Рішення № 18620885, 28.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/39728.09.11 За позовомКомунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Обнова"

простягнення 129 362,42 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Коноваленко Є.Л.

від відповідача:Корнієнко В.А. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (надалі "Підприємство") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Обнова" (надалі "Товариство") про стягнення 129 362,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва №00433/08 від 07.04.2008 р. позивач передав у тимчасове користування місця для розміщення об'єктів зовнішньої реклами, а відповідач належним чином грошове зобовязання по внесенню орендної плати не виконав, у звязку з чим виникла заборгованість у розмірі 103 019,30 грн. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 15 452,89 грн., пені у розмірі 5 356,75 грн., 3% річних у розмірі 1 407,52 грн. та індексу інфляції у розмірі 4 126,26 грн. за прострочення виконання грошового зобовязання. Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.08.2011 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 14.09.2011 р.

В судове засідання 14.09.2011 р. представник відповідача з'явився, на виконання вимог ухвали суду надав документи. Крім того, надав платіжні доручення №1172 та №1173 від 12.09.2011 р., які підтверджують погашення відповідачем суми основного боргу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.09.2011 р. розгляд справи відкладено до 28.09.2011 р. у зв'язку із заявленим позивачем клопотанням.

В судове засідання 28.09.2011 р. представник позивача з'явився, на виконання вимог ухвали суду надав документи, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх повністю.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, вимоги ухвал суду виконав, позовні вимоги визнав частково.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.04.2008 р. між Підприємством та Товариством (розповсюджувач зовнішньої реклами) укладено договір на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва №00433/08 (надалі "Договір").

Відповідно до п. 2.1 Договору робочий орган надає розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування місця для розміщення рекламного засобу на підставі оформленого належним чином дозволу на розміщення зовнішньої реклами, а розповсюджувач зовнішньої реклами використовує надане місце відповідно до типових правил розміщення зовнішньої реклами, порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві та здійснює оплату за його користування.

Згідно з п. 4.1 Договору розмір плати за право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та складається з базової плати, що включає в себе базові тарифи перемножені на коефіцієнт диференціації в залежності від зони розміщення РЗ та коригуючих коефіцієнтів. Базова плата вказується в додаткових угодах до цього договору

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що розрахунки за цим договором здійснюються розповсюджувачем зовнішньої реклами щомісячно не пізніше 25 числа поточного місяця на поточний рахунок підприємства.

Додатковою угодою №5 від 04.09.2009 р. до Договору сторони погодили місця розміщення рекламних засобів та базову плату.

На виконання умов Договору позивачем передано в тимчасове користування місця для розміщення рекламних засобів, передбачені додатково угодою №5 від 04.09.2009 р.

Відповідачем частково сплачувалась орендна плата, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 08.08.2011 р.

Спір у справі виник у звязку із неналежним виконанням, на думку позивача, відповідачем грошового зобовязання за Договором, у звязку з чим позивач вказує на існування підстав для стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів.

Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами факт передачі позивачем в суборенду, прийняття відповідачем та користування ним місцями для розміщення рекламної площі за Договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 4.3 Договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше 25 числа поточного місяця.

Матеріалами справи підтверджується факт виставлення позивачем рахунків-фактур на оплату відповідачем орендних платежів відповідно до умов Договору.

Відповідач частково сплачував орендну плату, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 08.08.2011 р.

За таких обставин, заборгованість відповідача з орендної плати за період з червня 2010 року по липень 2011 року становить 103 019,30 грн., а строк виконання грошового зобовязання на момент подання позовної заяви настав.

В судовому засіданні 14.09.2011 р. представником Товариства було надано докази погашення відповідачем заборгованості, а саме платіжні доручення №1172 та №1173 від 12.09.2011 р. на суму 103 019,30 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що позовну заяву позивачем було подано до суду 17.08.2011 р., що підтверджується відміткою канцелярії господарського суду міста Києва.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення 103 019,30 грн. підлягає припиненню згідно п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки погашення боргу здійснено після звернення позивача до суду.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 15 452,89 грн., пені у розмірі 5 356,75 грн., 3% річних у розмірі 1 407,52 грн. та індексу інфляції у розмірі 4 126,26 грн. за прострочення виконання грошового зобовязання у період з 03.06.2010 р. по 12.07.2011 р. Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обовязку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобовязання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобовязань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності. За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 7.4 Договору за несвоєчасне або неповне внесення поати розповсюджувач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент сплати пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тобто, пеня нараховується за перші шість місяців прострочення, а не за весь період прострочення.

Отже, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України (25.09.2010 р., 25.12.2010 р. та 25.06.2011 р. припадають на вихідні дні, а тому останній день виконання зобовязання переноситься на понеділок), вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 5 356,75 грн. є правомірними.

Відповідно до п. 7.5 Договору за прострочення внесення платежів за тимчасове користування місцем для розміщення РЗ, що складає більше 1 місяця, розповсюджувач зовнішньої реклами додатково сплачує штраф у розмірі 15% простроченої суми.

Враховуючи, що судом встановлено факт порушення відповідачем строків сплати орендних платежів, а прострочення виконання такого грошового зобовязання складає більше одного місяця, то стягнення з відповідача штрафу у розмірі 15 452,89 грн. є правомірним.

Суд відзначає, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу не суперечить приписам ст. 61 Конституції України та підтверджується постановами Вищого господарського суду України у справі №15/101-10 від 19.01.2011 р. та у справі 14/137-10 від 08.02.2011 р.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності до частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Застосовуючи цей припис, слід враховувати вказівку, що міститься в п. 2.4. розяснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 р. № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань". Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання, арбітражний суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобовязань, причини неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення у виконанні зобовязання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Таким чином, враховуючи повну сплату основної заборгованості та те, що штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками позивача, керуючись п.6 ч.1 ст. 3 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне реалізувати надане йому право та втричі зменшити розмір пені та штрафу, що підлягають стягненню з відповідача на користь Підприємства до 1 785,58 грн. та 5 150,96 грн. відповідно.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення вказаної норми не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р. Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 27.01.2011 р. у справі №37/345 та від 28.02.2011 р. у справі №37/340.

Із поданого розрахунку вбачається, що позивачем неправомірно не враховані індекси інфляції за квітень, травень та червень 2011 року року, які мають від'ємне значення, а тому з урахуванням викладеного за перерахунком суду розмір інфляційної складової боргу становить 2 821,59 грн.

В іншій частині заявлених до стягнення інфляційних нарахувань необхідно відмовити, оскільки вони обраховані невірно.

Суд перевірив та, враховуючи відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог, вважає за можливе стягнути з відповідача 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 1 407,52 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Товаиства на користь Підприємства пені у розмірі 1 785,58 грн., штрафу у розмірі 5 150,96 грн., 3% річних у розмірі 1 407,52 грн. та індексу інфляції у розмірі 2 821,59 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 6.3 роз'яснення Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 02-5/78 від 04.03.1998 р. у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем. Наведене враховується судом при розподілі судових витрат.

Оскільки погашення основної заборгованості здійснено після звернення позивача до суду, то судові витрати за подачу позову в цій частині покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 49, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Обнова" (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1; ідентифікаційний код 31776219) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (01030, м. Київ, вул. М.Коцюбинського, 12-А; ідентифікаційний код 26199714) штраф у розмірі 5 150 (п'ять тисяч сто п'ятдесят) грн. 96 коп., пеню у розмірі 1 785 (одна тисяча сімсот вісімдесят п'ять) грн. 58 коп., 3% річних у розмірі 1 407 (одна тисяча чотириста сім) грн. 52 коп., індекс інфляції у розмірі 2 821 (дві тисячі вісімсот двадцять одна) грн. 59 коп., державне мито у розмірі 1 280 (одна тисяча двісті вісімдесят)грн. 58 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 233 (двісті тридцять три) грн. 62 коп. Видати наказ.

3. Провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 103 019,30 грн. припинити. 4. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.В. Бойко

Дата підписання повного тексту рішення 03.10.2011 р.