнення 114040,85 грн. інфляційних втрат. В цій частині прийняти по справі нове рішення, яким позов дочірньої компанії «Газ України» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до комунального підприємства «Фастівтепломережа» про стягнення заборгованості – задовольнити частково. Стягнути з КП «Фастівтепломережа» на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» 151783,66 грн. інфляційних втрат. В іншій частині рішення господарського суду Київської області від 27.05.2011 року у справі № 17/034-11 – залишити без змін.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу дочірньої компанії «Газ України» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Київської області від 27.05.2011 року у справі № 17/034-11 – задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 27.05.2011 року у справі № 17/034-11 – скасувати частково в частині стягнення 114040,85 грн. інфляційних втрат.

В цій частині прийняти по справі нове рішення, яким позов дочірньої компанії «Газ України» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до комунального підприємства «Фастівтепломережа» про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

3. Стягнути з комунального підприємства «Фастівтепломережа» (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Семена Палія, буд. 9, код ЄДРПОУ 05387624) на користь дочірньої компанії «Газ України» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) 151783,66 грн. інфляційних втрат.

4. В іншій частині рішення господарського суду Київської області від 27.05.2011 року у справі № 17/034-11 – залишити без змін.

5. Стягнути з комунального підприємства «Фастівтепломережа» (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Семена Палія, буд. 9, код ЄДРПОУ 05387624) на користь дочірньої компанії «Газ України» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) 17321,28 грн. держмита за розгляд справи в суді першої інстанції, 188,71 грн. держмита за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та 221,75 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

6. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду Київської області.

7. Матеріали справи № 17/034-11 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя                                                                      Лобань О.І.

Судді                                                                                          Ткаченко Б.О.

                                                                                          Федорчук Р.В.