Постанова № 18516235, 20.05.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 травня 2011 року 15:59 № 2а-15912/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

Головуючого - судді Дегтярьової О.В.,

при секретарі судового засідання Безсчасній Я.С.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 (довіреність від 10.01.2011р. № б/н),

відповідача ОСОБА_2 (довіреність від 29.03.2010р. № 5201/9/10-109),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Союз-Віктан»ЛТД

до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 04 вересня 2009 року № 0006982308/0, № 0006972308/0, від 16 листопада 2009 року № 0006982308/1 та № 0006972308/1, від 30 січня 2010 року № 0006982308/2 та № 0006972308/2, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ Фірмою «Союз-Віктан»ЛТД були заявлені позовні вимоги до ДПІ у Печерському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 04 вересня 2009 року № 0006982308/0, № 0006972308/0, від 16 листопада 2009 року № 0006982308/1 та № 0006972308/1, від 30 січня 2010 року № 0006982308/2 та № 0006972308/2.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що висновки акта перевірки про порушення вимог Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств»та «Про податок на додану вартість»є помилковими, а тому донарахування податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями рішеннями є протиправним.

Відповідач проти позову заперечував. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що встановлені в ході перевірки порушення вимог Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств»та «Про податок на додану вартість»не були спростовані позивачем, що підтверджує правомірність спірних податкових повідомлень - рішень.

В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представники відповідача у судових засіданнях заперечували проти позовних вимог та просили відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серія А00 № 025813 Фірма «Союз-Віктан»ЛТД (Товариство з обмеженою відповідальністю) була зареєстрована Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 15 червня 1994 року, що було зроблено запис № 1070120 0000 001730.

Згідно Довідки АА № 217832 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) до видів діяльності Фірми «Союз-Віктан»ЛТД (Товариство з обмеженою відповідальністю) за КВЕД відноситься, зокрема 51.21.0 Оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, 15.19.0 Виробництво дистильованих алкогольних напоїв, 51.17.0 Посередництво в торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Відповідно до Довідки про взяття на облік платника податків від 06 листопада 2009 року № 4566 (Форма № 4-ОПП) Фірма «Союз-Віктан»ЛТД (Товариство з обмеженою відповідальністю) перебуває на обліку як платник податків в ДПІ у Печерському районі м. Києва.

ДПІ у Печерському районі м. Києва провела планову виїзну перевірку Фірми «Союз-Віктан»ЛТД (Товариства з обмеженою відповідальністю) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої було складено Акт № 503/23-08/20749622 від 21 серпня 2009 року.

В ході перевірки було встановлено, що Фірма «Союз-Віктан»ЛТД (Товариство з обмеженою відповідальністю) безпідставно зависило валові витрати в розмірі 32711317, 00 грн. у звязку з необґрунтованим відображенням у валових витратах (податкової звітності) бухгалтерський даних підприємства, а саме: безпідставне включення до складу валових витрат частини (додаткової) комісійної винагороди, яка нараховувалась не у відсоткову виразі, як передбачено договором, а як додаткова комісійна винагорода, що не визначена умовами договору.

Перевіркою також було встановлено, що Фірма «Союз-Віктан»ЛТД (Товариство з обмеженою відповідальністю) віднесла до валових витрат відсотки за користування кредитними коштами, отриманими для погашення грошових зобовязань фізичної особи ОСОБА_3, (засновник Фірма «Союз-Віктан»ЛТД (Товариство з обмеженою відповідальністю) перед банком, який отримував кредитні кошти на власні споживчі цілі, що не повязано з господарською діяльністю платника податку.

Крім того, в ході перевірки було встановлено, що Фірма «Союз-Віктан»ЛТД (Товариство з обмеженою відповідальністю) віднесла до валових витрат нараховані відсотки за отримання валютного кредиту для погашення акредитиву, одержаного для розрахунків за продукцію для Viktan Group»(о. Мен) (Комітента) в рамках договору комісії, що не повязано з його господарською діяльністю.

В результаті допущення товариством зазначених порушень ним також було занижено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 6048896, 00 грн., у тому числі за вересень 2008 року в сумі 1339499, 00 грн., за грудень 2008 року в сумі 2067045, 00 грн., за січень 2009 року в сумі 1874369, 00 грн., за березень 2009 року в сумі 767983, 00 грн.

На підстав вищевикладеного в акті перевірки було зроблено висновок про порушення позивачем п. 5.1 ст. 5, підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, підпункту 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 9076341, 00 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2008 року в сумі 1674374, 00 грн. за ІV квартал 2008 року в сумі 4004612, 00 грн., за І квартал 2009 року в сумі 3397355, 00 грн., а також про порушення підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 6048896, 00 грн., у тому числі за вересень 2008 року в сумі 1339499, 00 грн., за грудень 2008 року в сумі 2067045, 00 грн., за січень 2009 року в сумі 1874369, 00 грн., за березень 2009 року в сумі 767983, 00 грн.

04 вересня 2009 року ДПІ у Печерському районі м. Києва на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення рішення № 0006982308/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за порушення підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначила позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 9073344, 00 грн., у тому числі 6048896, 00 грн. та 3024 448, 00 грн. штрафні (фінансові) санкцій на підставі підпункту 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 цього ж Закону, а також податкове повідомлення рішення № 0006972308/0, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»за порушення п. 5.1 ст. 5, підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, підпункту 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначила позивачу суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 16165117, 00 грн., у тому числі 9076 341, 00 грн. та 7088776, 00 грн. штрафні (фінансові) санкції на підставі підпункту 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 цього ж Закону.

Вказані податкові повідомлення рішення були оскаржені позивачем в порядку апеляційного узгодження, за наслідками якого скарги позивача були залишені без задоволення, а ДПІ у Печерському районі м. Києва прийняла податкові повідомлення рішення від 16 листопада 2009 року № 0006982308/1 та № 0006972308/1, від 30 січня 2010 року № 0006982308/2 та № 0006972308/2 на аналогічні суми.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі Закон № 334/94-ВР), який є спеціальним законом з податку на прибуток, валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пункт 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному звязку з п. 1.32 ст. 1 цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а субєкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність) (ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України).

В силу ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закон № 996-ХІV).

Крім того, відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі Закон № 168/97-ВР), який є спеціальним з податку на додану вартість і визначає, зокрема платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з, зокрема придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом викладених норм необхідною умовою для включення витрат до складу валових, а сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є використання придбаних товарів (робіт, послуг) в господарській діяльності платника податку.

При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності звязку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 5.5.1 п. 5.5. ст. 5 Закону № 334/94-ВР, який визначає особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобовязаннями, до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, повязані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобовязаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у звязку з веденням господарської діяльності платника податку.

В розумінні п. 1.10 ст. 1 Закону № 334/94-ВР проценти - доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються, зокрема платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит.

Аналіз особливостей визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобовязаннями в контексті загального визначення валових витрат свідчить про те, що до валових витрат відносяться лише витрати на сплату процентів за борговими зобовязаннями платника податку, взятими у звязку з веденням його господарської діяльності, тобто кредитні кошти мають залучатися саме з метою провадження господарською діяльністю позивача.

В ході судового розгляду було встановлено, що позивач на виконання Договору поруки від 10 грудня 2008 року № 77.2/СБ-225.08.1, за умовами якого позивач поручився перед ВАТ «Родовід банк»за своєчасне та повне виконання грошових зобовязань фізичною особою ОСОБА_3 за кредитним договором від 11 грудня 2008 року № 77.2/СБ-225.08.1, укладеним фізичною особою ОСОБА_3 (засновник ТОВ Фірми «Союз-Віктан»ЛТД) з ВАТ «Родовід банк»на отримання кредиту на споживчі цілі, залучив кредитні кошти під 10 % річних згідно кредитних договорів від 21 лютого 2008 року № 79.1/05-КЛВ-08 та від 12 жовтня 2007 року № 79.1/36-КЛТ-07, додаткових угод від 12 грудня 2008 року № 8, укладених з ВАТ «Родовід банк».

Нараховані відсотки за користування кредитними коштами позивач відніс до валових витрат, що не відповідає викладеним вимогам законодавства, оскільки виконання свого обовязку, як поручителя, шляхом погашення споживчого кредиту фізичної особи не може визнаватись господарською діяльністю позивача з урахуванням його основних видів діяльності.

ТОВ Фірма «Союз-Віктан»ЛТД на грошове покриття за документарними акредитивами, відкритими в ВАТ «Родовід банк»згідно договорів від 21 грудня 2007 року № 181207/033-ІМP, від 24 грудня 2007 року № 241207/036-ІМP для розрахунків за контрактами, укладеними в рамках виконання договору комісії від 03 грудня 2007 року б/н на користь комітента Viktan Group»(о. Мен), отримало кредитні кошти під 18 % річних згідно кредитного договору з ВАТ «Родовід банк»від 21 лютого 2008 року № 79.1/05-КЛВ-08 (додаткові угоди від 09 грудня 2008 року № 6, від 10 грудня 2008 року № 7, від 26 грудня 2008 року № 11).

Нараховані відсотки за користування кредитними коштами позивач відніс до валових витрат, що також суперечить викладеним вимогам законодавства з огляду на те, що в силу ст. 1011 Цивільного кодексу України договір комісії передбачає вчинення правочинів комісіонером саме за рахунок комітента, а тому залучення комітентом кредитних коштів для придбання товарів для комітента є таким, що виходить за рамки договору комісії та його обовязку як комісіонера, тобто не повязано з таким видом діяльності позивача, як посередництво.

Судом також було встановлено, що позивачем (Комітент) 11 жовтня 2005 року було укладено Договір комісії № 36 (надалі Договір) з ТОВ «Союз-Віктан Трейд»(Комісіонер), відповідно до умов якого Комітент доручає, а Комісіонер зобовязується від свого імені та за рахунок Комітента за плату, передбачену умовами Договору, в інтересах Комітента вчиняти на всій території України угоди, направлені на здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі алкогольної продукції та іншими продуктами харчування наданими Комітентом.

Згідно з п. 2.1.7 п. 2.1 Розділу 2 «Зобовязання сторін»Договору Комітент зобовязується сплатити Комісіонеру комісійну винагороду за виконання зобовязань, взятих за Договором.

В силу п. 2.2.9 п. 2.2 Розділу 2 «Зобовязання сторін»Договору Комісіонер зобовязується надати Комітенту кожного місяця акт (звіт) за погодженою сторонами формою. Акт (звіт) підготовлюється Комісіонером та направляється на адресу Комітента курєрською поштою по закінченню звітного місяця не пізніше другого робочого дня місця, що йде за звітним.

Форма акта (звіту) Комісіонера затверджується сторонами в Додатку № 3, який є невідємною частиною даного Договору. В будь-якому випадку Комісіонер зобовязаний зазначити в акті (звіті) кількість відвантаженою покупцям продукції за кожен день звітного періоду.

Пунктом 2.2.13 п. 2.2 Розділу 2 «Зобовязання сторін»Договору передбачено, що Комісіонер поручається за виконання третьою стороною (покупцем) зобовязань по своєчасній сплаті продукції Комітента, проданою Комісіонером покупцю (делькредере). Комісіонер зобовязаний виконати таке зобовязання по делькредере у строк, не пізніше 60 (шістдесят) календарних днів, починаючи з дня, наступного за останнім днем виконання третьою стороною (покупцем) зобовязань по сплаті продукції Комітента.

Це означає, що у випадку, якщо покупець не сплатив/несвоєчасно оплатив продукцію, Комісіонер зобовязаний виконати таке зобовязання, перерахувавши Комітенту вартість неоплаченої продукції.

Відповідно до п. 4.3 Розділу 4 «Розрахунки»Договору повне та своєчасне виконання Комісіонером своїх зобовязань по Договору є підставою для:

- підписання сторонами Акта (звіту) виконаних робіт по Договору (за умови повного та своєчасного зарахування на рахунок Комітента належних йому на підставі Договору грошових коштів протягом усього звітного періоду);

- виплати Комітентом винагороди Комісіонеру в порядку та на умовах, передбачених Договором.

Комітент сплачує Комісіонеру аванс в розмірі 8 % від грошових коштів, що надійшли від Комісіонера за реалізовану ним продукцію Комітента згідно з п. 4.1 Договору не пізніше операційного дня наступного за операційним днем надходження на поточний рахунок Комітента зазначених вище коштів від Комісіонера (п. 4.4 Розділу 4 «Розрахунки»Договору).

У випадку затвердження звіту Комісіонера Комітентом аванс, визначений в п. 4.4 Договору, слід вважати винагородою Комісіонера, що включає в себе плату за делькредере (п. 4.5 Розділу 4 «Розрахунки»Договору).

Розмір винагороди Комісіонера може бути змінений сторонами до моменту виконання Комісіонером своїх зобовязань по Договору (п. 4.6 Розділу 4 «Розрахунки»Договору).

Виплати передбачені Договором здійснюються Комітентом шляхом перерахування ним грошових коштів на рахунок Комісіонера, визначений в реквізитах Договору (п. 4.7 Розділу 4 «Розрахунки»Договору).

У звязку зі зміною розміру винагороди між сторонами були укладені додаткові угоди від 01 березня 2008 року, від 01 серпня 2008 року, від 01 січня 2009 року до вказаного договору комісії, якими змінювався розмір авансу (відсоток)(16%, 10, 5 %, 17 % відповідно.

Додатковими угодами від 30 вересня 2008 року, від 31 жовтня 2008 року, від 30 листопада 2008 року, від 30 грудня 2008 року, від 31 січня 2009 року, від 28 лютого 2009 року, від 31 березня 2009 року сторони Договору, керуючись п. 4.6 Договору від 11 жовтня 2005 року № 36, прийшли до згоди про те, що винагорода Комісіонера визначається в твердій сумі (8036995, 58 грн., 7457209, 87 грн., 4945059, 89 грн., 6287289, 07 грн., 4958926, 28 грн., 4607899, 54 грн., 2960201, 15 грн.) без врахування авансу, передбаченого п. 4.4 Договору.

Отже, між сторонами договору фактично встановлювалась додаткова комісійна винагорода в кінці кожного місяця, що суперечить п. 4.6 Договору комісії.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами в кінці місяці складались два акти здачі прийняття (надання послуг) від однієї дати, під різними номерами та на різні суми. Також між сторонами договору підписувався звіт комісіонера за ці ж періоди, сума винагороди в яких не відповідали відповідним суму в актах здачі прийняття (надання послуг) за цей же період.

Згідно зі ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобовязується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ст. 1013 Цивільного кодексу України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Якщо комісіонер поручився за виконання правочину третьою особою, він має право на додаткову плату.

Аналіз викладених обставин в контексті вимог цивільного законодавства свідчить про те, що фактично позивачем сплачувалась Комісіонеру (ТОВ «Союз-Віктан Трейд») додаткова комісійна винагорода, встановлення якої Цивільним кодексом України та умовами договору не передбачалось.

Крім того, позивачем в ході перевірки на письмові запити податкового органу та в ході розгляду справи не було наведено підстав встановлення додаткової комісійної винагороди та обґрунтування понесення додаткових витрат, тобто не було наведено розумної економічної причини, яка характеризується наміром одержати економічний ефект від зазначених витрат та є неодмінною рисою господарської діяльності та її направленості на отримання доходу в грошовій, матеріальні або нематеріальній формі.

Таким чином, віднесення до валових витрат суми додаткової комісійної винагороди є безпідставним.

Доводи позивача визнаються такими, що не спростовують висновки податкового органу.

З урахуванням вищевикладеного, донарахування позивачу за вказаними фрагментами податку на прибуток та податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними рішеннями є правомірним.

Частиною першою ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, яка розкриває принцип законності, передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною третьою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та вважає їх такими, що задоволенню не підлягають.

З урахуванням ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України та відсутності документально підтверджених судових витрат відповідача, повязаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати присудженню з позивача не підлягають.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

СуддяО.В. Дегтярьова