Рішення № 18534711, 01.08.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.11 Справа № 24/5009/2985/11

Суддя Азізбекян Т.А.

за позовом приватного акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Княжа Вієнна Іншуранс Груп” (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44)

до відповідача: фізична особа підприємець ОСОБА_2 (71700, АДРЕСА_1)

про стягнення 10 252,52 грн.

суддя Азізбекян Т.А.

У засіданні приймали участь представники:

від позивача: не зявився

від відповідача: не зявився

СУТЬ СПОРУ:

31.05.2011р. до господарського суду Запорізької області звернулось приватне акціонерне товариство “Українська страхова компанія “Княжа Вієнна Іншуранс Груп” (ПАТ “Українська страхова компанія “Княжа Вієнна Іншуранс Груп”) до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (ФОП ОСОБА_2 Г.Д.) про стягнення з відповідача 10 252,52 грн. майнової шкоди в порядку регресу.

Ухвалою від 31.05.2011р. судом порушено провадження у справі № 24/5009/2985/11, у сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та обєктивного розгляду і вирішення справи, судове засідання призначено на 24.06.2011р.

Ухвалами від 24.06.2011р., від 13.07.2011р. розгляд справи відкладено відповідно на 13.07.2011р., на 01.08.2011р.

Розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

У засіданні суду 01.08.2011р., на підставі статей 82-1, 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Позивач в засідання суду не зявився, про причини неявки суд не повідомив. Свої вимоги обґрунтовує ст. ст. 993, 1172, 1187, 1188 Цивільного кодексу України, ст. 128 Господарського кодексу України, ст. 38 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та зазначив наступне. 09.08.2007р. між сторонами укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс ЦВ) № ВВ 2163130, за яким позивач взяв на себе обов'язок, в разі настання ДТП за участю застрахованого транспортного засобу ГАЗ 3302 ЗНГ, д/н НОМЕР_1, за умови настання цивільно-правової відповідальності відповідача, здійснити виплату страхового відшкодування на користь третіх осіб, яким під час такої ДТП заподіяна шкода. 26.02.2008р. трапилась ДТП за участю автомобіля Мегсеdеs-Веnz 3120, д/н НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля ГАЗ 3302 ЗНГ, д/н НОМЕР_1, що належить відповідачу, під керуванням ОСОБА_4 11.03.2008р. постановою Токмацького районного суду Запорізької області ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення. 23.05.2008р. позивач на підставі Страхового акту №3053/08 від 14.05.2008 р. та розрахунку суми страхового відшкодування до нього, здійснив виплату на користь Страхувальника, в розмірі 10 252,52 грн. Згідно ст. 1172 ЦК України, відшкодування шкоди, спричиненої з вини ОСОБА_4 (працівника ФОП ОСОБА_2), покладається на відповідача. Позивач неодноразово звертався до відповідача з регресними вимогами в добровільному порядку відшкодувати шкоду заподіяну внаслідок ДТП в розмірі 10 252,52 грн. Однак відповідач відмовився відшкодовувати завдану шкоду в досудовому порядку. У звязку з чим, позивач просить суд позов задовольнити.

Відповідач в засідання суду 01.08.2011р. не зявився, відзив на позовну заяву не надав. Разом з тим в судовому засіданні 13.07.2011р. проти позову заперечив, заявив усне клопотання про застосування строку позовної давності. Просить суд в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 1.1 Статуту Приватне акціонерне товариство “Українська страхова компанія “Княжа Вієнна Іншуранс Груп”, затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів № 6-2010 від 07.10.2010р. та зареєстрованого 18.10.2010р. за № 10741050098008516, ПАТ “Українська страхова компанія “Княжа Вієнна Іншуранс Груп” змінило назву із ЗАТ “Українська страхова компанія “Княжа”.

09.08.2007р. між ЗАТ “Українська страхова компанія “Княжа” (Страховик) та ПП ОСОБА_2 (Страхувальник) був укладений поліс обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ 2163130, за яким Страховик взяв на себе обовязок, в разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю застрахованого транспортного засобу ГАЗ 3302 ЗНГ, д/н НОМЕР_1, за умови настання цивільно-правової відповідальності Страхувальника, здійснити виплату страхового відшкодування на користь третіх осіб, яким під час такої ДТП заподіяна шкода.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.02.2008р. в на автодорозі М-18 Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта 315 км+700 м сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Мегсеdеs-Веnz 3120, д/н НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля ГАЗ 3302 ЗНГ, д/н НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2, під керуванням ОСОБА_4.

Постановою Токмацького районного суду Запорізької області від 11.03.2008р. у справі № 3-1549 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Судом встановлено, що ДТП була спричинена діями ОСОБА_4, який при виїзді не перевірив та не забезпечив справний технічний стан автомобіля, внаслідок чого відгвинтилися два задніх колеса, які викотилися на зустрічну смугу та скоїли зіткнення з мікроавтобусом Мегсеdеs-Веnz 3120, д/н НОМЕР_2, який рухався в зустрічному напрямку, чим порушив п. п. 2.3 А Правил дорожнього руху.

Статтею 25 Закону України “Про страхування” передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

29.02.2008р. до позивача звернувся ОСОБА_3 із заявою про відшкодування шкоди під час ДТП, що сталася з вини водія ТЗ забезпеченого полісом страхування цивільної відповідальності.

23.05.2008р. позивач на підставі Страхового акту № 3053/08 від 14.05.2008р. та розрахунку суми страхового відшкодування до нього, виходячи із Звіту про оцінку автомобіля № 136 від 27.03.2008р. здійснив виплату страхового відшкодування на користь Страхувальника, в розмірі 10 252,52 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером № 150 від 23.05.2008р.

Стягнення 10 252,52 грн. майнової шкоди в порядку регресу з ФОП ОСОБА_2 на підставі ст. 1172 ЦК України є предметом розгляду у даній справі.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, пояснення представників сторін, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню на наступних підставах.

Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 8 Закону України “Про страхування”, страхова компанія при настанні страхового випадку сплачує страхувальнику страхове відшкодування.

Відповідно до ст. 988 ЦК України страховик зобовязаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Як встановлено судом, позивач виконав зобовязання перед своїм страхувальником та на підставі страхового акту № 3053/08 від 14.05.2008р. здійснив страхову виплату у сумі 10 252,52 грн., що підтверджується відповідним платіжним документом.

Предметом спору є стягнення матеріальних збитків, тобто по суті відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок ДТП. Зобовязання із відшкодування шкоди є позадоговірними зобовязаннями, регулюються спеціальним законодавством (підрозділ 2) розділу Ш книги 5 ЦК України.

Статтею 1166 ЦК України визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, а саме: майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. При цьому, під шкодою розуміється зменшення або втрата певного особистого чи майнового блага.

Таким чином, зобовязання з відшкодування шкоди є деліктними (позадоговірними). Форми і розміри позадоговірної відповідальності визначаються лише законом. Підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає складові елементи шкоду, протиправність поведінки заподіювача шкоди, причинний зв'язок та вину особи, яка заподіяла шкоду.

На позивача покладений обовязок доказати шкоду (її розмір), протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний звязок; на відповідача відсутність вини.

Частина 1 ст. 1187 ЦК України визначає, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, повязана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

За приписами ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Із змісту ст. 1187 ЦК України слідує, що шкода, спричинена внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (транспортним засобом), підлягає відшкодуванню незалежно від наявності вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обовязків.

Статтею 1191 цього Кодексу передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з ст. 27 Закону України “Про страхування”, ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Судом встановлено, що ОСОБА_4, якого судом визнано винним у ДТП, керував належним відповідачу автомобілем.

Таким чином, згідно з ст. 27 Закону України “Про страхування”, ст. 993 ЦК України до позивача, як до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат, перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд вважає, що на підставі наведених вище письмових доказів позивачем доказаний склад правопорушення, а саме факт спричинення шкоди власнику автомобільного транспорту, протиправність поведінки, розмір шкоди, а також причинний звязок. До позивача, який сплатив страхове відшкодування, перейшло право вимоги до відповідача щодо сплаченого ним страхового відшкодування у межах фактичних витрат.

Суд також бере до уваги, що відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідач, як власник джерела підвищеної небезпеки, не доказав, що шкода спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Тому в силу приписів закону він повинен відповідати за завдану шкоду.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми 10 252,52грн. майнової шкоди відповідають закону та підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк позовної давності є законодавчо необґрунтованими. Так, в силу положень ч. 6 ст. 261 Цивільного кодексу України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання, тобто з моменту повної виплати страхового відшкодування, в даному випадку з 24.05.2008р. .

З урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства звязку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду дату реєстрації цієї заяви в службі діловодства суду).

Матеріали справи свідчать, що позовна заява та додані до неї документи здано на пошту 23.05.2011р., про що свідчить поштовий штемпель. Отже строк звернення з позовом до суду не пропущено.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати присуджуються до стягнення з відповідача, оскільки спір доведено до суду з його вини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 45, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуальногокодексуУкраїни, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (71700, АДРЕСА_1) на користь приватного акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Княжа Вієнна Іншуранс Груп” (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44, п/р 2650900208296 в КРД ВАТ “Райффайзен банк Аваль” у м. Києві, МФО 322904, код ЄДРПОУ 24175269) 10 252 (десять тисяч двісті пятдесят дві) грн. 52 коп. майнової шкоди в порядку регресу, 102 (сто дві) грн. 53 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

Суддя Т.А. Азізбекян

Рішення у повному обсязі складено і підписано 05.08. 2011 р.