Постанова № 18544326, 05.10.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2011 р. Справа № 5005/2405/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Божок В.С.,

суддів Полянського А.Г.,

Сибіги О.М.

розглянувши матеріали

касаційної скарги Державного підприємства "Хлібна База № 73" Державного комітету України з державного матеріального резерву, с. Павлопілля, Дніпропетровська обл.

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.07.2011 року

у справі господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції, м. Нікополь, Дніпропетровська обл.

до Державного підприємства "Хлібна База № 73" Державного комітету України з державного матеріального резерву, с. Павлопілля, Дніпропетровська обл.

за участю третьої особи Головного управління державного казначейства України у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості за державною позичкою у загальному розмірі 410 970, 95 грн.

за участю представників

позивача: Долідзе А.О.,

відповідача: Мотрончук А.П.,

третьої особи: не зявився

В С Т А Н О В И В:

Нікопольська об'єднана державна податкова інспекція (далі за текстом Нікопольська ОДПІ) звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до державного підприємства "Хлібна База № 73" Державного комітету України з державного матеріального резерву (далі за текстом ДП "Хлібна База № 73") за участю третьої особи Головного управління державного казначейства України у Дніпропетровській області (далі за текстом ГУ ДКУ у Дніпропетровській області) про стягнення заборгованості за державною позичкою у загальному розмірі 410 970, 95 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2011 року залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.07.2011 року позовні вимоги було задоволено в повному обсязі: стягнуто з ДП "Хлібна база № 73" в доход Державного бюджету 48 768, 07 грн., 341 289, 20 грн. та 20 913, 68 грн. заборгованості за бюджетними позичками.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що спірні відносини регулюються нормами цивільного законодавства України, оскільки предметом спору є прававовідносини, що виникли у зв'язку з невиконанням суб'єктом господарювання своїх зобов'язань щодо повернення отриманої бюджетної позички, а позивач здійснює повноваження щодо стягнення заборгованості відповідно до статті 21 Закону України "Про державний бюджет України на 2010 рік"

Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, ДП "Хлібна База № 73" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів та прийняти нове рішення у справі, яким в задоволені позовних вимог Нікопольській ОДПІ відмовити в повному обсязі.

Позивачем та третьою особою відзивів на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні відповідач просив касаційну скаргу задовольнити, рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення у справі, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі, а позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів скасуванню, а провадження у справі припиненню.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що у 1995 році районним міським фінвідділом та відділенням державного казначейства в 1996 1997 роках за трьохсторонніми угодами, укладеними цими органами з заготівельним (переробним) підприємством та сільгосптоваровиробником, останньому було надано безвідсоткову бюджетну позичку.

З матеріалів справи вбачається, що державним замовником на поставку продовольчого зерна до державних ресурсів було Міністерство сільського господарства і продовольства і Державна акціонерна компанія "Хліб України", заготівельні та переробні підприємства і організації, які мали укладати з товаровиробниками (виконавцями державного замовлення) державний контракт на закупівлю зерна.

В порушення своїх зобовязань відповідач, який є правонаступником Державної акціонерної компанії "Хліб України" та Павлопільського державного елеватора, отримані кошти (бюджетну позичку) у встановлений строк не повернув.

З матеріалів справи вбачається, що 17.06.2010 року до Нікопольської ОДПІ надійшли подання Управління державного казначейства у Нікопольському районі, а саме: № 2 від 25.05.2010 року про застосування до ДП "Хлібна база № 73" фінансових (штрафних) санкцій у розмірі 48 768, 07 грн. за несвоєчасне повернення позички, наданої на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним замовленням в 1995 році; № 3 від 25.05.2010 року про застосування до ДП "Хлібна база № 73" фінансових (штрафних) санкцій у розмірі 341 289, 20 грн. за несвоєчасне повернення позички, наданої на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним замовленням в 1996 році; № 4 від 25.05.2010 року про застосування до ДП "Хлібна база № 73" фінансових (штрафних) санкцій у розмірі 20 913, 68 грн. за несвоєчасне повернення позички, наданої на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним замовленням в 1997 році на підставі ст. 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" від 27.04.2010 року № 2154-VІ.

22.02.2011 року Нікопольська ОДПІ на підставі ст. 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" від 27.04.2010 року № 2154-VI звернулась з позовом, в якому просила стягнути з відповідача ДП "Хлібна База № 73" заборгованість з повернення державних позичок в сумі 48 768, 07 грн., 341 289, 20 грн. та 20 913, 68 грн. заборгованості за бюджетними позичками.

Відповідно до ч. 4 ст. 17 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001 року № 2542-ІІІ (у редакції чинній на день пред'явлення позову) у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування, наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Статтею 4 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" встановлено, що Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Державній податковій адміністрації України. Спеціалізовані державні податкові інспекції можуть бути

підпорядковані Державній податковій адміністрації України за її рішенням. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районні у містах, міжрайонні, спеціалізовані та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до статті 2 цього Закону завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Згідно з підпунктом 2.3.1 п. 2.3 статті 2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який діяв на час звернення з даним позовом, органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу, є виключно податкові органи.

Підпунктом 3.1.1 п. 3.1 статті 3 вищезазначеного Закону передбачено, що активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

Отже, така заборгованість вважається податковим боргом і стягується відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" виключно податковими органами.

Таким чином, Законом України "Про державну податкову службу в Україні", Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та Бюджетним кодексом України визначено не тільки органи стягнення та механізм стягнення до Державного бюджету України несплаченої заборгованості за бюджетними позичками, одержаними суб'єктами господарювання, але й визначено правову природу такої заборгованості.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що податковий орган не є стороною угод, у звязку із невиконанням яких і було предявлено позов у даній справі, а у спірних правовідносинах здійснює по відношенню до відповідача владні управлінські функції на основі законодавства на виконання делегованих повноважень щодо стягнення заборгованості, яка чинним законодавством визначена податковим боргом.

Пунктом 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням субєкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Виходячи з приписів статті 12 Господарського процесуального кодексу України до переліку категорій справ, які підвідомчі господарським судам, не віднесено спори, що виникають відносно стягнення заборгованості, яка чинним законодавством визначена податковим боргом.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Цивільного кодексу УРСР (чинної на момент надання державної позички) та ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України до податкових і бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовуються, а відтак суд касаційної інстанції приходить до висновку, що норми вказаних кодексів до спірних правовідносин застосовуватись не можуть.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що господарським судам не підвідомчі спори, що виникають відносно стягнення бюджетної заборгованості, яка чинним законодавством визначена податковим боргом, а тому суд касаційної інстанції приходить до висновку про припинення провадження у даній справі за непідвідомчістю.

Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

За таких обставин, вказаний спір підлягає до розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому оскаржувані акти підлягають скасуванню, а провадження у справі припиненню у зв'язку з непідвідомчістю справи господарським судам.

Зазначені обставини не були враховані господарськими судами попередніх інстанцій, що призвело до помилкових висновків про необхідність задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, а в силу положень п. 4 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів, що прийняті з порушенням норм процесуального права, не можуть залишатись без змін і підлягають скасуванню, а провадження у даній справ припиненню.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2011 року та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.07.2011 року у справі № 5005/2405/2011 підлягають скасуванню, а провадження у справі припиненню.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2011 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.07.2011 року у справі № 5005/2405/2011 скасувати.

3. Провадження у справі № 5005/2405/2011 припинити.

Головуючий суддя В.С. Божок

Судді: А.Г. Полянський

О.М. Сибіга