Постанова № 18548461, 31.08.2011, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

30.08.2011 р. справа №25/63

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:Діброви Г.І.

суддівАкулової Н.В., Чернота Л.Ф.

при секретарі Ложка Н.Л.

від позивача:ОСОБА_1. - за дов. № 29-12/51-Д від 29.12.10 р.

від відповідача:не з»явився

Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуДержавного підприємства “Селидіввугілля”, м. Селидове Донецької області

на рішення господарського суду Донецької області

від12.05.2011 р.

у справі№ 25/63 (суддя Бойко І.А.)

за позовомДержавного підприємства “Вугілля України”, м. Київ в особі філії “Донецьквуглезбут”, м. Донецьк

до відповідачаДержавного підприємства “Селидіввугілля”, м. Селидове Донецької області

простягнення збитків у розмірі 9861 грн. 60 коп.

ВСТАНОВИВ:

У 2011 році Державне підприємство “Вугілля України”, м. Київ в особі філії “Донецьквуглезбут”, м. Донецьк звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Державного підприємства “Селидіввугілля”, м. Селидове Донецької області про стягнення збитків у розмірі 9861 грн. 60 коп.

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.05.11 р. позовні вимоги Державного підприємства “Вугілля України”, м. Київ в особі філії “Донецьквуглезбут” м. Донецьк до Державного підприємства „Селидіввугілля” м. Селидове Донецької області про стягнення збитків у розмірі 9861 грн. 60 коп. були задоволені частково у розмірі 9641 грн. 60 коп. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків у розмірі 220 грн. 00 коп. було відмовлено.

Відповідач, Державне підприємство “Селидіввугілля”, м. Селидове Донецької області, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з порушенням норм процесуального та матеріального права України. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Донецької області від 12.05.11 р. повністю скасувати та прийняти нове рішення.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, яким просив суд апеляційної інстанції рішення господарського суду Донецької області залишити без змін, апеляційну с каргу без задоволення.

Відповідач до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення 29.07.11 р. уповноваженому представнику підприємства поштового відправлення ухвали суду від 27.07.11 р. Про причину неявки суд не повідомив, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надав, явка сторін ухвалою суду від 27.07.11 р. не була визнана обовязковою, неявка без поважних причин у судове засідання представників сторін не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, а повний текст постанови направляється сторонам по справі в установленому порядку.

В судовому засіданні представник позивача підтримав свої заперечення щодо апеляційної скарги.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для зясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в матеріалах справи № 25/63 та наданих представником позивача пояснень.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає справу та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду не відповідає вимогам чинного законодавства України і підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.07.07 року між Державним підприємством „Селидіввугілля” (Постачальник) та Державним підприємством „Вугілля України” (Покупець) був укладений договір на постачання вугільної продукції № 04-08/1-ЕН, згідно умов якого Постачальник зобовязався поставити Покупцю вугільну продукцію (вугілля) в асортименті, за реквізитами та з якісними характеристиками, приведеними в цьому договору, а Покупець прийняти вугілля та оплатити його вартість на умовах даного договору; вугілля постачається партіями залізничним транспортом у відкритих напіввагонах вантажною швидкістю на умовах DDP назва місця призначення згідно Інкотермс 2000 за реквізитами Покупця, вказаними в Додатках до договору; якість вугільної продукції, що поставляється за цим договором, повинна відповідати ДСТУ 4083-2002 „Вугілля камяне та антрацит для пиловидного спалювання на теплових електростанціях. Технічні умови”, ДСТУ 4096-2002 „Вугілля буре, камяне, антрацит, горючі сланці та вугільні брикети. Методи відбору та підготовки проб до лабораторного випробування”, ДСТУ 3472-96 тощо; Постачальник гарантує відповідність кількості і якості вугілля до умов, що узгоджені в цьому договорі.

При зверненні до господарського суду позивач, в обґрунтування позовних вимог, посилався на те, що на виконання умов Договору, у 2007 р., нібито саме відповідач відвантажив за залізничною накладною № 49741873 вугілля марки ГСШ 0-13 концентрат (вагони № № 68619089, 68539287, 67907006, 63822449, 67185371, 67915637).

Також позивач зазначав, що вантажоотримувачем вказаної вугільної продукції є Ладижинська ТЕС ВАТ “Західенерго” згідно до договору поставки № 9-02/1-П від 01.02.07 р., укладеного між ДП “Вугілля України” та ВАТ “Західенерго”.

Під час контрольного випробування вугілля на Ладижинській ТЕС ВАТ „Західенерго”, нібито була виявлена невідповідність вугілля якісним характеристикам, що не відповідає умовам Договору. Так, фактичний вміст вологи у вугіллі значно перевищував гранично допустимий рівень та становив 24,4% проти 14% гранично допустимої норми, що нібито підтверджено Актом відбору проби № 3133 від 07.09.07 р. та актом про фактичну якість № 3133 від 07.09.07 р., складеними і підписаними уповноваженими працівниками Ладижинської ТЕС і працівниками ДП “Укрвуглеякість”.

Через перевищення встановлених договором гранично допустимих критеріїв якості, вугілля без вивантаження-навантаження було повернуто вантажовідправнику, що підтверджено квитанцією про приймання вантажу № 41498703, виданою залізничною станцією Ладижин Одеської залізниці.

Позивач вважає, що поставкою вугілля неналежної якості ВАТ “Західенерго” було завдано збитки на суму у розмірі 6342 грн. 80 коп., зокрема сплатою вантажоотримувачем залізниці в добровільному порядку, без заперечень та зауважень, провізної плати в сумі 3298 грн. 80 коп. з урахуванням ПДВ, плати за користування вагонами в сумі 1958 грн. 40 коп. з урахуванням ПДВ, що підтверджено відомостями плати за користування вагонами № 2109298 від 23.09.07 р. та переліками ТехПД № 2409 від 24.09.2007 р., та зборів за оформлення документів на відправлення вантажу в сумі 1085 грн. 60 коп., з урахуванням ПДВ, що підтверджено накопичувальною карткою зборів № 210950 від 23.09.07р., та переліком ТехПД № 2409 від 24.09.07р.

Зазначену суму, а також судові витрати, рішенням господарського суду м. Києва у справі № 41/268 від 26.12.08р. було стягнуто з позивача у цій справі на користь ВАТ “Західенерго”, яку ним було погашено в добровільному порядку шляхом перерахування грошових коштів, що підтверджено платіжними дорученнями №№ 16201, 16199, 16200 від 25.05.09 р.

Як стверджує позивач, через поставку вугільної продукції, якість якої не відповідала показникам якості, ДП “Вугілля України” зазнало збитків у розмірі 9861 грн. 60 коп. саме з вини відповідача.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до господарського суду Донецької області із позовом про стягнення з відповідача збитків у сумі 9861 грн. 60 коп.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що:

Спірні відносини, що склалися між сторонами, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту права.

Статтею 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Особа, яка вимагає відшкодування збитків зобовязана довести факт порушення господарського зобовязання контрагентом, наявність та розмір понесених збитків, причинно-наслідковий звязок між правопорушенням та збитками.

Пунктом 2.4 договору № 04-08/1-ЕН від 13.07.07 р. про постачання вугільної продукції передбачено, що партія вугілля відправляється постачальником тільки після відбору об»єднаної проби, що засвідчується відповідним Актом згідно п. 6.4 ДСТУ 4083-2002. За результатами лабораторних випробувань об»єднаної товарної проби оформляється посвідчення про якість вугілля в партії.

У відповідності до п. 3.3 договору, якість вугілля постачальник засвідчує сертифікатами якості та технологічних властивостей і технічними умовами вугледобувних підприємств.

Як вбачається, в матеріалах справи відсутній акт про відбір об»єднаної проби та відсутні докази лабораторних випробувань об»єднаної товарної проби, що повинно було бути оформлено посвідченням про якість вугілля в партії. Неналежна якість спірного вугілля не підтверджена позивачем належними та допустимими доказами по справі, передбаченими сторонами в договорі, а акти приймання вугілля за якістю не є такими доказами, оскільки не відповідають умовам укладеного сторонами договору поставки, зокрема тим нормативним документам, застосування яких сторони передбачили в договорі. Так, позивачем не доведено виконання ним належним чином умов договору про прийняття продукції за якістю у відповідності з вимогами Інструкції П-7, обов»язкового виклику представника відповідача та його присутності при перевірці спірного вугілля, переадресування вугілля саме відповідачу та т.і.

Статтями 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства, повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки відповідач, Державне підприємство “Селидіввугілля”, м. Селидове Донецької області, у даній справі, не є, ані вантажовідправником, ані вантажоодержувачем за спірними відправками, станція Красноармійськ Донецької залізниці (станція відправлення) прийняла вагони з вантажем до перевезення без зауважень про його якість і за відсутності посвідчення про якість вугілля в партії та враховуючи, що спірні вагони до станції Ладижин Одеської залізниці прослідували без складення відповідних актів про відбір об»єднаної проби, сума позову складає тільки вартість понесених транспортних витрат, які за договором і повинен був оплачувати позивач, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази вини саме відповідача при наявності актів прийому вантажу та відставки вагонів від 07.09.07р., якими зафіксовано неналежний стан вантажу, що виник в період транспортування, без доказів вирішення питання наявності або відсутності вини залізниці у належному зберіганні вантажу, з наявністю саме добровільної сплати Ладижинською ТЕС ВАТ «Західенерго»на користь залізниці спірної суми транспортних витрат, що є предметом позову, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про доведення позивачем складової частини збитків та неправомірно стягнув з відповідача суму збитків у розмірі 9641 грн. 60 коп., які спричинені позивачеві нібито саме з вини відповідача. Стягнення з відповідача збитків за іншим рішенням суду не може вважатися тим фактом, що не потребує доказуванню за загальними правилами цивільного та господарського законодавства, оскільки судом розглядався спір між іншими сторонами, за умовами іншого договору поставки.

Крім того, судова колегія встановила, що судом першої інстанції прийнято рішення без перевірки такого факту, як наявність між сторонами підписаного та належним чином оформленого акту звіряння цієї партії вугільної продукції, складання якого передбачено умовами укладеного сторонами договору та в якому повинна відображатися фактична кількість та якість вугілля, що надійшла від постачальника (п.4.11 договору) і до його підписання та вирішення спірних питань повинна була зберігатися контрольна проба, що також не було з»ясовано судом. До того ж, пунктом 4.15 договору сторони в добровільному порядку, без заперечень та зауважень, зазначили, що у випадку порушення позивачем умов договору з обумовленого порядку приймання продукції за якістю, його претензії щодо якості вугілля не приймаються. Позивачем не доведено судовій колегії об»єктивну та суб»єктивну сторони спричинених збитків, тоді як відповідач довів суду відсутність своєї вини у спричиненні збитків позивачу, і підстав для задоволення регресних вимог позивача немає.

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у позовних вимогах позивача про стягнення збитків в частині сплати судових витрат відповідно до рішення по справі № 41/268, оскільки умовами договору не передбачено повернення саме таких витрат відповідачем позивачу, а наявність інших підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків позивач суду не довів.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду, частково не відповідають обставинам справи, тому судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Донецької області від 12.05.2011 року у справі № 25/63 підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі в зв»язку з недоведеністю.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 36, 49, 99, 101, 103, 104, 105, 117, 122 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства “Селидіввугілля”, м. Селидове Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 12.05.2011 року у справі № 25/63 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 12.05.2011 року у справі № 25/63 скасувати частково.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Вугілля України", м. Київ в особі філії "Донецьквуглезбут", м. Донецьк до Державного підприємства “Селидіввугілля”, м. Селидове Донецької області про стягнення збитків у розмірі 9641 грн. 60 коп.

В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 12.05.2011 року у справі № 25/63 залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства “Вугілля України”, 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 4 в особі філії “Донецьквуглезбут”, 83050, м. Донецьк, пр. Б. Хмельницького, 69, ЗКПО 35210979 на користь Державного підприємства “Селидіввугілля”, 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К. Маркса, 41, код ЗКПО 33426253 витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги у розмірі 49 грн. 86 коп.

Доручити господарському суду Донецької області видати наказ.

У разі дотримання сторонами вимог ст. 122 Господарського процесуального кодексу України господарському суду Донецької області видати поворотний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, надсилається сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий Г.І.Діброва

СуддіН.В. Акулова

Л.Ф. Чернота

Надр. 6 прим:

1 у справу;

2,3 позивачу;

4 відповідачу;

5 - ДАГС;

6 ГС Дон. обл.;

Ложка Н.Л.