Ухвала суду № 18619786, 22.09.2011, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м.Ужгород, вул.Коцюбинського, 2-а

___________________________

УХВАЛА

22.09.2011 Справа № 5008/275/2011

Суддя господарського суду Тисянчин В. М., розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю „МП Груп 2000” (вх. № 8429/2011 від 30.08.2011 року) про відстрочку виконання судового рішення від 28.04.2011 року у справі № 5008/275/2011.

За участю представників:

Стягувач (позивач) ОСОБА_1 (представник за довіреністю від 19.09.2011 року)

Заявник (відповідач) не зявився (явка на розсуд сторін).

ВСТАНОВИВ:

28.04.2011 року господарським судом Закарпатської області ухвалено рішення у справі № 5008/275/2011 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Ренмарк”, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області до товариства з обмеженою відповідальністю „МП Груп 2000”, м. Ужгород про стягнення заборгованості в сумі 37660,10 грн. (в т.ч. 29682,90 грн. основного боргу; 3660,06 грн. пені; 1728, 94 грн. 3 % річних та 2588,20 грн. інфляційних збитків).

Позовні вимоги задоволено частково. Судом зменшено нараховану до стягнення пеню з 3660,06 грн. до 1000 грн., стягнуто 28682,90 грн. основного боргу; 1728,94 грн. 3 % річних; 2588,20 грн. інфляційних збитків та 376,60 грн. у відшкодування витрат по оплаті держмита; 236 грн. у відшкодування витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу і надано відстрочку виконання рішення суду до 30.05.2011 року.

Натомість, із спливом строку відстрочки, 16.05.2011 року заявником ТзОВ „МП Груп 2000” (боржником, відповідачем у справі) заявлено апеляційну скаргу. Постановою ЛГСУ від 09.08.2011 року рішення господарського суду Закарпатської області від 28.04.2011 року залишено без змін.

Відтак, рішення господарського суду Закарпатської області набрало чинності.

Письмовою заявою (вх. № 8429/2011 від 30.08.2011 року) боржник просить відстрочити виконання рішення господарського суду Закарпатської області у справі № 5008/275/2011 до 10.01.2012 року.

В наведення мотивів необхідності надання відстрочки стягувач, зокрема, посилається на те, що „негативні наслідки економічної кризи призвели до значного занепаду в будівельній галузі української економіки”, тоді як стверджено ним же у вказаній заяві про те, що „на даний час товариство (боржник) займається торгівлею будівельними матеріалами. Літо осінь є періодом, коли активно проводяться будівельні роботи, отже і активізується продаж будівельних матеріалів, а вилучення коштів присуджених за рішення суду може призвести до банкрутства”.

Стягувач та його представник в судовому засіданні заперечили надання відстрочки виконання рішення суду, посилаючись на те, що боржник уклав договір із стягувачем на поставку металопродукції на початку 2010 року, отримавши металопродукцію у 1 кварталі 2010 року за гуртовими цінами, а реалізував за роздрібними, користуючись на даний час (оскільки кошти не стягнуто та добровільно не сплачено) коштами стягувача, фактично більш як 4 місяці після ухвалення рішення суду.

Наведені обставини, на думку суду, не є такими, що ускладнюють або унеможливлюють (як намагається довести боржник) виконання рішення суду, оскільки не є ґрунтовними та не правомірними і не являються винятковими в розумінні ст. 22 (ч.3) ГПК України, ст. 13 (п.п. 3, 4), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

До того ж, тільки в день постановлення цієї ухвали, представником стягувача наказ суду від 09.09.2011 року подано для виконання до органу ДВС відповідно Закону України „Про виконавче провадження”, а отже труднощів у виконанні рішення у справі не могло бути.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватись моральних засад суспільства, тоді як боржник володіє власністю (майном, коштами) стягувача поза межами правових підстав.

Між тим, застосовуючи у нормах цивільного законодавства морально правових категорій „справедливість”, „розумність”, „добросовісність” і активне застосування відповідних загальноправових та галузевих принципів при здійсненні судочинства, судом виокремлюються ті норми Цивільного кодексу України, які вимагають додержуватися моральних засад суспільства при визначенні обсягу цивільної правоздатності, здійсненні цивільних прав і обовязків (ч.1 ст. 19, ч.4 ст. 13, ч.4 ст. 26, ч.2 ст. 300, ч.2 ст. 319 ЦК України). Законодавчо закріплений імператив добросовісності і у зобовязальних відносинах (ч.3 ст. 509 ЦК України).

У порушеному контексті є також те значення, що надається моралі, саме як одному з головних елементів визначення суті права у рішеннях Конституційного суду України, зокрема, (рішення КСУ від 24.03.2005 року № 2-рп/2005 та від 02.11.2004 року № 15-рп/2004), де зазначено: „одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства”.

Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності субєктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обовязкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися колом обставин, які зумовлюють застосування до правопорушника заходів цивільно правової відповідальності.

Втім, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

Суд звертає увагу заявника на те, що за загальним правилом, закріпленим у ст. 625 (ч.1) ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання ним грошового зобовязання. Відповідальність боржника за порушення грошових зобовязань настає незалежно від його вини, оскільки гроші завжди є в цивільному та господарському обороті. Тому у даному випадку, оскільки доведеним є порушення грошового зобовязання заявником, суд не повинен приймати доводи боржника про неможливість виконання зобовязань за судовим рішенням, а й врахувати негативний вплив не тільки інфляційних процесів для кредитора у невиконанні грошового зобовязання боржника, а й втрату розпоряджатися коштами як власністю через їх відсутність і перебування у боржника.

Відтак, рішення що набрало законної сили є обовязковими на всій території України і виконується в порядку встановленому Законом України „Про виконавче провадження” (ст.115 ГПК України).

Наведене зобовязує суд відхилити у задоволенні заяви боржника.

Керуючись ст.ст. 4, 4-2, 33, 86, 115, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви вх. № 8429/2011 від 30.08.2011 року про відстрочку виконання судового рішення від 28.04.2011 року у справі № 5008/275/2011 - відмовити.

2. Дану ухвалу надіслати сторонам та ДВС Ужгородського міського управління юстиції в Закарпатській області.

Суддя Тисянчин В. М.