Постанова № 18549143, 14.09.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2011 р. Справа № 5023/5745/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Камишева Л.М.,

при секретарі Голозубовій О.І.,

за участю представників сторін:

позивача за зустрічним позовом –не з’явився

першого відповідача за зустрічним позовом –не з’явився

другого відповідача за зустрічним позовом –не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача за первісним позовом (вх. № 3311 Х/1-12) на рішення господарського суду Харківської області від 20 липня 2011 року у справі № 5023/5745/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова група "Активний капітал", м. Харків

до товариства з обмеженою відповідальністю "Лібр", м. Харків

про визнання недійсною угоди,

та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лібр", м.Харків

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова група "Активний капітал", м. Харків

2. Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", м. Харків

про визнання договору дійсним,

встановила:

У липні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова група "Активний капітал" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 06.06.2011 р., укладений між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Лібр". В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що зазначений договір не відповідає вимогам ст. ст. 203, 626, 638 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лібр" звернулось до суду з зустрічною позовною заявою, в якій просило визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 06.06.2011р., укладений між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова група "Активний капітал"; визнати за позивачем за зустрічним позовом право власності на нежитлову будівлю в літ. "А-1" загальною площею 162,0 кв. м. по вул. Полтавський шлях, 147 у м. Харкові та нежитлову будівлю в літ. "А-1" загальною площею 369,2 кв. м. по вул. Полтавський шлях, 147-а в м. Харкові, а також зобов’язати комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" здійснити державну реєстрацію за позивачем за зустрічним позовом права власності на спірне нерухоме майно.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20 липня 2011 року у справі № 5023/5745/11 (суддя Тихий П.В.) у задоволенні первісних позовних вимог відмовлено, зустрічний позов задоволено повністю.

Позивач за первісним позовом із рішенням суду першої інстанції не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20 липня 2011 року у справі № 5023/5745/11 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача за первісним позовом задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач за первісним позовом посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним, прийнятим внаслідок неповного дослідження обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Крім того зазначає, що спірний договір є недійсним внаслідок його нікчемності, тобто недодержання передбаченої законом форми його складання.

Позивач та другий відповідач за зустрічним позовом письмових відзивів на апеляційну скаргу не надали.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про місце та час розгляду справи, не реалізували своє право на участь у судовому процесі та не забезпечили явку своїх представників в судове засідання.

Враховуючи те, що явка представників сторін не була визнана обов’язковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача за первісним позовом, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга позивача за первісним позовом підлягає частковому задоволенню, зважаючи на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 6 червня 2011 року між позивачем за первісним позовом (продавець) та першим відповідачем за первісним позовом (покупець) був підписаний договір купівлі-продажу нежитлових будівель в літ. «А-1»загальною площею 162,0 кв. м, що розташована по вул. Полтавський шлях, 147 у м. Харкові та літ. «А-1»загальною площею 369,2 кв. м., що розташована по вул. Полтавський шлях, 147-А у м. Харкові.

Згідно з пунктами 2.1. та 2.2. договору покупець зобов'язаний сплатити за майно ціну, щодо якої сторони досягли взаємної згоди, а саме 500000,00 грн. в т.ч. 100 000,00 грн. - ПДВ та передати її продавцеві впродовж 2-х робочих днів з моменту підписання цього договору. Датою оплати вважається дата підписання акту приймання-передачі майна.

7 червня 2011 року між сторонами було підписано акт приймання-передачі нерухомого майна, яким сторони підтвердили факт передачі майна.

Відповідно до п. 3.1.1. договору продавець зобов’язаний протягом 3-х робочих днів з моменту підписання даного договору посвідчити даний договір з метою його подальшої державної реєстрації.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач за первісним позовом посилається на те, що відповідачем за первісним позовом вказаний договір було укладено з порушенням вимог щодо форми договору та без наміру реально виконувати умови цього договору та відповідно цей договір не спрямований на реальне настання правових наслідків. Позивач за первісним позовом вважає, що оскільки відповідач за первісним позовом свої обов’язки за договором не виконав, до теперішнього часу договір не зареєстрував у встановленому порядку, чим порушив вимоги Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", то є підстави для визнання спірного договору недійсним.

Відповідач за первісним позовом в обґрунтування своїх зустрічних позовних вимог посилається на те, що він виконав всі умови договору, здійснив оплату придбаного майна в строки та розмірі, передбачені договором, однак позивач за первісним позовом до теперішнього часу нотаріально не посвідчив даний договір, що позбавило покупця провести державну реєстрацію вказаного договору відповідно до вимог чинного законодавства України. Відповідач за первісним позовом зазначає, що він позбавлений можливості отримати те на, що він розраховував в результаті укладення вказаного договору, в зв’язку з чим просить визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 06.06.2011 р., визнати за ним право власності на спірне майно, а також зобов’язати другого відповідача за зустрічним позовом здійснити за ним державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно.

Відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

За приписами частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, а саме право власності на нерухоме майно.

Згідно з ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Отже, виходячи зі змісту вказаних норм, договір купівлі-продажу нерухомого майна вважається укладеним при наявності одночасно двох умов, а саме: нотаріального посвідчення договору та його державної реєстрації.

Як свідчать матеріали справи, нотаріального посвідчення та державної реєстрації спірного договору сторонами здійснено не було.

Відповідно до ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Отже, на виконання вимог ст. 220 Цивільного кодексу України, розглядаючи спір щодо визнання договору дійсним, суд повинен дати оцінку домовленості сторін щодо усіх істотних умов договору, перевірити правову природу такої домовленості, чи відповідає вона законодавству та чи відповідають законодавству дії сторін по виконанню спірної угоди.

В обґрунтування підстав для визнання спірного договору дійсним позивач за зустрічним позовом посилається на акт приймання-передачі об’єктів нерухомого майна до договору купівлі-продажу від 06.06.2011 р., який на його думку, підтверджує належне виконання покупцем істотної умови договору, а саме передачу грошових коштів.

Колегія суддів не приймає зазначений акт до уваги, оскільки він не є належним доказом, що підтверджує здійснення господарської операції по перерахуванню покупцем та отриманню продавцем грошових коштів.

Так, відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Позивачем за зустрічним позовом такі первинні документи –платіжні доручення, банківські квитанції, касові чеки тощо, що підтверджують виконання грошових зобов’язань, не надані та в матеріалах справи відсутні.

При цьому, доказів того, що перший відповідач за зустрічним позовом ухилявся від нотаріального посвідчення даного договору позивачем за зустрічним позовом також не надано.

Згідно з п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

В даному випадку колегія суддів вважає, що навіть при здійсненні нотаріального посвідчення спірного договору, він не міг би вважатися укладеним, оскільки відсутня така невід'ємна умова для визнання його укладеним, як державна реєстрація.

Системний аналіз наведених норм цивільного законодавства та вивчення обставин справи дає колегії суддів підстави зробити висновок, що оскільки спірний договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся і не створює прав та обов'язків для сторін, то відсутні правові підстави для визнання його дійсним.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частин 3, 4 статті 334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Колегія суддів вважає, що оскільки спірний договір купівлі-продажу є неукладеним, то визнання за позивачем за зустрічним позовом права власності на майно, яке було об'єктом цього договору суперечить вищевказаним нормам закону.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 06.06.2011 р. дійсним, визнання за ним права власності на нежитлову будівлю в літ. "А-1" загальною площею 162,0 кв. м. по вул. Полтавський шлях, 147 у м. Харкові та нежитлову будівлю в літ. "А-1" загальною площею 369,2 кв. м. по вул. Полтавський шлях, 147-а в м. Харкові, а також зобов’язання другого відповідача за зустрічним позовом здійснити державну реєстрацію за позивачем за зустрічним позовом права власності на спірне нерухоме майно, є неправомірними та задоволенню не підлягають, в зв’язку з чим рішення суду першої інстанції про задоволення зустрічного позову підлягає скасуванню, а апеляційна скарга позивача за первісним позовом –задоволенню в зазначеній частині.

Вимоги позивача за первісним позовом про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 06.06.2011 р. недійсним колегія суддів вважає неправомірними та такими, що задоволенню не підлягають.

Враховуючи те, що спірний договір визнаний судом неукладеним і станом на момент звернення позивача за первісним позовом до суду даний договір був визнаний таким, що не відбувся, то підстави для визнання його недійсним відсутні, оскільки недійсним можливо визнати лише той договір, який був укладений.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що господарським судом першої інстанції порушені норми матеріального права, не в повній мірі з’ясовані та неправильно оцінені обставини справи та ухвалене ним рішення не може вважатися обґрунтованим, у зв’язку з чим колегія суддів знаходить підстави для часткового задоволення апеляційної скарги позивача за первісним позовом та скасування рішення.

Керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу позивача за первісним позовом задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 20 липня 2011 року у справі № 5023/5745/11 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Камишева Л.М.

Повний текст постанови по справі підписаний 12 вересня 2011 року