Рішення № 18567952, 23.06.2011, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 22-ц-1569/11Головуючий у 1 інстанції: Борейко С. В.

Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2011 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Приколоти Т.І.

суддів: Богонюка М.Я., Федоришина А.В.

при секретарі Качмар М.Я.

з участю ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 28 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації-,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення в його користь з відповідача заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10 755, 24 грн., компенсації втрати частини заробітної плати у звязку з ростом споживчих цін в сумі 1167,37 грн. В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що працював у відповідача з квітня 2007 року по травень 2010 року на посаді провідного інженера - керівника групи служби постачання управління з питань постачання. З часу звільнення роботодавець не провів з ним повного розрахунку по заробітній платі. Заборгованість по заробітній платі становить 2 146,44 грн. На підставі ст. 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що становить 8 608,80 грн. До виплати підлягає сума інфляції у звязку з ростом споживчих цін, що становить 1167, 37 грн. Просить позов задовольнити.

Рішенням Сихівського районного суду Львівської області від 28 грудня 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача в користь позивача 1243,34 грн. заборгованості по заробітній платі. В решті вимог відмовлено. Проведено розподіл судових витрат.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що з часу звільнення роботодавець не провів з ним повного розрахунку, чим допустив порушення трудового законодавства.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечила, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, оскільки суд першої інстанції зробив свої висновки без належних підстав, справу вирішено без достатньої перевірки обґрунтованості позовних вимог і заперечень проти позову; висновки суду по суті позову не відповідають фактичним обставинам справи, встановленим на підставі повної і всебічної перевірки доказів, їх дослідження і правильної оцінки, тому з висновками суду погодитися в повному обсязі не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення цим вимогам не відповідає.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Встановлено, що позивач перебував з відповідачем в трудових відносинах. 6 травня 2010 року позивача звільнено із займаної посади. Заборгованість по заробітній платі станом на травень 2010 року становила 2146,44 грн. (а.с.7-8). З позивачем не проведено повного розрахунку у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України як цього вимагає ст. 47 зазначеного Кодексу. На час розгляду справи судом розрахунок з позивачем не проведений. Оскільки позивачу не були виплачені належні йому від відповідача суми в день звільнення, тому, виходячи з вимог ст.ст. 116,117 КЗпП України, з відповідача слід стягнути на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку, оскільки роботодавець не довів відсутності своєї вини у цьому. Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що з вини відповідача при звільненні позивача з роботи були допущені порушення його трудових прав, тому підлягає до задоволення його вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, що є відповідальністю за затримку розрахунку при звільненні.

Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню в користь позивача, розраховується відповідно до Постанови КМУ від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». При цьому, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з останніх двох календарних місяців роботи, які були відпрацьовані позивачем, тобто березень і квітень 2010 року. Середньомісячний заробіток позивача становить 567,08 грн., середньоденний заробіток 24,66 грн.

Термін з часу звільнення позивача до дня розгляду справи судом складає 13 місяців і 14 днів.

Отже, на підставі ст. 117 КЗпП України, за час затримки розрахунку з відповідача підлягає стягненню в користь позивача 7 717,28 грн. (567,08х13 + 24,66х14).

Утрату частини грошових доходів у звязку з порушенням термінів їх виплати компенсується громадянам у разі затримання виплати доходів на один і більше календарних місяців відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159 ( з урахуванням змін за постановами КМ України від 09.08.2001 р. № 958 і від 31.03.2003 р. № 430). Компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обовязкових платежів) і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення компенсації. Індекс споживчих цін для визначення розміру компенсації обчислюється множенням місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. За своєю правовою природою компенсації підлягає сума нарахованих, але не виплачених грошових доходів. На присуджений до стягнення в порядку відповідальності за затримку розрахунку середній заробіток, що є санкцією за невиконання роботодавцем вимог ст. 116 КЗпП України і не вважається заробітною платою, компенсація не нараховується. До виплати позивачу в травні 2010 року підлягала сума заробітку 2146,44 грн., що не виплачена йому до часу розгляду справи судом та підлягає стягненню з відповідача в користь позивача. Приріст індексу споживчих цін за період невиплати доходу становить 11,1 % , компенсація 236,11 грн. ( 2146,44 грн. х 11,0 : 100). Сума компенсації підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.

Судом не може бути взято до уваги видану відповідачем довідку про те, що до виплати на час звільнення позивачу належить 1243,34 грн., оскільки це спростовується іншими належними та допустимими доказами по справі, зокрема, довідкою, яку відповідач надавав прокуратурі при перевірці заяви позивача.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, висновки суду першої інстанції, викладені у цьому рішенні, не відповідають обставинам справи, що полягає у неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права, не застосував закон, який підлягав застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення вимог в зазначеній вище частині.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню в дохід держави судові витрати (101 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи).

Керуючись ст.ст.88, 303, п.2 ч.1 ст.307, п.3 ч.1 ст.ст. 309, 313, ч.2 ст.314, ст.ст. 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 28 грудня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи»(ЗКПО 33894928, Рах. № 2600540003256, Львівська філія ВАТ КБ «Хрещатик», МФО 385468, м.Львів) в користь ОСОБА_2 2146,44 грн. заборгованості по заробітній платі, 236,11 грн. компенсації втрати частини грошових доходів в звязку з порушенням термінів їхньої виплати та 7717,28 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, всього 10099,83 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи»(ЗКПО 33894928, Рах. № 2600540003256, Львівська філія ВАТ КБ «Хрещатик», МФО 385468, м.Львів) в дохід держави 101 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: