Рішення № 18534409, 28.04.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.11 Справа № 20/5009/1438/11

Суддя Гандюкова Л.П.

За позовом Відкритого акціонерного товариства “Торговий дім “Вакула” (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кірова, 175)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсальні Дистрибюторські Системи” (юридична адреса: 04050, м. Київ, вул. Артема, 103-в, літера ”А”; поштова адреса: 04053, м. Київ, вул. Воровського, 4; адреса філії в м.Запоріжжя: 69095, м.Запоріжжя, вул. Українська, 52)

про визнання недійсним договору поставки Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_1 (довіреність б/н від 12.01.2011р.);

Від відповідача ОСОБА_2 (довіреність б/н від 26.10.2009 р.)

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про визнання недійсним з моменту укладення договору поставки №178/1099-542 від 27.05.2009р., укладеного між ВАТ “Торговий дім “Вакула” та ТОВ “Універсальні Дистрибюторські Системи”.

Ухвалою господарського суду від 25.03.2011р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі №20/5009/1438/11, судове засідання призначено на 14.04.2011р. Ухвалою суду від 14.04.2011р. на підставі ст.77 ГПК України розгляд справи вікладено на 28.04.2011р.

28.04.2011р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач підтримав викладені в позовній заяві вимоги, які мотивовано наступним. 27.05.2009р. сторонами укладено договір поставки №178/1099-542, відповідно до п.1.1 якого постачальник (відповідач) передає у власність покупця (позивач), а покупець отримує і оплачує алкогольні та безалкогольні напої в асортименті, партіями згідно накладних. В порушення вимог ст.ст.180, 266 ГК України сторонами договору не було укладено специфікацій, в яких би визначались такі істотні умови як загальна кількість товарів, що підлягають поставці, ціна, строки постачання, а також в договорі не було визначено строк, на який його укладено. Крім того, відповідно до пункту 3.3. договору у випадку недодержання строків оплати продукції, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі 0,1% від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочення. У випадку якщо прострочення оплати складає більше 30 календарних днів, покупець, крім зазначеного, зобовязується сплатити постачальнику штраф у розмірі 20% від вартості партії товару, оплата якого прострочена. Проте, спеціальним Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” встановлено обмеження максимального розміру пені, а саме: в ст.3 цього Закону визначено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Аналогічний припис місить ч.3 ст.343 ГК України. Таким чином, граничний розмір пені визначений спеціальним законом. При визначені розміру відповідальності за невиконання грошових зобовязань пріоритет мають норми закону, а не положення договору. Оскільки відповідно до ст.549 ЦК України пеня і штраф є різновидами неустойки, то стягнення одночасно пені і штрафу за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, як це передбачено п.3.3. договору, суперечить ст.61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, та загальним засадам цивільного законодавства, а тому зазначене положення договору є неправомірним. Враховуючи викладене, зазначений правочин може бути визнаний недійсним згідно з ст.215 ЦК України. Просить позов задовольнити на підставі ст.ст.203,215,837,840 ЦК України, ст.175 ГК України.

У судовому засіданні 28.04.2011р. через канцелярію суду позивачем надано письмове пояснення в обґрунтування позовних вимог, відповідно до змісту якого позивач вважає, що договір є недійсним з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.207, ч.1 ст.208 ЦК України правочин між юридичними особами слід вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами та скріплюється печаткою. Відповідно до п.13.8 Статуту позивача від імені товариства заключати угоди та договори цивільно-правового характеру має право директор товариства. Згідно з протоколом про призначення директора від 16.10.2008р. та довідки ЄДРПОУ АБ№131466 на момент підписання оспорюваного договору директором ВАТ “Торговий дім “Вакула” був ОСОБА_3 Однак, договір №178/1099-542 від 27.05.2009р. було підписано невідомою позивачу особою, що підтверджується Карткою із зразками підписів та відбитком печатки від 16.12.2008р., з якої вбачається, що підпис директора ОСОБА_3 зовсім інший, ніж в договорі. Таким чином, договір не може вважатись таким, що вчинений в письмовій формі та відповідно є недійсним. На підставі ст.ст.203, 207, 208, 215, 549, 837, 840 ЦК України, ст.ст.175, 180, 265, 266, ч.6 ст.231, ч.2 ст.343 ГК України позивач просить позов задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні вказав, що зазначене пояснення є доповненням до позовних вимог, викладених у позові, і не є зміною підстав позову.

Розглянувши дане письмове пояснення, враховуючи приписи ст.22 ГПК України, суд вважає, що по суті позивач намагається у письмовому поясненні змінити підстави позову, тобто доповнити додаткову підставу для визнання недійсним договору підписання договору не тією особою, посадове становище та прізвище якої вказано, а іншою невідомою позивачу особою.

Згідно з ст.22 ГПК України ( із змінами, внесеними згідно із Законом від 07.07.2010р.) позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. По-перше, господарський суд розпочав розгляд справи по суті у судовому засіданні 14.04.2011р., про що вказано у протоколі судового засідання (а.с.111). По-друге, згідно з п.3.7 Роз”яснення президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України) від 18.09.1997р. № 02-5/289 (зі змінами та доповненнями) зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обгрунтовує свою вимогу до відповідача. Із письмового пояснення позивача вбачається, що він по суті посилається на нову, самостійну підставу визнання недійсним договору підписання договору невідомою особою без належних повноважень. Суд приходить до висновку, що подане письмове пояснення є по суті заявою про зміну підстав позову після початку розгляду господарським судом справи по суті, що суперечить ст. 22 ГПК України, і тому не може прийматися судом до розгляду. Позивач не позбавлений права заявити цю підставу в окремому провадженні.

Враховуючи викладене, вимога про визнання недійсним договору поставки розглядається судом в тій редакції і з тих підстав, що викладені в позові.

Відповідач позов не визнав. У своєму письмовому відзиві зазначив, що статтею 266 ГК України встановлено, що в разі потреби та необхідності субєкти господарювання можуть узгодити Специфікацію продукції, визначену родовими ознаками, в якій будуть зазначені кількість, асортимент, номенклатура, тощо. В п.п.2.1, 2.2. договору поставки №178/1099-542, зокрема, узгоджено, що продукція поставляється постачальником згідно з заявкою покупця з зазначеним строком поставки, кількістю та видом продукції. Асортимент, сортамент, номенклатура, найменування, кількість продукції вказується в додатковій угоді (Додатку/Специфікації) або можуть узгоджуватися сторонами при підписанні накладних і вказується в них. На розсуд сторін Специфікацію сторони не узгоджували. Строк дії договору визначений в п.1.4. Згідно з ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений в договорі. Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання грошового зобовязання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та, відповідно, не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. Крім того, положення Закону України “Про відповідальність за порушення грошових зобовязань” не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню. Штраф і пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить. Отже, встановлений в п.3.3 договору штраф за прострочення оплати понад 30 календарних днів не суперечить матеріальному праву. На виконання умов договору позивачу була здійснена поставка товару на загальну суму 546 418,38 грн., яка оплачена позивачем частково на суму 474 161,76 грн., сума основного боргу складає 90 256,62 грн. Таким чином, позовні вимоги позивача є безпідставними. Поставка продукції позивачу здійснювалась відповідно до його заявок, найменування, кількість продукції були узгоджені при підписанні сторонами накладних. Сторони при здійсненні дій, спрямованих на виконання умов договору, не мали розбіжностей. Предявлення позивачем даного позову є спробою уникнути відповідальності за неналежне виконання зобовязань. На даний час до нього заявлено позов про стягнення суми боргу. Відповідач просить у позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

27.05.2009р. між ВАТ “Торговий дім “Вакула” (Покупець, позивач у справі) в особі директора ОСОБА_3 та ТОВ “Універсальні Дистрибюторські Системи” (Постачальник, відповідач) в особі директора Запорізької філії ТОВ “УДС” ОСОБА_4 укладено договір поставки №178/1099-542.

Позивач просить визнати зазначений договір недійсним, оскільки: сторонами не було підписано Специфікацій до договору, в яких би визначались такі істотні умови договору, як загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх асортимент, ціна строки постачання; сторонами не визначено таку істотну умову як строк, на який укладено договір; пункт 3.3. договору суперечить Конституції України та загальним засадам цивільного законодавства.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню на наступних підставах.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. №3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” (яка була чинна на момент укладення спірного договору) угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угод недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угоди недійсною і застосування передбачених законом наслідків.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від божника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Аналогічні норми щодо поняття господарського зобовязання та підстав його виникнення встановлені ст.ст.173,174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобовязань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обовязкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Аналогічний припис містить ст. 638 ЦК України.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно з ст.266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними

ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 1 ст.267 ГК України передбачено, що договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Дослідивши зміст укладеного сторонами договору поставки №178/1099-542 від 27.05.2009р., судом встановлено, що в розділі 1 “Предмет договору” сторонами узгоджено, що постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує алкогольні та безалкогольні напої, далі по тексту продукція/товар, в асортименті, партіями згідно з накладними на умовах цього договору. Узгоджені сторонами кількість, асортимент та ціни продукції (партії продукції) зазначаються у видаткових або товарно-транспортних накладних, які є невідємною частиною цього договору (п.1.1).

Договір вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє до кінця року, вказаного в преамбулі договору, а в частині взаєморозрахунків до повного їх здійснення. Якщо жодна із сторін договору за 30 днів до закінчення наступного строку його дії не повідомить іншу сторону про небажання продовжити дію договору, то він вважається автоматично продовженим на аналогічний строк на тих же умовах (п.1.4).

Згідно з п.п.2.1, 2.2 договору ціна, асортимент, сортамент, номенклатура, найменування, кількість продукції, що продається за договором, вказуються в додатковій угоді (Додатку/Специфікації до цього договору) або можуть узгоджуватися при підписанні накладної (них) та зазначаються в них. Ціна, асортимент, сортамент, номенклатура, найменування, кількість продукції, місце та строк поставки вважаються остаточно узгодженими сторонами даного договору після підписання уповноваженими представниками сторін накладних. Сума цього договору визначається як сума окремих партій продукції, вказаної у видаткових або товарно-транспортних накладних. Перша партія продукції поставляється протягом трьох робочих днів з моменту підписання сторонами договору. Поставка наступних партій продукції здійснюється протягом 48 годин з моменту узгодження сторонами усної заявки покупця. Заявка покупця не є невідємною частиною цього договору.

Відповідно до п.2.4 договору (з урахуванням Додаткової угоди/Додаток №1 до договору) покупець зобовязується оплачувати кожну придбану по цьому договору партію продукції не пізніше 45 календарних днів з дати її отримання (Дати складання накладної).

Отже, з вищезазначених умов договору поставки вбачається, що сторонами було узгоджено усі істотні умови, необхідні для даного виду договорів, досягнуто згоди щодо предмету договору, ціни та встановлено строк його дії. Умовами договору визначено, що ціна, асортимент, сортамент, номенклатура, найменування, кількість продукції, місце та строк поставки можуть остаточно узгоджуватися в накладних за кожною партією товару, які підписуються сторонами та є невідємною частиною договору. Отже, наявність укладеної Специфікації (ій) до договору в даному випадку не є обовязковою. Таким чином, твердження позивача про недосягнення сторонами згоди щодо обовязкових істотних умов договору (як зазначено у позовній заяві кількість товарів, ціна, строки постачання) є безпідставними.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 2 ст.669 ЦК України встановлено, що умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості. Згідно з ч.2 ст.671 ЦК України якщо договором асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобовязання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитись від договору. Відповідно до ч.4 ст. 632 ЦК України якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобовязаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Таким чином, твердження позивача про те, що відсутність специфікацій, в яких би визначалися, на думку позивача, такі істотні умови договору як загальна кількість товарів, ціна, строки постачання, можуть бути підставою для визнання недійсним договору поставки, є безпідставним і недоведеним.

Із представлених суду документів, копії яких долучено до матеріалів справи, вбачається, що згідно з видатковими накладними, в яких є посилання на договір №178/1099-542 від 27.05.2009р. та які підписувалися представниками сторін, відповідачем передавалася позивачу алкогольна та безалкогольна продукція. Відповідно до банківських виписок дана продукція частково оплачувалася позивачем з посиланням у призначенні платежу на номер та дату відповідних накладних. Сторонами неодноразово у 2009 та 2010 році підписувалися та скріплювалися печатками акти звірки взаємних розрахунків за цим договором, тобто істотні умови договору сторонами були погоджені, договір виконувався.

У розділі 3 договору встановлено відповідальність сторін. Так, зокрема, в п.3.3 визначено, що у випадку недодержання строків оплати продукції, вказаних в п.2.4 цього договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочки. У випадку, якщо прострочка оплати складає понад 30 календарних днів, покупець, крім того, зобовязаний виплатити постачальнику штраф в розмірі 20% від вартості партії товару, оплата якого прострочена.

Із аналізу договору вбачається, що пеня є мірою відповідальності за невиконання грошового зобовязання, яка нараховується за весь період прострочки, штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченої вартості товару встановлено за прострочку оплати партії товару понад 30 календарних днів, є додатковою обумовленою договором санкцією, що застосовується одноразово за кожен конкретний випадок порушення правил господарської діяльності.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ч.2 ст.551 ЦК України встановлено: якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з вимогами Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” № 543/96-ВР від 22.11.96р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Встановлене зазначене Законом обмеження щодо розміру пені є обмеженням її розміру, що підлягає стягненню. Чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобовязання і таке застосування чинному законодавству не суперечить, оскільки встановлено лише обмеження щодо розміру стягнення такої форми неустойки як пеня. При цьому посилання позивача на те, що стягнення і штрафу і пені порушує ст..61 Конституції України в частині неможливості притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, не відповідає зазначеному принципу. Відповідальність одного виду цивільна способом сплати неустойки лише один раз і за одне правопорушення. Форма ж сплати неустойки подвійного притягнення не становить. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 03.11.2009р. у справі №11/77-09.

Таким чином, встановлена у п.3.3 договору відповідальність не може бути підставою для визнання недійсним договору поставки, тим більше що при наявності спору між сторонами в цій частині суд має право обмежити розмір пені, що підлягає стягненню, а також при наявності підстав відмовити у стягненні пені чи штрафу.

Приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст.129 Конституції України, ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У звязку з викладеним, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними, тому у задоволенні позову з підстав, які заявлено, відмовляється у повному обсязі. Посилання позивача на інші норми права не спростовують висновки суду. Зокрема, вказані у позовній заяві ст.ст.837,840 ЦК України регулюють правовідносини договору підряду і не стосуються предмету спору.

Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи, що позивачем надано два платіжних доручення про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, суд вважає за необхідне на підставі ст.47 ГПК України, ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, п.13 Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. №1258 в редакції Постанови КМУ №825 від 05.08.2009р., видати позивачу довідку про повернення із державного бюджету суми 236 грн., помилково сплачених не на той рахунок за платіжним дорученням №605 від 22.03.2011р.

Керуючись ст. ст.22, 49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Видати Відкритому акціонерному товариству “Торговий дім “Вакула” (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кірова, 175, код ЄДРПОУ 30608654) довідку на повернення із державного бюджету суми 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачених за платіжним дорученням №605 від 22.03.2011р.

Суддя Л. П. Гандюкова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Рішення підписано у повному обсязі 04.05.2011 р.