Ухвала суду № 18528379, 07.09.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" вересня 2011 р.                               м. Київ                              К/9991/21642/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді                     Пилипчук Н.Г.

суддів                                        Бившевої Л.І.

                                        Ланченко Л.В.

                                        Островича С.Е.

                                        Федорова М.О.

при секретарі                     Андрюхіній І.М.

за участю представників

позивача Пенькової О.С.

відповідача Кожем’яки М.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МЛП –Чайка»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011

у справі № 2-а-4815/10/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЛП –Чайка»

до Державної податкової інспекції у Києво –Святошинському районі Київської області

про скасування податкових повідомлень –рішень, -

           ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2011 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області від 15.02.2010 №0000082300/2 про визначення ТОВ «МЛП-Чайка»податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 3635944,75 грн. основного платежу та 3635944,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій. В решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011 постанову суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.02.2010 № 0000082300/2 скасовано та відмовлено у задоволенні позову. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

ТОВ «МЛП –Чайка»подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та процесуального права: п.п. «б»п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 №2181-ІІІ, п.п. 5.5.1 п. 5.1 ст. 5, п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР та ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

          Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Податкові повідомлення-рішення від 14.12.2009 № 0001162300/1 та від 15.02.2009 №0000082300/2 про визначення ТОВ «МЛП-Чайка»податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 3635944,75 грн., в тому числі 0 грн. основного платежу та 3635944,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій, прийнято за наслідками адміністративного оскарження та на підставі акту перевірки від 18.09.2009 № 438/23-1/33884915, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п.п.5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР, в результаті чого позивачем завищено валові витрати у періоді з ІІ кварталу 2008 року по І квартал 2009 року включно на загальну суму 62448782,00 грн.

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач неправомірно відніс до складу валових витрат витрати на сплату процентів за користування кредитними коштами, які, в свою чергу, використані на будівництво торгівельно-складського комплексу. Такі витрати повинні включатись у вартість основних фондів і підлягають амортизації, оскільки понесені у зв’язку зі створенням основних фондів, що використовуються у господарській діяльності підприємства. У зв’язку з чим, в силу вимог п.п. 5.3.2. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», такі витрати не відносяться до складу валових витрат.

Витрати зі сплати процентів за користування кредитом віднесені позивачем до складу валових витрат на підставі п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач завищив валові витрати на суму витрат з погашених процентів за кредитними коштами. При цьому суд погодився з позицією податкового органу про те, що фінансові витрати, в тому числі витрати на проценти, підлягають включенню до собівартості кваліфікаційного активу –побудованого позивачем складського комплексу, яка обґрунтована п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за № 288/4509, та положенням наказу товариства від 01.01.2007 № 1/2.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію суду першої інстанції щодо правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат понесені витрати зі сплати процентів за кредитними коштами на підставі п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та не може погодитися з протилежною позицією суду апеляційної інстанції, оскільки останній не врахував спеціальних положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якими регламентуються підстави для віднесення витрат платника податку до складу валових витрат.

Зокрема, особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями визначаються п. 5.5. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на час виникнення спірних відносин), а тому за наслідками господарської операції з погашення процентів за кредитними коштами підлягали застосуванню саме дані положення закону.

Підпунктом 5.5.1. п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(із змінами, внесенимизгідно із Законом України від 15.07.99 р. №977-XIV) визначено, що до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірне формування позивачем валових витратна підставі даної норми Закону.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»є підзаконним нормативно-правовим актом, який визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації, зокрема про основні засоби, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності (п.1), однак не визначає порядку оподаткування прибутку підприємства і не має пріоритету над нормами Закону, яким визначається порядок такого оподаткування.

Є також правильною позиція суду першої інстанції щодо неправомірності застосування податковою інспекцією штрафних санкцій за відсутності самостійно донарахованої податковою інспекцією суми податкового зобов’язання з основного платежу. Таке донарахування суперечить вимогам п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 вказаного Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (чинного на час виникнення спірних відносин).

Зі змісту п.п. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 вказаного Закону випливає, що:

обов’язок щодо сплати штрафу у платника податків виникає виключно за умови самостійного донараховання контролюючим органом суми податкового зобов'язання за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, тобто у разі самостійного донарахування податковим органом податкових зобов’язань, коли дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

розмір штрафу, який платник податків зобов'язаний сплатити (десять відсотків), законодавцем ставиться в залежність від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але такий розмір не може перевищувати п'ятдесяти відсотків суми недоплати сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Така позиція судом апеляційної інстанції безпідставно та необґрунтовано залишена поза увагою.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а ухвалена відповідно до закону і помилково скасована постанова суду першої інстанції – залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                            УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МЛП – Чайка»задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011 скасувати та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2011.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя                                         Н.Г. Пилипчук

Судді                                                            Л.І. Бившева

                                                                      Л.В. Ланченко

                                                                      С.Е. Острович

                                                                      М.О. Федоров