Постанова № 18589311, 12.10.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"12" жовтня 2011 р. Справа № 5015/780/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенко М.М. –головуючий

Кривда Д.С.

Студенець В.І.

за участю представників:

позивача Перцева В.П., керівник

відповідача не з’явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Міф"

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 14.07.2011 року

у справі№ 5015/780/11 господарського суду Львівської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Міф"

доПриватного підприємства "Галімпортсервіс"

простягнення 107136 грн. В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Міф" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "Галімпортсервіс" про стягнення 107’136,00 грн. неодержаних доходів (упущеної вигоди).

Рішенням господарського суду Львівської області від 10.03.2011 року у справі № 5015/780/11 (суддя Синчук М.М.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства "Галімпортсервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міф" 107’136,00 грн. упущеної вигоди, 1’072,00 грн. відшкодування витрат на оплату державного мита, 236,00 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.07.2011 року (судді: Краєвська М.В. –головуючий, Орищин Н.А., Галушко Г.В.) рішення господарського суду Львівської області від 10.03.2011 року у справі № 5015/780/11 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції залишено за позивачем, і на останнього покладено за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Міф" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, залишивши без змін рішення суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, Цивільного кодексу України.

Від відповідача надійшла телеграма про розгляд касаційної скарги без участі представників підприємства.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, 24.02.2006року між ТОВ “Міф" (Продавець) та ПП “Галімпортсервіс" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідчений нотаріально, відповідно до якого ТОВ “Міф" передає, а ПП “Галімпортсервіс" приймає у власність нежитлову будівлю магазину загальною площею 198,4 кв.м., що знаходиться за адресою Львівська область, м.Трускавець,вул.Стебницька,11. Відповідно до п.3 договору, продаж вчинено за 108000 грн.

Також 24.02.2006 року між ТОВ “Міф" (Продавець) та ПП “Галімпортсервіс" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений нотаріально, відповідно до якого ТОВ “Міф" передає, а ПП “Галімпортсервіс" приймає у власність земельну ділянку площею 0,0389 га, яка розташована за адресою Львівська область, м.Трускавець,вул.Стебницька,11. Відповідно до п.3 договору, продаж вчинено за 34000 грн.

04.03.2006 року ТОВ “Міф" (Продавець) та ПП “Галімпортсервіс" (Покупець) складено Акт приймання-передачі нежитлової будівлі по вул.Стебницькій,11 в м.Трускавець Львівської області, відповідно до якого Продавець передав, а Покупець прийняв придбану нежитлову будівлю за адресою м.Трускавець, вул.Стебницька,11.

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 14.12.2006 року у справі №2-322/2006 визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі магазину, загальною площею 198,4 кв.м., та визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0389 га, що знаходяться за адресою: м. Трускавець, вул. Стебницька, 11, укладений 24.02.2006 р. між Товариства з обмеженою відповідальністю "Міф"та Приватним підприємством "Галімпортсервіс".

Додатковим рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 06.03.2007 року у справі №2-322/2006 зобов’язано Приватне підприємство "Галімпортсервіс" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Міф" нежитлову будівлю та земельну ділянку, площею 0,0389 га що знаходиться за адресою: м. Трускавець, вул. Стебницька, 11., та зобов’язано позивача повернути відповідачу 142’000,00 грн. за куплену нежитлову будівлю магазину, загальною площею 198,4 кв.м. та земельну ділянку, площею 0,0389, що знаходяться за адресою: м. Трускавець, вул. Стебницька, 11.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2007 року у справі №2/322-06 залишено без змін рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 14.12.2006 року у справі №2-322/2006 та Додаткове рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 06.03.2007 року у справі №2-322/2006. Постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2008 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2007 року у справі №2/322-06 залишено без змін.

10.01.2009 року винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання Виконавчого листа №2-322 від 03.12.2008 р.

Постановою про закінчення виконавчого провадження від 03.07.2009 року виконавче провадження з примусового виконання рішення суду у справі №2-322 закінчено.

09.11.2010 року позивачем на адресу відповідача надіслано претензію №4п-10 про відшкодування збитків (упущеної вигоди) у сумі 107’136,00 грн. за період з 11.05.2008 року по 03.07.2009 року.

При цьому судами попередній інстанцій встановлено, що рішення міського суду у справі №2-322/2006 набрало законної сили 30.07.2007 року, а виконане відповідачем 09.11.2010 року.

Таким чином, на думку позивача, протиправність поведінки відповідача виражається у невиконанні рішення суду від 14.12.2006 р. у справі №2-322/2006 та несвоєчасному поверненні майна позивачу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив, зокрема, з того, що позивачем не подано доказів того, що хтось бажає взяти в оренду спірне приміщення; позивач не подав доказів, які б підтверджували, що він вживав необхідні заходи по недопущенню збитків.

Однак, зазначені мотиви не визнаються колегією суддів обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 4 ст. 623 ЦК України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3)          причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4)          вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

При цьому колегія суддів зазначає, що статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про судоустрій України" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиціальність) судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом.

Отже, у даному випадку, обов'язок повернення нерухомого майна виник у відповідача з дати набрання рішення суду у справі №2/322-06, та не підлягає доведенню позивачем.

Також матеріали справи свідчать про те, що позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення майна, і саме бездіяльність відповідача стала підставою для звернення позивача до виконавчої служби з метою примусового виконання рішення суду.

Крім того, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, здавання в оренду власного нерухомого майна є одним з основних видів діяльності позивача, визначеної Статутом (зазначене підтверджується також витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, наявним в матеріалах справи).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, враховуючи відсутній причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача, яка полягала у невиконанні рішення суду, та розміром завданих позивачеві збитків.

Враховуючи викладене, прийнята у справі постанова не відповідає вимогам статті 105 Господарського процесуального кодексу України, а також вимогам, викладеним в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 року №02-5/422 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.

В той же час рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, та підлягає залишенню без змін, відповідно до пункту 6 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 6 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міф" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.07.2011 року у справі № 5015/780/11 господарського суду Львівської області скасувати.

Рішення господарського суду Львівської області від 10.03.2011 року у даній справі залишити без змін.

Головуючий М. Черкащенко

Судді Д. Кривда

В. Студенець