Постанова № 18615541, 29.09.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №11.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 вересня 2011 року Справа № 2а-7828/11/1270

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Твердохліба Р.С.,

за участю

секретаря судового засідання Григоренко-Тумасян А.М.

та

представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 (довіреність від 31.01.2011 № 44)

від відповідача ОСОБА_2 (довіреність від 07.09.2011 №6748)

від третіх осіб ОСОБА_3 (довіреність від 12.01.2011 б/н)

ОСОБА_4 (довіреність від 28.07.2011 б/н)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» до Артемівського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_6 про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03 березня 2010 року, звільнення майна з під арешту та зобовязання подати заяву про вилучення обтяження рухомого майна з Державного реєстру обтяжень рухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

06 вересня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» до Артемівського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_6 про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03 березня 2010 року, звільнення майна з під арешту та зобовязання подати заяву про вилучення обтяження рухомого майна з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.

Акціонерним комерційним банком «Індустріалбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» 24 травня 2006 року на підставі кредитного договору за № КRА/400/94/06 від 24 травня 2006 року надано кредит ОСОБА_6 (далі - Позичальник) на придбання автотранспортного засобу автомобілю марки ВАЗ-21043.

Для забезпечення виконання вимог кредитного договору між банком та позичальником був укладений договір застави рухомого майна №КRАZ/0400/95/06 від 24 травня 2006 року, відповідно до якого предметом застави виступав, належний на праві власності позичальнику автомобіль марки ВАЗ, модель 21043, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску (далі - автотранспортний засіб), придбаний за кредитні кошти Банку. 29 травня 2009 року до Державного реєстру обтяжень рухомого майна було внесено відповідний реєстраційний запис про обтяження Банком вищевказаного автотранспортного засобу.

Відповідно до цього договору Банк (заставодержатель) у разі не виконання Позичальником (заставодавцем) зобовязань за кредитним договором мав перевагу перед іншими кредиторами позичальника на звернення стягнення на предмет застави.

Позичальник не виконував належним чином умови кредитного договору, через що Банк був змушений розпочати процедуру звернення стягнення на предмет застави.

06 вересня 2011 року Банку стало відомо, що державним виконавцем Артемівського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції 03 березня 2010 року у рамках виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_6 суми боргу на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Згідно даної постанови арешт накладено на все майно, що належить ОСОБА_6, у тому числі і на автомобіль марки ВАЗ, модель 21043, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску.

У звязку з тим, що державним виконавцем Артемівського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції накладено арешт на автотранспортний засіб позичальниці та оголошено заборону на його відчуження для Банку стало не можливим реалізувати своє переважне перед іншими кредиторами права задоволення кредитних вимог за рахунок заставного майна.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України від 02.10.1992 року № 2654-ХП «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобовязання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави (стаття 19 Закону України «Про заставу»).

Згідно ст.16 Закону України «Про заставу» право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобовязання (стаття 28 Закону України «Про заставу»).

У відповідності до ст. 58 Закону України «Про заставу», якщо в результаті видання органом державної виконавчої влади чи органом місцевого і регіонального самоврядування акта, який не відповідає чинному законодавству, і порушуються права заставодержателя або інших осіб щодо володіння, користування та розпорядження предметом застави, такий акт визнається недійсним судом.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав заперечення на адміністративний позов від 29 вересня 2011 року. В запереченнях на адміністративний позов відповідач зазначає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

На виконанні в Артемівському відділі державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції знаходиться зведене виконавче провадження № 17892082 від 11 липня 2008 року про стягнення з ОСОБА_6 на користь юридичних осіб боргу на суму 1214973,47 грн. до складу якого входять: виконавчий напис № 4139, виданий приватним нотаріусом ОСОБА_8 01 липня 2008 року, виконавчий напис № 4141, виданий приватним нотаріусом ОСОБА_8 01 липня 2008 року та виконавчий лист №2-2713, виданий Артемівським районним судом м. Луганська від 04 вересня 2009 року.

У звязку з тим, що отримання відповідей від обліково-реєстраційних установ є проблематичним, тому, з метою повного і фактичного виконання рішення суду 03 березня 2010 року державним виконавцем відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, копії постанов були направлені до обліково- реєстраційних установ для виконання, а саме до УДАІ УМВС в Луганській області, Також вищевказаною постановою накладено арешт на автомобіль ВАЗ 21043, синього кольору, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1.

Відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

Зазначив, що сума заборгованості боржника перед стягувачами є суттєвою, державним виконавцем вживались всі заходи, щодо повного та фактичного виконання рішення.

У судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях на адміністративний позов та просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 21 вересня 2011 року до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучені відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» проти задоволення адміністративного позову заперечував, та зазначив, що рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 25 травня 2009 року у справі №2-2713/09 стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_10 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Луганської обласної дирекції заборгованість в сумі 1142604,07 грн.

За заявою Луганської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» постановою Артемівського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції 13 серпня 2009 року було відкрито виконавче провадження ВП№14216831 з виконання виконавчого листа №2-2713/09. 03 березня 2010 року державним виконавцем Артемівського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Станом на 29 вересня 2011 року рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 25 травня 2009 року у справі №2-2713/09 не виконано.

Вважав, що позивачем не наведено доводів щодо розміру ОСОБА_6 перед АКБ «Індустріалбанк» за кредитним договором №КRА/400/94/06 від 24 травня 2006 року та на якій стадії знаходиться робота зі стягнення кредитної заборгованості.

Просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні не заперечував проти задоволення адміністративного позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову з огляду на таке.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець зобовязаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до статті 4 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на майно боржника;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника врегульовано главою 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження».

Згідно із статтею 50 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів не вказано певного номера рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження зобовязаний винести постанову про звернення стягнення на майно боржника, яку не пізніше трьох днів надсилає сторонам.

Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів указаний певний номер рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності коштів на цьому рахунку державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження звертається до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку виконання рішення.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Стаття 52 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» визначає, що стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. За постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеної у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника.

У разі коли коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, виконавчий документ повертається стягувачу-заставодержателю в порядку, визначеному пунктом 6 частини першої статті 40 цього Закону.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі:

- виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

- коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та розяснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Арешт на майно боржника відповідно до статті 55 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» може накладатися державним виконавцем шляхом:

- винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;

- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;

- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника. Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у разі потреби - обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

Арешт застосовується:

1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;

2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;

3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до статті 58 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 55 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржникові, стягувачеві, а у випадках, коли обовязок зберігання майна покладено на іншу особу,- також зберігачеві.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 березня 2010 року державним виконавцем Артемівського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№14212922, відповідно до якої арешт накладено на все майно, що належить ОСОБА_6 до якого, відповідно належить автомобіль марки ВАЗ 21043, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 (а.с. 38).

Однак, вказане майно ОСОБА_6, а саме автомобіль марки ВАЗ 21043, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1, було передане в заставу в забезпечення виконання основного зобовязання за кредитним договором, укладеним між ПАТ АКБ «Індустріалбанком» та ОСОБА_6 (а.с. 20-23), про що було внесено запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна (а.с. 28).

З системного аналізу норм статей 52 та 55 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» слідує, що знаходження майна боржника у заставі не виключає можливості накладення на нього арешту для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, а тому дії державного виконавця Артемівського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції щодо накладення арешту на все майно, яке належить ОСОБА_6, враховуючи те, яке знаходиться в заставі ПАТ АКБ «Індустріалбанк» згідно договору застави рухомого майна №КRАZ/0400/95/06 від 24 травня 2006 року, укладеного між ПАТ АКБ «Індустріалбанк» та ОСОБА_6, є такими, що відповідають вимогам Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження».

Також, під час судового розгляду справи судом встановлено, що на момент винесення спірної постанови про майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03 березня 2011 року ВП№14212922 державному виконавцю Артемівського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції не було відомо про те, що спірне майно, а саме автомобіль марки ВАЗ 21043, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 знаходиться в заставі ПАТ АКБ «Індустріалбанк».

Крім того, в ході судового розгляду справи судом достовірно встановлено, що автомобіль марки ВАЗ 21043, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 належить ОСОБА_6 та знаходиться в заставі ПАТ АКБ «Індустріалбанк» згідно договору застави рухомого майна №КRАZ/0400/95/06 від 24 травня 2006 року, укладеного між ПАТ АКБ «Індустріалбанк» та ОСОБА_6 (а.с. 24-26)

Відповідно до ст.1 Закону України вiд 02.10.1992 № 2654-XII «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобовязань, якщо інше не встановлено законом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобовязання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з ч.1 ст.16 Закону України вiд 02.10.1992 № 2654-XII «Про заставу» право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, - то з моменту його укладення.

Частиною 1 ст.58 Закону України вiд 02.10.1992 № 2654-XII «Про заставу» встановлено, якщо в результаті видання органом державної виконавчої влади чи органом місцевого і регіонального самоврядування акта, який не відповідає чинному законодавству, порушуються права заставодержателя або інших осіб щодо володіння, користування та розпорядження предметом застави, такий акт визнається недійсним судом.

Згідно із статтею 59 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» майно боржника може бути звільнено з-під арешту:

- за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту;

- за наявності письмового висновку експерта щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у звязку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або коли витрати, повязані із зверненням на нього стягнення, перевищать грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований;

- за рішенням суду у всіх інших випадках по незакінчених виконавчих провадженнях.

Право заставодержателя на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту у разі звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, прямо передбачено частиною 4 статті 52 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження».

За таких обставин, позовні вимоги про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03 березня 2011 року ВП№14212922 в частині арешту автомобіля марки ВАЗ 21043, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також судом встановлено, що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна з 18 серпня 2010 року зареєстрована заборона відчуження рухомого майна, що належить ОСОБА_6 Обтяжувачем зазначений Артемівський відділ державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції (а.с. 39-40).

Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги щодо скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03 березня 2011 року ВП№14212922 в частині арешту автомобіля марки ВАЗ 21043, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 визнані судом такими що підлягають задоволенню, суд приходить до висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобовязання відповідача подати заяву до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про зняття обтяження з автомобіля марки ВАЗ 21043, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_6

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Частиною 2 статті 71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як субєкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обовязок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не в повній мірі довів суду правомірність винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на автомобіль марки ВАЗ 21043, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_6, що є підставою для часткового задоволення адміністративного позову.

Згідно із частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (частина 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 29 вересня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 04 жовтня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати постанову Артемівського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03 березня 2010 року в частині накладення арешту на автомобіль марки ВАЗ, модель 21043, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску.

Зобовязати Артемівський відділ державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції подати заяву до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про зняття обтяження з автомобіля марки ВАЗ, модель 21043, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» в особі Луганської філії (код ЄДРПОУ 24844004, місцезнаходження: 91055, м. Луганськ, вул. Леніна,2) витрати зі сплати судового збору в сумі 1,70 грн. (одна гривня сімдесят копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 04 жовтня 2011 року.

Суддя Р.С. Твердохліб