Рішення № 18619810, 20.09.2011, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.09.2011 Справа № 5008/932/2011

За первіним позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Берегово

ДО товариства з обмеженою відповідальністю „Кодекс”, м. Берегово

ПРО зобов'язання повернути майно, яке було предметом договору оренди від 01.09.2008р., а саме: верстат стрічко пильний горизонтальний модель ВСГ-1000, верстат багато пильний консольний модель ВБК-5, верстат торцювальний модель ВТ-50, верстат для загострення стрічкових пил модель ВЗСП-1 та верстат кругло пильний модель ВК-40 загальною вартістю 100000грн., а також стягнення суми 10000грн. неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна

Та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Кодекс”, м. Берегово

ДО фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Берегово

ПРО визнання недійсним договору оренди від 01.09.2008р.

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_1 підприємець та

ОСОБА_2 представник за довіреністю від 17.02.2011р.

від відповідача - ОСОБА_3 представник за довіреністю від 10.08.2011ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач за первіним позовом звернуся з вимогою до відповідача про повернення орендованого майна та стягення суми неустойки за його несвоєчасне повернення.

Відповідач заперечуючи обгрунтованість заявлених позовних вимог подав до відповідача зустрічний позов про визнання недійсним договору оренди від 01.09.2008р.

В засіданні суду 30.08.2001р. судом, за письмовою згодою сторін, у відповідності до вимог статті 77 ГПК України було оголошено перерву до 08.09.2011р. та відповідно до 20.09.2011р. для дання сторонам можливості подати суду додаткові докази в обгрунтування своїх доводів та заперечень.

Представник позивача просить первісні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі по мотивах, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Зокрема, вказує на те, що умовами договору, а саме пунктом 3.1, сторонами було узгоджено термін оренди, який складає 2 роки, тобто до 01 вересня 2010 року. В свою чергу, п. 8.1. Договору оренди

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 20.09.2011 року по справі № 5008/932/2011

передбачено, що після закінчення терміну оренди Орендар зобов'язаний протягом 10 днів повернути майно, що орендується, Орендодавцю разом з технічною документацією за актом передачі. Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором не виконав, тобто не повернув майно, що було предметом договору оренди, вчасно. Відтак, 08.11.2010 року позивачем було направлено на адресу Відповідача лист-вимогу про повернення орендованого майна на протязі 10 днів з дня отримання даного листа. Відповідачем даний лист-вимогу було отримано 17.11.2010 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. З огляду на це, вважає, що фактичними обставинами позивачем доведено закінчення строку дії договору та настання обовязку оренжаря по поверненню орендованого майна. А оскільки, відповідач в обумовлені договором строки майна не повернув, просить стягнути з відповідача у відповідності до вимог статті 785 Цивільного кодексу України суму неустойки за період прострочки повернення такого майна.

Заперечує доводи позивача про наявність підстав для визнання договору оренди від 01.09.2008р. недійсним з мотивів, викладених у поданому суду письмовому поясненні та просить суд взяти до уваги те, що у період з 18.07.2008 року по 14.10.2009 року ОСОБА_4, який є сином позивача, дійсно займав посаду директора Позивача. Разом з тим, вкащує, що директор є одноосібним виконавчим органом, повноваження якого встановлюються загальними зборами Позивача, та який набуває цивільні права та обов'язки, діє в його інтересах, здійснює управління товариством. Займаючи посаду директора Позивача, ОСОБА_4, виконуючи свої службові обов'язки, мав статус одноосібного органу юридичної особи, і не підпадав під поняття представника, як воно випливає зі змісту ст.ст. 232, 237 Цивільного кодексу України. У зв'язку з цим положення ст. 232 Цивільного кодексу України не можуть застосовуватись у випадках, коли правочин вчиняється органом юридичної особи навіть усупереч інтересам юридичної особи. ОСОБА_4 уклав Договір в інтересах Позивача. Укладення даного Договору було доцільним для забезпечення господарських інтересів Позивача, оскільки останній визнає, що використовував майно у своїй господарській діяльності. Таким чином, на момент укладення Договору майно було необхідним Позивачу для забезпечення функціонування своєї господарської діяльності.

Окрім того, зазначає, що в період з 14.10.2009 року по 01.09.2010 року на адресу Відповідача не надходило жодних претензій від Позивача на рахунок дійсності Договору, а майно, передане за ним, й надалі перебувало у володінні та користуванні Позивача.

Разом з тим, на день судового засідання подав клопотання про збільшення позовних вимог, згідно якого просить стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі за період з вересня 2008 року по вересень 2011р. в сумі 18500грн. та розірвати договір оренди у звязку з систематичним порушенням відповідачем умов договору в частині несплати орендної плати.

Представник відповідача заперечує з приводу обгрунтованості заявлених вимог за первісним позовом з підстав, наведених у поданому суду письмовому поясненні та просить суд взяти до уваги те, що у товариства не було потреби орендувати деревообробні станки, тому що такі є у нього власні, використовувалось часткого із орендованого обладнання тільки пилорама, а все інше обладнання стоїть навіть не підключеним. Окрім того, зазначає, шо директор ТОВ «Кодекс»ОСОБА_4 не ставив засновників та наступного директора до відома про укладення вказаного договору оренди і вони дізнались про існування цього договору вже після отримання копії позовної заяви. Вважає, що додтковим свідченням відсутності нміру

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 20.09.2011 року по справі № 5008/932/2011

використовувати таке майно є те, що після укладання договору оренди ОСОБА_4 позвільняв з роботи всіх працівників і з 01.11.2008р. по 14.10.2009 року в товаристві працював 1 чоловік, директор, тоді як до цього працювало 6 чоловік.

Просить поданий зустрічний позов задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених у поданій суду заяві та в обгрунтування своїх доводів вказує на те, що наказом від 18.07.2008 року директором ТОВ «Кодекс»на зборах засновників було призначено ОСОБА_4, який є рідним сином Відповідача за зустрічним позовом. Відтак, укладання спірного договору між позивачем та відповідачем є порушенням вимог ч. 1 ст. 232, ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України, так як, договір оренди укладено директором відповідача не в інтересах товариства. Наголошує, що у товариства не було потреби орендувати деревообробні станки, тому що такі є у нього власні. Також зазначає, що позивачем за весь період з моменту укладання оспорюваного договору, не заявлялись вимоги про сплату орендних платежів, що також, на його думку, свідчить про намір використання такого договору не з метою його належного виконання, а з наміром використати його як засіб тиску на ТОВ «Кодекс».

Заперечує обгрунтованість поданої позивачем заяви про збільшення позовних вимог та зазначає, що така не може бути прийнятя судом з огляду на те, що не є за своєю суттю такою, що стосується збільшення раніше заявлених вимог.

Аналізуючи доводи позивача за первісним позовом та заперечення відповідача з приводу поданої позивачем заяви в порядку статті 22 ГПК України про збільшення позовних вимог, суд констатує наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог; до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

При цьому суд відзначає, що під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога, зокрема, збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.

Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві.

Такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України, що викладена ним у розясненнях № 02-5/289 від 18.09.1997 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» (в редакції від 30.04.2009 р.) та в інформаційному листі «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»№ 01-8/1228 від 02.06.2006 р.

Разом з тим, у своїй заяві позивач фактично заявляє нову вимогу про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі та розірвання договору оренди, що нормами до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачено.

Крім того, суд відзначає, що у судовому засіданні 30.08.2011 р. суд перейшов до розгляду даної справи по суті, про що свідчать, зокрема, виступи сторін, які відображені у протоколі судового засідання від 30.08.2011 р.

За таких обставин, суд відмовляє позивачу у прийнятті до розгляду заяви про збільшення позовних вимог у справі №5008/932/2011.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 20.09.2011 року по справі № 5008/932/2011

Представники сторін у судових засіданнях клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у звязку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 20.09.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши повноважних представників позивача та відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та подані заперечення, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

За первісним позовом:

Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - Позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю „КОДЕКС" (далі - Відповідач) 01.09.2008р. було укладено договір оренди обладнання №1 (надалі - Договір оренди).

Згідно з п. 1.1. Договору оренди Позивач надає, а Відповідач приймає в строкове платне користування наступне майно:

Верстат стрічко пильний горизонтальний модель ВСГ-1000;

Верстат багато пильний консольний модель ВБК-5;

Верстат торцювальний модель ВТ-50;

Верстат для загострення стрічкових пил модель ВЗСП-1;

Верстат кругло пильний модель ВК-40.

Позивач стверджує, що дане майно було передано Відповідачу за актом прийому-передачі, який було складено повноважними представниками сторін одразу після підписання Договору оренди.

Також позивач вважає, що відповідно до п. 3.1. Договору оренди, термін оренди складає 2 роки, тобто даний Договір був чинний до 01 вересня 2010 року.

Згідно п. 8.1. Договору оренди після закінчення терміну оренди Орендар зобов'язаний протягом 10 днів повернути майно, що орендується, Орендодавцю разом з технічною документацією за актом передачі. Відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором не виконав, тобто не повернув майно, що було предметом договору оренди, вчасно.

За таких обставин, Позивач 08.11.2010 року направив на адресу Відповідача лист-вимогу, в якій нагадав про закінчення строку оренди, а також просить повернути майно на протязі 10 днів з дня отримання даного листа. Відповідачем даний лист-вимогу було отримано 17.11.2010 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

У звязку з неповерненням орендованого майна, Позивач звернувся з вимогою про його примусове повернення орендарем та стягнення суми 10000грн. неустойки за період прострочки його повернення.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 20.09.2011 року по справі № 5008/932/2011

обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги за первісним позовом задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.

У договорі №1 від 01.09.2008р. не міститься застереження щодо застосування до правовідносин сторін положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір є двостороннім, якщо правами та обовязками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 764 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У відповідності до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 20.09.2011 року по справі № 5008/932/2011

договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, положеннями законодавства, що регулює відносини оренди передбачено можливість автоматичної пролонгації договору найму в разі відсутності заперечень як зі сторони наймодавця, так зі сторони наймача. Отже, для здійснення автоматичної пролонгації дії договору необхідна згода обох сторін. Бажання наймача продовжувати відносини найму у даному випадку висловлюється шляхом продовження користування майном після закінчення строку договору найму. Щодо наймодавця, підставою для продовження відносин найму є його мовчазна згода, яка висловлюється відсутністю заперечень і вимог до наймача повернути орендоване майно протягом одного місяця після закінчення строку договору найму.

Разом з тим, пунктом 3.2 договору передбачено, що після закінчення строку ждоговору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі, якщо жодна сторонам в термін 3-х місяців до закінчення даного договору письмово не повідомить про намір його розірвати, даний договір автоматично пролонгуться на трмін два роки.

Тобто, як нормами законодавства, так і згодою сторін, встановлено можливість пролонгації дії договору оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ні у визначені законом строки, ні у строк, передбачений пунктом 3.2 договору, не направив відповідачу попередження про небажання продовжити строк дії договору оренди та повернення орендованого майна. В свою чергу, згідно положень ст. 764 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»припинення строку дії договору ставиться в залежність лише від повідомлення однієї зі сторін про його закінчення.

Таким чином, враховуючи, що в матеріалах справи відсутнє, а позивачем не доведено надіслання відповідачу повідомлення про закінчення терміну дії договору оренди №1 від 01.09.2008 р. в термін 3-х місяців до закінчення даного договору, суд дійшов висновку, що вищевказаний договір є пролонгованим з 01.09.2010 р. до 01.09.2012 р. відповідно в силу положень ст. 764 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що вимоги позивача про повернення орендованого майна задоволенню не підлягають.

Положеннями ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобовязаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обовязку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

При цьому, як вже зазначалось вище, договір оренди №1 від 01.09.2008 р.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 20.09.2011 року по справі № 5008/932/2011

було пролонговано до 01.09.2012 р., а тому у відповідача не виникло обовязку повернути орендоване майно позивачу.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за весь час прострочення його повернення в сумі 10000грн. визнається судом необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Оскільки у позові відмовлено, понесені по справі господарські витрати стосовно до вимог ст. 49 ГПК України слід покласти позивача.

За зустрічним позовом:

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що Фізична особа підприємець ОСОБА_1, як представник орендодавця, умисно уклав договір оренди №1 від 01.09.2008 р. зі своїм сином директором товариства з обмеженою відповідальністю «Кодекс», тобто, даний правочин вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною на вкрай невигідних умовах.

Зазначені обставини, на думку позивача, є підставою для визнання недійсним договору оренди №1 від 01.09.2008 р., укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю „КОДЕКС" 01.09.2008р. оренди обладнання відповідно до ст. 238 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.2009 р. № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В силу положень ст. 4 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 20.09.2011 року по справі № 5008/932/2011

Згідно положень ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до п. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

У відповідності до вимог статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Як слідує із матеріалів справи, на момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_4, що є сином ФОП ОСОБА_1, був директором ТОВ «Кодекс». Ступінь родинного звязку сторонами не оспорюється.

Статтею 238 Цивільного кодексу України встановлено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Цивільне процесуальне представництво - це такі юридичні відносини, за якими одна особа - представник виконує на підставі повноваження, наданого йому законом, статутом, положенням або договором, процесуальні дії в цивільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів.

Представництвом, яке ґрунтується на адміністративному акті, вважається таке представництво, коли представник зобовязується діяти від імені особи, яку він представляє, на підставі адміністративного розпорядження особи, яку представляють. У ролі особи, яку представляють, виступає організація, що є юридичною особою, а функції представника виконують її працівники, які по роду своєї діяльності повинні представляти організацію у відносинах з третіми особами, якщо вони перебувають з роботодавцем у трудових правовідносинах та їх прийняття на посаду оформлено наказом або розпорядженням. Цим же актом визначаються і повноваження представника.

Різновидом представництва за законом є статутне представництво, коли відповідно до статуту чи положення керівник (директор, ректор, начальник, голова) наділений повноваженнями виступати від імені юридичної особи.

Юридична особа бере участь у цивільному обігу через своїх працівників, завдяки діям яких вона не тільки здійснює свої права і виконує обов'язки, а й набуває і припиняє їх. Дії цих працівників вважаються згідно із законом діями самої юридичної

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 20.09.2011 року по справі № 5008/932/2011

особи.

Відповідно до ч.3 ст.92 ЦК той, хто веде справи юридичної особи і виступає від її імені на підставі закону або установчих документів, повинен діяти добросовісно і розумно, забезпечувати усіма можливими законними засобами охорону інтересів юридичної особи, яку він представляє. При цьому орган юридичної особи або інший суб'єкт, який діє від її імені, не можуть виходити за межі наданих ним повноважень.

Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.

Згідно з п 3.2 вказаного Розяснення Вищого арбітражного суду від 12.03.1999 № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" за загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення (частина перша статті 59 Цивільного кодексу). Це стосується і згаданих раніше угод, визнаних недійсними у судовому порядку.

Виняток з цього правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними, наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову тощо. У такому випадку одночасно з визнанням угоди недійсною господарський суд повинен зазначити у рішенні, що вона припиняється лише на майбутнє (частина друга статті 59 Цивільного кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Матеріалами справи та позивачем за зустрічним позовом доведено, а відповдачем не спростовано те, що оспорюваний договір не було прийнято товариством до виконання, оскільки відповідна оплата за користування орендованим майном від позивача на користь відповідача не надходила. Окрім того, відповідач протягом двох років (тобто ні в період роботи його сином керівником позивача, ні в наступний період, аж до моменту розгляду даної справи), не звертався з вимогою виконання умов договору.

За таких обставин, вимоги позивача визнаються судом обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а оспорюваний договір визнанню недійсним на майбутнє. Заперечення відповідача з огляду на вищенаведене, судом не можуть бути взяті до уваги.

Судові витрати позивача відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 85грн. витрат по сплаті державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України,

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 20.09.2011 року по справі № 5008/932/2011

СУД ВИРІШИВ:

1. У задоволенні первісного позову відмовити.

2. Зустрічний позов задоволити повністю.

2.1. Визнати недійсним укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - Позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю „КОДЕКС" (далі - Відповідач) договір оренди обладнання №1 від 01.09.2008р.

2.2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідент. код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Кодекс”, 90200, м. Берегово, вул. Флоріана, 3 (код ЄДРПОУ 25434001) суму 102грн. у відшкодування витрат по сплаті державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За заявою стягувача видати наказ на виконання рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Суддя О.Ф. Ремецькі