Рішення № 18619710, 10.10.2011, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "10" жовтня 2011 р.Справа № 17/5007/69/11

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

за участю представників сторін

від позивача ОСОБА_1 дов. №2495/02/17-11 від 30.05.2011р. (був присутній в судовому засіданні 27.09.2011р.)

від першого відповідача ОСОБА_2 дов. №26/589 від 14.07.2011р.

від другого відповідача: ОСОБА_3, паспорт серії НОМЕР_2

прокурор Лугинець О.С. посв. №32

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Прокурора м.Житомира в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему у Житомирській області (м.Житомир)

до 1) Житомирської міської ради (м.Житомир)

2) Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (м. Житомир)

про часткове скасування рішення Житомирської міської ради та визнання договору від 30.04.2010р. недійсним.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, в судовому засіданні 27.09.2011р. оголошувалась перерва до 10.10.2011р.

Прокурором пред'явлено позов в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему у Житомирській області про скасування п.1 рішення 37 сесії Житомирської міської ради від 02.03.2010р. №1190 "Про погодження, надання дозволу на розміщення малих архітектурних форм та укладення особистих строкових сервітутів" та визнання недійсним договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 30.04.2010р. укладеного Житомирською міською радою з ФОП ОСОБА_3

В судовому засіданні 19.07.2011р. представник першого відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив щодо позовних вимог.

В судовому засіданні 19.07.2011р. представник другого відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив щодо позовних вимог та просить суд позов залишити без задоволення в повному обсязі.

В судовому засіданні 07.09.2011р. прокурор подав письмові пояснення по суті спору, в яких підтримав позовні вимоги.

Прокурор в судовому засіданні 10.10.2011р. подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить скасувати рішення Житомирської міської ради від 02.03.2010р. №1190 в частині надання відповідачу ОСОБА_4 дозволу на розміщення малої архітектурної форми та укладання особистого страхового сервітуту.

Представник позивача в судове засідання від 10.10.2011р. не з'явився.

Представники відповідачів проти позовних вимог заперечили, з підстав викладених у відзивах на позов.

Заслухавши прокурора та представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням 37 сесії 5-го скликання Житомирської міської ради від 02.03.2010р. №1190 "Про погодження, надання дозволу на розміщення малих архітектурних форм та укладення особистих строкових сервітутів" Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 (другий відповідач у справі) погоджено розміщення, надано дозвіл на розміщення тимчасового об'єкту архітектури - кіоск громадського харчування площею 13,5м.кв. з літнім майданчиком площею 80м.кв. та погоджено укладання особистого строкового сервітуту (а.с.34,35).

На підставі зазначеного рішення №1190 між відповідачами 30.04.2010р. укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту (а.с.32,33), відповідно до умов якого Житомирська міська рада (розпорядник території) та другий відповідач (сервітуарій) домовляються на встановлення особистого строкового сервітуту на територію загальною площею 0,00935 га за адресою: АДРЕСА_1, а саме: для розміщення та обслуговування малої архітектурної форми - кіоск з літнім майданчиком, цільове призначення - комерційне (п.1.1 договору).

Згідно з п.2.1 договору, сервітуарій має право на строкове платне користування територією міської ради терміном 5 років.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.06.2011р. Головним управлінням Держкомзему у Житомирській області (позивач у справі) під час перевірки дотримання вимог земельного законодавства встановлено, що другий відповідач використовує земельну ділянку площею 0,00935 га за адресою: АДРЕСА_1 (для розміщення та обслуговування малої архітектурної форми - кіоск з літнім майданчиком, цільове призначення - комерційне) відповідно до договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 30.04.2010р. без правовстановлюючих документів, про що складено акт від 09.06.2011 (а.с.63).

Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 видано припис №09056 від 09.06.2010р. про усунення виявлених порушень (а.с. 64).

Прокурор, посилаючись на порушення відповідачами вимог земельного законодавства просить суд скасувати рішення Житомирської міської ради від 02.03.2010р. №1190 в частині надання другому відповідачу дозволу на розміщення малої архітектурної форми та укладання особистого строкового сервітуту та визнати недійсним договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 30.04.2011р., укладеного між відповідачами на підставі зазначеного рішення.

Суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне:

Відповідно до ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Статтею 98 Земельного кодексу України передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (ч.4 ст. 98 ЗК України).

Згідно зі ст. 99 ЗК України, власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Таким чином, земельний сервітут може встановлюватися у разі існування тих або інших вад (недоліків) однієї земельної ділянки, для використання якої потребується встановлення цього сервітуту. При цьому, сервітутом встановлюється досить обмежене користування чужим майном.

Статтею 100 ЗК України визначено порядок встановлення земельних сервітутів. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Згідно ст.126 ЗК України право на земельну ділянку посвідчується наступними документами: право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом або цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою або свідоцтвом про право на спадщину; право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою; право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Статтями 92, 93 ЗК України передбачено право постійного користування земельною ділянкою, яке оформлюється актом на постійне користування та право оренди земельної ділянки, що оформлюється договором оренди земельної ділянки.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що сервітут передбачає обмежене використання земельної ділянки для тимчасових заходів.

Слід зазначити, що договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ч.3 ст. 100 ЗК України).

Статтею 402 ЦК України також передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ч.2 ст. 402 ЦК України).

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено проведення державної реєстрації права користування (сервітут) земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст. 19 зазначеного вище Закону, державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Слід зазначити, що державної реєстрації спірного договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 30.04.2010р. не було здійснено, про що не заперечували представники сторін в засіданні суду.

Крім того, до договору особистого строкового сервітуту при розміщенні малої архітектурної форми на земельній ділянці необхідно додавати технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до ст. 202 Земельного кодексу України, державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Згідно з п. 4 Порядку ведення Поземельної книги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 р. №1021, кадастровий номер - це індивідуальний цифровий код (номер), що не повторюється на всій території України, присвоюється земельній ділянці при здійсненні її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування такої ділянки.

Державна реєстрація обмежень використання земельної ділянки, встановленого земельного сервітуту, договору емфітевзису, суперфіцію здійснюється шляхом внесення відомостей до розділу 5 Поземельної книги "Земельна ділянка. Опис обмежень використання земельної ділянки".

Для державної реєстрації обмежень використання земельної ділянки, земельного сервітуту, емфітевзісу і суперфіцію, власник чи набувач права або уповноважені ними особи, особисто подають до відповідного територіального органу Держкомзему заяву про державну реєстрацію обмежень використання земельної ділянки та з урахуванням конкретної ситуації, що склалася відповідний визначений перелік необхідних документів. В разі відсутності підстав для відмови в державній реєстрації обмежень використання земельної ділянки, земельного сервітуту, емфітевзісу і суперфіцію, така реєстрація здійснюється одночасно з державною реєстрацією відповідної земельної ділянки.

Пунктом 8 зазначеного Порядку передбачено, що одночасно з внесенням відомостей до Поземельної книги робляться записи у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право користування земельною ділянкою, договорів оренди землі.

Пунктом 9 Порядку встановлено, що дата відкриття Поземельної книги є датою державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до п.7 "Порядку присвоєння обєкту нерухомого майна реєстраційного номеру", затвердженого Постановою КМУ від 08.12.2010 р. №1117, реєстраційний номер не присвоюється земельній ділянці, яка перебуває у складі земель державної або комунальної власності, розмежування яких не проведено, та право власності на яку не зареєстровано в Державному реєстрі прав, під час проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, права користування чужою земельною ділянкою (сервітуту), права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзісу) або для забудови (суперфіцію).

З огляду на вищезазначене, державна реєстрація обмеження у використанні земельної ділянки, шляхом встановлення особистого строкового сервітуту здійснюється із обов`язком внесення відповідних відомостей до Поземельної книги. Однак, у зв`язку з тим, що земельна ділянка як об`єкт реєстрації у відповідному порядку не створена, внесення відповідних відомостей органами Держкомзему до Поземельної книги не можливо.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як передбачено ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Враховуючи, що спірний правочин є оспорюваним правочином, а також те, що він суперечать вимогам чинного законодавства, про що суд зазначав вище, суд приходить до висновку про визнання його недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.

Суд також зазначає, що в даному випадку спірним договором відбулась підміна договору оренди земельної ділянки. Вказане підтверджується тим, що приватний підприємець використовує земельну ділянку, виділену сервітутом, у підприємницькій діяльності - розміщення кіоску з літнім майданчиком, що підтверджується актом перевірки Головного управління Держкомзему у Житомирській області від 09.06.2011р., приписом від 09.06.2011р.

Прокурор просить суд скасувати рішення Житомирської міської ради від 02.03.2010р. №1190 в частині надання другому відповідачу дозволу на розміщення малої архітектурної форми та укладання особистих строкових сервітутів.

Разом з тим, оскільки поняття "скасувати" і "визнати недійсним" за своєю правовою природою та за своїми наслідками є тотожними поняттями, суд приходить до висновку про визнання недійсним п.1 рішення 37 сесії Житомирської міської ради від 02.03.2010р. №1190 про погодження, надання дозволу ФОП ОСОБА_5 на розміщення малих архітектурних форм та укладання особистих строкових сервітутів, як такого, що суперечить вимогам чинного законодавства України, про що суд зазначав вище.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2008 р. №224, Державний комітет із земельних ресурсів (Держкомзем) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Одним із основних завдань Держкомзему є здійснення державного контролю за використанням та охороною земель відповідно до Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та інших законів.

Держкомзем здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи і затверджує положення про них.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення; забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.

Державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів (ст. 5 вищезазначеного Закону).

Тому, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що прокурором правомірно заявлено позов в інтересах держави в особі позивача - Головного управління Держкомзему у Житомирській області.

Крім того, прокурор в прохальній частині позову просить з метою забезпечення позову заборонити ФОП ОСОБА_3 використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 та провадити на ній комерційну та будь-яку іншу діяльність.

Відповідно до ст.66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Перелік заходів до забезпечення позову визначений ст.67 ГПК України.

Застосування заходів до забезпечення позову може мати місце лише за наявності підстав, викладених у законі. При подачі заяви про забезпечення позову заявник насамперед повинен обґрунтувати звернення із заявою відповідними доказами, що підтверджують необхідність вжиття відповідних заходів.

Проте, прокурором не подано обґрунтування необхідності забезпечення позову та відповідних доказів на його підтвердження.

Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості заяви прокурора щодо необхідності вжиття відповідних заходів до забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви прокурора.

Згідно з вимогами ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Заперечення відповідачів, викладені у відзивах на позовну заяву (а.с. 26-29, 47) відхиляються судом як необґрунтовані.

Суд задовольняє заяву прокурора про уточнення позовних вимог (а.с. 96).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи та підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу покладаються на відповідачів рівними частинами, так як вони спонукали прокурора звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову шляхом заборони ФОП ОСОБА_3 використовувати земельну ділянку по АДРЕСА_1 та провадити на ній комерційну та будь-яку іншу діяльність.

2. Позов задовольнити.

3. Визнати недійсним п.1 рішення 37 сесії 5-го скликання Житомирської міської ради від 02.03.2010р. №1190 "Про погодження, надання дозволу Фізичній особі підприємцю ОСОБА_3 на розміщення малих архітектурних форм та укладання особистих строкових сервітутів".

4. Визнати недійсним договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 30.04.2010р., укладений між Житомирською міською радою та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3.

5. Стягнути з Житомирської міської ради, м. Житомир, майдан С.П.Корольова, 4/2, код ЄДРПОУ 04053625:

- в доход Державного бюджету України - 42,50грн. державного мита;

- в доход Державного бюджету України - 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (р/р 31218259703002 в УДК в м.Житомирі, код ЗКПО 22062319, банк отримувача - ГУДКУ у Житомирській області, МФО - 811039, код доходу 22050000).

6. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1:

- в доход Державного бюджету України - 42,50грн. державного мита;

- в доход Державного бюджету України - 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (р/р 31218259703002 в УДК в м.Житомирі, код ЗКПО 22062319, банк отримувача - ГУДКУ у Житомирській області, МФО - 811039, код доходу 22050000).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

СуддяШніт А.В.

Дата підписання: 13 жовтня 2011р.

<Текст ><Поле для текста >

1 - в справу;

2-позивачу (рек. з повід.);

3,4-відповідачам;

5,6-прокурору.

<Текст >

<Текст >