Рішення № 18590249, 28.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/295

28.09.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТА МЕРКУРІЙ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Планета дитинства"

про розірвання договору та про стягнення 24 760,80 грн.

Представники :

від позивача: Сидоренко І.В.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про розірвання договору № 2/010709/к від 01.07.2009 р. укладеного між сторонами та про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 24 760,80 грн. за вказаним договором. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо сплати за поставлений товар відповідно до умов вищезазначеного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 01.08.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

У процесі провадження у справі позивач подав додаткові пояснення, в яких зазначає, що у зв’язку з відсутністю заперечень сторін договір № 2/010709/к від 01.07.2009 р. автоматично пролонговувався на тих же умовах та є чинним до 31.12.2011 р.

Крім того, позивач зазначає, що відповідачем істотно порушено умови вищевказаного договору, що відповідно до ст. 651 ЦК України є підставою для його розірвання.

Розгляд справи неодноразово відкладався через нез’явлення у судове засідання повноважного представника відповідача та неналежне виконання сторонами вимог суду.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, причин неявки суду не повідомив.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Частиною 4 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі повинні міститися відомості щодо юридичної особи.

З поданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 17.08.2011 р. вбачається, що місцезнаходженням відповідача є 02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, буд. 2-Б.

Ухвали суду направлено на зазначену у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу відповідача, разом з тим, зазначені конверти повернулися до суду.

Клопотань про відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України від відповідача до Господарського суду міста Києва не надходило.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений належним чином про дату та час розгляду справи № 51/295.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 28.09.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, ?

Встановив:

01.07.2009 р. між сторонами був укладений договір № 2/010709/к, за умовами якого позивач зобов’язався передати у власність відповідача товари народного споживання, а відповідач –прийняти товар і оплатити його в порядку і на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 1.3. договору право власності на товар переходить від позивача до відповідача з моменту підписання відповідачем або особою, уповноваженою відповідачем (вантажоодержувачем) товарної накладної на фактично поставлений позивачем товар.

Пунктом 2.5. договору встановлено, що не пізніше 10 робочих днів від дня одержання заявки позивач зобов’язується передати відповідачеві товар по відповідних товаросупроводжувальних документах (накладним).

Згідно п. 3.1. договору ціна одиниці товару, зазначена в специфікації, включає вартість одиниці товару, його пакування, маркування, вартість його доставки на склад відповідача, а також будь-які інші витрати позивача.

У п.4.1.2. договору встановлено, що позивач зобов’язаний забезпечити відвантаження товару відповідачу в строк, місце і час, зазначені в заявці-специфікації.

Відповідно до п. 4.2.1. договору відповідач зобов’язаний забезпечити приймання товару протягом 2 (двох) робочих днів з моменту його надходження в місце призначення, зазначеного в заявці, за винятком випадків, коли договором відповідачеві надане право відмовитися від приймання товару, або вимагати заміни товару, або відмовитися від виконання цього договору і повернути товар.

Згідно п. 4.2.5 договору відповідач зобов’язаний оплатити товар відповідно до умов цього договору і додаткових угод до нього.

Відповідно до п. 4.4.8 договору у випадку, якщо придбані в позивача відповідно до плану поставок літні товари не будуть продані в магазинах відповідача до 30 вересня, а зимові товари до кінця лютого, або якщо придбані в позивача товари не будуть продані в магазинах відповідача протягом 90 календарних днів від дня поставки, відповідач має право повернути позивачеві, а позивач зобов’язаний прийняти непроданий товар, з поверненням (сплатою) позивачем суми грошей (ціни), яка була сплачена відповідачем за такий непроданий товар.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що відповідач зобов’язаний оплатити позивачеві вартість реалізованого товару кожні 14 днів за цінами, зазначеними у специфікації, погодженої сторонами.

У п. 6.3. договору зазначено, що відповідач вважається таким, що виконав свій обов’язок по оплаті товару з моменту зарахування коштів на розрахунковий рахунок позивача або одержання позивачем готівки з каси відповідача.

Згідно п. 11.1 договору цей договір набуває чинності з 01.07.09. р. і діє до 31.12.2009 р. Якщо жодна із сторін за тридцять днів до закінчення строку договору не повідомить іншу сторону в письмовій формі про розірвання договору, строк його дії буде автоматично продовжуватися на тих же умовах на наступний рік.

Оскільки суду не надано жодних письмових доказів щодо припинення договору в порядку п. 11.1 договору, суд приходить до висновку, що термін дії договору № 2/010709/к від 01.07.2009 р. неодноразово автоматично пролонговувався та станом на день прийняття рішення у даній справі договір є чинним та, відповідно, обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 11.2 договору він може бути розірваний за взаємною згодою сторін.

Судом встановлено, що позивачем була здійснена поставка товару згідно договору № 2/010709/к 01.07.2009 р. на загальну суму 41 023,20 грн., що підтверджується видатковими накладними № 235 від 02.07.09 р., № 236 від 02.07.09 р. № 269 від 25.08.09 р. та № 270 від 25.08.09 р. (копії - у матеріалах справи).

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджується довідкою банку про надходження коштів від 29.07.2011 р. № С 11-0000-148/32/150, відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару в сумі 11 462,40 грн.

Також відповідачем на підставі п.4.4.8 договору було здійснено часткове повернення товару на загальну суму 4800 грн., що підтверджується накладними (повернення постачальнику) № 139 від 28.08.09 р., № 140 від 28.08.09 р., № 115 від 31.01.11 р. (копії - у матеріалах справи).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов’язання щодо сплати за поставлений товар за договором № 2/010709/к від 01.07.2009 р., у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 24 760,80 грн., що, зокрема, є істотним порушенням умов договору та відповідно до ч. 2 ст. 651 є підставою для його розірвання.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 2/010709/к від 01.07.2009 р. суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положенням ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 188 ГК України встановлено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

28.04.2011 р. на виконання п. 11.2 договору позивачем було надіслано лист на адресу відповідача з пропозицією щодо розірвання договору № 2/010709/к від 01.07.2009 р.

В ч. 3 ст. 188 ГК України визначено, що сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Однак станом на час прийняття рішення по справі, відповідач на лист відповідь не надав та про результати розгляду пропозиції щодо розірвання договору позивача не повідомив.

Згідно із ч. 4 ст. 188 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У процесі провадження у справі позивач пояснив суду, що укладаючи договір № 2/010709/к від 01.07.2009 р. він розрахувував на вчасне та систематичне отримання грошових коштів, надходження яких передбачено умовами вказаного договору.

При цьому, суд погоджується з позивачем, що порушення відповідачем умов договору № 2/010709/к від 01.07.2009 р. є істотним, оскільки вказаний договір передбачає перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю "ІТА МЕРКУРІЙ" вартість одержаного товару у визначених договором суми та термін.

Проте, всупереч умовам договору та вимогам чинного законодавства, відповідач не у повному обсязі оплачує вартість отриманого товару.

Враховуючи те, що відповідач не надав жодної відповіді на лист з пропозицією про розірвання договору та з 31.01.2011 р., не вчиняє жодних дій, спрямованих на виконання зобов’язань за договором, чим порушує взяті на себе зобов’язання та істотні умови договору № 2/010709/к від 01.07.2009 р., суд вважає вимоги позивача про розірвання договору № 2/010709/к від 01.07.2009 р. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд вважає вимори позивача про розірвання договору № 2/010709/к від 01.07.2009 р. обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що ж до вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 2/010709/к від 01.07.2009 р. у розмірі 24 760, 80 грн. суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріалами справи підтверджено, що внаслідок неналежного виконання зобов’язань по оплаті поставленого позивачем товару за Товариством з обмеженою відповідальністю “Планета дитинства” утворилась заборгованість в розмірі 24 760,80 грн.

Разом з тим, відповідачем не спростовано факту отримання ним товару від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТА МЕРКУРІЙ" за договором № 2/010709/к від 01.07.2009 р. та не доведено факту нереалізації споживачам поставленого позивачем товару за накладними, по яких заявляється заборгованість, та, при цьому, не надано суду документально підтверджених відомостей щодо вчинення дій, направлених на повернення товару, який нереалізований.

Вказана заборгованість відображена сторонами також у акті звірки взаєморозрахунків за період з 01.05.10 р. по 15.06.10 р., підписаному посадовими особами сторін та скріпленому печатками підприємств та відповідно до якого відповідач визнав вказану заборгованість за договором № 2/010709/к від 01.07.2009 р. в повному обсязі.

Таким чином, позивач свої зобов’язання за договором № 2/010709/к від 01.07.2009 р. виконав в повному обсязі, а відповідач вчасно не розрахувавшись по договору за отриманий товар, порушив взяті на себе договірні зобов’язання, в результаті чого заборгував перед позивачем 24 760,80 грн.

Станом на час вирішення спору відповідач оплати суми заборгованості за договором № 2/010709/к від 01.07.2009 р. не здійснив.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов’язання.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов’язання щодо оплати поставленого позивачем товару згідно з договором № 2/010709/к від 01.07.2009 р.

Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв’язку чим, суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 24 760,80 грн. заборгованості обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд визнає вимоги позивача про стягнення заборгованості в розмірі 24 760, 80 грн. обгрунтованими та такими, що підлягають задоовленню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Розірвати договір № 2/010709/к від 01.07.2009 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІТА МЕРКУРІЙ»(07800, Київська обл., Бородянський район, смт Бородянка, вул. Леніна, 365-Б, 10 код - 33894083) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Планета дитинства” (02002, м. Київ, вул. Микільсько-слобідська, буд. 2-Б, код - 36371113).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Планета дитинства” (02002, м. Київ, вул. Микільсько-слобідська, буд. 2-Б, код - 36371113) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТА МЕРКУРІЙ»(07800, Київська обл., Бородянський район, смт Бородянка, вул. Леніна, 365-Б, 10 код - 33894083) 24 760 (двадцять чотири тисячі сімсот шістдесят грн.) грн. 80 коп. ––заборгованості, 335 (триста тридцять п’ять грн.) грн. 00 коп. - державного мита, 236 (двісті тридцять шість грн.) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя Пригунова А.Б.

Повне рішення складено: 03.10.2011 р.