Рішення № 18620115, 28.09.2011, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2011 р. Справа № 5010/1600/2011-17/71

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовська Л. М. , при секретарі судового засідання Фітковський Л. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Національного комплексу "Експоцентр України", пр-т А.Глушкова, 1, м. Київ, 03680;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь", вул. Ровенька, 1, с. Новий Мізунь, Долинського району, Івано-Франківської області, 77543;

про стягнення 8998 грн. 78 коп., в т.ч. 6000 грн. борг, 2050 грн. 80 коп. інфляційні втрати, 527 грн. 98 коп. річні, 420 грн. штрафні санкції;

за участю представників сторін:

Від позивача: не з'явились,

Від відповідача: ОСОБА_1 - представник, (довіреність №597 від 08.09.11)

ВСТАНОВИВ: Національним комплексом "Експоцентр України" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" про стягнення 8998 грн. 78 коп., в т.ч. 6000 грн. борг, 2050 грн. 80 коп. інфляційні втрати, 527 грн. 98 коп. річні, 420 грн. штрафні санкції.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак надіслав суду письмові пояснення по справі (вх.№ 7897/2011-свх від 26.09.11), в яких позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечує. У відзиві на позов (вх.№ 7566/2011-свх від 12.09.11 ) відповідач вказує на те, що між сторонами не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, а тому договір не може вважатися укладеним, також відповідач вважає, що не оплативши цільовий внесок у термін визначений позивачем не прийняв пропозицію укласти договір.

З огляду на те, що явка сторін не визнавалась обов'язковою, будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, господарський суд встановив наступне.

07.08.2008 р. відповідач оформив заявку на участь у Всеукраїнському конкурсі-виставці "Кращий вітчизняний товар 2008 р.

Відповідно до листа-пропозиції від 28.03.2008 р. № 04-07/495 для участі у конкурсі необхідно надіслати до оргкомітету до 20 червня заявку з переліком своїх найкращих товарів та послуг і назвою номінацій конкурсу, яким вони відповідають, а також сплатити цільовий внесок у розмірі, що відповідає кількості заявлених на конкурсі позицій.

Цільовий внесок за участь одного виду товару/послуг в одній номінації конкурсу становить 6000 грн.

Оплата цільового внеску здійснюється протягом двох тижнів після отримання рахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач на підставі поданої заявки був зарахований до учасників та прийняв участь у конкурсі-виставці, що підтверджується протоколом № 1 підведення підсумків заключного етапу Всеукраїнського конкурсу-виставки "Кращий вітчизняний товар 2008 р.", згідно якого конкурсною комісією було визнано продукт відповідача (мінеральна вода "Горянка" сильногазована природна лікувально-столова) кращим вітчизняним товаром 2008 р. з відзначенням медаллю та дипломом переможця у номінації "Виробництво безалкогольних напоїв і мінеральних вод", а також витягом з каталогу загальнодержавної виставкової акції "Барвиста Україна", в якому наявна інформація про відповідача як про учасника конкурсу-виставки. Однак відповідачем за участь у конкурсі цільовий внесок сплачений не був, внаслідок чого утворився борг в сумі 6000 грн.

В заперечення позовних вимог, відповідач вказує на те, що відповідно до листа-пропозиції від 28.03.2008 р. № 04-07/495, умовами для прийняття участі у конкурсі було направлення заявки позивачу та оплата цільового внеску протягом двох тижнів після виставлення рахунку. Відповідачем було подано заявку, однак у зв'язку з непередбачуваними обставинами та відсутністю у відповідача на той час коштів, відповідач вирішив не брати участь у конкурсі, а тому не оплатив цільовий внесок. Вважає договір щодо участі у конкурсі-виставці неукладеним, оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору.

Доводи відповідача щодо відсутності факту укладення договору, судом не приймаються з огляду на наступне.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З огляду на викладене, між сторонами укладено договір у спрощений спосіб - шляхом оформлення заявки.

Відповідно до ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зробив пропозицію відповідачу укласти договір шляхом направлення листа-пропозиції від 28.03.2008 р. № 04-07/495. У листі-пропозиції визначені всі істотні умови, що є необхідними для укладення договору. Відповідач, в свою чергу, подавши заявку у відповідь на заявлену позивачем пропозицію взяти участь у конкурсі-виставці, погодився на умови вищевказаного листа-пропозиції.

Відповідно до ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (в даному випадку подання заявки).

Крім того, відповідач вважає, що відмовився від укладення договору після направлення відповіді про прийняття пропозиції шляхом не проведення оплати за участь у конкурсі.

У відповідності до ч. 3 ст. 642 Цивільного кодексу України особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції. Однак, відповідачем не вчинено жодних дій спрямованих на відкликання прийняття пропозиції.

З огляду на викладене, договір укладений між сторонами не може вважатися таким, що не відбувся (не укладеним).

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України цивільні права і обов'язки виникають, крім угод, також внаслідок інших дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вказує ч. 1 ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Більше того, як вказує ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем 20.03.2009 року на адресу відповідача було надіслано претензію № 01-11/276 з пропозицією здійснити оплату боргу.

Вимога позивача була залишена без відповіді та задоволення.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 6000 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевикладеної норми, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати та річні відсотки за період з 20.08.2008 р. по 26.07.2011 р. в розмірі 2050 грн. 80 коп. та 527 грн. 98 коп.

Позивач визначив строк прострочення зобов'язання виходячи з умови листа-пропозиції здійснити оплату цільового внеску протягом двох тижнів після отримання відповідачем рахунку. Однак, позивачем не надано суду доказів відправлення відповідачу рахунку-фактури № К/8-32561 від 06.08.2008 р., а тому вказаний позивачем період прострочення зобов'язання не може застосовуватися при нарахування інфляційних втрат та річних відсотків.

Таким чином, період прострочення виконання зобов'язання по оплаті належить розрахувати на підставі ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, в силу якої, обов'язок виконати зобов'язання виникає після закінчення семиденного терміну з дня пред'явлення вимоги, тобто - з 03.04.2009 р. (претензія вручена 27.03.2009 р.).

З огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

За розрахунком, здійсненим судом, розмір інфляційних втрат становить 1152 грн., річних відсотків - 416 грн. 71 коп. В решті суми інфляційних втрат та річних відсотків, заявленої до стягнення, слід відмовити в зв'язку з необґрунтованістю.

На підставі ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України позивач просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 420 грн. Вимога позивача не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

- якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту;

- якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

Таким чином, положення вказаної норми застосовується в разі порушення строків виконання негрошового зобов'язання, а невиконане відповідачем договірне зобов'язання має грошовий характер, тому підстави для застосування штрафних санкцій у вигляді штрафу відсутні. Така ж правова позиція щодо застосування штрафних санкцій у відповідності до ч. 2 ст. 231 ГК викладена у Постанові Верховного Суду України 10/44 у справі 42/562 від 06.12.2010 р.

З огляду на викладене, в задоволені вимоги про стягнення штрафу слід відмовити в зв'язку з необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, позов слід задовольнити частково, стягнути з відповідача 6000 грн. основного боргу, 1152 грн. інфляційних втрат, 416 грн. 71 коп. річних відсотків. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу слід покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 6, 11, 204, 509, 526, 527, 530, 625, 629, 638, 640, 642 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 181, 193, 231 Господарського кодексу України 33, 43, 49, 75, ст. 82 -84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Національного комплексу "Експоцентр України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" про стягнення 8998 грн. 78 коп. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь", вул. Ровенька, 1, с. Новий Мізунь, Долинського району, Івано-Франківської області, 77543 (ідентифікаційний код 32149452) на користь Національного комплексу "Експоцентр України", пр-т А.Глушкова, 1, м. Київ, 03680 (ідентифікаційний код 21710384) 6000 грн. (шість тисяч гривень) - основного боргу , 1152 грн. (одну тисячу сто п'ятдесят дві гривні) - інфляційних втрат, 416 грн. 71 коп. (чотириста шістнадцять гривень, сімдесят одну копійку) - річних відсотків, 85 грн. 79 коп. (вісімдесят п'ять гривень, сімдесят дев'ять копійок) - витрат по сплаті державного мита, 198 грн. 50 коп. (сто дев'яносто вісім гривень, п'ятдесят копійок) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Неверовська Л. М.

Повне рішення складено 03.10.11

Виготовлено в КП "Документообіг госп. судів"

______ Костюшко Л. Р. 03.10.11