Рішення № 18560012, 17.02.2011, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 22-ц-231/11Головуючий у 1 інстанції: Мелешко С.І.

Доповідач в 2-й інстанції: Мусіна Т. Г.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2011 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого: Павлишина О.Ф.

Суддів: Мусіної Т.Г., Штефаніци Ю.Г.

При секретарі: Тлумак Л.В.

З участю сторін та їх представників, представника

третьої особи ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, Державного підприємства „Львіввугілля”

на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 17 червня 2010 року

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2001 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі - продажу житлового будинку.

Зазначали, що вони перебувають у шлюбі з 1981 року, від якого мають двох дітей: дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Наймачем житлового будинку АДРЕСА_1, в якому мешкала їх сімя та який знаходиться на балансі Червоноградського управління житлово - комунального господарства, був батько позивача та відповідача - ОСОБА_8, якому Червоноградське УЖКГ продало будинок.

У серпні 2001 року ОСОБА_4 стало відомо, що власником вказаного будинку ще в червні 1992 року став тесть ОСОБА_8, який склав заповіт на належне йому майно на ім”я сина ОСОБА_3.

Відповідач ще за життя ОСОБА_8 запропонував їм виселитися з будинку в добудовану ними, але не оформлену прибудову до будинку, а після смерті ОСОБА_8, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 року, взагалі перестав допускати їх до будинку.

Оскільки договір купівлі - продажу спірного будинку було укладено між ОСОБА_8 і Червоноградським управлінням житлово - комунального господарства з порушенням їх і їхніх дітей житлових прав, позивачі просили визнати його недійсним з підстав, передбачених ст. 48 ЦК УРСР 1963 року, та анулювати свідоцтво про право власності на спірний будинок, видане на ім”я ОСОБА_8

В липні 2002 року ОСОБА_5 подав до суду заяву про відмову від позову.

В грудні 2005 року ОСОБА_4 ( після смерті її чоловіка ОСОБА_5) в своїх інтересах і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9., а також ОСОБА_10 доповнили позов вимогою про визнання недійсним заповіту, який був складений ОСОБА_8 на ім”я відповідача.

При цьому зазначали, що договір купівлі - продажу спірного будинку було укладено 3 червня 1992 року між ОСОБА_8 і Червоноградським управлінням житлово - комунального господарства без їх згоди, тобто з порушенням норм Положення про продаж громадянам в особисту власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 19 травня 1989 року № 142.

Судом залучено до участі у справі як співвідповідачів Комунальне підприємство ( далі - КП) „Червонограджитлокомунсервіс”, і Державне підприємство ( далі - ДП) „Львіввугілля” - і Червоноградську міську раду.

В процесі розгляду справи в жовтні 2009 року в якості самостійних позивачів у справу вступили ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та в якості третіх осіб на стороні позивачів залучені орган опіки і піклування Червоноградської міської ради, ОСОБА_11 і ОСОБА_12.

В травні 2010 р. позовні вимоги були доповнені вимогою про визнання пропуску строку звернення до суду з поважних причин, визнання частково недійсним заповіту від 20.11.2000 р. в частині заповідання ОСОБА_8 належного йому будинку АДРЕСА_1 в користь ОСОБА_3 та стягнення з ДП „Львіввугілля” в його користь 0,03 грн. компенсації за будинок.

Справа судовими органами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 17 червня 2010 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі - продажу будинку АДРЕСА_1, що складається з трьох кімнат, кухні, пяти коридорів загальною площею 93,8 кв. м., житловою площею 38,6 кв. м. разом із господарськими будівлями, що розташовані на земельній ділянці площею 690 кв. м., укладений між Західно - Українським виробничим обєднанням по видобутку вугілля „Укрзахідвугілля” в особі Червоноградського УЖКГ і ОСОБА_8 03 червня 1992 року та посвідчений Червоноградської державною нотаріальною конторою 06 червня 1992 року за реєстром № 1 - 1813.

Анульовано реєстраційне свідоцтво від 09.06.1992 року на право особистої власності на даний будинок видане ОСОБА_8.

Стягнуто з ДП „Львіввугілля” в користь ОСОБА_3 0,03 грн.

Повернуто житловий будинок по АДРЕСА_1, що складається із трьох кімнат, кухні, пяти коридорів загальною площею 93,8 кв. м., житловою площею 38,6 кв. м. разом з сараєм та розташований на земельній ділянці площею 690 кв. м. у власність ДП „Львіввугілля”.

Визнано частково недійсним заповіт від 20.11.2000 року в частині заповідання ОСОБА_8 належного йому будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями, прибудинковою територією і земельною ділянкою у користь ОСОБА_3.

Ухвалою від 21 квітня 2010 року закрито провадження у справі в частині позову ОСОБА_5 у звязку із смертю останнього.

В апеляційній скарзі ДП „Львіввугілля” посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права при вирішенні питання про визнання договору купівлі - продажу будинку недійсним, зокрема ст. 48 ЦК, 145 КпШС, ст. 257 ЦК України та в частині безпідставного покладення на ДП „Львіввугілля” обовязку по поверненню коштів відповідачу, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в позові.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в позові.

Заперечуючи проти апеляційних скарг, позивачі ОСОБА_3 та представник третьої особи ОСОБА_11, вважають рішення суду законним і обґрунтованим.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_13, представника відповідача ДП „Львіввугілля” Бойко З.М. на підтримання апеляційної скарги, пояснення позивачки ОСОБА_4 та представників усіх позивачів ОСОБА_15 на заперечення апеляційних скарг, пояснення представників відповідачів - Червоноградської міської ради Боднарук П.М., КП „Червонограджитлокомунсервіс” Денисенко Д.М. на підтримання апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, межі та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню: рішення суду підлягає скасуванню на підставі п. п. 2, 3, 4 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову в позові виходячи з наступного.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте цим вимогам закону рішення суду не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що спірний будинок був проданий ОСОБА_8 в червні 1992 р. з порушенням вимог закону, а саме, без згоди зареєстрованих в будинку інших членів сім”ї: ОСОБА_4 та ОСОБА_11, без згоди органу опіки і піклування, що призвело до порушення їх прав та прав їх неповнолітніх дітей користуватись будинком. Про порушення своїх прав позивачка ОСОБА_4 дізналась восени 2001 р., в суд з позовом звернулась 20.11.2001р., позивачі ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на час виникнення спірних правовідносин були малолітніми, в суд за захистом своїх прав звернулись після досягнення повноліття, тому позивачі не пропустили строк позовної давності і порушене право підлягає захисту.

Проте зазначені висновки суду щодо порушення їх прав не відповідають обставинам справи, обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, недоведені, судом допущено порушення норм матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є договір купівлі - продажу трикімнатного деревяного будинку АДРЕСА_1, загальною площею 93, 8 кв. м., житловою площею 38,6 кв. м., у складі якого є кухня, комора, ванна та коридори, а також цегляного сараю, який був укладений 03 червня 1992 року між продавцем Західно - Українське обєднання по видобутку вугілля - „Укрзахідвугілля” та покупцем ОСОБА_8, який посвідчений старшим державним нотаріусом Червоноградської державної нотаріальної контори Солотва С.І. ( а. с. 4 т. 1), реєстраційне свідоцтво від 09.06.1992 р. на право особистої власності на даний будинок на ім”я ОСОБА_8 та заповіт останнього від 20. 11.2000р. на будинок в користь сина ОСОБА_3.

Оскільки відносини по передачі спірного будинку у власність ОСОБА_8 виникли і завершились у 1992 р., вони регулюються Цивільним кодексом 1963р ( ст. 48), в тому числі і по питанню підстав та порядку застосування строку позовної давності.

Відповідно до положень ст. 71 ЦК в редакції 1963 р. загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки.

Таким чином, позовна давність - це встановлений законом строк для захисту порушеного цивільного права.

Суд першої інстанції не навів в рішенні достатнього правового обґрунтування та доказів щодо порушення вимог закону при укладенні 03.06.1992р. договору купівлі - продажу будинку, що призвело до порушення субєктивних матеріальних прав позивачів на обєкт купівлі - продажу або їх особистих прав, а висновки суду по цьому питанню не відповідають обставинам справи.

Відповідно до ст. 48 ЦК в редакції 1963р. недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобовязана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи та докази у справі, вважає, що вимоги закону при укладенні договору купівлі - продажу 03.06.1993р. були дотримані, права позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10 при укладенні 03.06.1993 року договору купівлі - продажу будинку не були порушені.

З матеріалів справи вбачається, що спірний будинок був проданий на підставі „Положення про продаж громадянам в особисту власність квартир в будинках державного та громадського житлового фонду, їх утримання та ремонт”, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР та Укрсовпрофа від 19 травня 1989 р. № 142.

Відповідно до п. 9 вказаного Положення, громадянин, який бажав придбати в особисту власність займану квартиру ( будинок) повинен був подати заяву за місцем проживання до виконавчого комітету міської Ради народних депутатів або адміністрації підприємства, організації, обєднання, у віданні або власності яких перебував будинок. До заяви додавалась письмова згода членів сім”ї на придбання квартири ( будинку) в його особисту власність та довідка з місця проживання та склад сім”ї і прописку.

Без зазначених документів згода на продаж квартири ( будинку) власником житла не могла бути надана, а нотаріус не вправі був посвідчити договір купівлі - продажу, який не відповідав вимогам даного Положення.

З наявної в матеріалах справи копії поквартирної картки форми №17 вбачається що на дату укладення договору купівлі - продажу в будинку постійно були зареєстровані чотири повнолітні особи: наймач ОСОБА_8 ( 1927р.н.), його дружина ОСОБА_19 ( 1927 р. н.), син ОСОБА_5 ( 1954 р. н.), невістка ОСОБА_4 ( 1956 р. н.) та двоє малолітніх внуків ОСОБА_10 ( 1986 р. н.) і ОСОБА_9 ( 1990 р. н.) а. с. 61 т. 1.

Та обставина, що згода усіх постійно зареєстрованих повнолітніх осіб, в тому числі і ОСОБА_10 на продаж будинку була отримана, підтверджується змістом рішення ВО „Укрзахідвугілля” від 13.05.1992р. № 36 ( а. с. 65 т. 1), а в інтересах малолітніх дітей діяли їх батьки ОСОБА_5 та позивачка ОСОБА_4, які в силу закону були їх опікунами та представниками і додаткових повноважень не потребували.

Саме по собі не зазначення у цьому рішенні двох малолітніх онуків у складі сім”ї наймача будинку ОСОБА_8 не дає підстав прийти до висновку про порушення їх житлових прав.

Доказом згоди позивачки ОСОБА_4 на викуп будинку ОСОБА_8 та її поінформованість про це є факт виписки позивачки з дітьми із спірного будинку 25.08.1992 р. у звязку із зміною власника та послідуючою реєстрацією, що відображено в по квартирній картці форми №17 та будинковій книзі, у якій є штамп МБТІ від 09.06.1992 р. про перебування будинку у власності ОСОБА_8 на підставі договору купівлі - продажу.

За життя власника будинку та його дружини, невістка ОСОБА_4 протягом девяти років не порушувала питання про захист права та прав своїх дітей якщо вважала, що вони дійсно порушені, і звернулась до суду лише коли дізналась про заповіт власника в користь сина.

Колегією суддів встановлено, що ні ВО „Укрзахідвугілля”, ні Управління житлово - комунального господарства, ні державний нотаріус Солотва С.П., яка посвідчувала у 1992 р. договір купівлі - продажу будинку, не мали претензій щодо неправильного оформлення документів, а їх представники у судовому засіданні та допитана як свідок нотаріус Солотва С.П. ствердили, що згода ОСОБА_4 у формі заяви встановленого зразка та всіх інших повнолітніх осіб, прописаних в будинку, була і при відсутності такої договір не був би укладений.

Свідок ОСОБА_21, яка працюючи в УЖКГ, безпосередньо займалась підготовкою документів на продаж спірного будинку, підтвердила правильне оформлення документів та відсутність порушень.

У письмовій заяві на адресу Червоноградського суду від 12.07.2002р. чоловік позивачки ОСОБА_5 зазначив, що викладене у позовній заяві від його імені та імені ОСОБА_4 не відповідає дійсності ( а. с. 23 т. 1).

На запит Червоноградського міського суду від 4.07.2006р. про витребування копій первинних документів на основі яких видано наказ в/о „Укрзахідвугілля” від 13.05.1992р. №36 про продаж будинку ОСОБА_8 ( а. с. 87), Комунальне підприємство „Червонограджитлокомунсервіс” ( утворене на базі Червоноградського УЖКГ) на якому зберігаються документи по викупу будинків та квартир відповідно до Положення, листом від 05.07.2006р. повідомило, що документи по викупу АДРЕСА_1 не збереглися ( а. с. 94, 97).

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник КП „Червонограджитлокомунсервіс” підтвердив, що з невідомих причин не збереглися первинні документи саме про продаж будинку № 72 по вул. Кн. Ольги в м. Червонограді, хоча по інших будинках і квартирах такі документи є.

В порушення вимог ч. 1 ст. 212, п. 1 ч. 1 ст. 214 ЦПК суд не дав належної оцінки вказаним доказам та в основу рішення поклав голослівні пояснення ОСОБА_4 про відсутність її згоди на продаж будинку, хоча позивачка всупереч вимогам ст.ст. 10, 60 ЦПК України не довела ті обставини, на які вона покликалась, а системний аналіз доказів у справі свідчить про протилежне.

Не можна погодитись з висновком суду про те, що при укладенні договору купівлі продажу будинку слід було питати згоду ОСОБА_11, яка була зареєстрована в будинку разом з малолітнім сином і фактично була членом сім”ї наймача, оскільки такий не відповідає обставинам справи і вимогам закону. Правове положення ОСОБА_11 і її сина чітко визначено при реєстрації в якості квартирантки і не змінювалось, доказів про те, що вона була членом сім”ї наймача при наявності своєї сім”ї і зареєстрованого шлюбу в матеріалах справи немає, Положення 1989 р. вимагало згоду лише членів сім”ї.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що при укладенні договору купівлі - продажу будинку у 1992р. необхідна була згода органу опіки і піклування, відсутність якої призвела до порушення вимог ст. 145 Кодексу про шлюб та сімю УРСР, чинної на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст.ст. 78, 79 КпШС, якщо у неповнолітніх є належне їм майно, батьки управляють ним як опікуни і піклувальники без спеціального на те призначення, але з додержанням відповідних правил про опіку і піклування.

Оскільки ст. 145 КпШС 1969р. поширюється на випадки відчуження опікуном або піклувальником майна, яке належить особі, що перебуває під опікою або піклуванням, дітям позивачки майно, яке було предметом договору не належно, покупцями житла відповідно до Положення 1989р. вони бути не могли, право на житло не втрачали, тому згода органу опіки і піклування не вимагалась.

Висновком комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Червоноградської міської ради № 22 від 09.02.2010 р. не встановлено порушень вимог ст. 145 КпШС при укладенні договору та порушення прав дітей ( а. с. 86 т. 4).

Оскільки майнові і житлові права неповнолітніх при укладенні договору не були порушені вони разом з батьками проживали в спірному будинку і залишаються в ньому зареєстрованими по сьогоднішній день правові підстави для визнання договору купівлі - продажу будинку недійсним із зазначених підстав відсутні.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що наявність згоди позивачки ОСОБА_4 на продаж спірного будинку її свекру ОСОБА_8 або відсутність такої згоди фактично юридичного значення немає, оскільки відповідно до п. 9 Положення необхідна була письмова згода членів сім”ї квартиронаймача, які проживали разом з ним, між тим як наявні у справі докази свідчать про те що на час укладення договору купівлі - продажу будинку у 1992 р. невістка ОСОБА_22, її чоловік ОСОБА_5 та їх малолітні діти не були членами сім”ї наймача ОСОБА_8, а юридично рахувались окремою сімєю.

Зазначення в довідці з місця проживання усіх зареєстрованих в будинку осіб, та ступінь їх спорідненості по відношенню до наймача ОСОБА_8, яка надавалась відповідно до п. 9 Положення, не є переконливим доказом проживання однією сімєю.

Наведене підтверджується фактом перебування ОСОБА_4 у складі своєї окремої сім”ї ( вона, чоловік, двоє дітей) на обліку про забезпечення житлом за місцем своєї праці у Червоноградському філіалі Львівського в/о „Юність” ( в даний час ВАТ „Калина”) з 26.01.1989р., що стверджується належно завіреними копіями відповідних аркушів книги громадян, яких взято на чергу для одержання жилої площі ( а. с. 61 - 63 т. 4).

У склад своєї сім”ї, яка мала одержати житло ОСОБА_4 не включала свекра ОСОБА_8 та свекруху ОСОБА_19

Відповідно до п. 25 „Правил обліку громадян, які потребують покращення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР „ від 11 грудня 1984 р. № 470 ОСОБА_4 зобовязана була щорічно для її перереєстрації на квартирному обліку надавати довідку з місця проживання у АДРЕСА_1, у якій зазначався власник будинку та правове положення сім”ї ОСОБА_4 в складі 4 - х осіб по відношенню до власника будинку. Без такої довідки подальше перебування на квартирній черзі ОСОБА_4 було неможливим.

Незважаючи на запит місцевого суду від 22.10.2009р. за № 2 - 2366/09 до ВАТ „Калина” про направлення для огляду в судовому засіданні облікової справи ОСОБА_4 про перебування її на квартирному обліку, який був зроблений на виконання ухвали судового засідання від 16.10.2009р. ( а. с. 24 26 т.4) та підлягав обовязковому виконанню, ВАТ „Калина” ( юридично обслуговується представником позивачів ОСОБА_15 після запиту суду актом № 1 від 11.01.2010 року зафіксував знищення облікової справи ОСОБА_4, яка нібито була знята з квартирного обліку у 2004р. ( а.с. 54 т. 4) згідно протоколу №1 від 16.03.2004 року ( а. с. 57 т. 4).

Відповідно до зазначеного витягу з протоколу № 1 від 16.03.2004р. спільного засідання профкому та адміністрації ВАТ „Калина” позивачка ОСОБА_4 знята з квартирного обліку, оскільки відпала підстава для її перебування на такому обліку у звязку із смертю свекра, свекрухи та її чоловіка ( а. с. 57 т. 4).

Колегія суддів вважає, що вказаний протокол від 16.03.2004 р. не може бути належним доказом у справі, оскільки містить неправдиву інформацію щодо підстав зняття ОСОБА_4 з квартирного обліку у звязку із смертю її чоловіка ОСОБА_9, який станом на 16.03.2004р. був живим та помер лише ІНФОРМАЦІЯ_4р. ( а. с. 41 т. 4).

За повідомленням Червоноградського міського архіву від 23.02.2010 р. № 5 в архіві не виявлено документів про зняття ОСОБА_4 з квартирного обліку у 2004 р. ( а. с. 88 т. 4).

Колегія суддів вважає, що надання позивачкою ОСОБА_4 та її представником ОСОБА_15 невідповідаючих дійсності документів щодо зняття її з квартирного обліку, знищення в процесі слухання справи доказів у вигляді облікової квартирної справи є додатковим доказом на підтвердження пояснень відповідача ОСОБА_3 про те, що невістка ОСОБА_4 мала свою окрему сімю та не була членом сім”ї наймача ОСОБА_8, тому її згода на викуп будинку наймачем юридичного значення не мала. Така була зажадана підприємством лише виходячи з самого факту включення ОСОБА_4 та інших членів її сім”ї у довідку з місця проживання при вирішення питання викупу будинку без зясування дійсного членства в сім” ї наймача.

Та обставина що сімя позивачки ОСОБА_4 з 4 - х осіб була окремою від сім”ї наймача будинку ОСОБА_8 як на час викупу будинку так і після викупу, окрім вищенаведеного, підтверджується особистими поясненнями ОСОБА_4 в судовому засіданні місцевого суду від 02 листопада 2005р. у якому вона підтвердила, що в будинку проживало дві сім”ї, які мали окремі рахунки по оплаті комунальних послуг ( а. с. 178 - 179 т. 1), а також письмовими рахунками на оплату комунальних послуг ( а. с. 353 - 449 т. 2) та листом КП „Комінтех” від 20.02.2008р. № 73 про те, що особовий рахунок на ОСОБА_8 був відкритий за адресою вул. Кн. Ольги № 72, особовий рахунок на ОСОБА_5 ( чоловік позивачки) був відкритий за адресою АДРЕСА_1 ( а. с. 459 т. 2).

Наведеним також підтверджується, що позивачка ОСОБА_4 знала хто є власником будинку, оскільки по квитанціях на її сімю квартплата не нараховувалась у звязку з викупом будинку.

Оскільки при укладені 06 червня 1992р. договору купівлі - продажу АДРЕСА_1 не було допущено порушень вимог закону, які б призвели до порушення майнових та особистих прав позивачів, наведені позивачами доводи не знайшли підтвердження в судовому засіданні, колегія суддів вважає, що правові підстави для визнання договору купівлі - продажу будинку недійсним відсутні. Відповідно немає правових підстав для анулювання реєстраційного свідоцтва від 09 червня 1992 р. на право особистої власності на ім”я ОСОБА_8 та визнання недійсним його заповіту від 20 листопада 2000р. на спірний будинок на ім”я свого сина ОСОБА_3

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_4 ( невістка власника) має на праві власності окрему квартиру по АДРЕСА_2, яка була придбана 26.02.1997 р. та зареєстрована на ім”я її матері ОСОБА_23 та подарована останньою ОСОБА_4 09.01.2005 р. ( а. с. 16 т. 4). Позивачі забезпечені житлом у зазначеній квартирі, між тим як відповідач ОСОБА_3- рідний син спадкодавця, власного житла, окрім спірного будинку, який одержав по спадщині від рідного батька, немає.

За таких обставин рішення суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК щодо законності і обґрунтованості, наведені порушення призвели до неправильного вирішення спору, що за ст. 309 ЦПК є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в позові за безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З врахуванням наведеного з усіх позивачів в користь відповідача ОСОБА_3 підлягають стягненню понесені судові витрати по сплаті витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи у всіх судових інстанціях в сумі 183 грн. ( а. с. 181, 198 т. 4, а. с. 206 т. 2, а. с. 1 т. 3), 785 грн. судового збору ( а. с. 205 т. 2) , 4600 грн. витрат на правову допомогу, що підтверджена письмовим розрахунком від 16. 02. 2001 року, з яким погодилась позивачка ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційного суду 17 лютого 2010 р. та дала згоду на їх оплату.

З усіх позивачів в користь відповідача ДП „Львіввугілля” підлягають стягненню понесені судові витрати за розгляд справи в усіх судових інстанціях: 150 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи ( а. с. 190, 216 т. 4, а. с. 15 т. 3) та 807 грн. 75 коп. судового збору ( а. с. 14 т. 3, а. с. 189 т. 4, а. с. 217 т. 4).

З усіх позивачів в користь відповідача КП „Червонограджитлокомунсервіс” підлягають стягненню понесені судові витрати за розгляд справи в усіх судових інстанціях : 778 грн. 50 коп. судового збору ( а. с. 238 т. 2) та 26 грн. 25 коп. витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись п.2 ч.1 ст. 307, п.2, 3, 4 ч.1ст.309, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, Державного підприємства «Львіввугілля»задовольнити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 17 червня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до ОСОБА_3, ДП «Львіввугілля», КП «Червонограджитлокомунсервіс», Червоноградської міської ради, треті особи без самостійних вимог - орган опіки та піклування Червоноградстької міської ради, ОСОБА_11, ОСОБА_12, державний нотаріус ОСОБА_24, приватний нотаріус ОСОБА_20 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку № 72 по вул. Кн.Ольги в м. Червонограді, анулювання реєстраційного свідоцтва від 09 червня 1992 р. на право особистої власності на будинок №72 по вул. Кн. Ольги у м. Червонограді на ім»я ОСОБА_8, визнання недійсним заповіту ОСОБА_8 від 20 листопада 2000р. про заповідання будинку №72 по вул. Кн. Ольги в м. Червонограді в користь ОСОБА_3 відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (прож. АДРЕСА_2) солідарно в користь ОСОБА_3 183 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи, 785 грн. судового збору, 4600 грн. витрат на правову допомогу.

Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (прож. АДРЕСА_2) солідарно в користь ДП «Львіввугілля»( м. Сокаль, вул. Б. Хмельницького, № 26) 807грн. 75 коп. судового збору, 150 грн. витрат на інформаційно-технічене забезпечення розгляду справи.

Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (прож. АДРЕСА_2) солідарно в користь КП «Червонограджитлокомунсервіс»( м. Червоноград, вул. Коновальця, 3) 778 грн. 50 коп. судового збору та 26 грн. 25 коп. витрат на інформаційно- технічне абезпечення розгляду справи.

Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10 в дохід держави 120 грн. несплачених витрат на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи одержувач: Державний бюджет Личаківського району, призначення платежу: за інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ р/р 31219263700006 в УДК у Львівській області, МФО 825014, код бюджетної класифікації 22050002, ідентифікаційний код 22389406 та 1557 грн. несплаченого судового збору за розгляд справи за такими реквізитами: Одержувач: УДК у Львівській області, р/р 31119095700006 в УДК у Л/о, МФО 825014, ЗКПО 22389406, код бюджетної класифікації 22090100.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 - ти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуючий _______Павлишин О.Ф.

Судді: _______Мусіна Т.Г.

_______Штефаніца Ю.Г.