Постанова № 18548365, 26.08.2011, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

22.08.2011 р. справа №14/297-14/71-18/5009/1771/11

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді (доповідача): Донець О.Є.

Суддів Будко Н.В. , Зубченко І.В.

при секретарі судового засідання Ісаковій А.В.

за участю представників: від позивача: ОСОБА_1. за довіреність № 302, директор від позивача:ОСОБА_2. за довіреність № б/н від 01.02.11р.

від відповідача 1:ОСОБА_3. за довіреність № 44

від відповідача 2:ОСОБА_3. за довіреність № 4

розглянувши у відкритому

судовому засіданні апеляційну скаргуПриватного підприємства “ Радомир”, м. Запоріжжя

на рішення господарського судуЗапорізької області

від19.05.2011 р.

по справі№ 14/297-14/71-18/5009/1771/11

(суддя Носівець В.В.)

за позовомПриватного підприємства “ Радомир”, м. Запоріжжя

до 1.селянського (фермерського) господарства “ ОСОБА_4.”, с. Максимівка Вільнянського району Запорізької області

2.селянського (фермерського) господарства “ ОСОБА_5”, с. Козаче, Вільнянського району Запорізької області

простягнення суми 736 292 грн. 88 коп. В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство “Радомир”, м. Запоріжжя, звернулось до господарського суду Запорізької області із позовом до Селянського (фермерського) господарства “ ОСОБА_4.”, с. Максимівка Вільнянського району Запорізької області та до Селянського (фермерського) господарства

“ ОСОБА_5”, с. Козаче Вільнянського району Запорізької області про стягнення з Відповідача 2: 701 231,31 грн. вартості неповернутого майна за договором схову № 25 від 02.08.2001 р. та про стягнення з двох відповідачів солідарно: 35 061, 57 грн. штрафу за неповернення зазначеного майна. Відповідач 2 звернувся до суду із зустрічним позовом до Приватного підприємства “Радомир”, м. Запоріжжя, про визнання недійсним вищезазначеного договору схову № 25 від 02.08.2001 р.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.05.2009 р. по справі № 14/297-14/71 (суддяХоролець Т.Г.) у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства “Радомир”, м. Запоріжжя, до Селянського (фермерського) господарства “ ОСОБА_4.”, с. Максимівка Вільнянського району Запорізької області та до Селянського (фермерського) господарства

“ ОСОБА_5”, с. Козаче Вільнянського району Запорізької області про стягнення 736 292,88 грн. та зустрічних позовних вимог Селянського (фермерського) господарства “ОСОБА_5”, с. Козаче Вільнянського району Запорізької області до Приватного підприємства “ Радомир”, м. Запоріжжя про визнання недійсним договору зберігання № 25 від 02.08.2001 р. відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду рішення господарського суду Запорізької області від 13.05.2009 р. у справі № 14/297-14/71 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.03.2011 р. у справі № 14/297-14/71 в частині наслідків розгляду позовних вимог за первісним позовом рішення господарського суду Запорізької області від 13.05.2009 р. та постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 25.06.2010 р. скасовані. Справу, в цій частині, передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області. В решті вимог судові рішення залишені судом касаційної інстанції без змін. Судом касаційної інстанції зазначено про необхідність звернення уваги на приписи Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України за № 88 від 24.05.1995 року, Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 року, Цивільного кодексу Української РСР, та вказано, що суди попередніх інстанцій не врахували вказаних положень, не зясували: статус особи, що засвідчила здійснення операції з отримання товарно-матеріальних цінностей зі сторони фермерського господарства та межі його повноважень; які саме обставини можуть засвідчуватися такими документами, прийнятими як письмові докази за ст. 36 ГПК України; місцевий господарський суд не перевірив руху товарно-матеріальних цінностей по бухгалтерському обліку відповідача, не застосував законодавство, яке регулювало порядок обігу та обліку паливно-мастильних матеріалів та зерна у спірний період. Також зазначено, що в частині наслідків розгляду позовних вимог за зустрічним позовом касаційна скарга жодних доводів про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права не містила.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.05.2011 р. по справі № 14/297-14/71-18/5009/1771/11 (суддяНосівець В.В.) за результатами нового розгляду у задоволенні первісного позову Приватного підприємства “Радомир”, м. Запоріжжя, до Селянського (фермерського) господарства “ОСОБА_4.”,с. Максимівка Вільнянського району Запорізької області та до Селянського (фермерського) господарства “ОСОБА_5”, с. Козаче Вільнянського району Запорізької області про стягнення 736292,88 грн. відмовлено.

Позивач, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернувся до Донецького апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить апеляційний суд скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 19.05.2011 р. по справі № 14/297-14/71- 18/5009/1771/11.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає те, що господарським судом не здійснено належну оцінку доказів, а матеріали справи не достатньо проаналізовано, що є підставою для його скасування в апеляційному порядку згідно із ст. 104 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач та його представник у судовому засіданні 22.08.11 р. підтримали вимоги скарги та наполягали на скасуванні рішення господарського суду Запорозької області від 19.05.2011 р. по справі № 14/297-14/71-18/5009/1771/11 та прийнятті нового рішення, яким просили задовольнити позовні вимоги Приватного підприємства “Радомир”, м. Запоріжжя, до Селянського (фермерського) господарства “ОСОБА_4.”, с. Максимівка Вільнянського району Запорізької області та до Селянського (фермерського) господарства “ОСОБА_5”, с. Козаче Вільнянського району Запорізької області про стягнення з Відповідача 2 - 701 231,31 грн. вартості неповернутого майна за договором схову № 25 від 02.08.2001 р. та про стягнення з двох відповідачів солідарно 35061, 57 грн. штрафу за неповернення зазначеного майна.

Представник відповідачів у судовому засіданні 22.08.11 р. проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Фіксування судового засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку, встановленому ст.ст.4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.08.2001 р. ПП “Радомир”, (далі Поклажодавець) та Селянське (фермерське) господарством “ Карпенко С.І

( далі - Зберігач) було підписано Договір схову майна № 25 (далі - Договір схову), за умовами якого Зберігач мав прийняти на себе зобовязання зберігати майно Поклажодавця сільськогосподарську техніку, сільгоспінвентар, сільгоспдобрива, пливно мастильні матеріали та повернути це майно в схоронності.

Відповідно до п. 3.2 Договору схову, майно приймається на зберігання по кількості та вартості, визначених накладними; пунктом 5.2 Договору схову, передбачено штраф за порушення строків виплати Зберігачем вартості втраченого майна Поклажодавцю (5 % вартості майна).

Приватне підприємство “Радомир” стверджує, що за накладними від 24.09.2001 року, 31.05.2002 року, 30.09.2002 року, 31.10.2002 року, 01.11.2002 року передало на зберігання Селянському (фермерському) господарству “ОСОБА_5” майно на суму 812981,31 грн.; за актом приймання передачі на вимогу позивача було повернуто майно на суму 134000грн.

З матеріалів справи вбачається, що сума 134 000 грн. визначена позивачем з арифметичною помилкою та має складати 1117 50,00 грн., що не впливає на розмір заявлених до стягнення сум.

Також, 02.08.2001 року Приватним підприємством “Радомир” (Кредитор) та Селянським (Фермерським) господарством “ОСОБА_4.” (поручитель) укладено Договір поруки, відповідно до умов якого, поручитель зобовязався відповідати за виконання чи неналежне виконання Договору схову № 25, укладеного Кредитором та Селянським (фермерським) господарством “ОСОБА_5”

У звязку із неповерненням Відповідачем 2 позивачеві решти переданого за Договором схову майна на суму 701231,31 грн. останній звернувся до відповідача із письмовою вимогою (заява №6 від 17.02.03р.) про повернення майна, а у разі його відсутності про сплату вищезазначеної суми (а.с.21 т. 1).

Оскільки дану вимогу, а також вимогу до Відповідача 1 про сплату 701231,31 грн. відповідачами було залишено без задоволення, позивач звернувся до господарського суду із даним позовом.

Господарський суд Запорізької області при винесенні рішення від 13.05.2009 р. дійшов висновку щодо неукладеності Договору схову майна № 25 від 02.08.2001 р. та відмовив у задоволенні зустрічних вимог про визнання Договору схову недійсним та у задоволенні первісних вимог з мотивів неукладеності Договору схову.

В частині зустрічних позовних вимог дане рішення є чинним.

Згідно із ст. ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.

Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Усі судові рішення викладаються у письмовій формі.

За даних обставин, повторно розглядаючи справу, місцевий суд обґрунтовано прийняв вищезазначене рішення до уваги.

Однак, при цьому суд першої інстанції не врахував наступного.

За змістом ст. 4 Цивільного кодексу УРСР, цивільні права та обовязки виникають, зокрема, з дій громадян та організацій.

Як встановлено господарським судом Запорізької області в рішенні від 13.05.09 р., яке в цій частині є чинним, Договір схову є неукладеним.

Однак, судова колегія апеляційної інстанції, приймаючи вищезазначене до уваги, дійшла висновку про те, що, не дивлячись на неукладеність Договору схову як єдиного документу, дії сторін призвели до виникнення між ними цивільних правовідносин, що мають ознаки схову.

Оскільки, дані правовідносини виникли між сторонами до набрання чинності Цивільним кодексом України,02.08.2001 р., до даних правовідносин повинні застосовуватися норми Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963р.

Відповідно до ст. 413 Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 р., за договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості.

Згідно із ст. 416 Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 р., зберігач зобов'язаний вжити всіх заходів, передбачених договором або необхідних для збереження майна.

Зберігач за безоплатним договором схову, укладеним між громадянами, зобов'язаний дбати про передане йому на схов майно, як про своє власне.

Зюберігач не вправі користуватися переданим йому на схов майном, якщо інше не передбачено договором.

Відповідно до ст. 419 зазначеного кодексу, на як позивач посилається у своєму позові, якщо в законі або в договорі не передбачено обов'язку зберігача відшкодувати збитки, завдані втратою, нестачею або пошкодженням майна, охоронець відповідає:

1) за втрату і нестачу майна - в розмірі вартості втраченого майна або майна, якого не вистачає;

2) за пошкодження майна - в розмірі суми, на яку знизилась його вартість.

Якщо при здачі майна на схов була зроблена оцінка цього майна, яка була зазначена у договорі або іншому письмовому документі, виданому зберігачем, відповідальність зберігача обмежується сумою оцінки, коли не доведено, що дійсна вартість пошкодженого, втраченого майна, або майна, якого не вистачає, перевищує цю суму.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України за № 88 від 24.05.1995 року, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Залежно від характеру операції до первинних документів може бути включено, зокрема, такий додатковий реквізит як підстава для здійснення операції.

При цьому довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 року, видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Тобто довіреність не являється документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі товару.

Відпуск матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не являється достатньою обставиною, що заперечує факт передачі (поставки ) товарів. Водночас статтею 4 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з угод, а також дій громадян та організацій, що в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки; за статтею 29 Цивільного кодексу Української РСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за статутом або положенням.

Під час розгляду справи Відповідач - 2, заперечуючи проти позову, стверджував, про те, що ані Договору схову, ані документів про прийняття будь - якого майна від позивача не підписував, а останній, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, використовує викрадені бланки.

Даної позиції відповідачі притримувалися й під час розгляду апеляційної скарги.

Разом з тим, документів, якими було б обґрунтовано дане ствердження, матеріали справи не містять.

Отже, накладні, що знаходяться в матеріалах справи від 24.09.01р., від 31.05.02р., від 30.09.02р., від 31.10.02 р., від 01.11.02 р., підтверджують факт передачі майна позивачем Відповідачеві 2.

Статтею 419 Цивільного кодексу УРСР, на яку позивач посилається у своєму позові як на правову підставу позовних вимог, передбачено, що зберігач відшкодовує особі, майно якої втрачено, збитки в розмірі втраченого майна, який визначається за оцінкою, що зазначене в договорі або іншому письмовому документі.

У даному випадку такими документами є вищезазначені накладні.

Згідно із ст. 165 вищезазначеного кодексу, якщо строк виконання зобовязання не встановлено, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі здійснити виконання в будь який час. Боржник має виконати таке зобовязання в семиденний строк з дня предявлення вимоги кредитором, якщо обовязок негайного виконання не випливає з закону, договору або з суті зобовязання.

Позивач звертався до Відповідача 2 із вимогою про повернення майна, а в разі його відсутності про сплату його вартості в сумі 701 231, 31 грн.

Дана вимога залишена відповідачем 2 без задоволення.

Доказів наявності у Відповідача 2 переданого йому позивачем за накладними від 24.09.2001 року, 31.05.2002 року, 30.09.2002 року, 31.10.2002 року, 01.11.2002 року майна та доказів сплати Відповідачем 2 позивачеві вищезазначеної суми матеріали справи не містять.

За даних обставин, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що позовні вимоги до Відповідача 2 про стягнення вартості неповернутого майна в сумі 701 231, 31 грн., яку суд розуміє як збитки, передбачені ст. 419 Цивільного кодексу УРСР, підлягають задоволенню.

У задоволенні позовних вимог до Відповідача 1 та Відповідача 2 про солідарне стягнення штрафу в сумі 35 061,57 грн., який передбачено Договором схову та Договором поруки, слід відмовити, оскільки Договір схову визнано судом неукладеним, а Договір поруки є похідним стосовно Договору схову, у звязку з чим застосувати положення цих договорів щодо відповідальності Відповідачів за неповернення майна не вбачається можливим.

З огляду на вищевикладене, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки спір вирішено з порушенням норм чинного законодавства, з огляду на що, по справі слід прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Керуючись ст. ст. 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Радомир”, м. Запоріжжя, на рішення господарського суду Запорізької області від 19.05.2011 р. по справі № 14/297-14/71-18/5009/1771/11 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 19.05.2011 р. по справі № 14/297-14/71-18/5009/1771/11скасувати частково.

Позовні вимоги Приватного підприємства “Радомир”, м. Запоріжжя, до Селянського (фермерського) господарства “ ОСОБА_4.”, с. Максимівка Вільнянського району Запорізької області та до Селянського (фермерського) господарства “ ОСОБА_5”, с. Козаче Вільнянського району Запорізької області про стягнення з Відповідача 2 - 701 231,31 грн. вартості неповернутого майна за договором схову № 25 від 02.08.2001 р. та про стягнення з двох відповідачів солідарно 35061, 57 грн. штрафу за неповернення зазначеного майна задовольнити частково.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства “ОСОБА_5”, с. Козаче Вільнянського району Запорізької області ( 70024, Запорізька обл., Вільнянський р-н, с. Козаче, вул. Куйбишева, 25, р/р 26001355626001 в ЗРУ КБ “Приватбанк”, МФО 313399, код 24515826) на користь Приватного підприємства “Радомир”, м. Запоріжжя, ( 69035, м. Запоріжжя, пр. Леніна, буд.. 170-Б, кв.51, Код ЄДРПОУ 23794801, р/р 2600203627001 в ЗРУ КБ “Приватбанк”, МФО 313399) 701 231, 31 грн. та витрати зі сплати державного мита за апеляційною скаргою в сумі 3506,16 грн.

В решті рішення Господарського суду Запорізької області від 19.05.2011 р. залишити без змін.

Доручити господарському суду Запорозької області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суудя (доповідач)О.Є. Донець

Судді:Н.В. Будко

І.В. Зубченко

Надруковано: 5 прим.

1. позивачу

2. відповідачу

3 у справу

4 ДАГС