Постанова № 18549246, 19.09.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2011 р. Справа № 5023/4609/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , суддя , суддя

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача не зявився

відповідача ОСОБА_1. (дов. б/н від 01.03.11 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсім", м. Харків (вх. № 3632 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 25.07.11 р. у справі № 5023/4609/11

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд-Мобайл"

до ТОВ "Будсім"

про стягнення 8086,97 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.07.2011 р. у справі № 5023/4609/11 (суддя Жиляєв Є.М.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 7938,10 грн. суму основного боргу, 103,20 грн. інфляційних, 46,57 грн. 3% річних, витрати по сплаті державного мита у сумі 102,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

Відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин справи, просить рішення господарського суду Харківської області від 25.07.2011 р. скасувати, судові витрати покласти на позивача. При цьому зазначає про те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції було порушено вимоги ст.ст. 15,17 ГПК України при визначенні територіальної підсудності; вказує на те, що судом не звернуто увагу на наявність третейського застереження, викладеного в п. 9 договору та вказівки Вищого арбітражного суду України від 10.03.98р. № 01-8/91 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішення спорів», в звязку з чим вважає, що господарський суд першої інстанції повинен був припинити провадження у справі на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України. Крім того, заявник скарги вважає, що строк виконання зобовязання за договором про заміну боржника у зобовязанні № 260/10/10 від 01.10.10 р. не наступив, а отже і не порушено прав та законних інтересів позивача.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в судовому засіданні з наведеними відповідачем доводами не погоджується, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами та дійсним обставинами справи. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін. В обґрунтування викладених заперечень посилається на те, що позовна заява була подана за територіальною підсудністю та прийнята до провадження з додержанням правил підсудності, а тому розглянута по суті відповідно до вимог ст. 17 ГПК України. Також зазначає про те, що Закон України «Про третейські суди»передбачає виключне право, а не обовязок сторін на звернення до цього суду; вважає доводи відповідача щодо не наступлення строку платежу по договору такими, що спростовуються матеріалами та дійсними обставинами справи.

Позивач своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористався, але надіслав заяву, в якій просив суд розглянути справу за наявними матеріалами, без участі представника позивача та з урахуванням позиції, викладеної позивачем у відзив на апеляційну скаргу.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши представника відповідача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи 10 серпня 2009 року між ТОВ "Гранд-Мобайл" та ТОВ "Венттехсервіс" було укладено договір поставки №326/08/09 відповідно до умов якого постачальник зобов'язався в порядку та строки, обумовлені даним договором, передати у власність товар в визначеній кількості, відповідної якості і за погодженою ціною, а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених в договорі. Кількість та асортимент товару вказується в накладній, що є невід'ємною частиною договору.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 01 жовтня 2010 року між ТОВ "Венттехсервіс" (первісний боржник), ТОВ "Будсім" (новий боржник) та ТОВ "Гранд-Мобайл" (кредитор) було укладено договір про заміну боржника у зобов'язанні № 260/10/10, відповідно до умов якого ТОВ "Будсім" (новий боржник) прийняв на себе повний обсяг обов'язків, що існують або виникнуть у первісного боржника, в тому числі але не виключно: сплата грошового боргу в розмірі 8438,10 грн., котрий виник з договору поставки №326/08/09, укладеного первісним боржником та кредитором.

На виконання умов вищевказаного договору поставки, позивачем поставлено первісному боржнику товар на загальну суму 33593,82 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, які знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до п. 6.4 Вищевказаного договору поставки в редакції протоколу розбіжностей покупець здійснює оплату кожні 30 календарних днів за реалізований товар.

Як свідчать матеріали справи, а саме банківські виписки, первісним боржником було здійснено оплату за поставлений товар на загальну суму 25400,00 грн.

Крім того, частково було повернено товар позивачу на загальну суму 255,72 грн.

Відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором про заміну боржника у зобов'язанні від 01.10.2010 року, 18 листопада 2010 року сплатив лише 500,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою від 18 листопада 2010 року.

Отже, як зазначив позивач та вбачається з матеріалів справи заборгованість відповідача перед позивачем за договором про заміну боржника у зобов'язанні № 260/10/10 від 01.10.2010 року склала 7938,10 грн.

У звязку з існуючою заборгованістю позивач, в порядку ст. 530 ГПК України, направив на адресу відповідача претензію за вих. № 01/03 від 01 березня 2011 року, в якій просить останнього в десятиденний термін провести оплату за спірним договором. Однак відповідач відповіді на вимогу не надав та суму боргу позивачу не сплатив, що й стало підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 7938,10 грн., а також нарахованих 103,20 грн. інфляційних, 45,67 грн. 3% річних в звязку з порушенням відповідачем грошового зобовязання.

Приймаючи рішення про задоволення первісних позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що факт поставки товару за договором №326/08/09 від 10.08.2009 р. та наявність у відповідача заборгованості на підставі договору про заміну боржника у зобов'язанні № 260/10/10 від 01.10.2010 р. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. За таких обставин, а також враховуючи загальні вимоги виконання зобовязання передбачені ст..ст. 525, 526, 530, 625, 629 Цивільного кодексу України позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 7938,10 грн., а також нарахованих 103,20 грн. інфляційних, 45,67 грн. 3% річних визнані судом першої інстанції правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає, що оскаржене рішення суду першої інстанції повністю відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки суд при його прийнятті взяв до уваги обставини, суттєві для розгляду цього спору, а висновки, викладені в ньому, узгоджуються з приписами норм матеріального права, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Наведені відповідачем доводи про те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції було порушено вимоги ст.ст. 15, 17 ГПК України колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно ст.. 15 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобовязаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Підставою звернення позивача з позовом до господарського суду є стягнення боргу за договором про заміну боржника у зобовязанні № 260/10/10 від 01.10.2010 р., за яким ТОВ «Будсім»прийняв на себе обовязок ТОВ «Венттехсервіс»за договором поставки №326/08/09 від 10.08.2009 р.

Отже, даний спір повинен розглядатись за місцезнаходженням відповідача ТОВ «Будсім».

З наданих до матеріалів справи документів, а саме: договору про заміну боржника у зобовязанні № 260/10/10 від 01.10.2010 р., договору поставки №326/08/09 від 10.08.2009 р., копії свідоцтва про державну реєстрацію відповідача, копії довідки з ЄДРПОУ відповідача вбачається, що місцезнаходженням ТОВ «Будсім»є: м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 120.

Отже, позовна заява була подана за територіальною підсудністю справ господарського суду і прийнята до провадження з додержанням правил підсудності.

Відповідач зазначає про те, що 25 липня 2011 рок ним було надано через канцелярію місцевого господарського суду для залучення до матеріалів справи копію свідоцтва про державну реєстрацію ТОВ «Будсім», де зазначено адресу відповідача: м. Київ, вул. Урицького, буд. 45-А, оф. 418., в звязку з чим відповідач вважає, що даний спір повинен був розглядатись господарським судом м. Києва.

Колегія суддів вважає наведені твердження безпідставними, оскільки згідно ч. 3 ст. 17 ГПК України справа прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудна іншому господарському суду.

До того ж, заява відповідача про зміну його місцезнаходження була подана до господарського суду вже після прийняття рішення по справі.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального права не було припинено провадження у справі на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України в звязку з наявністю в п. 9 договору третейського застереження, та зазначає наступне.

Пунктом 3 ухвали Конституційного Суду України від 14.10.1997р. (№ 44-3) встановлено, що правосуддя це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ. Натомість, третейський розгляд спорів це вид недержавної юридичної діяльності. Статтею6 Конвенції про захист прав та основних свобод гарантовано право кожної особи, юридичної чи фізичної, на розгляд її справи справедливим неупередженим судом.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обовязок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду спору по суті. При відсутності волі, в даному випадку, позивача, на звернення до третейського суду, чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його права на звернення до господарського суду.

Відповідно до статті1 Господарського процесуального кодексу України, юридичним особам та субєктам підприємницької діяльності гарантовано право звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Отже, у разі коли між сторонами у договорі передбачене третейське застереження, але одна із сторін заперечує проти неї, то прерогатива має бути віддана відстоюванню права на захист своїх інтересів в судовому порядку.

Конституція України гарантує кожній особі право на судовий захист своїх порушених прав та законних інтересів. Обмеження права на судовий захист суперечить конституційному принципу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає про відсутність підстав для припинення провадження у справі.

Не змінюють обґрунтованих висновків суду першої інстанції та не заслуговують на увагу твердження відповідача про те, що позивачем вимога про виконання зобовязань за договором № 260/10/10 від 01.10.2010 р. відповідачеві не направлялась, а тому строк оплати не настав.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач 01.03.2011 р. звернувся до відповідача з вимогою про оплату поставленого товару в сумі 7938,10 грн. Вказана вимога була направлена на адресу відповідача та отримана ним згідно повідомлення про вручення поштового відправлення 10.03.2011 р. (аркуш справи 86-91, том 1).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо термін виконання обовязку не встановлений, боржник зобовязаний виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги.

Отже, враховуючи викладені обставини, відповідач суму боргу в розмірі 7938,10 грн. був зобовязаний сплатити в строк до 17.03.2011 р.

Колегія суддів також звертає увагу, що відповідач частково сплативши суму боргу, що підтверджується банківською випискою від 18.11.2010 р., фактично визнав борг за договором про заміну боржника у зобовязанні № 260/10/10 від 01.10.2010 р. До того ж, під час перегляду даної справи в апеляційному порядку представник відповідача в судовому засіданні підтвердив наявність у нього заборгованості перед позивачем.

Таким чином, факти, викладені в апеляційній скарзі відповідача і його посилання на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, не знайшли свого підтвердження.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду Харківської області від 25.07.11 у справі № 5023/4609/11 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи заявника, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсім", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.07.11 у справі № 5023/4609/11 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя

Повний текст постанови підписано 19 вересня 2011 року