Постанова № 18544026, 04.10.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"04" жовтня 2011 р. Справа № 5019/975/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого,

Волковицької Н.О., Рогач Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКорецької районної ради

на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2011р.

у справі№ 5019/975/11

господарського суду Рівненської області

за позовомКорецької міської ради

доКорецької районної ради

провизнання недійсним рішення Корецької районної ради

за участю представників: позивачане з’явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) відповідачане з’явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) ВСТАНОВИВ:

Корецька міська рада звернулась до господарського суду з позовом до Корецької районної ради про визнання недійсним рішення №277 від 22.03.2006 року "Про затвердження переліку об’єктів спільної власності територіальних громад Корецького району" в частині пунктів 1 "Будинок школяра" розділу "Освіта", 1 "Виробнича база комбінату комунальних підприємств", 3 "Корецькі ринки" розділу "Інші" додатку до вказаного рішення Корецької районної ради.

Позов обгрунтований тим, що вказане рішення порушує майнові права територіальної громади міста Корець в особі Корецької міської ради та незаконно позбавляє її належного їй на праві власності майна прийняте з порушенням частини 2 статті 19 Конституції України, статті 12 Земельного кодексу України, пункту 15 статті 16, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 1,2, 12, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25.05.11р. (суддя Войтюк В.Р.) провадження у справі було припинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України з тих підстав, що вказаний спір є спором між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а тому підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

          Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2011р. (судді: Демидюк О.О. –головуючий, Бригінець Л.М., Василишин А.Р.) ухвала Господарського суду Рівненської області від 25.05.11р. скасована; справа передана на розгляд до Господарського суду Рівненської області.

          Постанова вмотивована порушенням місцевим господарським судом статей 1, 12, 80 Господарського процесуального кодексу України, з посиланням на те, що предметом спору є рішення, яке стосується права власності на об'єкти нерухомого майна, відтак, між сторонами фактично існує спір про право власності, який не має ознак спору адміністративної юрисдикції і повинен розглядатися господарським судом.

Не погоджуючись з постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2011р. Корецька районна рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а ухвалу Господарського суду Рівненської області від 25.05.11р. залишити без змін.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення апеляційною інстанцією норм процесуального права, статті 3, частини 2 статті 4, пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 55, частини 4 статті 140, частин 2, 3, 4 статті 143 Конституції України, оскільки враховуючи предметний і суб'єктний критерії даного спору, скаржник вважає, що даний спір є публічно-правовим, належить до юрисдикції адміністративних судів та не підлягає розгляду в господарських судах.

Корецька міська рада у відзиві на касаційну скаргу відхилила її доводи, зазначивши про законність та обґрунтованість постанови апеляційної інстанції; сторони не скористалися правом на участь їх представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України під терміном “справа адміністративної юрисдикції”, принагідно розуміти переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено також статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою це - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює зазначених владних управлінських функцій (щодо іншої особи, яка є учасником спору), то такий суб'єкт не перебуває "при здійсненні управлінських функцій" і не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак суб'єкта владних повноважень і, отже, спір за участю останнього повинен вирішуватися господарським судом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу про адміністративне судочинство до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб і суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконана делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 цього Кодексу). Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

За статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. За частиною 2 вказаної статті обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні територіальні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищним та міськими радами, що не передбачає перебування органів місцевого самоврядування різних рівнів у взаємному підпорядкуванні.

За пунктом 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідні ради здійснюють в інтересах та від імені територіальних громад права суб'єкта комунальної власності (володіння, розпорядження та користування).

Стаття 60 цього Закону визначає, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю. Відповідно до статті 25 цього Закону міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно частини 2 статті 26 виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним поділом), крім питань, зазначених у частині першій цієї статті, вирішуються такі питання: визначення обсягу і меж повноважень, які здійснюють районні у містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи в інтересах територіальних громад районів у містах; встановлення нормативів централізації коштів від земельного податку на спеціальних бюджетних рахунках районів міста.

Відповідно до пункту 32 частини 1 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання надання згоди на передачу об'єктів з державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст та прийняття рішень про передачу об'єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад, у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності.

Передбаченою законодавством формою, в якій фіксується здійснення радою, як органом місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду, вирішення питання, віднесеного до її компетенції, є рішення.

Статтею 169 цього Кодексу визначено правові форми участі територіальних громад у цивільних відносинах: територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин; територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом; територіальні громади можуть створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом. За статтею 171 цього Кодексу територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Даними статтями Цивільний кодекс України закріплює загальне правило щодо органів, через які діють територіальні громади у цивільних відносинах; отже, територіальна громада як суб'єкт права приймає участь у цивільних відносинах не безпосередньо, а через визначені органи та представників.

Відповідно до статей 318, 319 Цивільного кодексу України суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу; усі суб'єкти права власності є рівними перед законом та володіють, користуються, розпоряджаються цим майном на власний розсуд.

Майно, в тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді, є у комунальній власності; управління цим майном здійснює безпосередньо громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин; водночас орган, уповноважений представляти територіальну громаду в цивільних правовідносинах, та спосіб здійснення та фіксації волевиявлення власника комунального майна на виникнення, припинення чи зміну цивільних правовідносин визначається, виходячи з положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до пунктів 1, 4 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Отже, господарському суду у вирішенні питання щодо підвідомчості спору, що виник, принагідно аналізувати не лише предмет та склад сторін спору, але і його підставу, яка розкриває характер спірних правовідносин між сторонами і вказує на рівність або адміністративне підпорядкування сторін спору.

Спір, що виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на об'єкт нерухомості, в тому числі органами державної влади, є спором про право і підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Спори у відносинах, де органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування виступають у ролі власників об'єкта нерухомості відповідно до статті 14 Конституції України, не є публічно-правовими і розглядаються за правилами Господарського процесуального кодексу України оскільки, виходячи з наведеного вище, ці органи є рівними учасниками відносин з іншими суб'єктами таких правовідносин (юридичними та фізичними особами, у тому числі суб'єктами підприємницької діяльності).

У даному спорі ради виступають як суб'єкти цивільних правовідносин і мають такий самий правовий статус, що й інші учасники цих відносин.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначено справи підвідомчі господарським судам.

Справи за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень, які не мають ознак справ адміністративної юрисдикції повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах. До таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства.

Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані, зокрема, з захистом права власності, в тому числі з визнанням цього права.

Рішення Корецької міської ради № 277 від 22.03.2006 року "Про затвердження переліку об’єктів спільної власності територіальних громад Корецького району" в частині пунктів 1 "Будинок школяра" розділу "Освіта", 1 "Виробнича база комбінату комунальних підприємств", 3 "Корецькі ринки" розділу "Інші" додатку до вказаного рішення Корецької районної ради є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), який не адресований Корецькій міській раді.

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що позовні вимоги до Корецької районної ради не є пов'язаними зі здійсненням ним владних управлінських функцій по відношенню до позивача, а обставини, які наводить позивач у позовній заяві, не належать до публічно-правових відносин.

Предметом спору в даній справі є рішення, яке по суті стосується права власності на об'єкти нерухомого майна. Тобто, між сторонами фактично існує спір про право власності, який не має ознак спору адміністративної юрисдикції, а отже повинен розглядатися саме господарським судом.

Таким чином, від справ господарської юрисдикції за участю суб'єктів господарської діяльності і суб'єктів владних повноважень адміністративні справи відрізняються особливим змістом правовідносин між сторонами та предметом позовних вимог.

Отже, виходячи з характеру спірних правовідносин, висновок апеляційного суду щодо підвідомчості даної справи господарським судам України законним та обґрунтованим, підстав для її скасування не вбачається; доводи касаційної скарги щодо наявності ознак адміністративної юрисдикції у даній справі ґрунтуються на помилковому трактуванні природи правовідносин сторін щодо прийнятого рішення районної ради.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що ним в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглянуто всебічно, повно та об’єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізовано правовідносини, що виникли та існували між сторонами, вірно застосовано норми матеріального права та дотримано вимог норм процесуального права; підстав для скасування постанови з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Корецької районної ради залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2011р. у справі № 5019/975/11 Господарського суду Рівненської області залишити без змін.

Головуючий                                                                                 Т. Дроботова

Судді                                                                                                     Н. Волковицька

Л. Рогач