Постанова № 18584737, 27.09.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2011 р. Справа № 5023/2846/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В.,

суддя Бородіна Л.І.,

суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Сиротніковій Я.Є.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1. дов.,

відповідача - ОСОБА_2. дов., ОСОБА_3. дов., ОСОБА_4. дов.,

третьої особи Татарінова О.В. - особисто

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2671Х/2-7) та апеляційну скаргу позивача (вх. № 2777Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 16 червня 2011 р. у справі № 5023/2846/11

за позовом Відкритого акціонерного товариства завод «Електромаш»м. Харків

3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Фізична особа підприємець Татарінова О.В., м. Харків

до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»м. Київ в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», м. Харків

про дострокове розірвання кредитного договору та про стягнення збитків у розмірі 7709181,36 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Відкрите акціонерне товариство завод «Електромаш»у квітні 2011 р. звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило суд визнати кредитний договір № 010-2/02/1-478-07 від 19.04.2007 року укладений між позивачем та відповідачем розірваним достроково з 16.04.2009 року, визначити та зафіксувати суму заборгованості, що підлягає стягненню за кредитним договором у національній валюті згідно курсу НБУ на момент подання позову у розмірі 21451637,88 грн., стягнути з відповідача збитки від неодержаних доходів у розмірі 547735,48 дол. США по курсу 4363918,12 грн. та 3345236,24 грн. разом 7709181,36 грн., судові витрати покласти на відповідача.

17 травня 2011 року позивач надав через канцелярію господарського суду уточнення позовних вимог, в яких просить суд розірвати достроково кредитний договір № 010-2/02/1-478-07 від 19.04.2007 року укладений між позивачем та відповідачем, інші вимоги заявлені у позовній заяві залишаються незмінними.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16 червня 2011 р. у справі № 5023/2846/11 (суддя Добреля Н.С.) розірвано достроково кредитний договір № 010-2/02/1-478-07 від 19.04.2007 року укладений між ВАТ завод «Електромаш»та ХОД «Райффайзен Банк Аваль». Стягнуто з відповідача на користь позивача 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу. В задоволені вимог щодо стягнення збитків від неодержаних доходів у розмірі 547735,48 дол. США по курсу 4363918,12 грн. та 3345236,24 грн. відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись з даним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 16.06.2011 р. у справі № 5023/2846/11 в частині розірвання кредитного договору достроково та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Так, як стверджує відповідач, ним жодним чином не порушувались умови укладеного між сторонами договору, що могло б бути підставою для розірвання такого договору в порядку ст. 651 ЦК України. На думу відповідача позивачем та судом першої інстанції помилково ототожнено право банку заявити вимоги до боржника за кредитним договором у справі про банкрутство з істотним порушенням саме банком умов кредитного договору.

Позивач також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його вимог про стягнення збитків, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 16.06.2011 р. у справі № 5023/2846/11 змінити та повністю задовольнити його позовні вимоги. У апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Так, на думку позивача, ним належними та допустимими доказами підтверджено факт понесення позивачем збитків у вигляді упущеної вигоди, однак, судом першої інстанції відповідним доказам не була надана відповідна правова оцінка, що й спричинило необґрунтовану відмову у задоволенні позовних вимог.

Зважаючи на те, що апеляційні скарги подані на один і той же процесуальний документ (рішення господарського суду Харківської області від 16.06.2011 р. у справі № 5023/2846/11), такі скарги обєднані в одне апеляційне провадження.

У судовому засіданні представники сторін наполягали на задоволенні поданих ними апеляційних скарг та заперечували проти задоволення апеляційних скарг один одного.

Третя особа підтримала апеляційну скаргу позивача та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача.

Також, у судовому засіданні 19.09.2011 р. представником позивача заявлено клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку її розгляду до 11.10.2011 р., яке мотивоване відсутністю на даний момент на підприємстві органу виконавчої влади, вибори якого призначені на 10.10.2011 р.

Заявлене позивачем клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ст. 102 ГПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у 2-хмісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження. Використовуючи права суду першої інстанції при розгляді апеляційних скарг (ст. 99 ГПК України), апеляційний господарський суд має право у виняткових випадках за клопотанням сторони продовжити строк розгляду скарги, але не більш як на 15 днів (ст. 69 ГПК України).

Як вбачається із матеріалів справи, апеляційна скарга відповідача прийнята до розгляду 06.07.2011 р., тобто, 2-х місячний строк для розгляду скарги закінчується 06.09.2011 р.

Матеріали справи також свідчать, що розгляд справи у суді апеляційної інстанції за клопотанням саме позивача двічі відкладався. Ухвалою від 05.09.2011 р. за клопотанням відповідача строк розгляду справи був продовжений до 21.09.201 р. (на 15 днів).

Отже, апеляційною інстанції (зважаючи на заявлені позивачем клопотання проти задоволення яких відповідач не заперечував) вичерпано законодавчо передбачена можливість відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи, а відтак, клопотання позивача не може бути задоволено.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційних скаргах та відзивах на них доводи сторін, заслухавши у судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, вірно встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, 19.04.2007 р. між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 010-2/02/1-478-07 (разом з додатковими угодами до нього), відповідно до п.1.1 якого сторони передбачили, що кредитор (відповідач), на положеннях та умовах цього договору, відкриває позивачу (позичальнику) невідновлювальну кредитну лінію у сумі 3000000,00 доларів США - (ліміт кредитування), строком до 19 квітня 2013 року.

Умовами договору сторони визначили порядок встановлення та розмір відсоткової ставки (1.2.), строки та порядок погашення заборгованості (п. 3.4. - погашення основної суми кредиту за даним договором позичальник здійснює рівними щомісячним платежами, починаючи з 19 квітня 2008 р., кінцевий строк погашення 18 квітня 2013 р.) та інші умови, які встановлені чинним законодавством для договорів кредиту.

Відповідно до п.6.13. передбачено, що позичальник зобовязується на час дії договору не отримувати кредитів в установах інших банків без письмової згоди кредитора.

Виконання зобовязань позивача за вказаним кредитним договором забезпечено іпотекою майна позивача за договором іпотеки № 010-2/02/1-478/1-07 від 19.04.2007р., що посвідчений нотаріально.

Судом першої інстанції також вірно встановлено, що на виконання умов кредитного договору банк надав позивальнику кошти в розмірі та в строки передбачені договором.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи під час судових засідань у суді апеляційної інстанції учасники судового процесу не заперечували ані факту укладання відповідних договорів, ані факту надання (отримання) коштів.

Наявні у справі докази також свідчать про те, що ухвалою господарського суду Харківської області від 05.02.2009 р. було порушено провадження про банкрутство та відкриття процедуру санації ВАТ завод «Електромаш». Провадження у справі порушено за заявою голови ради директорів ВАТ завод «Електромаш»(тобто, за ініціативою самого боржника).

16.04.2009р., після опублікування в офіційному друкованому виданні оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство заводу, ХОД «Райффайзен Банк Аваль»звернувся з заявою в порядку ст. 53 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в якій просив внести до реєстру вимог кредиторів вимоги ХОД «Райффайзен Банк Аваль», які забезпечені заставою майна боржника в загальній сумі 2576557,36 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 07.04.2009 р. складає 19839491,67 грн.

05.06.2009 р. банком були надані уточнення розміру заявлених грошових вимог кредитора до боржника: в загальній сумі 2664835,39 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 07.04.2009 р. складає 20519232,50 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.08.2009р. було затверджено реєстр вимог кредиторів та до реєстру включено вимоги ХОД «Райффайзен Банк Аваль»в розмірі 2664835,39 дол. США.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.09.2010р. було затверджено план санації боржника, відповідно до якого ВАТ завод «Електромаш» повинно сплачувати кошти ХОД «Райффайзен Банк Аваль».

Усі вищенаведені обставини також були належним чином досліджені судом першої інстанції та не заперечується сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, вимоги позивача стосовно дострокового розірвання кредитного договору № 010-2/02/1-478-07 від 19.04.2007 р., що укладений між сторонами, ґрунтуються на тому, що 16.04.2009 р. саме банк звернувся з вимогою про дострокове повернення кредиту в повному обсязі в сумі 2576557,36 дол. США, чим саме фактично висловив бажання щодо розірвання договору, шляхом дострокового повернення позики та сплати процентів.

Суд першої інстанції погодився з доводами позивача у цій частині позову та дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача щодо дострокового розірвання кредитного договору № 010-2/02/1-478-07 від 19.04.2007 року обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню. При цьому, судом першої інстанції зазначено, що саме відповідач (ХОД «Райффайзен Банк Аваль») достроково звернувся з заявою про повернення кредитних коштів в повному обсязі, що, на думку суду першої інстанції, є свідченням істотного порушення відповідачем умов спірного договору.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що не узгоджуються з приписами чинного законодавства, зважаючи на наступне.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції у повній мірі досліджені усі фактичні обставини справи, застосовані норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, однак, таким обставинам справи дана невірна юридична оцінка, що й призвело до прийняття неправильного рішення.

Так, приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що саме відповідач був ініціатором дострокового повернення кредитних коштів, що, на думку суду, і є підставою для дострокового розірвання кредитного договору.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказані висновки суду першої інстанції зроблені при невірній оцінці усіх фактичних обставин справи у їх сукупності, оскільки наявні у справі матеріали не містять доказів дострокового звернення відповідача з заявою до позивача про дострокове повернення кредитних коштів.

Заява відповідача від 16.04.2009 р., в якій він просив внести до реєстру вимог кредиторів вимоги ХОД «Райффайзен Банк Аваль», які забезпечені заставою майна боржника в загальній сумі 2576557,36 дол. США (саме цю заяву позивач та суд першої інстанції вважають заявою про дострокове повернення кредитних коштів), зроблена відповідачем в порядку ст. 53 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», після опублікування в офіційному друкованому виданні оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство позивача.

Тобто, на думку колегії суддів, відповідна заява є лише способом реалізації відповідачем своїх прав у процедурі санації боржника, які передбачені нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», та жодним чином не може вважатися заявою про дострокове повернення кредитних коштів, тим більше, доказом порушення саме відповідачем істотних умов договору.

Окрім того, як вірно вказує відповідач, умовами спірного кредитного договору (п. 7.4) передбачено що у випадку невиконання позичальником цього договору (в т.ч. і щодо своєчасного погашення заборгованості), банк має право, негайно обмежити надання кредиту за відкритою кредитною лінією або достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом, включаючи нараховані проценти за користування кредитом та неустойку, передбачену договором.

Отже, право банку на дострокове повернення кредитних коштів у випадку невиконання позивачем умов договору щодо своєчасного погашення боргу прямо передбачено договором та реалізація банком свого права жодним чином не може вважатися порушенням ним умов договору, за умови наявності у позичальника заборгованості.

Разом з тим, як встановлено колегією суддів, відповідне право не було реалізовано банком, ним не подавалася заява щодо дострокового погашення заборгованості позичальником, а, як встановлено вище, лише реалізовано право на подання заяви до суду в порядку ст. 53 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно з ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 2 ст. 651 ЦК України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, ЦК України визначає загальні підстави для зміни і розірвання будь-яких договорів. Тобто, для застосування п. 2 ст. 651 ЦК України необхідно підтвердження наступних фактів: істотного порушення однією із сторін умов договору та вимога другої сторони про розірвання договору у зв'язку з таким порушенням.

Отже, позивачем повинно бути доведено наявність таких ознак, як істотне порушення відповідачем умов кредитного договору, та, як наслідок, завдання таким порушенням шкоди, внаслідок чого друга сторона (у даному разі позивач) значною мірою була позбавлена того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

На думку колегії суддів, позивачем не наведено ані доказів на підтвердження істотного порушення відповідачем умов кредитного договору, ані відповідних негативних для нього наслідків (при укладенні договору позивач розраховував на отримання коштів у сумі, що визначена договором, та такі кошти ним і були отримані).

Таким чином, твердження позивача та висновки суду першої інстанції стосовно наявності правових підстав та доказів для задоволення позовних вимог в частині розірвання договору кредиту є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, у звязку з чим рішення суду в частині розірвання договору кредиту від 19.04.2007 р. підлягає скасуванню, а у задоволенні позовних вимог позивача у цій частині слід відмовити.

Зважаючи на те, що вимоги позивача визначити та зафіксувати суму заборгованості, що підлягає стягненню за кредитним договором у національній валюті згідно курсу НБУ на момент подання позову у розмірі 21451637,88 грн. є похідними від вимоги про розірвання договору, такі вимоги також не підлягають задоволенню.

Зважаючи на вищевказане, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача понесених останнім судових витрат також підлягає скасуванню, з віднесенням таких витрат на позивача.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від неодержаних доходів у розмірі 547735,48 дол. США по курсу 4363918,12 грн. та 3345236,24 грн. разом 7709181,36 грн., колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено ані самого факту понесення відповідних витрат, ані причинно - наслідкового звязку між діями відповідача та фактом понесення витрат.

Як зазначає позивач у позовній заяві, ще до дати підписання вищенаведеного кредитного договору між ним та відповідачем були домовленості щодо отримання кредиту у розмірі 6000000,00 дол. США, оскільки саме така сума грошових коштів необхідна була позивачу для реалізації своїх цілей (відповідне не підтверджено належними доказами).

Також, як зазначає позивач та вірно встановлено місцевим господарським судом, у липні 2008 р. позивач звернувся до відповідача з проханням про надання другого траншу кредиту, а 17 вересня 2008 р. ХОД «Райффайзен Банк Аваль»надіслав позивачу індикативну (орієнтовну, рекомендовану) пропозицію, в якій було зазначено ліміт у розмірі 2000000 дол. США строком на 10 років.

01 листопада 2008 р. банк надіслав на адресу позивача лист № 02-1/812, в якому повідомив, що на сьогоднішній день ним розглядається питання щодо збільшення кредитного ліміту підприємству на 2000000,00 дол. США, але у звязку з фінансовою кризою, що загострилася, банк переносить розгляд про відкриття нової кредитної лінії на невизначений термін до стабілізації ситуації в банківському секторі України. Також у даному листі зазначив, що банк не заперечує, якщо позивач перекредитується в іншій фінансовій установі.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи та положень ст. 22, 623 ЦК України, ст. 225, 226 ГК України суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача в частині стягнення збитків

Повністю погоджуючись із рішенням суду першої інстанції у цій частині, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Вимоги про стягнення збитків можуть бути задоволені лише у випадку якщо буде доведено кожний з елементів складу правопорушення. Недоведення хоч би одного з них виключає можливість задоволення вимоги про стягнення збитків.

Отже, місцевим господарським судом вірно встановлено, що позивачем не доведено, жодного з елементів складу правопорушення, а саме наявність правил поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем до стягнення заявлено саме збитки у вигляді упущеної вигоди. При цьому позивач вказував на те, що у разі, якби відповідачем було надано позивачу грошові кошти у розмірі 2000000,00 дол. США, він би своєчасно закінчив реконструкцію будівель, здавав би відповідні приміщення в оренду та, відповідно отримував би відповідні грошові кошти, які й заявлені як упущена вигода.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що п. 4 ст. 623 ЦК України вказує, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Як вбачається із матеріалів справи, на підтвердження відповідних дій позивачем також не надано жодних доказів (в т.ч. і щодо здійснення заходів щодо можливості перекредитування, зважаючи на те, що банк проти відповідного не заперечував).

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, як така, що ґрунтується на припущеннях, що не підтверджені належними доказами, тоді як апеляційна скарга відповідача є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, оскільки судом першої інстанції дана невірна правова оцінка усім фактичним обставинам справи, що призвело до порушення норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 99, 101, п. 2 ст.103, п. п. 3, 4 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.06.2011 р. у справі № 5023/2846/11 в частині дострокового розірвання кредитного договору № 010-2/02/1-478-07 від 19.04.2007 року, що укладений між ВАТ завод «Електромаш»та ХОД «Райффайзен Банк Аваль»та в частині стягнення з відповідача на користь позивача 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В іншій частині (в частині відмови в задоволені вимог щодо стягнення збитків від неодержаних доходів у розмірі 547735,48 дол. США по курсу 4363918,12 грн. та 3345236,24 грн.) рішення господарського суду Харківської області від 16.06.2011 р. у справі № 5023/2846/11 залишити без змін.

Головуючий суддя Шевель О.В.

суддя Бородіна Л.І.

суддя Хачатрян В.С.

повний текст постанови складено 26 вересня 2011 року