Рішення № 18620140, 03.10.2011, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2011 р. Справа № 9/83

Господарський суд Івано-Франківської області у складі суду: судді Фанди О. М. при секретарі судового засідання Поліводі С. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент", вул. Яремчука, 2, с. Ямниця, Тисменицький район, Івано-Франківська область, 77422

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТрансКомСервіс", вул. Промислова, 11, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300

до відповідача 2: Управління розквартирування і капітального будівництва Головного управління внутрішніх військ МВС України, вул. Народного ополчення, 9а, м. Київ, 03151

до відповідача 3: Головного управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76018

до відповідача 4: Головного фінансового управління Івано - Франківськоі обласної державної адміністрації, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004

до відповідача 5: Головного управління внутрішніх військ МВС України, вул. Народного ополчення, 9-а, м. Київ, 03151

за участю Військової прокуратури Івано-Франківського гарнізону, вул. Чорновола, 9, м. Івано-Франківськ, 76018

про визнання договорів недійсними

за участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 - представник, (довіреність № 01/851 від 26.07.2010 року; паспорт НОМЕР_1 від 05.12.1995 року)

Від відповідача 4: ОСОБА_2 - заступник начальника головного управління, (довіреність № 1711 від 26.09.2011 року; посвідчення № 267)

Від відповідача 2, 5: ОСОБА_3 - начальник юридичної служби, (довіреність № 3/20 - 129 від 07.02.2011 року)

Від позивача: ОСОБА_4 - представник, (довіреність № 01/119 від 01.02.2011 року)

Від відповідача 3: ОСОБА_5 - юрисконсульт, (довіреність № 1401/01-04 від 04.10.2010 року; паспорт НОМЕР_2 від 13.12.2005 року)

Від відповідача 1 та прокуратури представники не з'явилися.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено вимогу про визнання недійсними договору від 30.08.05 № 174 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТрансКомСервіс" та Головним управлінням внутрішніх військ МВС України, Управлінням розквартирування і капітального будівництва Головного управління внутрішніх військ МВС України, додаткової угоди від 14.11.07 № 3/282 до даного договору, відповідно до якого ТзОВ "ТрансКомСервіс" зобов'язалося після введення будинку в експлуатацію передати Головному управлінню внутрішніх військ МВС України квартири № 4, 8, 12, 52, 56; договору від 11.09.06 року № 14-11/05/267 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТрансКомСервіс" та Головним управлінням будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської обласної державної адміністрації, відповідно до якого ТзОВ "ТрансКомСервіс" зобов'язалося після введення будинку в експлуатацію передати Головному управлінню будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської обласної державної адміністрації квартири № 6, 11; договору від 12.01.06 року № 23 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТрансКомСервіс" та Головним фінансовим управлінням Івано-Франківської обласної державної адміністрації, відповідно до якого ТзОВ "ТрансКомСервіс" зобов'язалося після введення будинку в експлуатацію передати Головному фінансовому управлінню Івано-Франківської обласної державної адміністрації квартири № 9, 10.

Заявою від 06.08.10 року вх. № 6437 Військовою прокуратурою Івано-Франківського гарнізону повідомлено про вступ у справу.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 06.08.10 року провадження у справі зупинялось.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 21.10.10 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 22.11.10 року було продовжено строк розгляду справи на 15 днів та зупинено провадження у справі.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 19.09.11 року провадження у справі поновлено.

В судовому засіданні 03.10.11 року представником відповідачів Управління розквартирування і капітального будівництва Головного управління внутрішніх військ МВС України та Головного управління внутрішніх військ МВС України 03.10.11 року за вх. № 8125/2011-свх подано суду клопотання про застосування терміну позовної давності у даній справі. В обгрунтування клопотання представник відповідачів зазначив, що дата передачі квартир за п. 1.6 угоди між ВАТ "Івано-Франківськцемент" і ТзОВ "ТрансКомСервіс", на яку посилається позивач, - 4 квартал 2005 року. В червні 2007 року позивач звернувся із позовом до відповідача ТзОВ "ТрансКомСервіс" про визнання права власності на квартири, а позов про визнання недійсними договорів по даній справі датується 06.07.10 року. За таких обставин, як зазначає представник відповідачів, позивач дізнався про порушення свого права в червні 2007 року. Отже, звернувщись до суду із позовом в липні 2010 року позивач пропустив трьохрічний строк, в межах якого він мав право звернутись до суду за захистом своїх прав.

Представник позивача в судовому засіданні 03.10.11 року заперечив проти застосування строку позовної давності.

Розглянувши подане клопотання, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши подані у справу докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Предметом даного позову є визнання недійсним договору від 30.08.05 року № 174, додаткової угоди від 14.11.07 № 3/282 до даного договору; договору від 11.09.06 року № 14-11/05/267; договору від 12.01.06 року № 23. Таким чином, в спірному випадку при вирішенні питання про застосування строку позовної давності, слід виходити з того коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права або про осіб, які його порушили, шляхом укладення вищевказаних оспорюваних договорів.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 14.12.07 року у справі № 3/153, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.08 року, відмовлено в первісному позові ВАТ "Івано-Франківськцемент" про визнання права власності на квартири та задоволено зустрічний позов ТзОВ "ТрансКомСервіс" про визнання неукладеним договору дольової участі в будівництві від 31.07.02 року № 1.

За таких обставин безпідставним є посилання відповідача в клопотанні про застосування строку позовної давності на п. 1.6 Договору від 31.07.02 року № 1, який визнано судом неукладеним.

Крім того, безпідставним є посилання відповідача в клопотанні на те, що позивач дізнався про порушення свого права в червні 2007 року, звернувшись до суду із позовом про визнання права на недобудовані житлові приміщення, з огляду на наступне.

В 2007 році господарським судом Івано-Франківської області розглядалась справа № 3/153 за позовом ВАТ "Івано-Франківськцемент" до відповідача ТзОВ "ТрансКомСервіс". Предметом спору у вказаній справі було визнання права власності на квартири за первісним позовом та визнання неукладеним договору дольової участі в будівництві від 31.07.02 року № 1 за зустрічним позовом. Як вбачається з рішення суду від 14.12.07 року до участі у справі не залучались особи, які є відповідачами у даній справі та сторонами оспорюваних договорів. Крім того, в рішенні суду по справі № 3/153 жодним чином не згадувалось про наявність укладених договорів від 30.08.05 року № 174, додаткової угоди від 14.11.07 року № 3/282 до даного договору; договору від 11.09.06 року № 14-11/05/267; договору від 12.01.06 року № 23, які оспорюються у даній справі. За таких обставин, в суду відсутні підстави вважати, що позивач дізнався про факт укладення відповідачем ТзОВ "ТрансКомСервіс" з іншими особами оспорюваних договорів саме в червні 2007 року (момиент пред"явлення позову). Натомість, як вбачається з матеріалів справи 01.02.08 року ВАТ "Івано-Франківськцемент" звернувся до ТзОВ "ТрансКомСервіс" із претензією, в якій просив повідомити про хід виконання договору про дольову участь у будівництві житла від 25.02.02 року та організувати огляд квартир.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності та необхідність розгляду справи по суті.

При цьому, суд звертає увагу, що посилання представника відповідача на приписи п. 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше, не може бути застосовано в спірному випадку, оскільки мова йде про визнання недійсними договорів, які укладені після 01.01.04 року.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задоволити. В обгрунтування заявлених позовних вимог представник позивача посилається на умови договору на дольову участь в будівництві житла від 25.02.2002 року, за якими позивач ВАТ "Івано-Франківськцемент" зобов'язувався передати відповідачу ТзОВ "ТрансКомСервіс" вказане незавершене будівництво, а відповідач зобов'язувався завершити будівництво та передати у власність позивача обумовлені договором квартири. Виконання договірних зобов'язань з свого боку підтверджує актом передачі незавершеного будівництва від 31.07.2002 року. При цьому відмічає, що 31.07.2002 року між сторонами був підписаний новий договір, який згідно ст. 220 ЦК УРСР замінив собою попередній і стосувався того ж незавершеного будівництва, але була змінена вартість та кількість житла, що підлягало передачі позивачу. На підставі цього договору та переданої позивачем проектно-кошторисної документації відповідач здійснював виготовлення проекту відведення земельної ділянки, призначеної для даного будівництва. Посилається на те, що внаслідок невиконання відповідачем договірних зобов'язань позивачем було заявлено позов, при розгляді якого рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 14.12.2007 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2008 року, договір від 31.07.2002 року був визнаний неукладеним. Враховуючи викладене, вважає, що правовідносини сторін врегульовані договором від 25.02.2002 року, відповідно до п. 1.1. якого відповідач після завершення будівництва повинен передати позивачу по осях 5-6 по дві двохкімнатні і дві трьохкімнатні квартири на другому, третьому, четвертому і п'ятому поверхах, по осях 4-5 трьохкімнатну квартиру на четвертому поверсі та трьохкімнатну квартиру на п'ятому поверсі. Вказану в позовних вимогах нумерацію квартир підтверджує листом Івано-Франківської філії Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст “Діпромісто” № 3838-03/391 від 18.07.2008 року та технічною документацію на будинок, виготовленою ОКП “Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації” від 07.05.2007 року.

Представник позивача зазначив, що в подальшому всупереч умов договору та вимог закону відповідачем ТзОВ "ТрансКомСервіс" було укладено три договори з Управлінням розквартирування і капітального будівництва Головного управління внутрішніх військ МВС України, Головним управлінням внутрішніх військ МВС України; з Головним управлінням регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації; з Головним фінансовим управлінням Івано - Франківськоі обласної державної адміністрації, відповідно до умов яких відповідач ТзОВ "ТрансКомСервіс" зобов"язався відчужити квартири № 4, 6, 8-12, 52, 56 в будинку АДРЕСА_1

Представник позивача зазначив, що відповідач не мав права розпоряджатися вказаними квартирами та укладати відповідні договори, оскільки договір на дольову участь в будівництві житла від 25.02.2002 року є за своєю правовою природою договором про сумісну діяльність, а тому до нього слід застосовувати відповідні приписи законодавства, які регулюють сумісну діяльність. Зокрема, позивач посилається на ст. 430-432 ЦК УРСР та ч. 4 ст. 369, ст. 1130, 1134 ЦК України та зазначає, що правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Порушення відповідачем вимог закону та умов договору є підставою для визнання вказаних договорів недійсними, що і є предметом позову.

Відповідач 1 ТзОВ "ТрансКомСервіс" письмового відзиву по суті спору не подав, в судове засідання повноважного представника не направив, причин неявки представника суду не повідомив.

При цьому судом враховано, що відповідно до абз. 3, 4 п. 3.6 роз"яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначив, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом встановлено, що усі ухвали у справі направлялись відповідачу ТзОВ "ТрансКомСервіс" рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою вказаною у позовній заяві: вул. Промислова, 11, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300. Як вбачається з матеріалів справи ухвали отримувались відповідачем ТзОВ "ТрансКомСервіс", про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які наявні в матеріалах справи. Судом також враховано, що явка повноважного представника відповідача ТзОВ "ТрансКомСервіс" не визнавалась судом обов"язковою. Враховуючи викладене, а також приписи ст. 75 ГПК України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника відповідача ТзОВ "ТрансКомСервіс".

Представник відповідача 2 Управління розквартирування і капітального будівництва Головного управління внутрішніх військ МВС України та відповідача 5 Головного управління внутрішніх військ МВС України подав суду письмовий відзив по суті спору. Позовні вимоги заперечив в повному обсязі та просив суд в позові відмовити. В обгрунтування заперечень зазначив, що в спірному випадку не можуть бути застосовані положення глави 77 ЦК України "Спільна діяльність", оскільки укладений між ВАТ "Івано-Франківськцемент" та ТзОВ "ТрансКомСервіс" не містить будь-яких ознак спільної діяльності по угоді, а внесок ВАТ "Івано-Франківськцемент" будівельні матеріали до завершення будівництва були у власності підрядника ТзОВ "ТрансКомСервіс".

Укладаючи угоди з відповідачами дольовиками ТзОВ "ТрансКомСервіс" мав на це право у відповідності до ч. 1 ст. 656 ЦК України, відповідно до приписів якої предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Представник відповідача зазначив, що недотримання вимог ст. 362 ЦК України у разі продажу учасником спільної часткової власності своєї частки іншій особі не є підставою для визнання правочину недійсним.

Представники відповідача 3 Головного управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації та відповідача 4 Головного фінансового управління Івано - Франківськоі обласної державної адміністрації подали суду письмові відзиви по суті спору. Позовні вимоги заперечили в повному обсязі та просили суд в позові відмовити. В обгрунтування заперечень зазначили, що твердження ВАТ "Івано-Франківськцемент", що їхній договір на дольову участь з ТзОВ "ТрансКомСервіс" є договором про спільну діяльність нічим не підтверджується та не відповідає дійсності.

Невірним є висновок позивача про те, що укладені договори між відповідачами є за своєю природою договорами купівлі-продажу. Так, предметом договору підряду № 14-11/05/267 від 11.09.06 року було виконання будівельних робіт по будівництву житла, а не купівлі визначених квартир, які на момент підписання договору не були збудовані.

Натомість, предметом договору № 23 від 12.01.06 року також не є договором купівлі-продажу, оскільки предметом договору є інвестування в будівництво квартир.

Представники відповідачів також зазначили, що позивачем не подано суду доказів, які б підтверджували, що саме він є власником квартир в будинку АДРЕСА_1.

Військова прокуратура Івано-Франківського гарнізону явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, в суду відсутні відомості щодо причин неявки представника прокуратури.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, дослідивши та оцінивши усі подані докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Колективне підприємство "Івано-Франківський цементно-шиферний комбінат" за угодою з виконкомом Івано-Франківської міської ради здійснювало будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 і було його власником. При перетворенні колективного підприємства у відкрите акціонерне товариство дане майно перейшло до правонаступника - ВАТ "Івано-Франківськцемент", оскільки відповідно до п. 1.1 статуту товариство створено на базі майна колективного підприємства "Івано-Франківський цементно-шиферний комбінат".

Факт здійснення будівництва вказаного будинку за власні кошти Івано-Франківського цементно-шиферного комбінату та утримання його на балансі правонаступником ВАТ "Івано-Франківськцемент" підтверджується документами бухгалтерської та статистичної звітності, копії яких містяться в матеріалах справи № 18/54-22/54-16/3-16/14-26/63 та встановлено судовим рішенням у цій справі.

25.02.02 року між ВАТ "Івано-Франківськцемент" (дольовик) та Колективним підприємством "Транскомсервіс", правонаступником якого є ТзОВ "ТрансКомСервіс", (виконавець) укладено договір про дольову участь у будівництві житла.

31.07.02 року між ВАТ "Івано-Франківськцемент" та ТзОВ "ТрансКомСервіс" було укладено новий договір дольової участі в будівництві. Як зазначає позивач, даний договір повинен був замінити собою попередній, оскільки стосувався того ж самого факту - передачі незавершеного будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від від 14.12.07 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.08 року, по справі № 3/153 за позовом ВАТ "Івано-Франківськцемент" до відповідача ТзОВ "ТрансКомСервіс" відмовлено в задоволенні первісного позову про визнання права власності на недобудовані нежитлові приміщення, які знаходяться за АДРЕСА_1, загальною площею 1334, 7 кв. м. на підставі договору на дольову участь у будівництві житла від 25.02.02 року; задоволено позовні вимоги за зустрічним позовом та визнано неукледаним договір дольової участі у будівництві № 1 від 31.07.02 року за підписом ВАТ "Івано-Франківськцемент" та КП "ТрансКомСервіс" /правонаступник ТзОВ "ТрансКомСервіс"/.

Як встановлено Вищим господарським судом України у постанові від 03.08.11 року по справі № 18/54-22/54-16/3-16/14-26/63 затвердження ТзОВ "ТрансКомСервіс" 31.07.02 акта приймання-передачі незавершеного будівництва житлового будинку поАДРЕСА_1, використання даного акта як підстави для отримання земельної ділянки в оренду та дозволу на будівництво, проведення добудови вказаного об'єкта, свідчить про схвалення договору про дольову участь від 25.02.02 року уповноваженою особою, що визначає його дійсність з моменту укладення.

Враховуючи викладене, правовідносини сторін за договором про дольову участь (ВАТ "Івано-Франківськцемент" та ТзОВ "ТрансКомСервіс") регулюються договором про дольову участь у будівництві житла від 25.02.02 року.

За приписами ч. 1 ст. 430 ЦК УРСР, чинного на момент укладення договору, за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 432 ЦК УРСР грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю. Учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору.

Відповідно до п. 3 Роз"яснення Вищого арбітражного суду України від 28.04.95 року № 02-5/302 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність" при вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність, необхідно мати на увазі, що такими договорами передбачаються права і обов'язки сторін щодо досягнення певної господарської мети без створення суб'єкта права - окремої юридичної особи. Грошові та інші майнові внески учасників цього договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх сумісної діяльності, є спільною власністю сторін, яка за своїм характером є частковою (дольовою) власністю (статті 432 та 112 Цивільного кодексу України).

Відповідно до абз. 2 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Аналізуючи правову природу договору про дольову участь у будівництві житла від 25.02.02 року, суд дійшов наступного висновку.

За приписами ч. 2 ст. 658 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Дослідивши зміст, права та обов"язки договору від 25.02.02 року, суд дійшов висновку, що вказаний договір є змішаним та містить в собі елементи договору про спільну діяльність та договору підряду, оскільки в цілому договір регламентує дії сторін по будівництву об"єкта нерухомого майна та визначає порядок розподілу між сторонами відповідних частин створеного об"єкта.

Відповідно до п. 1.1 договору від 25.02.02 року дольовик передає виконавцю незавершене будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 загальною вартістю на момент укладення договору 1 186 000 гривень, а виконавець зобовязується завершити будівництво даного будинку та передати у власність дольовика у строки, передбачені в договорі, наступні квартири: по осям 5-6 по дві двокімнатні і дві трикімнатні квартири на другомупятому поверхах, по осям 4-5 трикімнатну квартиру на четвертому поверсі та трикімнатну квартиру на пятому поверсі.

Пунктом 1.2 договору сторони визначили, що вказані квартири передаються виконавцем після закінчення будівництва з розрахунку вартості 1 кв.м. загальної площі 890 гривень і дана вартість не може бути змінена до закінчення терміну виконання договору.

Виконавець зобовязувався передати у власність дольовика вказані квартири до 31 грудня 2003 року.

Відповідно до листа Івано-Франківської філії Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст "Діпромісто" від 18.07.08 року № 3838-03/391, осі 4-5 відповідає правий під"їзд будинку, а осі 5-6 - лівий під"їзд будинку.

Згідно з технічною документацією на будинок, яка була виготовлена обласним комунальним підприємством "Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації" на замовлення ТзОВ "ТрансКомСервіс" від 07.05.07 року, квартири, вказані в договорі, мають наступні номери:

- лівий під"їзд (вісь 5-6):

- дві двохкімнатні квартири і дві трьохкімнатні квартири на другому поверсі - квартири № 5, 6, 4, 7;

- дві двохкімнатні квартири і дві трьохкімнатні квартири на третьому поверсі - квартири № 9, 10, 8, 11;

- дві двохкімнатні квартири і дві трьохкімнатні квартири на четвертому поверсі - квартири № 13, 14, 12, 15;

- дві двохкімнатні квартири і дві трьохкімнатні квартири на п"ятому поверсі - квартири № 17, 18, 16, 19;

- правий під"їзд (вісь 4-5):

- трьохкімнатна квартира на четвертому поверсі - квартира № 52;

- трьохкімнатна квартира на п"ятому поверсі - квартира № 56.

Будівництво житлового будинку завершено і йому присвоєно поштову адресу: вул. Тролейбусна, будинок № 22, в м. Івано-Франківську згідно з рішенням виконкому Івано-Франківської міської ради від 03.03.09 року № 101.

Зобов'язання, визначені умовами договору про дольову участь у будівництві житла від 25.02.02 року, ВАТ "Івано-Франківськцемент" виконано у повному обсязі: передано ТзОВ "ТрансКомСервіс" незавершене будівництво поАДРЕСА_1 а ТзОВ "ТрансКомСервіс" зобов'язання виконано частково: здійснено добудову об'єкта, введено його в експлуатацію, однак, не передано квартири по завершенню будівництва.

Як вбачається з матеріалів справи 01.02.08 року ВАТ "Івано-Франківськцемент" звернулось з претензією до відповідача ТзОВ "ТрансКомСервіс" про виконання умов договору про дольову участь, в якій просило письмово повідомити про хід виконання договору, зокрема повідомити номера квартир, які буде передано позиавачу, та час їх передачі. Суду не подано доказів направлення відповіді на вказану претензію.

Судом встановлено, що відповідач ТзОВ "ТрансКомСервіс" щодо квартир, які були предметом договору від 25.02.02 року, уклав договори із третіми особами.

Судом встановлено, що предметом договору № 23 від 12.01.06 року з урахуванням внесених змін від 27.12.06 року, укладеного між ТзОВ "ТрансКомСервіс" та Головним фінансовим управлінням Івано-Франківської облдержадміністрації, було інвестування будівництва 3-х двохкімнатних квартир, а саме: № 9, № 10 та № 46 (арк. справи 46-49).

Як встановлено рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28.02.11 року по справі № 18/54-22/54-16/3-16/14-26/63, квартири, будівництво яких фінансувалось Головним управлінням будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської облдержадміністрації, згідно договору підряду № 14-11/05/267 від 11.09.06 року, як вбачається з листа від 11.10.2007 були виділені гр. ОСОБА_6 та ОСОБА_7 На підставі рішення виконкому Івано-Франківської міської ради № 537 від 22.11.2007 року п.п. 7.8 та 7.9 їм були видані ордери на квартири № 6 та № 11 в будинку АДРЕСА_1.

На умовах договору № 174 від 30.08.2005 із змінами і доповненнями, внесеними додатковими угодами № 1 від 17.04.2006, № 2 від 18.04.2006, № 3 від 14.11.2007 за актом приймання-передачі площі № 15 від 14.05.2009 ТОВ "ТрансКомСервіс" передано Головному управлінню внутрішніх військ МВС України, Управлінню розквартирування і капітального будівництва ГУ ВВ МВС України (платник) в новозбудованому 78-квартирному житловому будинку по АДРЕСА_1 (І пусковий комплекс) квартири №№ 4, 8, 12, 52 та 56, які оплачені з державного бюджету згідно платіжних доручень № 24 від 07.11.2005, № 16 від 18.12.2007, № 6 від 21.12.2006, № 11 від 18.04.2006 та розподілені між військовослужбовцями.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28.02.11 року по справі № 18/54-22/54-16/3-16/14-26/63, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 03.08.11 року, визнано за ВАТ "Івано-Франківськцемент" право на отримання квартир № 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 52, 56 в будинку АДРЕСА_1 на підставі договору про дольову участь у будівництві житла від 25.02.02 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Предметом позову є визнання недійсними вищевказаних договорів, які по своїй суті є інвестиційними договорами. При цьому судом враховано наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами ст. 203 ЦК України 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.78 N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" під обманом слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.

В спірному випадку, як встановлено судом, укладаючи договір про дольову участь у будівництві житла від 25.02.02 року ВАТ "Івано-Франківськцемент" та ТзОВ "ТрансКомСервіс" обумовили кількість квартир, їх площу, місцезнаходження (осі та поверхи), які передаватимуться у власність дольовика. Вказане відображено в самому договорі. Проте, всупереч вимог закону відповідач ТзОВ "ТрансКомСервіс", укладаючи інвестиційні договори з третіми особами жодним чином не обумовлює, що вказані квартири мають бути передані ВАТ "Івано-Франківськцемент" згідно умов договору від 25.02.02 року. Замовчування вказаної обставини розцінюється судом як умисне введення третіх осіб в оману. Судом також взато до уваги, що замовчування вказаної обставини є істотною, оскільки вона стосується предмета укладених договорів.

Врахований також той факт, що майнові внески учасників договору від 25.02.02 року, а також майно, створене або придбане в результаті їх сумісної діяльності, є спільною власністю сторін, яка за своїм характером є частковою власністю. Однак, в порушення приписів ст. 358 ЦК України, відповідно до якої, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, відповідач ТзОВ "ТрансКомСервіс" самостійно без згоди та належних повноважень укладає з третіми особами інвестиційні договори. Вказаний факт також свідчить про недобросовісну поведінку відповідача ТзОВ "ТрансКомСервіс". Таким чином, в спірному випадку мав місце саме обман, а не помилка (ст. 229 ЦК України), оскільки наслідки правочинів, що вчинялися, були відомими й бажаними для однієї зі сторін, тоді як при помилці обидві сторони можуть невірно сприймати обставини правочину.

Відповідно до ст. 33 ГПК України ожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та підтвердженими належними доказами. Однак, враховуючи, що предметом спірних договорів було інвестування в будівництво житла (квартир), а відповідно до рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.02.11 року по справі № 18/54-22/54-16/3-16/14-26/63 за позивачем ВАТ "Івано-Франківськцемент" було визнано право на отримання лише частини з цих квартир, суд дійшов висновку, що вказані договори підлягають частковому визнанню недійсними. Позов слід задовольнити частково.

Судові витрати відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України, за приписами якої якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору, слід відшкодувати позивачу ВАТ "Івано-Франківськцемент" з відповідача 1 ТзОВ "ТрансКомСервіс", оскільки спір виник внаслідок його неправомірних дій.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 430, 432 ЦК УРСР, ст. 203, 215, 230, 658 ЦК України, ст. 33, 35, 49, 75, ст. 82 -84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

частково задовольнити позов Відкритого акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТрансКомСервіс"; до відповідача: Управління розквартирування і капітального будівництва Головного управління внутрішніх військ МВС України; до відповідача: Головного управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації; до відповідача: Головного фінансового управління Івано - Франківськоі обласної державної адміністрації; до відповідача: Головного управління внутрішніх військ МВС України; за участю Військової прокуратури Івано-Франківського гарнізону про визнання недійсними договору від 30.08.05 № 174 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТрансКомСервіс" та Головним управлінням внутрішніх військ МВС України, Управлінням розквартирування і капітального будівництва Головного управління внутрішніх військ МВС України, додаткової угоди від 14.11.07 № 3/282 до даного договору, відповідно до якого ТзОВ "ТрансКомСервіс" зобов'язалося після введення будинку в експлуатацію передати Головному управлінню внутрішніх військ МВС України квартири № 4, 8, 12, 52, 56; договору від 11.09.06 року № 14-11/05/267 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТрансКомСервіс" та Головним управлінням будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської обласної державної адміністрації, відповідно до якого ТзОВ "ТрансКомСервіс" зобов'язалося після введення будинку в експлуатацію передати Головному управлінню будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської обласної державної адміністрації квартири № 6, 11; договору від 12.01.06 року № 23 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТрансКомСервіс" та Головним фінансовим управлінням Івано-Франківської обласної державної адміністрації, відповідно до якого ТзОВ "ТрансКомСервіс" зобов'язалося після введення будинку в експлуатацію передати Головному фінансовому управлінню Івано-Франківської обласної державної адміністрації квартири № 9, 10.

Визнати недійсним договір від 30.08.05 року № 174, укладений між відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю "ТрансКомСервіс", вул. Промислова, 11, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300 (код ЄДРПОУ 22178299), відповідачем Головним управлінням внутрішніх військ МВС України, вул. Народного ополчення, 9-а, м. Київ, 03151, та відповідачем Управлінням розквартирування і капітального будівництва Головного управління внутрішніх військ МВС України, вул. Народного ополчення, 9а, м. Київ, 03151, та додаткової угоди від 14.11.07 року № 3/282 до даного договору, в частині зобов"язання ТзОВ "ТрансКомСервіс" після введення будинку в експлуатацію передати Головному управлінню внутрішніх військ МВС України квартири № 4, 8, 12, 52, 56.

Визнати недійсним договір від 11.09.06 року № 14-11/05/267 між відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю "ТрансКомСервіс", вул. Промислова, 11, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300 (код ЄДРПОУ 22178299) та відповідачем Головним управлінням будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської обласної державної адміністрації, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76018, в частині зобов"язання ТзОВ "ТрансКомСервіс" після введення будинку в експлуатацію передати Головному управлінню будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської обласної державної адміністрації квартири № 6, 11.

Визнати недійсним договір від 12.01.06 року № 23 між відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю "ТрансКомСервіс", вул. Промислова, 11, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300 (код ЄДРПОУ 22178299) та відповідачем Головним фінансовим управлінням Івано-Франківської обласної державної адміністрації, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004, в частині зобов"язання ТзОВ "ТрансКомСервіс" після введення будинку в експлуатацію передати Головному фінансовому управлінню Івано-Франківської обласної державної адміністрації квартири № 9, 10.

В решті позову відмовити.

Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ТрансКомСервіс", вул. Промислова, 11, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300 (код ЄДРПОУ 22178299) на користь позивача Відкритого акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент", вул. Яремчука, 2, с. Ямниця, Тисменицький район, Івано-Франківська область, 77422 (код ЄДРПОУ 00292988): 85 грн. (вісімдесят п"ять грн. 00 коп.) - витрат по сплаті державного мита; 236 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Фанда О. М.

Повне рішення складено 07.10.11

Виготовлено в КП "Документообіг госп. судів"

______ Олейняш Е. М. 07.10.11