Постанова № 18548841, 25.08.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2011 р. Справа № 5023/4073/11

Колегія суддів у складі:

головуючого судді - Могилєвкіна Ю.О., суддів Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1

відповідача не зявився

розглянувши апеляційну скаргу позивача (вх. № 3181Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 13.07.11 року у справі № 5023/4073/11

за позовом - ЗАТ "Хлібозавод "Салтівський", м. Харків

до - СПДФО ОСОБА_2, м. Валки

про стягнення 6905,85 грн.,-

встановила:

ЗАТ"Хлібзавод" "Салтівський" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (відповідача) суму основного боргу 6482,15 грн, пеню з 21.08.10 року по 21.01.11 - 432,70 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 09.11.2004 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки хлібобулочних виробів. На виконання умов договору позивач поставив відповідачеві продукцію на суму 6482,15 грн., яка не оплачена відповідачем.

Відповідач проти заявлених вимог заперечує та просить суд відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Рішенням господарського Харківської області від 13.07.11 у справі № 5023/4073/11 (суддя Лаврова Л.С.) визнано належним позивачем у справі "Приватне акціонерне товариство "Хлібзавод "Салтівський". Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) на користь ПАТ "Хлібзавод "Салтівський" (61153, м. Харків, вул. Гв.Широнінцев, 1 р/р 2600801315173 в ПАТ АКБ "Базис" МФО 351760, код ЄДРПОУ 31340536) основний борг в сумі 1811,10 грн., державне мито в сумі 26,75 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 13,25 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що позивачем не надано відповідних доказів про передання відповідачу товару за частиною накладних.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погоджується, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким в позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Як зазначає позивач в апеляційній скарзі, 28.01.2011р. Приватне акціонерне товариство «Хлібзавод «Салтівський»(далі ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський») звернулося з позовною заявою до Господарського суду Харківської області з проханням стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 суму основного боргу 6482,15 грн, пеню - 432,70 грн., та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 09.11.2004 року між ним та відповідачем було укладено договір поставки хлібобулочних виробів за №1787, відповідно умов якого, за період з 01.01.2005р. по 19.12.2008р. ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський»поставило на адресу відповідача хлібобулочні вироби на загальну суму 77211,87 грн.

Відповідно до п. 3.2 вказаного Договору, відповідач зобовязаний провести розрахунки за отриману продукцію на протязі 7 днів з дати поставки, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача, або готівкою в касу позивача, але ФОП ОСОБА_2, в порушення умов договору, за отриману продукцію розрахувалася не в повному обсязі, сплативши всього 71077,30 грн., що підтверджується приходно-касовими ордерами.

Таким чином, загальна сума заборгованості на момент подачі позовної заяви становить 6482,15 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, копії яких є в наявності в матеріалах справи.

В судовому засіданні ФОП ОСОБА_2 заперечувала щодо отримання нею продукції по спірних наданих суду накладних та стверджувала, що на накладних підпис «Киян»не відповідає дійсному підпису відповідача по справі. Також вказувала на той факт, що хлібобулочну продукцію завжди отримувала лише вона і найманих працівників не має.

При розгляді справи у господарського суду першої інстанції виникли сумніви щодо отримання відповідачем товару за накладними на яких немає її підпису, оскільки відповідач спочатку взагалі відмовлялася від отримання продукції, але провести почеркознавчу експертизу згоди не надала. Також, судом не було витребувано на огляд оплачені накладні за минулий часі, за якими би можна було звірити підписи на них, аби мати можливість переконатися, що товар отримувала ФОП Киян або невідома особа.

Перевірка підписів спірних накладних з оплаченими також могла спростувати або підтвердити доводи позивача.

Ухвалюючи рішення по справі, господарський суд Харківської області всупереч вимогам ст. 34 ГПК України, не в повному обсязі дослідив та зясував обставини справи, приймаючі до уваги лише усні пояснення відповідача, без надання останньою необхідних доказів, у звязку з чим дійшов висновку відмовити в задоволенні частини позовних на суму 4671,05 грн., мотивуючі тим, що відповідач не отримувала продукцію, оскільки на накладних відсутні підписи відповідача, не приймаючі до уваги заперечення позивача, стосовно того, що продукцію могли отримувати наймані працівники ФОП ОСОБА_3

Відповідач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

До початку судового засідання відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи за поданою скаргою без його участі.

Судова колегія повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Як правомірно зазначив позивач у своїй скарзі відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В даному випадку саме позивач повинен був довести та надати відповідні докази суду першої інстанції постачання товару відповідачу за спірними товарно-транспортними накладними.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 09.11.2004 року між позивачем та відповідачем було укладено договір за № 1787 на поставку хлібобулочних виробів. У відповідності до умов договору позивач зобовязався поставити відповідачу, а відповідач прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості та по цінам в накладних, які є невідємною частиною договору. Кількість та асортимент продукції, що підлягає постачанню погоджується сторонами та вказується в заявці відповідача. (п.1.2.договору).

Відповідних заявок позивач до матеріалів справи не надав.

У відповідності до п. 3.2 договору, відповідач зобовязався проводити розрахунки за отриману продукцію в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача, або готівкою в касу позивача на протязі 7 днів з дати поставки.

Датою поставки продукції вважається дата вказана в накладній яка підтверджує передачу товару.( п.3.3. договору). При систематичному порушенні відповідачем строків оплати продукції, позивач вправі перевести відповідача на попередню оплату продукції п.3.4 договору). Сторони щомісячно проводять звірку розрахунків станом на кожне 1-ше число місяця, послідуючого за звітним (п.3.5 договору).

Відповідних актів звіряння розрахунків згідно умов договору позивач до матеріалів справи також не надав.

В обґрунтування позовних вимог позивач надає товарно-транспортні накладні за № РП-311-0358276 від 21.06.08 року на суму (296,75 грн. (а.с.ЗЗ), № РП- 311-0360299 від 22.06.08 року на суму 264,75 грн., (а.с.34), № РП-311-0362143 від 23.06.08 року на суму 283,75 грн. (а.с.35),№ РП-311-0370843 від 27.06.08 року на суму 331,95 грн. (а.с.36), № РП-311-0372991 від 28.06.08 року на суму 336,65 грн. (а.с.37), № РП-311-0375035 від 29.06.08 року на суму 331,95,75 грн. (а.с.38), № РП-311-0376939 від 30.06.08 року на суму 350,45 грн. (а.с.30), № РП-311-0378963 від 01.07.08 року на суму 350,45 грн. (а.с.40), № РП-311-0381153 від 02.07.08 року на суму 350,45 грн. (а.с.41), № РП-311-0383275 від 03.07.08 року на суму 337,45 грн. (а.с.42), № РП-811-0389592 від 06.07.08 року на суму 296,75 грн. (а.с.43), № РП-311-0387584 від 05.07.08 року на суму 235,95 грн. (а.с.44), № РП-311-0385402 від 04.07.08 року на суму 296,75 грн. (а.с.45), № РП-311-0391480 від 07.07.08 року на суму 235,75 грн. (а.с.46), № РП-311-0399971 від 11.07.08 року на суму 246,25 грн. (а.с.47), № РП-811-0402128 від 12.07.08 року на суму 296,75 грн. (а.с.48), № РП-311-0404142 від 13.07.08 року на суму 328,75 грн. (а.с.49), № РП-311-00406040 від 14.07.08 року на суму 328,75 грн. (а.с.50),№ РП-311-0408138 від 15.07.08 року на суму 328,75 грн. (а.с.51), № РП-811-0410264 від 16.07.08 року на суму 328,75 грн. (а.с.52),№ РП-311-0412386 від 17.07.08 року на суму 264,75 грн. (а.с.53), № РП-311-0414501 від 18.07.08 року на суму 251,75 грн. (а.с.54).

Як зазначає суд першої інстанції в своєму рішенні, в судовому засіданні відповідач заперечувала щодо отримання нею продукції та стверджувала , що позивачем не надано довіреностей на отримання товару, крім того при огляді в судовому засіданні товарно-транспортних накладних підпис "Киян" не відповідає дійсному підпису відповідача по справі. Проте провести почеркознавчу експертизу сторони згоди не надали.

Як правомірно зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні, накладна на передачу товару повинна відповідати вимогам чинного законодавства України та підтверджувати передачу товару Покупцю, або його представнику на підставі належним чином оформленої довіреності.

Довіреність на отримання цінностей є документом, що підтверджує право довіреної особи отримати ТМЦ від імені суб'єкта господарювання. У свою чергу, для постачальника довіреність є підставою для відпуску ТМЦ одержувачу. По суті, довіреність є гарантією постачання цінностей за призначенням.

У відповідності до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. N 99.

Сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Довіреність на одержання цінностей видається тільки особам, що працюють на даному підприємстві. Довіреність особам, що не працюють на даному підприємстві, може бути видана з дозволу керівника підприємства, якщо підприємство, де працює дана особа, видало їй довіреність на одержання тих самих цінностей і такої ж кількості з цього підприємства.

При централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

Що стосується безпосередньо поняття "централізовано-кільцеві перевезення", то його роз'яснено в листі Мінфіну України від 05.03.2002 р. N 053-2930. Централізовано-кільцеві перевезення - це перевезення, за якими вантажо відправником (товаровиробником, товаропостачальником тощо) здійснюється систематичне завезення товарно-матеріальних цінностей за узгодженими на певний період параметрами (кількість, асортимент, час тощо) за адресою одного чи більше замовників (юридичних осіб або їх відділень, дільниць, філій). Водночас будь-які роз'яснення щодо тлумачення таких критеріїв, як "систематичне завезення" та "узгодження на певний період", на сьогодні відсутні. Через таку невизначеність, наприклад, уже третя поставка цінностей через певний проміжок часу може розглядатися як систематичне завезення. Тому для обґрунтування відпуску цінностей без довіреності доцільніше безпосередньо в договорі зазначити, що поставка цінностей здійснюється централізовано-кільцевим завезенням. На підтвердження критерію узгодженості можна заручитися листом (чи іншим документом) підприємства-покупця про попереднє замовлення.

Порядок застосування довіреностей приватними підприємцями роз'яснено в листах Мінфіну України від 31.10.2000 р. N 053-29151 і від 06.11.2000 р. N 053-4154.

Так, відпуск цінностей фізичній особі - приватному підприємцю не потребує пред'явлення довіреності у разі, якщо вона особисто одержує цінності від підприємства, установи, організації за наявності в неї таких документів: паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу; Свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності. Дані паспорта і свідоцтва (номер, найменування органу і дата видачі) зазначаються в первинних документах, якими підприємство оформляє відпуск цінностей (накладній, накладній-вимозі, товарно-транспортній накладній).

За роз'ясненнями Мінфіну, якщо підприємець доручає отримати цінності іншій особі, наприклад, своєму найманому працівнику, то разом із паспортом (чи іншим документом, що засвідчує особу) така особа має пред'явити постачальнику довіреність, яку може бути оформлено - відповідно до Інструкції N 99 (із підписом та печаткою фізичної особи).

Якщо підприємець оформляє довіреність на отримання цінностей відповідно до Інструкції N 99, у цьому випадку він має дотримуватися норм цієї Інструкції (зокрема, порядку реєстрації, виписування довіреностей тощо).

Як встановлено судом першої інстанції, в товарно-транспортних накладних як № РП-511-0370843 від 27.06.08 року на суму 331,95 грн.( а.с.36), № РП-811-0372991 від 28.06.08 року на суму 336,65 грн. (а.с.37), № РП-511-0375035 від 29.06.08 року на суму 331,95,75 грн. (а.с.38), № РП-311-0376939 від 30.06.08 року на суму 350,45 грн. (а.с.30), № РП-311-0378963 від 01.07.08 року на суму 350,45 грн. (а.с.40), № РП-311-0381153 від 02.07.08 року на суму 350,45 грн. (а.с.41), № РП-511-0383275 від 03.07.08 року на суму 337,45 грн.( а.с.42), № РП-311-0387584 від 05.07.08 року на суму 235,95 грн. (а.с.44),№ РП-311-0399971 від 11.07.08 року на суму 246,25 грн. (а.с.47),№ РП-811-0402128 від 12.07.08 року на суму 296,75 грн. (а.с.48), № РП-311-0404142 від 13.07.08 року на суму 328,75 грн. (а.с.49), № РП-811-00406040 від 14.07.08 року на суму 328,75 грн.(а.с.50), № РП-311-0410264 від 16.07.08 року на суму 328,75 грн. (а.с.52), № РП-311-0412386 від 17.07.08 року на суму 264,75 грн. (а.с.53), № РП-311-0414501 від 18.07.08 року на суму 251,75 грн.(а.с.54), всього товару на суму 4671,05 грн. відсутній підпис відповідача, накладні підписані іншими особами без надання їм відповідних повноважень (довіреності) на отримання товару.

Відповідно до ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України. Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що позивачем не доведено факту поставки товару відповідачу на суму 4671,05 грн. і відмовив в цій частині позову.

Позовні вимоги в частині основного боргу суд першої інстанції визнав доведеним матеріалами справи лише частково в сумі 1811,10 грн.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами договору передбачена сплата пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення. Позивачем пеня розраховувалась з дотриманням вимог Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Разом з тим, суд вважає, що пеню слід нараховувати з суми 1811,10 грн. за період з 25.08.2008 року, оскільки остання поставка відбулась 17.07.2008" року. Враховуючи, що оплата товару здійснена в останнє 05.06.2009 року, то позивач мав дізнатися про своє порушене право

05.06.2009року.

Нарахування штрафних санкцій, якщо інше не встановлено договором або законом, обмежено шестимісячним терміном від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України).

Згідно з п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Позивач нарахував пеню за період з 21.08.2010року по 21.01.2011 року, тобто після строку позовної давності. Тому, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 423,70 грн. є безпідставними та не підлягають задоволенню.

На підставі зазначеного, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а доводи апелянта, з яких вони оскаржуються не можуть бути підставою для його скасування.

У звязку з вищевикладеним та керуючись ст.ст. 257; 258; 267; 509; 530; 712 ЦК України, ст.ст. 49; 99; п.1 ст.101; 105 ГПК України, судова колегія, -

постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від 13.07.11 у справі № 5023/4073/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

судді Пушай В.І.

Плужник О.В.

Повний текст постанови підписано 25.08.2011 р.