Рішення № 18590323, 22.09.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2011 р. Справа № 5023/5672/11 ( н.р. 15/376-08)

вх. № 5672/11 ( н.р. 7422/3-15)

Суддя господарського суду Суярко Т.Д.

при секретарі судовогозасідання Філіппова В.С.

за участю представників сторін:

позивача - Суховій В.М., директор, ОСОБА_1, дов. Від 20.09.11р.

відповідача - ОСОБА_2, дов. №5/1 від 05.01.09р., Крутієв Ю.В., директор

військового прокурора - Гелета О.О., посв. №618 від 27.07.06р.

третьої особи (Міністерство оборони України) ОСОБА_3, дов. №220/17/д від 05.01.11р. 3-ї особи <Текст >відповідача - <Текст >3-ї особи <Текст >

розглянувши справу за позовом

Державного підприємства "Благодатне", с. Благодатне

за участю прокурора

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство оборони України, м.Київ 3-я особа <Текст >

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний", с. Благодатне 3-я особа <Текст >

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Державне підприємство "Благодатне" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсним договору на використання земель № 8 від 25.04.2007 року, укладеного між ним та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний", на тій підставі, що вказаний договір суперечить вимогам частини 1 статті 203, статтям 627, 729 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.06.2008р. у справі № 15/217-08 (суддя Лаврова Л.С.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішенням господарського суду Харківської області від 7 листопада 2008 року по справі № 15/376-08 ( н.р. справи 15/217-08) заяву позивача про перегляд рішення за нововиявленими обставинами задоволено, рішення по справі № 15/217-08 від 02.06.2008 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким позов Державного підприємства "Благодатне" задоволено та визнано недійсним договір на використання земель № 8 від 25.04.2007 р., укладений між Військовим радгоспом „Благодатний" та Товариством з обмеженою відповідальністю „ВС Благодатний" з

моменту його укладення.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.02.2009 року по справі № 15/376-08 апеляційну скаргу ТОВ “ВС Благодатне” задоволено, рішення господарського суду Харківської області від 07.11.2008 р. скасовано та прийнято нове рішення, заяву позивача про перегляд рішення господарського суду Харківської області від 02.06.2008 р. за нововиявленими обставинами залишено без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 02.06.2008 р. залишено без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.11. 2009 року по справі № 15/376-08 заяву ДП “Благодатне” про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Харківського апеляційного господарського суду від 12.02.2009 року по справі № 15/376-08 залишено без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.02.2009 року по справі № 15/376-08 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.03.2010 року по справі № 15/376-08 касаційну скаргу Державного підприємства “Благодатне” залишено без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 12.11.2009 р. по справі № 15/376-08 залишено без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 року заяву Військового прокурора Харківського гарнізону про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Харківського апеляційного господарського суду від 12.02.2009 року по справі № 15/376-08 залишено без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.02.2009 року по справі № 15/376-08 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду від 11.11.2010 року у справі №15/376-08 касаційну скаргу військового прокурора Центрального регіону України залишено без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 року у справі №15/376-08 залишено без змін.

Військовий прокурор не погодився з рішенням господарського суду Харківської області від 02.06.2008 року у справі № 15/217-08 (15/376-08) та у лютому 2011 року подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване ним рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким визнати спірний договір недійсним разом з усіма додатковими угодами до нього.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.11р. апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 02.06.2008р. у справі № 15/217-08 - без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.06.11р. рішення господарського суду Харківської області від 02.06.2008р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.11р. у справі № 15/217-08 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.08.11р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство оборони України.

09.09.11р. через канцелярію надійшла заява про затвердження мирової угоди з доданою до неї мировою угодою, в якій заявники просили затвердити мирову угоду та припинити провадження у справі.

Розглянувши вказану заяву та додану до неї мирову угоду, суд приходить до висновку про відмову в її затвердженні, з огляду на наступне.

Згідно приписів ст.78 ГПК України, до затвердження мирової угоди, господарський суд перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Мирову угоду зі сторони позивача підписано Распоповим К.А., посадове становище якого вказане як директор ДП «Благодатне».

Згідно ст.73 Господарського кодексу України, органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

За приписами ч. 1 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними.

Як свідчать матеріали справи, зокрема, Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 23.06.11р. та станом на 12.09.11р., наказ Міністра оборони України №231 від 29.04.11р., контракт з керівником ДП “Благодатне” (Додаток № до наказу Міністра оборони України №231 від 29.04.11р.), керівником позивача ДП “Благодатне” є Суховій Анатолій Вікторович.

Згідно п.1.1, 1.3. Контракту (Додаток до наказу Міністра оборони України №231 від 29.04.11р.), за цим контрактом керівник здійснює поточне управління (керівництво) ДП «Благодатне». Керівник, який уклав цей контракт, є повноважним представником ДП «Благодатне» під час реалізації повноважень, функцій, обов»язків ДП «Благодатне», передбачених законодавчими актами України, Статутом ДП «Благодатне», іншими нормативними документами.

Таким чином, станом на момент розгляду справи, особою, яка наділена повноваженнями щодо представництва інтересів ДП «Благодатне» є його директор - Суховій А.В.

Присутній у судових засіданнях керівник позивача ДП “Благодатне” Суховій А.В. заперечував проти затвердження згаданої вище мирової угоди.

Крім того, заяву про затвердження мирової угоди підписано представником позивача ОСОБА_4 який діє на підставі довіреності від 28.04.11р.

Згідно ст..237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво, засноване на довіреності (шляхом видачі довіреності), - односторонній правочин, юридична чинність якого залежить винятково від довірителя.

Як свідчать матеріали справи та пояснив у судовому засіданні 21.09.11р. керівник ДП «Благодатне» Суховій А.В., наказом №4 від 20.09.11р. скасовано раніше видані довіреності, доручення та інші документи, що надають право представляти інтереси ДП «Благодатне» в установах, організаціях, підприємствах, судових та правоохоронних органах.

Таким чином, станом на 21.09.11р. ОСОБА_4 не має повноважень на представництво інтересів ДП «Благодатне», зокрема, права звернення до суду з заявами про затвердження мирової угоди

З огляду на наведене, враховуючи, що мирову угоду та заяву про її затвердження підписано особами без належних повноважень, суд відмовляє в затвердженні мирової угоди, та у задоволенні відповідної заяви.

Крім того, суд вважає безпідставними та позбавленими правового підґрунтя твердження відповідача, які були викладені у клопотанні (вх.№30294 від 20.09.11р.), про неприпустимість участі у справі військового прокурора, мотивовані із відсутністю у Міністерства оборони України статусу сторони у справі, а отже, неможливістю з огляду на наведене, за твердженнями відповідача, військового прокурора представляти інтереси держави в особі Міністерства оборони України та ДП "Благодатне" у даній справі

Згідно до статті 13 Закону України "Про прокуратуру" систему органів прокуратури, крім Генеральної прокуратури України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міських, районних,

міжрайонних прокуратур, становлять і інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури. Тому прокурори та заступники прокурорів спеціалізованих прокуратур мають право звертатись до господарського суду з позовами в інтересах держави на загальних підставах.

Відповідно до частини першої статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони.

Згідно із статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати таке представництво у будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом. Аналогічна позиція викладена у Роз»ясненнях Президії Вищого господарського суду України N 04-5/570 від 22.05.2002р. «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам».

З огляду на наведене, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача (вх.№30294 від 20.09.11р.), в якому він просив позбавити військового прокурора прав, передбачених для сторін у справі.

Крім того, 14.09.11р. від позивача надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову, в якій позивач просить заборонити відповідачеві та іншим особам (будь-яким суб»єктам господарювання) до набрання законної сили рішенням по справі здійснювати будь-яку діяльність з використання земель, що перебувають в постійному користуванні ДП «Благодатне», в тому числі підготовку грунту під посів озимих сільськогосподарських культур, сіву озимих культур, зяблевий обробіток грунту, збирання пізніх зернових, технічних та кормових культур, мотивуючи заяву можливістю завдання державі збитків шляхом неправомірного використання земель державної власності.

Відповідно до ст.66 ГПК України, забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи (Розяснення Вищого арбітражного суду “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” від 23.08.94 р. N 02-5/611).

Згідно ст.33 ГПК України, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У наданому клопотанні позивачем не обґрунтовано необхідність вжиття заходів по забезпеченню позову; чому саме такий вид забезпечення позову належить застосувати; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. Позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову про визнання недійсним договору шляхом заборони відповідачеві та іншим особам (будь-яким суб»єктам господарювання) до набрання законної сили рішенням по справі здійснювати будь-яку діяльність з використання земель, утруднить або зробить неможливим виконання рішення

господарського суду.

З огляду на наведене, суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.

У судовому засіданні 21.09.11р. оголошувалась перерва до 22.09.11р. о 15:00 год.

Представник позивача та прокурор підтримують позовні вимоги в повному обсязі та просять суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечує, посилаючись на те, що спірний договір на використання земель №8 від 25.04.07р. не є договором оренди землі, як зазначають прокурор та позивач, а є таким, що укладений та діє у відповідності до ст..4 Закону України “Про використання земель оборони” та ст..ст.1130, 1131 ЦК України, як договір про спільну діяльність.

Представник третьої особи (Міністерство оборони України) у судовому засіданні 22.09.11р. та наданих до суду письмових поясненнях позовні вимоги підтримував та просив їх задовольнити, посилаючись на те, що ані Міністерство оборони України, ані органи виконавчої влади та місцевого самоврядування згоди на укладення спірного договору не надавали. Також представник третьої особи зазначав, що спірний договір є договором оренди землі та вказував на відсутність його державної реєстрації як на підставу для визнання його недійсним.

Крім того, через канцелярію суду від військового прокурора, а також представника відповідача надійшли клопотання (вх.№17930 від 21.09.11р., №17931 від 21.09.11р., №30294 від 20.09.11р.), які по суті є письмовими поясненнями щодо позовних вимог та повноважень на представництво інтересів сторін, та не є клопотанням учасника судового процесу в розумінні ст..22 ГПК України, з урахуванням чого вказані клопотання долучаються до матеріалів справи в якості письмових пояснень.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

25.04.07р. між Військовим радгоспом „Благодатний” (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю „ВС Благодатний” (виконавець) був укладений договір № 8 на використання земель (далі договір), до якого в подальшому були укладені Додаткові угоди №1 від 25.04.08р. та №2 від 12.03.10р.

Відповідно до п.п. 1.1 та 1.2 Договору (з урахуванням внесених Додатковими угодами змін) відповідач приймає від Військового радгоспу «Благодатний» землі, що перебувають у нього в постійному користуванні згідно акту на право постійного користування серія ХР-12-00-002658 площею 4671 га, в тому числі 410 га площі для заготовки сіна природних трав. Відповідач здійснює власними або силами третіх осіб обробку земель, сів та збирання зернових, олійних культур, а також заготовку сіна природних трав.

Згідно п.п.п. 2.1.1. п.п. 2.1., 2.2 п. 2 Договору (з урахуванням внесених Додатковими угодами змін) позивач зобовязується надати відповідачу доступ до своїх ділянок землі для проведення сільськогосподарських робіт, а відповідач зобовязується проводити своїми силами обробку земель, посів та збирання зернових, олійних і кормових культур на виділених позивачем ділянках.

Підпунктом 3.4. пункту 3 Договору (з урахуванням внесених Додатковими угодами змін) передбачено, що відповідач зобовязується за використання землі погасити кредиторську заборгованість позивача, відповідно до графіку погашення заборгованості (додаток № 1 до договору).

Згідно п.3.6. Договору (з урахуванням внесених Додатковими угодами змін), відповідач зобов»язався, крім обумовлених умовами цього договору графіка виплат, погасити заборгованість із заробітної плати, здійснювати фінансування на господарські потреби для забезпечення життєдіяльності, забезпечення газом і енергією позивача не забороненим законодавством України способом.

У підпункті 7.2. пункту 7 договору сторони погодили строк дії договору - з 01.09.2007р. по 01.09.2027р.

Мотивуючи позовні вимоги про визнання недійсним договору № 8 на використання земель від 25.04.07р., позивач та прокурор посилаються на те, що даний договір суперечить вимогам чинного законодавства, а тому, у відповідності до ст..ст.203, 215 ЦК України, підлягає визнанню недійсним. Зокрема, позивач та прокурор зазначають, що даний договір є договором оренди землі, та суперечить вимогам ст..627, 792 ЦК України і Закону України “Про оренду землі”, а саме: в ньому відсутні істотні умови, передбачені ст..15 Закону України “Про оренду землі”. Крім того, позивач та прокурор вказують на те, що при укладанні спірного договору у осіб, що його підписали (Ібрагімова Ш.Н. з боку Військового радгоспу “Благодатний” та Шестопалова О.О. керівник Управління сільського господарства Міністерства оборони України, яким погоджено спірний договір) був відсутній достатній обсяг цивільної дієздатності щодо укладення та погодження даного договору.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Земельна ділянка, передана відповідачеві за спірним договором, належала Військовому радгоспу “Благодатний” на праві постійного користування, на підставі акту на право постійного користування серія ХР-12-00-002658 (т.1 арк..с.41-44).

Згідно ст.92 Земельного кодексу України (в редакції станом на 25.04.07р.), право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

При цьому суд зазначає, що право постійного користування земельними ділянками є специфічним речовим правом. Воно характеризується обмеженим суб”єктно-об”єктним складом: об”єктом права постійного користування можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності; суб”єктами можуть бути лише юридичні особи, засновані на державній або комунальній власності та громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Правова сутність права постійного користування земельною ділянкою передбачає використання земельної ділянки особою, якій вона передана у постійне користування, що, відповідно, унеможливлює передачу цієї земельної ділянки у користування іншій особі.

Права землекористувачів визначені ст..95 Земельного кодексу України (в редакції станом на 25.04.07р.), якою передбачено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування

збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Ані наведені вище, ані інші положення чинного законодавства України, якими врегульовано право постійного користування земельною ділянкою, не надають особі, яка використовує земельну ділянку на праві постійного користуання, повноважень щодо передачі такої земельної ділянки іншим особам.

З огляду на наведене, договір № 8 на використання земель від 25.04.07р., що опосередковує передачу земельної ділянки особою, якій її надано у постійне користування, у користування іншій особі, суперечить вимогам закону, а саме ст. 92, 95 Земельного кодексу України.

Крім того, земельна ділянка, передана у постійне користування Військовому радгоспу “Благодатний», за приписами Земельного кодексу та Закону України «Про використання земель оборони» належить до земель оборони.

Так, згідно Статуту Військового радгоспу “Благодатний”, його засновано на майні Міністерства оборони України, що є загальнодержавною власністю. Підприємство створене з метою виробництва сільськогосподарської продукції на планове забезпечення нею військових частин, установ та організацій Збройних Сил України.

Згідно п.3.7 Статуту Військового радгоспу “Благодатний”, підприємство здійснює володіння, користування землею і природними ресурсами відповідно до мети свої діяльності та законодавства.

Відповідно до Статуту Держаного підприємства «Благодатне», воно засноване на державній власності, діє як унітарне комерційне підприємство, належить до сфери управління Міністерства оборони України, яке є уповноваженим органом управління.

Згідно п.2.1 Статуту, підприємство створене Уповноваженим органом управління Міністерством оборони України з метою одержання прибутку, виконання державного замовлення Міністерства оборони України з виробництва сільськогосподарської продукції та тваринництва, замовлень сторонніх організацій, юридичних та фізичних осіб України та інших державі з виробництва сільськогосподарської продукції, тваринництва та іншої продукції; виробництво продукції (робіт, послуг) для потреб національної економіки, іншої діяльності, яка не суперечить законодавству України.

Майно ДП «Благодатне» перебуває у державній власності і закріплюється за ним на праві господарського відання, підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо основних фондів за згодою Уповноваженого органу (Міністерства оборони України) у випадках, передбачених законодавством України.

За змістом ст. 1 Закону України “Про використання земель оборони” та ст..77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-начальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інший військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Порядок використання в господарських цілях земельних ділянок, що належать до земель оборони та надані у постійне користування, визначено ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони".

Статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони" встановлено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Земельний законодавством закріплено принцип цільового використання

земельних ділянок, тобто, земельні ділянки повинні використовуватися відповідно до їх цільового призначення.

У разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, які належать до земель оборони, в порядку, визначеному статтею 20 ЗК України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях. (Аналогічної позиції дотримується й Вищий господарський суд України у п.4.2. постанови Пленуму №6 від 17.05.11р.).

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. (ст. 4-3 ГПК України).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В матеріалах справи відсутні, а сторонами також не надано доказів на підтвердження зміни цільового призначення земельної ділянки площею 4671 га, яка була передана у користування відповідачеві за спірним договором на використання земель №8 від 25.04.07р.

З клопотанням про витребування вказаних доказів в порядку ст.38 ГПК України, у зв"язку із неможливістю їх надання, сторони також до суду не зверталися.

Відсутність доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, які належать до земель оборони, в порядку, визначеному статтею 20 Земельного кодексу України, свідчить про неможливість її використання у господарських цілях та є підставою для визнання недійсним такого договору. (Аналогічна позиція викладена у п.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.11р.).

Таким чином, укладений між Військовим радгоспом „Благодатний” та товариством з обмеженою відповідальністю „ВС Благодатний” договір № 8 від 25.04.07р. на використання земель суперечить положенням ст. 19, 20 Земельного кодексу України.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З огляду на наведене, враховуючи, що спірний договір на використання земель №8 від 25.04.07р. суперечить положенням ст.ст. 19, 20, 92, 95 Земельного кодексу України, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про визнання його недійсним.

Суд вважає такими, що базуються на довільному тлумаченні норм чинного законодавства твердження позивача та військового прокурора в обґрунтування позовних вимог про те, що договір на використання земель №8 від 25.04.07р. є договором оренди землі, з огляду на наступне.

Договір оренди земельної ділянки, як окремий вид договору, визначений чинним законодавством, характеризують відповідні елементи специфічні суб»єкт, об»єкт та зміст.

Відповідно до ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Згідно ст.4 Закону України “Про оренду землі”, орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Таким чином, відповідно до наведених вище приписів чинного законодавства, Військовий радгосп «Благодатний» не може виступати орендодавцем земельної ділянки, яку він використовує на праві постійного користування та виступати у якості суб»єкта відповідного договору як одного з визначальних елементів, що характеризують правовідносини, які склалися між особами, як договірні правовідносини з оренди землі.

Відповідно до ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплати держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст..ст. 20, 92-95, 124 ЗК України, ст.4 Закону України “Про використання земель оборони”, ст..ст.203, 215 ЦК України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 29, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,- <Текст >

ВИРІШИВ:

В задоволенні заяви про затвердження мирової угоди - відмовити.

В задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову - відмовити.

В задоволенні клопотання відповідача (вх.№30294 від 20.09.11р.) - відмовити.

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір на використання земель №8 від 25.04.07р., укладений між Військовим радгоспом “Благодатний” (63461, Харківська область, Зміївський район, с.Благодатне, код 22994509) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ВС Благодатний” (63461, Харківська область, Зміївський район, с.Благодатне, код 34713214).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ВС Благодатний” (63461, Харківська область, Зміївський район, с.Благодатне, код 34713214) на користь Державного підприємства «Благодатне» (63461, Харківська область, Зміївський район, с.Благодатне, код 22994509) 85,00 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя (підпис< Текст >Суярко Т.Д.

Повний текст рішення по справі №5023/5672/11 складено та підписано 27.09.11р.