Постанова № 18610133, 29.09.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2011 р. справа № 2а/0570/5718/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: <година >

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Грищенка Є.І.

при секретаріЧрніковій О.Є.

за участю представників сторін:

від позивача - Матюхіної І.К.

від відповідача - Бондар Ю.М.

від третьої особи - Бабіної К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер груп» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька, за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Виват-Пром» про скасування податкових повідомлень-рішень № 0002452340/1 від 02.11.2010р., № 0002442340/1 від 02.11.2010р., № 0002712340/2 від 26.11.2010р., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мастер груп» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень № 0002452340/1 від 02.11.2010р., № 0002442340/1 від 02.11.2010р., № 0002712340/2 від 26.11.2010р. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що ТОВ «Мастер груп» (покупець) уклало з ТОВ «Виват-Пром» (продавець) угоду № 19/06-2008 від 19.06.2008 р. на придбання товарно-матеріальних цінностей, визначених в специфікаціях до договору на загальну суму 1000 000 грн. 21.09.2010 року старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Мастер груп» з питань правових відносин з ТОВ «Виват-Пром» за листопад, грудень 2009 року, результати якої були відображені в акті перевірки від 21.09.2010 року за № 6985/23-2/32515829. В заначеному акті перевірки податковий орган прийшов до висновку, що ТОВ «Мастер груп» порушенно п. 1.31 ст.1, п.5.1 ст.5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 181197 грн., в тому числі: за 4 квартал 2009р в сумі 181197 грн. та п.п. 7.4.1 п. 7.4., ст. 7 , пп. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 144958 грн., в тому числі: за листопад 2009 року у сумі 1584 грн., за грудень 2009 року у сумі 143374 грн. Вказані порушення ДПІ обґрунтовує нікчемністю првавочину укладеного між позивачем та ТОВ «Виват-Пром» від 19.06.08р. №19/06-08, оскільки вважає, що вказана угода не спричинила реального настання правових наслідків, не відповідає вимогам закону, її вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. На підставі складеного акту податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0002452340/1 від 02.11.2010р., № 0002442340/1 від 02.11.2010р., № 0002712340/2 від 26.11.2010р. Позивач вважає зазначені рішення неправомірними, висновки зазначені в акті перевірки є помилковими, оскільки угода між ТОВ «Мастер гоуп» та ТОВ «Виват-Пром» від 19.06.08р. №19/06-08 є законною та реальною, що підтверджується відповідними документами первинно-господарської діяльності. Крім того, позивач зазначив, що виходячи з норм ст. 215 Цивільного кодексу України, для того, щоб правочин вважався нікчемним, його недійсність повинна прямо встановлюватись законом. В акті перевірки не названа конкретна норма права, яка би напряму свідчила про нікчемність правочинів. На підставі викладеного, просить скасувати податкові повідомлення-рішення № 0002452340/1 від 02.11.2010р., № 0002442340/1 від 02.11.2010р., № 0002712340/2 від 26.11.2010р., що були прийняті на підставі акту перевірки № 6985/23-2/32515829 від 21.09.2010 р.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому просила в задоволені позову відмовити у повному обсязі про що надала письмові заперечення. Вказані заперечення обґрунтовує тим, що актом № 6985/23-2/32515829 від 21.09.2010 р., складеним за результатами перевірки, зафіксовані порушення, а саме заниження податку на прибуток в сумі 181197 грн., заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 144958 грн., в тому числі: за листопад 2009 року в сумі 1584 грн., за грудень 2009 року в сумі 143374 грн., укладання ТОВ «Мастер груп» нікчемного правочину з ТОВ «Виват-Пром», яка не спричинила реального настання правових наслідків, не відповідають вимогам закону, їх вчиненню з метою, яка свідомо суперечить інтересам держави і суспільства.Товарно-транспорті накладні до перевірки не надавались. Розрахунки між підприємствами проводились у безготівковій формі. Товарно матеріальні цінності отримані ТОВ «Виват-Пром» від ТОВ «Солана Трейд», в свою чергу ТОВ «Солана Трейд» є покупцем у ТОВ «Автокріс» згідно наданих до перевірки первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку. В ході перевірки ТОВ «Солана Трейд» встановлено відсутність доказів фактичного отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Автокріс», а також рішенням Господарського суду № 45/29б від 16.02.2010 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТОВ «Солана Трейд», юридичну особу ліквідовано. З обліку ДПІ у Київському районі м. Донецька знято 28.04.2010 р. Постановою від 21.07.2010 року припинено юридичну особу ТОВ «Автокріс» припинено, визнано не дійсним запис від 13.09.2009 р. про проведення державної перереєстрації, було скасовано дію свідоцтва № 100160106 про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту видачі, а саме 26.01.2009 р. Враховуючи, що ТОВ «Автокріс» зареєстроване особою, що не мала намірів здійснювати підприємницьку діяльність, угоди укладені від імені цього підприємства з ТОВ «Солана Трейдс» є нікчемними.

Ухвалою від 14.06.2011 року до участі у справі було залучено у якості третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Виват-Пром».

Представник третьої особи позов підтримала та просила задовольнити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі, а також матеріали спарви № 34/57пд за позовом ТОВ «Мастер Груп» до ТОВ «Виват-Пром» про визнання недійсним договору № 19/06-2008 від 19.06.2008 р., встановив наступне.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Мастер груп» є юридичною особою.

Згідно Свідоцтва № 07773806 серії НБ № 198624 ТОВ «Мастер груп» є платником податку на додану вартість з 26.08.2003 року.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Серед прав, наданих податковим органом, передбачено здійснення документальних невиїзних перевірок (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі).

21.09.2010 року старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Мастер груп» з питань правових відносин з ТОВ «Виват-Пром» за листопад, грудень 2009 року. Перевірка проводилась з відома директора ТОВ «Мастер груп». Наслідки зазначеної перевірки викладені в акті перевірки від 21.09.2010 року за № 6985/23-2/32515829 (том 1 а.с.14-28).

В аті перевірки податковим органом встановлено :

- заниження позивачем податку на прибуток за 4 квартал 2009 року в сумі 181197,00 грн;

- заниження позивачем суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 144958 грн., в тому числі за листопад 2009 року, за грудень 2009 року у сумі 143374,00 грн.

До зазначеного акту перевірки позивачем було надано заперечення від 22.10.2010 року за № 22/09-10 (том 1 а.с. 29-31).

За результатами перевірки керівником податкового органу 02.11.2010р. згідно із підпунктом «б» підпункту 4.2.2 статті 4, підпунктом 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ із змінами та доповненнями за порушення підпункту 7.4.1. пункту 7.4. ст. 7, п.п. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002442340/1, яким позивачу визначена сума податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 217437,00 грн., у тому числі 144958,00 грн. за основним платежем та 72479,00 грн. - за штрафними санкціями (том 1 а.с.34).

02.11.2010 року згідно із підпунктом «а» підпункту 4.2.2 статті 4, підпунктом 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ із змінами та доповненнями за порушення підпункту 1.31 ст. 1, п. 5.1 ст.5 п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002452340/1, яким позивачу визначена сума податкового зобовязання з податку на прибуток у загальному розмірі 235556,1 грн., у тому числі 181197,00 грн. за основним платежем та 54359,1 грн. - за штрафними санкціями (том 1 а.с.35).

29.11.2011 року згідно із підпунктом «а» підпункту 4.2.2 статті 4, підпунктом 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ із змінами та доповненнями за порушення підпункту 1.31 ст. 1, п. 5.1 ст.5 п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002712340/2, яким позивачу визначена сума податкового зобовязання з податку на прибуток у загальному розмірі 18119,70 грн. - за штрафними санкціями (том 1 а.с.36).

Правовою підставою визначення податкового зобовязання спірними податковими повідомленнями-рішеннями є висновок акту перевірки, де наведені норми підпункту 7.4.1. пункту 7.4. ст. 7, п.п. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», 1.31 ст. 1, п. 5.1 ст.5 п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Зазанчені податкові рішення були оскарженні в апеляційному порядку до відповідних податкових органів по вертикалі. (том 1 а.с. 37-49, 59-75, 82-87).

Рішеннями податкових органів зазначені первинні скарги позивача залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін (а.с. 50-58, 76-81, 88-96).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 19.06.2008 року між ТОВ «Мастер груп» та ТОВ «Виват-Пром» було складено угоду № 19/06-2008 купівлі-продажу, де ТОВ «Мастер груп»(покупець), а ТОВ «Виват-Пром»(продавець).

На виконання умов поставки (п. 3.1. угоди) ТОВ «Виват-Пром» були виписані податкові накладні:

·№ 86 від 02.11.2009 року на загальну суму 9504,00 грн. , в тому числі ПДВ 1584,00 грн. (а.с. 76, том 2);

·№ 1340 від 30.11.2009 року на загальну суму 941504,35 грн., в тому числі ПДВ 156917,39 грн. (а.с. 78, том 2);

·№ 1106 від 25.12.2009 року на загальну суму 34905,53 грн., в тому числі ПДВ 5817,59 грн. (а.с. 79, том 2);

·№ 1107 від 25.12.2009 року на загальну суму 26254,48 грн., в тому числі ПДВ 4375,75 грн. (а.с. 80, том 2);

·№ 1244 від 28.12.2009 року на загальну суму 32016,35 грн., в тому числі ПДВ 5336,06 грн. (а.с. 81, том 2);

·№ 1284 від 29.12.2009 року на загальну суму 11476,08 грн., в тому числі ПДВ 1912,68 грн. (а.с. 82, том 2);

·№ 1285 від 29.12.2009 року на загальну суму 103888,08 грн., в тому числі ПДВ 17314,68 грн. (а.с. 83, том 2);

·№ 1332 від 30.12.2009 року на загальну суму 43876,80 грн., в тому числі ПДВ 7312,80 грн. (а.с. 84, том 2);

·№ 1333 від 30.12.2009 року на загальну суму 478237,88 грн., в тому числі ПДВ 79706,31 грн. (а.с. 85, том 2);

·№ 1334 від 30.12.2009 року на загальну суму 129588,00 грн., в тому числі ПДВ 21598,00 грн. (а.с. 86, том 2);

·№ 1376 від 31.12.2009 року на загальну суму 111261,12 грн., в тому числі ПДВ 18543,52 грн. (а.с. 87, том 2)

Рахунки фактури, накладні та специфікації підтверджують факт виконання договору № 19/06-08 від 19.06.2008 року (а.с. 88-114, том 2).

Розрахунки за поставлений товар здійснені ТОВ «Мастер групп» у безготівковій формі, про що свідчать виписки банків, надані до матеріалів справи (а.с. 36-61, том 2) та картка рахунку ТОВ «Мастер груп» (а.с. 62-67, том 2).

Рішенням Господарського суду Донецької області від 05.04.2011 року у справі № 34/57пд встановлено факт, що при укладені договору 19.06.2008 року № 19/06-2008 між ТОВ «Мастер -Груп» та ТОВ «Виват-Пром» дотримані вимоги чинного законодавства.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Виват-Пром» зареєстроване як юридична особа, ідентифікаційний код в державному реєстрі юридичних осіб 33913327, юридична адреса: 83048, Донецька область, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 202А, є платником податку на додану вартість (а.с. 70-71, том 2).

Відповідно до п. 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

При чому пп.7.5.1 п. 7.5. зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Підпунктом 7.4.5. передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість» ( 168/97-ВР ) дає підстави зробити висновок, що цим Законом передбачено підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної. Податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який, при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товару.

Дослідженням в судовому засіданні зазначених вище податкових накладних, виписаних ТОВ «Виват-Пром» судом першої встановлена відповідність зазначених накладних вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України №165 від 30 травня 1997 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037). Отже, наявними в матеріалах справи документами підтверджено формування позивачем податкового кредиту за спірний період на підставі належним чином оформлених податкових накладних, що свідчить про відсутність перешкод, визначених підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартіст» для включення зазначених сум до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду. З аналізу положень Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким визначені правила формування податкового кредиту та валових витрат вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Згідно пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Як зазначено вище, наявними в матеріалах справи документами підтверджено подальше використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у ТОВ «Виват-Пром» товарів, а саме виконання з використанням цих товарів робіт з ремонту електродвигунів.

Зважаючи на наведене, позивач правомірно формував податковий кредит та валові витрати за вказаними операціями.

За змістом ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України правочин спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, незаконне заволодіння майном держави, учинений з метою яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є таким, що порушує публічний порядок, а отже нікчемний (не створює юридичних наслідків).

Відповідно до частини 5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною / сторонами / цієї вимоги є підставою недійсності правочину (частина 1 ст.215 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а в разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведена норма застосовується з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, нікчемним.

Суд вважає, що доведення факту існування нікчемного правочину повинно здійснюватись певними засобами доказування. Наявність доказів, на які посилаються податкові органи під час проведення перевірок, повинні міститися в актах перевірки, а тому може біти підставою для встановлення факту нікчемності (удаваності) правочину та звернення до суду з позовом про стягнення з платника податків коштів, отриманих за нікчемними угодами. Документальне дослідження передбачає аналіз усіх документів, необхідних для документування господарських операцій, зокрема, передбачених нормативно-правовими актами (Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність»та ін.), зокрема: наявність контрактів (договорів), повязаних з реалізацією, поставкою, купівлею-продажем товарів, тощо та додатки до них; документи, які підтверджують виконання договору або наявність яких є обовязковою згідно змісту контракту (договору) (наприклад акт прийому-передачі товару, акт виконаних робіт, рахунки-фактури, тощо), а також податкові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей), інші дані, що свідчать про реальність здійснюваних операцій; фінансово-господарські документи, що підтверджують сплату коштів (платіжні доручення, виписки банківських установ тощо); Реєстри отриманих та виданих податкових накладних.

З огляду на наведене та оцінюючи матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позивачем здійснені господарські операції та проведена податкова звітність, яка відповідає діючому законодавству, що документально підтверджено наявними укладеним договором між зазначеними субєктами господарювання, виписками банку, податковими накладними, рахунками-фактурами, що стало підставами включення до складу податкового кредиту оспорюваного періоду.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

Частиною 4 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з частиною 4 статті 87 ЦК України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 1 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На момент здійснення господарських операцій контрагенти були зареєстровані як юридичні особи та є платниками податку на додану вартість, згідно бази даних платників ПДВ податкових органів.

Вказані обставини занйшли своє підтвердження та сторонами не оскаржуються.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно із статтею 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статі 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що матеріалами перевірок по ланцюгу постачання встановлено укладання правочинів без мети настання реальних наслідків.Так, суд зазначає, що відповідачем згідно ст. 71 КАС України як під час розгляду справи, так і під час проведення перевірки позивача не було встановлено, що ТОВ «Виват-Пром» продало позивачеві саме той товар, який придбало у ТОВ «Солана-Трейд». Також не встановлено, що ТОВ «Солана-Трейд» продала ТОВ «Виват-Пром» саме той товар, що придбало у ТОВ «Автокрис».

Акт перевірки позивача містить загальні формулювання щодо ланцюгу, за яким позивач придбав товари. На підставі наявних у матеріалах справи доказів неможливо беззаперечно стверджувати, що позивач придбав саме той товар, що був проданий ТОВ «Виват-Пром» по ланцюгу ТОВ «Солана-Трейд» - ТОВ «Автокрис». Відповідачем не доведено, що ТОВ «Виват-Пром» та ТОВ «Солана-Трейд» не мали інших постачальників, окрім ТОВ «Автокрис».

Окрім того, Закон України «Про податок на додану вартість» не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку покупця товару (послуг) за правильність визначення платником податку продавцем обєктів оподаткування правильність відображення їх у податковому обліку та інше.

Суд бере до уваги те, що обставина обізнаності позивача щодо діяльності наведених контрагентів не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду.

В судовому засіданні посилання відповідача на недійсність правочину, тобто його укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування податкового кредиту, не знайшли свого підтвердження.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобовязання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Отже, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника.

Окрім того, в судовому засіданні позивачем доведений та матеріалами справи підтверджений факт здійснення господарської діяльності, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову ознаку та спрямовані на отримання прибутку, як то передбачено ст. 3 Господарського кодексу України.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно приписів ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 р. № ETS N 009 кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Нормами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як підтверженно рішенням Господарського суду Донецької області від 05.04.2011 року, підстави для визнання правочину № 19/06-2008 від 19.06.2008 року між ТОВ «Мастер груп » та ТОВ «Виват-Пром» нікчемним як оспорюваного відсутні, також відсутні ознаки нікчемності правочину.

За ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В силу ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору

Беручи до уваги викладене, здійснивши аналіз матеріалів справи та пояснень представників сторін у їх сукупності, суд враховує, що дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька були спрямовані на запобігання безпідставному одержанню сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, а також необґрунтованому заниженню сум податкових зобов'язань із цього податку, але дійшов висновку, що докази, надані відповідачем у якості підтвердження заперечень на позов, не можна вважати належними доказами у справі, адже вони не містять вичерпної інформації, яка б об'єктивно обґрунтовувала незаконність оспорюваних правових взаємовідносин позивача з його контрагентом, а тому є достатні підстави для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Суд не вбачає в діях платника податку порушень, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

На підставі викладеного, позовні вимоги щодо визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька податкових повідомлень-рішень № 0002452340/1 від 02.11.2010р., № 0002442340/1 від 02.11.2010р., № 0002712340/2 від 26.11.2010р є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер груп» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька, за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Виват-Пром» про скасування податкових повідомлень-рішень № 0002452340/1 від 02.11.2010р., № 0002442340/1 від 02.11.2010р., № 0002712340/2 від 26.11.2010р. задовольнити повністю.

Податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька від 02.11.2010 року № 0002442340/1 про визначення суми податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 217437,00 грн., в тому числі основний платіж в сумі 144958,00грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 72479,00 грн. скасувати.

Податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька від 02.11.2010 року № 0002452340/1 про визначення суми податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 235556,10 грн., в тому числі основний платіж в сумі 181197,00грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 54359,10 грн. скасувати.

Податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька від 26.11.2010 року № 0002712340/2 про визначення суми податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 18119,70 грн., в тому числі штрафні (фінансові) санкції в сумі 18119,70 грн. скасувати.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер груп» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 29 вересня 2011 року.

Постанова у повному обсязі складена 4 жовтня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Грищенко Є.І.