Рішення № 18590184, 03.10.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/12503.10.11 За позовом Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" до Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Нова"

про стягнення заборгованості по сплаті страхового відшкодування згідно договору перестрахування на засаді ексцеденту сум № 295/ю від 29 грудня 2007 року в сумі 96699,84 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 представник на підставі довіреності № від 04.01.2011 р.

від відповідача: ОСОБА_2 представник на підставі довіреності № 298 від 22.07.2011 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Українська транспортна страхова компанія" (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Нова" (відповідач) про стягнення заборгованості по сплаті страхового відшкодування згідно Договору перестрахування на засаді ексцеденту сум № 295/ю від 29 грудня 2007 року в загальній сумі 96 699,84 грн., з яких: 74516,60 грн. несплаченої частки страхового відшкодування, 7372,09 грн. пені, 11259,46 грн. інфляційних збитків, 3521,69 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов Договору перестрахування на засаді ексцеденту сум № 295/ю від 29 грудня 2007 року, укладеного між позивачем та відповідачем, своєчасно та повністю не сплатив позивачу свою частку страхового відшкодування по одному із договорів страхування, на який розповсюджується перестраховий захист, зокрема, по договору добровільного страхування наземного транспорту № 020124 від 23.09.2008 р. (страховик ЗАТ "Українська транспортна страхова компанія", страхувальник - ОСОБА_3, застрахований транспортний засіб Toyota Land Cruiser, державний номер НОМЕР_1).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2011 р. порушено провадження у справі № 39/125 та призначено справу до розгляду на 05.09.2011 р. о 11:20 год.

31.08.2011 р. відповідач через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 05.09.2011 р., звернувся до суду з усним клопотанням про залучення доказів до матеріалів справи. Клопотання позивача судом задоволено.

Представник відповідача в судове засідання 05.09.2011 р. не з"явився, вимоги ухвали суду від 28.07.2011 р. не виконав.

В судовому засіданні, призначеному на 05.09.2011 р., розглядалося клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Представник позивача проти задоволення заявленого клопотання не заперечував. Клопотання судом задоволено.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 05.09.2011 р., звернувся до суду з клопотанням про продовження термінів розгляду справи. Клопотання судом задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2011 р., на підставі ст. ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 26.09.2011 о 10:10 год.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 26.09.2011 р., подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечував та зазначив, що повідомлення позивача про настання страхового випадку з застрахованим транспортним засобом № 999 від 30.12.2008 р. було надано з порушенням умов п. 5.3.1 Договору перестрахування на засаді ексцеденту сум № 295/ю від 29 грудня 2007 року; в подальшому відповідач не отримував від позивача документів для сплати своєї частки страхового відшкодування згідно з переліком п. 4.2.5.2 даного договору; надані позивачем докази на підтвердження направлення відповідачу Розрахунку частки страхового відшкодування № 1101 від 03.12.2009 р. не є належними; наявні підстави стверджувати, що здійснена позивачем виплата страхового відшкодування страхувальнику є «компромісним збитком», тоді як відповідно до п. 4.3.7 даного договору відповідач має право не приймати участь у виплаті компромісних збитків, які були сплачені без його письмової згоди; позивач має заборгованість по сплаті страхової премії за договором в розмірі 35360,99 грн. за рахунками бордеро премій за 2008 р., у зв»язку з чим відповідач відповідно до п. 4.3.9.2 даного договору має право відмовити у виплаті страхового відшкодування.

Представник позивача в судовому засіданні 26.09.2011 р. надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позовні вимоги підтримав повністю.

В судовому засіданні 26.09.2011 р., на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 03.10.2011 р. о 12:40 год.

Представник позивача в судовому засіданні 03.10.2011 р. подав заперечення на відзив ВАТ «СК «Нова», відповідно до якого зазначив, що відповідач, в порушення п. 4.4.3 Договору перестрахування на засаді ексцеденту сум № 295/ю від 29 грудня 2007 року, не направив позивачу протягом 15 робочих днів з моменту отримання ним пакету документів по спірному страховому випадку відмову у виплаті страхового відшкодування; здійснена позивачем виплата страхового відшкодування страхувальнику не є «компромісним збитком», так як позивач скористався своїм правом на відмову у виплаті страхового відшкодування та на зменшення страхового відшкодування, оскільки в подальшому рішенням Голосіївського районного суду м. Києва по справі № 2-4349/09 від 13.11.2009 р. рішення позивача щодо відмови у виплаті страхового відшкодування ОСОБА_4 було визнано незаконним; наведене рішення Голосіївського районного суду м. Києва набрало законної сили, що підтверджується його копією, оформленою у відповідності до п. 23.7 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затв. Наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 р. № 68, до того ж розмір страхового відшкодування за Договором № 020124 добровільного страхування наземного транспорту від 23.09.2008 р. в сумі 427719,07 грн., встановлений при розгляді справи № 2-4349/09 Голосіївського районного суду м. Києва, не підлягає доказуванню позивачем при розгляді справи № 39/125 Господарського суду міста Києва на підставі ст. 35 ГПК України; відповідно до п. 4.2.5.3 Договору перестрахування на засаді ексцеденту сум № 295/ю від 29 грудня 2007 року позивач надав відповідачу повний пакет документів відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, що містить штамп Київського Лівобережного відділення доставки з датою отримання 08.12.2009 р., а тому у відповідача були відсутні підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування на підставі п. 4.3.9.2 наведеного договору; за ризиком, перестрахованим у відповідача за Договором № 020124 добровільного страхування наземного транспорту від 23.09.2008 р., позивач повністю сплатив страхову премію відповідачу.

Представник відповідача в судовому засіданні 03.10.2011 р. звернувся до суду з клопотанням про залучення до матеріалів справи витягів з електронного журналу вхідної кореспонденції відповідача з 30.12.2008 р. по 29.12.2008 року та з 10.12.2009 р. по 07.12.2009 року. Клопотання судом задоволено.

Представник позивача в судовому засіданні 03.10.2011 р. надав додаткові пояснення по суті позовних вимог, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 03.10.2011 р. надав усні заперечення щодо заявлених позовних вимог, в позові просив відмовити повністю.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 03.10.2011 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.12.2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Українська транспортна страхова компанія", яке було перейменоване у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства»в Приватне акціонерне товариство "Українська транспортна страхова компанія" (перестрахувальник, позивач) та Відкритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Нова" (перестраховик, відповідач) був укладений Договір облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум (надалі Договір перестрахування).

Об»єктом страхування згідно наведеного договору визначені майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов»язані з володінням, користування і розпорядженням транспортним засобом і додатковим обладнанням, яке встановлено на транспортному засобі.

Предметом Договору перестрахування визначено страхування перестрахувальником (позивачем) на визначених Договором умовах ризику виконання частини своїх обов»язків за договорами добровільного страхування наземних транспортних засобів на умовах «Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного)»від 04.04.2006 р. перед страхувальником у перестраховика (відповідача), який має статус страховика згідно з законодавством України. Перестрахування проводиться у формі облігаторного (обов»язкового) пропорційного перестрахування на засаді ексцеденту сум. Дія Договору розповсюджується на всі договори добровільного страхування засобів наземного транспорту, які укладено перестрахувальником зі страхувальниками (юридичними та фізичними особами) та на договори факультативного перестрахування (п. 2.1 Договору перестрахування).

23.09.2008 року між позивачем (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) був укладений Договір № 020124 добровільного страхування наземного транспорту, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону і повязані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом, зокрема, автомобілем Toyota Land Cruiser, державний номер НОМЕР_1 (надалі Договір добровільного страхування № 020124).

Враховуючи умови п. 2.1 Договору перестрахування, вище вказаний транспортний засіб Toyota Land Cruiser, державний номер НОМЕР_1 було перестраховано у відповідача (п. 67 Бордеро премій за вересень 2008 р.).

28.12.2008 року стався страховий випадок викрадення автомобіля Toyota Land Cruiser, державний номер НОМЕР_1.

Відповідно до умов Договору добровільного страхування № 020124 та на виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13.11.2009 р. по справі № 2-4349/09, на підставі страхового акту № 1548-08-UA від 13.11.2009 р. позивач здійснив виплату страхового відшкодування ОСОБА_3 у розмірі 443998,90 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1734 від 16.11.2009 р., № 1896 від 01.12.2009 р.

Відповідно до п. 5.1 Договору перестрахування перестраховик в межах власного утримання приймає участь у відшкодуванні всіх збитків за договорами страхування наземних транспортних засобів, які підпадають під дію цього Договору.

Згідно п. 5.3 Договору перестрахування збитки, сума страхового відшкодування за якими, за попередніми прогнозними розрахунками, може перевищувати 100000,00 грн. врегулюються окремо (індивідуально).

Пунктом 5.3.1 Договору перестрахування визначено, що при отриманні перестрахувальником інформації від страхувальника (його довіреної особи) про настання події, яка може бути кваліфікована як страховий випадок, перестрахувальник зобов»язаний протягом 3-х робочих днів сповістити про це перестраховика.

Позивач у відповідності до п. 5.3.1 Договору перестрахування повідомив відповідача про настання страхового випадку, на який розповсюджується перестраховий захист по Договору добровільного страхування № 020124, що підтверджується листом за вих. № 999 від 30.12.2008 р., який був отриманий уповноваженим представником відповідача за вх. 10613/0/1-08 від 30.12.2008 р.

03.12.2009 р. листом за вих. № 1101 позивач направив відповідачу Розрахунок частки страхового відшкодування разом із встановленим підпунктами 4.2.5 та 5.3.4 Договору перестрахування переліком документів, у яких вказувались обставини події, що сталася з автомобілем Toyota Land Cruiser, державний номер НОМЕР_1. Отримання наведеного листа відповідачем 08.12.2009 р. підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, що містить штамп Київського Лівобережного відділення доставки з датою отримання 08.12.2009 р.

Відповідно до п. 4.3.3 Договору перестрахування перестраховик мав право вимагати від перестрахувальника надати копії документів, зазначених в п. 4.2.5 цього Договору, що стосуються окремого страхового випадку не залежно від розміру збитку та частки перестраховика в ньому.

Позивач стверджує, що станом на момент звернення позивача з позовом до суду відповідач не скористався наданим йому п. 4.3.3 Договору перестрахування правом щодо витребування у позивача необхідних документів, що стосуються страхового випадку, на який розповсюджується перестраховий захист по Договору добровільного страхування № 020124.

Крім того, в порушення п. 4.4.3 Договору перестрахування, відповідач не направив позивачу протягом 15 робочих днів з моменту отримання ним пакету документів по спірному страховому випадку відмову у виплаті страхового відшкодування.

Відповідно до п. 4.4.4 Договору перестрахування перестраховик зобов»язаний протягом 10-ти робочих днів з дня отримання від перестрахувальника документів на виплату страхового відшкодування (у випадку, якщо страховий випадок розглядається окремо відповідно до п. 5.3 цього Договору) сплатити свою частку страхового відшкодування.

Позивач на підставі наведених пунктів 4.3.3, 4.4.4 Договору перестрахування вважає, що оскільки повний пакет документів по страховому випадку, на який розповсюджувався перестраховий захист по Договору добровільного страхування № 020124, було отримано відповідачем 08.12.2009 р. та останній не направив позивачу запитів та/або зауважень з цього приводу, то протягом 10-ти робочих днів з цієї дати відповідач повинен був сплатити свою частку страхового відшкодування у розмірі 74516,60 грн. (згідно Розрахунку частки страхового відшкодування вих. № 1101 від 03.12.2009 р.), т.т. до 22.12.2009 р.

Станом на час звернення позивача з позовом до суду відповідач, в порушення умов Договору перестрахування, у встановлені строки не виконав зобовязання з оплати своєї частки страхового відшкодування в сумі 74516,60 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, в тому числі, шляхом відшкодування збитків та інших способів відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

За наведених обставин позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення 74516,60 грн. несплаченої частки страхового відшкодування, 7372,09 грн. пені, 11259,46 грн. інфляційних збитків та 3521,69 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України), сторони та інші учасники судового процесу повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 ГПК України).

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладений Договір облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум від 29.12.2007 р., який за своєю правовою природою є договором перестрахування.

Згідно зі статтею 987 Цивільного кодексу України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.

Вищезазначений Договір перестрахування відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України є підставою виникнення між сторонами цивільних прав і обовязків.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобовязання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Зібрані у справі докази свідчать, що позивач відповідно до умов Договору добровільного страхування № 020124 та на виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13.11.2009 р. по справі № 2-4349/09, на підставі страхового акту № 1548-08-UA від 13.11.2009 р. здійснив виплату страхового відшкодування ОСОБА_3 у розмірі 443998,90 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1734 від 16.11.2009 р., № 1896 від 01.12.2009 р.

При цьому суд приймає до уваги, що матеріали справи не містять доказів на спростування факту набрання рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13.11.2009 р. по справі № 2-4349/09 законної сили. А рівно, суд враховує, що згідно з ч. 4 ст. 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов»язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору, у зв»язку погоджується з доводами позивача, що розмір страхового відшкодування за Договором № 020124 добровільного страхування в сумі 427719,07 грн., встановлений при розгляді справи № 2-4349/09 Голосіївського районного суду м. Києва, не підлягає доказуванню при розгляді справи № 39/125 Господарського суду міста Києва.

По матеріалам справи судом встановлено, що на виконання п. 5.3.1 Договору перестрахування позивач повідомив відповідача про настання страхового випадку за Договором добровільного страхування № 020124 із застрахованим транспортним засобом - автомобілем Toyota Land Cruiser, державний номер НОМЕР_1, що підтверджується листом за вих. № 999 від 30.12.2008 р., який був отриманий уповноваженим представником відповідача за вх. 10613/0/1-08 від 30.12.2008 р., що не заперечується відповідачем.

Судом також встановлено, що 03.12.2009 р. листом за вих. № 1101 позивач направив відповідачу Розрахунок частки страхового відшкодування разом із встановленим пунктами 4.2.5 та 5.3.4 Договору перестрахування переліком документів, у яких вказувались обставини події, що сталася з автомобілем Toyota Land Cruiser, державний номер НОМЕР_1.

У якості належного доказу отримання вищенаведеного листа відповідачем 08.12.2009 р. суд приймає до уваги повідомлення про вручення поштового відправлення із зазначенням «виплата ОСОБА_3»за № 6740778 (касового чеку), що містить штамп Київського Лівобережного відділення доставки з датою 08.12.2009 р. та підпис уповноваженого представника відповідача про отримання даного відправлення 08.12.2009 р.

При цьому суд звертає увагу, що надані відповідачем в судовому засіданні 03.10.2011 р. для залучення до матеріалів справи витяги з електронного журналу вхідної кореспонденції відповідача з 30.12.2008 р. по 29.12.2008 року та з 10.12.2009 р. по 07.12.2009 року, відповідно до яких відповідач стверджує неотримання ним листа позивача за вих. № 1101 від 03.12.2009 р., не є належними доказами в розумінні ст. 34 ГПК України.

Крім того, суд не приймає до уваги як необґрунтовані та безпідставні доводи відповідача стосовно наданого позивачем повідомленням про вручення поштового відправлення відповідачу 08.12.2009 р.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що 08.12.2009 р. відповідач отримав від позивача повний пакет документів по страховому випадку, на який розповсюджується перестраховий захист по Договору добровільного страхування № 020124.

Відповідно до п. 4.4.4 Договору перестрахування відповідач був зобов»язаний протягом 10-ти робочих днів з дня отримання від позивача документів на виплату страхового відшкодування сплатити свою частку страхового відшкодування.

Таким чином, оскільки повний пакет документів по спірному страховому випадку було отримано відповідачем 08.12.2009 р. та останній не направив позивачу запитів та/або зауважень з цього приводу, до того ж належними доказами в ході розгляду спору по суті наведене відповідач не спростував, то з урахуванням п. 4.4.4 Договору підставним є висновок суду, що протягом 10-ти робочих днів з 08.12.2009 р. відповідач повинен був сплатити свою частку страхового відшкодування у розмірі 74516,60 грн., т.т. до 22.12.2009 р.

При цьому розрахунок суми частки страхового відшкодування відповідача у розмірі 74516,60 грн., який здійснений позивачем у Розрахунку частки страхового відшкодування вих. № 1101 від 03.12.2009 р., як свідчать матеріали справи, фактично відповідачем не оспорений.

В порушення умов Договору перестрахування, положень ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, відповідач виплату своє частки страхового відшкодування у розмірі 74516,60 грн. не здійснив, доказів протилежного суду не надав.

Таким чином, станом на час вирішення спору по суті сума основного боргу відповідача за Договором облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум від 29.12.2007 року становить 74516,60 грн.

А тому суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 74516,60 грн. несплаченої частки страхового відшкодування (основного боргу) на підставі наведеного Договору перестрахування, є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами і такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, судом до уваги не беруться, у звязку з їх необґрунтованістю, в т.ч. з огляду на наступне.

Пунктом 4.3.7 Договору перестрахування передбачено право відповідача, як перестраховика, не приймати участі у сплаті компромісних збитків, які були сплачені престрахувальником без письмової згоди перестраховика. Під сплатою «компромісного збитку»розуміється сплата перестрахувальником страхового відшкодування, зокрема, у випадку якщо перестрахувальник згідно з умовами укладеного договору страхування, правилами страхування перестрахувальника та законодавством України, мав підстави для відмови в виплаті або зменшенні розміру страхового відшкодування, але не скористався такими підставами.

Зібрані у справі докази свідчать, що здійснена позивачем виплата страхового відшкодування страхувальнику не є «компромісним збитком», так як позивач скористався своїм правом на відмову у виплаті страхового відшкодування та на зменшення страхового відшкодування, що підтверджується рішенням Голосіївського районного суду м. Києва по справі № 2-4349/09 від 13.11.2009 р., яким рішення позивача щодо відмови у виплаті страхового відшкодування страхувальнику (ОСОБА_4) за Договором добровільного страхування № 020124 було визнано незаконним.

Отже, підстави для визнання виплаченого позивачем страхового відшкодування за Договором добровільного страхування № 020124 «компромісним збитком»відсутні, а рівно у відповідача відсутнє право не приймати участь у виплаті своєї частки страхового відшкодування з посиланням на п. 4.3.7 Договору перестрахування.

Пунктом 4.3.9.2 Договору перестрахування встановлено право перестраховика відмовити перестрахувальнику в виплаті страхового відшкодування у випадку, якщо перестрахувальник не не сплатив премію перестраховику (її частку) в порядку та в строки, передбачені дійсним договором.

Зібрані у справі докази свідчать, що у відповідача були відсутні підстави для відмови у виплаті спірного страхового відшкодування на підставі п. 4.3.9.2 Договору перестрахування, оскільки заперечення відповідача в цій частині фактично стосувались загальної заборгованості позивача за Договором облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум від 29.12.2007 року, до того ж належними доказами в розумінні ст. 34 ГПК України не доведеними. Тоді як на заборгованість саме за страховим ризиком, перестрахованим у відповідача за Договором № 020124 добровільного страхування наземного транспорту від 23.09.2008 р., відповідач не посилався, а матеріали справи не містять доказів її наявності.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 7372,09 грн. пені за період з 23.12.2009 р. по 20.06.2010 р. (за 180 днів), 11259,46 грн. інфляційних збитків та 3521,69 грн. 3 % річних за період з 23.12.2009 р. по 20.07.2011 р. у звязку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобовязання за Договором перестрахування.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказані норми Цивільного кодексу України та здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку розміру трьох відсотків річних, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми трьох відсотків річних в розмірі 3521,69 грн. за період з 23.12.2009 р. по 20.07.2011 р. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Натомість, за перерахунком суду розмір інфляційних збитків за період з 23.12.2009 р. по 20.07.2011 р. становить 10506,84 грн., а саме:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за період?Інфляційне збільшення суми боргу?Сума боргу з врахуванням індексу інфляції?

23.12.2009 - 20.07.201174516.601.14110506.8485023.44

Відповідно до листа Верховного Суду України, від 03.04.1997, № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" для визначення індексу за будь - який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, помножити між собою. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід враховувати, що сума, внесена за періоди з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня.

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 11259,46 грн. інфляційних збитків за період з 23.12.2009 р. по 20.07.2011 р. підлягають задоволенню лише частково в розмірі 10506,84 грн. за період з 23.12.2009 р. по 20.07.2011 р. В іншій частині позовних вимог стосовно стягнення 752,62 грн. інфляційних збитків (11259,46 10506,84 грн. = 752,62 грн.) позивачу належить відмовити з огляду на допущені позивачем помилки при здійсненні розрахунку суми інфляційних збитків.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов»язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання.

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення зобовязання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 230 ГК України також передбачено, що порушення зобовязання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань»передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до п. 12.2 Договору перестрахування встановлено, що сторони несуть відповідальність одна перед одною за несвоєчасне виконання передбачених даним договором розрахунків у вигляді сплати пені в розмірі 0,1 % від суми платежу, що прострочений, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день затримки.

З огляду на вищенаведене, позивачем визначена до стягнення сума пені у розмірі 7372,09 грн. за період з 23.12.2009 р. по 20.06.2010 р. (за 180 днів).

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку суми пені у розмірі 7372,09 грн. за період з 23.12.2009 р. по 20.06.2010 р. (за 180 днів), суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в наведеному розмірі обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України на останнього покладаються витрати по сплаті державного мита в сумі 966,70 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в повному обсязі.

Відповідно до п. а ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито», державне мито стягується із заяв, що подаються до господарських судів із майнового характеру 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Загальна сума заявлених вимог позивача становить 96669,84 грн., отже позивач повинен був оплатити державне мито у розмірі 966,70 грн. Платіжним дорученням № 5529 від 21.07.2011 р. позивач перерахував державне мито на загальну суму 970,00 грн.

Частина 1 ст. 47 ГПК України містить відсилочну норму, яка визначає, що державне мито підлягає поверненню у випадках і порядку, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю, зокрема, у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що на підставі статті 47 Господарського процесуального кодексу України позивачу підлягає до повернення зайво сплачене державне мито в розмірі 3,30 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 35, 43, 49, 82, 83, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Нова" (02002, м. Київ, вул. М. Раскової, ідентифікаційний код 31241449, р/р 26501001022312 в ОПЕРУ АКБ «Укрсоцбанк», МФО 300023, або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення), на користь Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 77, ідентифікаційний код 22945712, р/р 2650001004925 в АТ «Укрексімбанк», МФО 322313) 74516,60 грн. (сімдесят чотири тисячі п»ятсот шістнадцять гривень 60 коп.) несплаченої частки страхового відшкодування, 3521,69 грн. (три тисячі п»ятсот двадцять одну гривню 69 коп.) трьох відсотків річних, 10506,84 грн. (десять тисяч п»ятсот шість гривень 84 коп.) інфляційних збитків, 7372,09 грн. (сім тисяч триста сімдесят дві гривні 09 коп.) пені, 966,70 грн. (дев»ятсот шістдесят шість гривень 70 коп.) витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Повернути Приватному акціонерному товариству "Українська транспортна страхова компанія" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 77, ідентифікаційний код 22945712, р/р 2650001004925 в АТ «Укрексімбанк», МФО 322313) з доходу Державного бюджету України 3,30 грн. (три гривні 30 коп.) державного мита, перерахованого платіжним дорученням № 5529 від 21.07.2011 р., оригінал якого залишити в матеріалах справи № 39/125.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання повного рішення: 04.10.2011 р.