Постанова № 18549004, 06.09.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2011 р. Справа № 5023/2551/11

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя , суддя , суддя

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Венгер В.Л.

відповідача - Павленко Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3015 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 29.06.11 р. у справі № 5023/2551/11

за позовом ДП "Коніка Мінолта Україна"

до ТОВ "Цифрова друкарня "Зебра"

про стягнення 1119495,96

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2011 р. позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 730229,00 грн. - матеріальної шкоди, 295968,71 грн. - ПДВ, 80955,61 грн. штрафних санкцій, 13000,00 грн. боргу за обслуговування та судових витрат, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору купівлі - продажу в розстрочку № 24/2008 від 20.06.08 р. неналежним чином виконав свої зобов’язання щодо повної та своєчасної оплати товару.

23 травня 2011 року позивач надав уточнену позовну заяву про зменшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача 672633,11 грн. - нанесеної матеріальної шкоди, 295968,71 грн. - ПДВ, 80298,25 грн. - штрафних санкцій та 11052,00 грн. - борг за обслуговування, з покладенням судових витрат на відповідача.

Відповідач проти позову заперечував та зазначив, що у позивача відсутні підстави для нарахування 672633,11 грн. матеріальної шкоди, 295968,71 грн. - ПДВ, 80 955,61 грн. штрафних санкцій, оскільки основний договір був розірваний на підставі листа від 25.11.10 р. № 265, згідно якого позивач, керуючись п. 5.3 договору витребував у відповідача товар, що був поставлений з розстрочкою платежу без компенсації відповідачу сплачених сум, та на підставі акту від 07.12.10 р. все майно було передане позивачу у повному обсязі; після розірвання договору всі зобов’язання відповідача та позивача є припиненими, включаючи обов’язок, передбачений п. 5.4 основного договору. Відповідач стверджує, що всі рахунки, які виставлені позивачем з боку відповідача оплачені, проте рахунку на суму 11052 грн. по акту про виконання робіт № 10-50111669 від 20.08.10 р. відповідач не отримував.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.06.2011 р. у справі № 5023/2551/11 (суддя Смірнова О.В.) позов задоволений частково, стягнуто з відповідача 80298,25 грн. пені, 802,98 грн. державного мита та 17,87 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 672633,11 грн. нанесеної матеріальної шкоди, 295 968,71 грн. ПДВ та 11052,00 грн. боргу за обслуговування відмовлено, з посиланням на невиконання відповідачем умов договору купівлі –продажу в частині своєчасної оплати.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У апеляційній скарзі зазначив, що в порушення приписів ст. ст. 11, 530, 549 ЦК України без належного, витребуваного від позивача аргументованого розрахунку пені, судом першої інстанції встановлена заборгованість відповідача зі сплати пені без урахування строків виконання зобов’язань, встановлених договором.

Позивач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що відповідач не надав доказів про наявність перерахувань стосовно погашення заборгованості з поставки товару.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що між Дочірнім підприємством "Коніка Мінолта Україна", м. Київ, (позивач) та ТОВ "ЦД "Зебра", (відповідач) укладений договір № 24/2008 від 20 червня 2008 р., за яким позивач передає товар, а відповідач, в свою чергу, приймає його та оплачує у встановлений договором строк.

Пунктом 1.3, 3.1 договору передбачено, що купівля - продаж товару за цим договором здійснюється на умовах розстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк і під відсоток відповідно до ст. 1 п. 1.12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.1997 р.; вартість товару в гривнях на день укладення договору вказана у додатку № 1 до договору та всього за рахунком № 322145/КРV від 20.06.08 р. складає 605684,65 грн. Вартість товару в гривнях на день укладення договору вказана у додатку № 2 до договору та всього за рахунком № 322146/КРV від 20.06.08 р. складає 1170723,61 грн.

Пунктом 3.2 передбачений порядок розрахунків, який здійснюється наступним чином: часткова передплата у сумі 102412,26 грн. - до 20 липня 2008 р. згідно додатку № 1 (рахунок № 322145/КРV від 20.06.08 р.); часткова передплата у сумі 8227,61 грн. здійснюється відповідачем до 25 травня 2009 р. згідно додатку № 2 (№ 322146/КРV від 20.06.08 р.). Платежі другого етапу розподіляються згідно з графіком, викладеним в п. 3.2.2 договору.

Пунктом 3.7 договору передбачено, що обов’язковою умовою є укладання договору на сервісне обслуговування на весь строк розстрочки. У разі невиконання цієї домовленості відповідач повинен протягом 3-х календарних днів сплатити заборгованість за отриманий товар у повному обсязі.

Пунктом 8.1 договору передбачений строк його дії, а саме договір набуває чинності з моменту його підписання, та діє до виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що позивачем поставлено відповідачу товар (техніку згідно переліку, зазначеного у додатку № 1 та № 2 до даного договору на загальну суму 1776412,26 грн., виставлені відповідачу рахунки-фактури № 322145/КРV від 20.06.08 р. та № 322146/КРV від 20.06.08 р. на загальну суму 1776412,26 грн., але відповідач після поставки товару систематично порушував умови оплати та сплатив за товар частково в сумі 157300 грн.

Як свідчать матеріали справи, сторони уклали доповнення до договору № 24/2008 № 1 від 26.03.09 р. з новим графіком погашення заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар та сторони уклали додаткову угоду № 2 від 31.01.10 р., предметом якої є зміна графіку погашення заборгованості згідно рахунків № 322145/КРV від 20.06.08 р. та № 322146/КРV від 20.06.08 р.

Однак, відповідач не виконував умови додаткових угод та не погашав заборгованість відповідно до графіку, у зв’язку з чим позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 18 від 25.05.10 р. з вимогою погасити заборгованість.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що відповідач у відповіді на претензію повідомив позивача, що дане обладнання не є вигідним для відповідача та запропонував забрати товар без компенсацій, оскільки він йому не належить та направив на адресу позивача лист з проханням розірвати договір купівлі - продажу товару № 24/2008 від 20.06.08 р. та забрати товар.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що між сторонами укладено договір купівлі - продажу в розстрочку № 24/2008 від 20.06.08 р., у відповідності до умов якого позивач передав майно на загальну суму 1776412,26 грн., а відповідач розрахувався за нього частково на суму 157 300 грн., позивач звернувся до відповідача з вимогою вих. № 265 від 25.11.10 р. про повернення майна, та майно повернуто позивачу на підставі акту витребування товару від 07.12.10 р.

Пунктом 5.3 договору сторони домовились, що у разі несплати відповідачем передбачених договором платежів протягом 2-х місяців, позивач має право застосувати штрафну санкцію до відповідача у вигляді витребування товару без компенсації позивачу сплачених сум.

Проте, як видно з матеріалів справи, позивач не скористався своїм правом, та на протязі 2-х з половиною років не звертався до відповідача з вимогою про повернення техніки, більш того, відповідач направляв на адресу позивача листи, в яких просив забрати товар, який йому не належить, та на першу ж вимогу позивача товар було йому повернуто.

Позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 672633,11 грн. нанесеної матеріальної шкоди, посилаючись на зменшення ринкової вартості майна.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов’язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб’єкту або суб’єктом господарювання.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст. 1166 ЦК України. Відповідно до її положень майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

У роз’ясненні Вищого господарського суду України N 02-5/215 від 01.04.94 “Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” зазначається, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків (відшкодування шкоди), господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності, а саме наявність правил поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

В силу вимог ч. 1 п. 8 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Відповідно до ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв’язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв’язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Згідно зі ч. 1, ч. 2 ст. 226 ГК України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов’язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб’єктам, - зобов’язаний відшкодувати на вимогу цих суб’єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов’язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів запобігання збитків та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про відшкодування зменшення ринкової вартості майна, оскільки не доведено винної поведінки відповідача у події, що мала місце.

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що договором передбачено зобов’язання позивача передати товар та зобов’язання відповідача сплатити за нього, також п. 5.3 договору встановлено право позивача на повернення товару у разі несплати за нього, отже позивач не був обмежений з боку відповідача в здійсненні ним свого майнового права забрати товар в будь-який момент, як тільки він дізнався про порушення свої майнових прав, проте скористався своїм правом лише через 2 з половиною роки за своїм власним бажанням.

Отже, зобов’язання відповідача по договору не полягало в передачі позивачу товару, вартість якого може зменшуватись, а тому зменшення балансової вартості товару не може бути підставою для нарахування збитків на цих підставах, проте як тільки позивач заявив про необхідність повернути товар - він був відразу повернутий.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що умовами договору не передбачено відшкодування витрат, пов’язаних із зносом техніки, а було лише передбачено право позивача на застосування штрафної санкції у вигляді повернення товару у будь-який час без компенсації сплачених сум.

Розглянувши позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у вигляді відшкодування сум сплаченого ПДВ, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що 03.12.10 р. позивачем складені розрахунки коригування кількісних та вартісних показників до податкових накладних. Згідно цих документів вартість товару, який повертається складає 1281797,2 грн., а сума податкового зобов’язання позивача зменшується на 256602,05 грн. Оскільки, сума сплачена відповідачем за товар складає 237300 грн. - сума податкового зобов’язання позивача і сума, на яку це зобов’язання не буде зменшено мають різницю 22 751,46 грн.

Приписами п. 4.5 ст. 4 ЗУ "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97ВР встановлено, якщо після поставки товарів здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов’язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Пунктом 4.5.1 ЗУ "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97ВР передбачено, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов’язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, то надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит, у зв’язку з отриманням таких товарів.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що збитки у вигляді витрат, пов’язаних зі сплатою податку на додану вартість мають доказуватись кредитором, як наслідок протиправних дій відповідача, проте з матеріалів справи вбачається, що позивач направив вимогу повернути майно, відповідач повернув це майно, та у позивача виникло право на коригування сум податкових зобов’язань, а відповідач зменшив податковий кредит.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що ані порушення прав позивача, ані наслідків такого порушення, ані вини відповідача немає, та правомірно відмовив у зв’язку в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача збитків у вигляді відшкодування сум сплаченого ПДВ 295 968,71 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплати неустойки.

За п. 5.2 договору, у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов’язання оплатити вартість товару та/або відсотків за розстрочку, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 10% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідач за договором взяв на себе зобов’язання своєчасно та у повному обсязі здійснювати оплату за товар, спочатку відповідно до графіку платежу, узгодженого в п. 3.2.2 договору, потім відповідно до графіку платежу, вказаного у додаткових угодах № 1 від 26.03.09 р. та № 2 від 31.01.10 р., проте порушив свої зобов’язання та своєчасно не розрахувався, внаслідок чого у відповідача виникло прострочення виконання грошового зобов’язання.

Посилання відповідача на не урахування строків виконання зобов’язань необґрунтоване, так як зазначеними додатковими угодами не змінювались умови договору відносно штрафних санкцій та позивач не відмовлявся від їх стягнення, графіки передбачали погашення заборгованості, яка існувала та не погашена в встановлений строк, позивачем обґрунтовано заявлено період нарахування пені з 31.01.10 р. по 31.07.10 р.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що пеня за прострочення виконання грошового зобов’язання нарахована у відповідності до умов договору та вимогам діючого законодавства та правомірно задовольнив позов щодо стягнення пені у сумі 80298,25 грн.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 11052,00 грн. - боргу за договорами обслуговування поставленої техніки № 530271 та № 530272 та актом № 10-5011669 від 19.08.10 р. на суму 11 052 грн. обґрунтовано залишені без задоволення виходячи з наступного.

Пунктом 3 вказаних договорів передбачено, що оплата здійснюється протягом 3-х банківських днів після отримання рахунку на оплату.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що з матеріалів справи не вбачається виставлення позивачем до оплати відповідачу рахунку на суму 11 052 грн., акт виконаних робіт № 10-5011669 від 19.08.10 р. підтверджує лише їх виконання, проте не встановлює строк для оплати послуг, докази виставлення рахунку на оплату в матеріалах справи відсутні.

Відповідач вказував у своїх запереченнях, що всі рахунки, які були виставлені позивачем з боку відповідача були оплачені, в підтвердження чого надав витяги банку, проте рахунку на сплату суми по акту виконаних робіт № 10-5011669 від 19.08.10 р. відповідач не отримував.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що строк для оплати послуг за актом № 10-5011669 від 19.08.10 р. у відповідача не настав і, що позивач передчасно звернувся до суду з відповідною вимогою по стягнення з відповідача 11 052,00 грн. - боргу за договорами обслуговування поставленої техніки № 530271 та № 530272, та відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що відповідачем не виконано.

Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви відповідача не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст.ст. 225, 226 ГК України, ст.ст. 22, 526, 530, 610, 611, 623, 1166 ЦК України, ст.ст. 101-105 ГПК України колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 р. у справі № 5023/2551/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України

Головуючий суддя

Суддя

Суддя

Повний текст постанови підписаний 05.09.2011 р.