Рішення № 18507298, 06.09.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" вересня 2011 р. Справа № 20/027-10/21/6-11

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державної екологічної інспекції в Київській області до Комунального підприємства Калинівської селищної ради, за участю Міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області, про стягнення 71988,38 грн,

представники:

прокуратури: не зявився,

позивача: не зявився,

відповідача: ОСОБА_1 (дов. від 01.12.2010р.).

СУТЬ СПОРУ:

Державна екологічна інспекція в Київській області (далі-позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Калинівської селищної ради (далі-відповідач) про стягнення 426883,57 грн. збитків, завданих внаслідок порушення природоохоронного законодавства України.

Рішенням господарського суду Київської області від 14 травня 2010 року по справі № 20/027-10 у задоволені позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2010 року апеляційну скаргу державної екологічної інспекції в Київській області на рішення господарського суду Київської області від 14.05.2010 року у справі № 20/027-10 задоволено. Рішення господарського суду Київської області від 14.05.2010 року у справі № 20/027-10 скасовано. Прийнято нове рішення.

Постановою Вищого господарського суду України від 04 листопада 2010 року касаційну скаргу Комунального підприємства Калинівської селищної ради на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.08.2010 року у справі № 20/027-10 задоволено частково. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.08.2010 року та рішення господарського суду Київської області від 14.05.2010 року у справі № 20/027-10 - скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Рішенням господарського суду Київської області від 20 грудня 2010 року по справі № 20/027-10/21 позовні вимоги задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2011 року апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції в Київській області, м. Київ на рішення господарського суду Київської області від 20.12.2010 року у справі № 20/027-10/21 задоволено частково. Рішення господарського суду Київської області від 20.12.2010 року у справі № 20/027-10/21 скасовано частково. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. В решті позовних вимог відмовлено. В решті рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.07.2011р. касаційну скаргу задоволено частково. Рішення від 20.12.10р. господарського суду Київської області та постанову від 29.03.11 Київського апеляційного господарського суду у справі № 20/027-10/21 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 20.07.2011р. зазначив про те, що приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд погодився з контрозрахунком, наданим відповідачем, в якому останній застосував коефіцієнт 0,3 з посиланням на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування” № 398-V, до нормативів збору за спеціальне водокористування в частині використання підземних вод підприємствами житло-комунального господарства. При цьому суд не вмотивував свою позицію щодо правомірності застосування згаданого коефіцієнта відповідача.

Крім того, Вищий господарський суд України зазначив, що скасовуючи частково рішення місцевого господарського суду, Київський апеляційний господарський суд, послався на те, що вказаний коефіцієнт застосовується до нормативів збору за спеціальне водокористування, яке здійснюється на законних підставах, при наявності спеціальних дозволів тощо. Разом з тим, судом апеляційної інстанції стягнуто з відповідача 62025 грн., із заявлених позивачем 71988, 38 грн., без будь-якого обґрунтування розміру стягуваної суми.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України вказав, що під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини.

Відповідно до положень ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 26 липня 2011 року справа № 20/027-10/21 передана для подальшого провадження судді Черногузу А.Ф.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27 липня 2011 року справу № 20/027-10/21 прийнято до свого подальшого провадження, присвоєно їй № 20/027-10/21/6-11 та призначено її до розгляду на 23.08.2011р.

На виконання вимог ухвалу суду від 27.07.2011р. відповідачем подані письмові пояснення щодо вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 20.07.2011р.

23.08.2011р. суд оголосив перерву в засіданні до 06.09.2011р.

Представники прокуратури та позивача в судове засідання 06.09.2011р. не зявилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується підписами учасників судового процесу на бланку про перерву судового засідання від 23.08.2011р.

Відповідач же проти позову заперечив з підстав невірності здійснення позивачем розрахунку збитків.

06.08.2011р. відповідно до частини другої статті 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні суд оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

16.07.2009р. Державною екологічною інспекцією в Київській області було проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Комунальним підприємством Калинівської селищної ради.

За результатами перевірки було складено акт від 16.07.2009р., відповідно до якого було встановлено, що в порушення вимог статей 44, 49, 50 Водного кодексу України та статті 38 Закону України “Про охорону навколишнього середовища” КП Калинівської селищної ради, що знаходиться в Київській області, Васильківського району, смт. Калинівка, вул. Леніна, 57, в період з 15.07.2006р. до 15.07.2009р. здійснювалося видобування підземних водних ресурсів без спеціального дозволу.

Відповідно до довідки № 363 від 16.07.2009р., яка підписана заступником директора КП КСР та скріплена відбитком печатки Підприємства, відповідачем за період з 15.07.2006р. по 15.07.2009р. використано води у наступних обємах:

-2006р. 79,7 тис. м3;

-2007р. 125,4 тис м3;

-2008р. 180 тис м3;

-2009р. 99,66 тис м3. Всього 484 760 тис м3.

22.07.2009р. Державною екологічною інспекцією в Київській області було надіслано відповідачу претензію №91 від 22.07.2009р. з пропозицією добровільно відшкодувати державі збитки, завдані порушенням природоохоронного законодавства, у сумі 105 256,00 грн.

На зазначену претензію КП Калинівської селищної ради відповіло 20.08.2009р. листом №422, яким було відмовлено у задоволенні вимог позивача у звязку з тим, що міжрайонною природоохоронною прокуратурою в Київській області проводиться слідство щодо фактів порушення вимог природоохоронного законодавства останнім. Копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.

У звязку з заподіянням державі збитків у сумі 426883,57 грн, внаслідок порушення відповідачем природоохоронного законодавства, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Посилаючись на те, що відповідачем порушено законодавство про охорону навколишнього природного середовища, позивач просить суд стягнути з відповідача 426883,57 грн. збитків з підстав ст. ст. 49, 110, 111 Водного кодексу України, розрахованих на підставі Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації, затвердженої наказом Державного комітету України по водному господарству від 29.12.2001року № 290.

Водночас відповідач, у відповідності до наданого суду розрахунку, позов визнає частково в розмірі 19295,52 грн.

Як вбачається з акту перевірки, проведеної 16.07.2009р. Державною екологічною інспекцією в Київській області, відповідачем порушено природоохоронне законодавство, а саме відсутня проектно-технічна документація, паспорти на артсвердловини, очисні споруди, відсутні дозволи: на спеціальне водокористування, спеціальний дозвіл на користування надрами, на утворення, розміщення та передачу відходів, на викиди забруднюючих речовин в атмосферу на території КП Калинівської селищної ради.

Зазначені документи у відповідача на час складення Акта перевірки та винесення припису були відсутні. Зазначений факт відповідачем не спростовано.

Відтак, суд дійшов висновку про законність складання акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Державною екологічною інспекцією в Київській області з урахуванням матеріалів справи та обставин встановлених в акті перевірки, зокрема відсутність у відповідача дозволів на спеціальне водокористування.

Відповідно до ст. 44 Водного кодексу України здійснення спеціального водокористування можливе лише за наявності відповідного дозволу.

Частиною 1 ст. 48 Водного кодексу України встановлено, що спеціальне водокористування - це забір води з водних обєктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні обєкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування є платним, а видача дозволу здійснюється за клопотанням водокористувача з обґрунтуванням потреби у воді, погодженим з державними органами водного господарства, - в разі використання поверхневих вод, державними органами геології - в разі використання підземних вод та державними органами охорони здоровя - в разі використання водних обєктів, віднесених до категорії лікувальних. У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин (ст. 49 Водного кодексу України).

Як встановлено господарським судом, та підтверджується довідкою відповідача № 363 від 16.07.2009р., в період з 15.07.2006року по 15.07.2009року відповідачем було здійснено самовільне (без відповідного дозволу) споживання води на території КП Калинівської селищної ради.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні інші докази щодо використання відповідачем обсягів використаної води, то слід враховувати дані відповідача, які наведені у його довідці № 363 від 16.07.2009р. та не заперечені позивачем.

Згідно зі ст. 110 Водного кодексу України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. При цьому відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні, зокрема, у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.

Стаття 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” встановлює, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Статтею 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” передбачено, що шкода заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища підлягає компенсації, як правило, у повному обсязі без застосування норм заниження розміру стягнення.

Згідно з положеннями ст. 111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобовязані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач при визначенні розміру збитків, спричинених відповідачем навколишньому природному середовищу внаслідок відсутності дозволів на спеціальне водокористування, застосовує Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації, затверджену наказом Державного комітету України по водному господарству від 29.12.2001року № 290.

Проте, судом встановлено, що під час попереднього розгляду даної справи позивачем подано заяву, відповідно до якої він зменшив позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача 71988,38 грн. збитків, завданих внаслідок порушення природоохоронного законодавства України. Зазначену суму збитків позивач обґрунтовує Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (далі Методика № 37 від 18.05.1995року), затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.1995року № 37, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.06.1995року за № 162/698.

Так, відповідно до вимог Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.1995року № 37, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.06.1995року за № 162/698, затверджена Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (далі Методика №37 від 18.05.1995року).

Зазначена Методика встановлює основні вимоги щодо порядку проведення розрахунку заподіяних збитків і застосовується при здійсненні державного контролю у галузі охорони та раціонального використання водних ресурсів. Зазначена Методика є обовязковою для інспекторів інспекційних підрозділів органів Мінекоресурсів України (п. 1 даної Методики).

Пункт 4.2. Методики від 18.05.1995року №37 чітко визначає, що відповідальність юридичних і фізичних осіб настає внаслідок порушення ними встановлених умов водокористування,а саме самовільного водоспоживання, тобто забору води з поверхневих чи підземних джерел без дозволу на спецводокористування.

Крім того, відповідно до п. 7.3 Розяснення Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001року № 02-5/744 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища” у справах про відшкодування шкоди, заподіяної забрудненням вод та іншими порушеннями законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, слід керуватися приписами статей 440, 453 Цивільного кодексу, статті 111 Водного кодексу та статтею 68 Закону. Розмір шкоди у таких випадках визначається відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Мінекобезпеки від 18.05.95 № 37 (з подальшими змінами), як правило, у повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Господарський суд враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України, який в пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 10.12.2004року № 17 “Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля” вказав, що у справах про відшкодування шкоди, заподіяної забрудненням і засміченням вод, іншими порушеннями водного законодавства, слід керуватися, зокрема, ст. 111 Водного кодексу України, статтями 1166, 1192 Цивільного кодексу України. Розмір шкоди при цьому визначається відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18 травня 1995року № 37 (зі змінами, внесеними наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 31 січня 2002року № 48); зареєстрована в Міністерстві юстиції України 1 червня 1995року за № 162/698).

Господарський суд звертає увагу, що на даний час наказ №37 від 18.05.1995року втратив чинність згідно з наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20 липня 2009 року № 389, який набрав законної сили з 25.08.2009року. Однак враховуючи те, що наказ №37 від 18.05.1995року, яким затверджена вищезазначена Методика, діяв на момент вчинення відповідачем правопорушення, то при розрахунку розміру збитків слід застосовувати саме вказану Методику.

Відтак, при самовільному водоспоживанні розмір збитків повинен визначається за формулою:

Зс.б. = W х Тар., де:

W обєми води при самовільному водокористуванні, куб. м;

Тар. - діючі на час порушення тарифи на воду в одиницях національної валюти за 1 куб. м.

Враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення збитків завдані відповідачем внаслідок порушення природоохоронного законодавства за період з 15.07.2006р. по 15.07.2009р. суд наводить такі нормативи збору за спеціальне водокористування в частині використання підземних вод:

Так, для розрахунків розміру збитків за період з 15.01.2005р. по 31.12.2006р. слід застосовувати вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2005р. № 44 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.1999р. № 836” якою встановлено нормативи збору за спеціальне водокористування в частині використання підземних вод підприємствами житлово-комунального господарства (додаток № 7 до цієї постанови). Згідно із Додатком № 7 до вищезазначеної постанови для території Київської області (Васильківський район) встановлений збір за спеціальне водокористування в частині використання підземних вод підприємствами житлово-комунального господарства в розмірі 1,209 коп./куб.метр.

Для розрахунків розміру збитків за період з 01.01.2007р. по 03.06.2008р. слід застосовувати Прикінцеві положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 30.11.2006року № 398-V, яким встановлено нормативи збору за спеціальне водокористування в частині використання підземних вод (додаток № 2 до цього Закону). Згідно із Додатком № 2 до вищезазначеної постанови для території Київської області (Васильківський район) встановлений норматив збору за спеціальне водокористування в частині використання підземних вод в розмірі 14,06 коп./куб.метр. При цьому відповідно до примітки Додатку № 2 до цього Закону, при визначенні тарифу за спеціальне водокористування, що здійснюється підприємствами житлово комунального господарства, до нормативів збору за спеціальне водокористування в частині використання підземних вод підприємствами житлово-комунального господарства застосовується коефіцієнт 0,3.

Для розрахунків розміру збитків за період з 04.06.2008р. по 31.12.2008р. слід застосовувати Прикінцеві положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 30.06.2008року № 309-VІ, яким встановлено нормативи збору за спеціальне водокористування в частині використання підземних вод (додаток № 2 до цього Закону). Згідно із Додатком № 2 до вищезазначеної постанови для території Київської області (Васильківський район) встановлений норматив збору за спеціальне водокористування в частині використання підземних вод в розмірі 16,08 коп./куб.метр. При цьому відповідно до примітки Додатку № 2 до цього Закону, при визначенні тарифу за спеціальне водокористування, що здійснюється підприємствами житлово комунального господарства, до нормативів збору за спеціальне водокористування в частині використання підземних вод підприємствами житлово-комунального господарства застосовується коефіцієнт 0,3.

Для розрахунків розміру збитків за період з 01.01.2009р. по 15.07.2009р. слід застосовувати вимоги п.8-1 Прикінцеві положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 03.06.2008року №309-VI, яким встановлено, що у 2009 році до визначених у додатках № 1 і 2 до цього Закону нормативів, що належать до абсолютних, застосовується коефіцієнт 1,439 (підвищений коефіцієнт). Крім того, відповідно до примітки Додатку № 2 до цього Закону, при визначенні тарифу за спеціальне водокористування, що здійснюється підприємствами житлово комунального господарства, до нормативів збору за спеціальне водокористування в частині використання підземних вод підприємствами житлово-комунального господарства застосовується додатково коефіцієнт 0,3 (понижений коефіцієнт). Згідно із Додатком № 2 до вищезазначеної постанови для території Київської області (Васильківський район) встановлений норматив збору за спеціальне водокористування в частині використання підземних вод в розмірі 16,08 коп./куб.метр.

З поданого відповідачем розрахунку збитків завданих державі внаслідок самовільного використання води вбачається, що у графі “тариф грн./м.куб.” значаться невірні цифри, оскільки відповідач при розрахунку тарифу шляхом множення базового тарифу грн./м.куб. на коефіцієнт здійснював заокруглення.

Враховуючи вищенаведене, суд здійснив власний розрахунок відповідно до Методики № 37 від 18.05.1995року, та встановив, що розмір збитків, завданих державі внаслідок самовільного використання води складає:

15.07.2006р. по 31.12.2006р.: 0,01209 грн. (встановлений збір на воду) х 79700 куб.м. (обєм самовільно спожитої води) = 963,57грн.;

01.01.2007р. по 31.12.2007р.: 0,1406 грн. (встановлений збір на воду) х 0,3 (коефіцієнт, який застосовується при визначені тарифу на спеціальне водокористування для ЖКГ) = 0,04218 (тариф) х 125400 куб.м. (обєм самовільно спожитої води) = 5289,37 грн.;

01.01.2008р. по 03.06.2008р. 0,1406 грн. (встановлений збір на воду) х 0,3 (коефіцієнт, який застосовується при визначені тарифу на спеціальне водокористування для ЖКГ) = 0,04218 (тариф) х 76229,50 куб.м. (обєм самовільно спожитої води за 155 дня) = 3215,36 грн.,

04.06.2008р. по 31.12.2008р. 0,1608 грн. (встановлений збір на воду) х 0,3 (коефіцієнт, який застосовується при визначені тарифу на спеціальне водокористування для ЖКГ) = 0,04824 (тариф) х 103770,50 куб.м. (обєм самовільно спожитої води за 211 дня) = 5005,89 грн.;

01.01.2009р. по 15.07.2009р. 0,1608 грн. (встановлений збір на воду) х 0,3 (коефіцієнт, який застосовується при визначені тарифу на спеціальне водокористування для ЖКГ) х 1,439 (коефіцієнт) = 0,06941736 (тариф) х 99660 куб.м. (обєм самовільно спожитої води) = 6918,13 грн, всього 21392,32грн.

Водночас, суд звертає увагу, що посилання позивача на те, що при розрахунку збитків коефіцієнт 0,3 не застосовується є безпідставним з тих підстав, що застосування коефіцієнту 0,3 не є нормою зниження розміру стягнення в розумінні ст. 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, а навпаки є складовою формування тарифу на спеціальне водокористування для підприємств житлово комунального господарства, яким є відповідач у справі. Крім того, суд враховує ту обставину, що закон не має жодного застереження щодо того, що при формуванні та визначені тарифу за спеціальне водокористування без дозволу коефіцієнт 0,3 не застосовується.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин, господарський суд Київської області дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, у сумі 21392,32грн. В іншій частині позову, а саме в стягненні 50596,06 грн збитків, суд відмовляє.

При цьому господарський суд зазначає, що відповідно до п. 35 ст. 4 Закону України “Про державний бюджет України на 2011рік” джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України у частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Також до доходів загального фонду місцевих бюджетів у 2011р. належать, зокрема, доходи місцевих бюджетів, що визначені статтями 64 - 66 та частиною першою статті 69 Бюджетного кодексу України. Так, п. 7 ч. 2. ст. 69 Бюджетного кодексу встановлено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Враховуючи вищезазначене, розмір збитків належних до стягнення, розподіляється пропорційно, а саме: 70 відсотків на рахунок спеціального фонду місцевого бюджету (50 відсотків до селищного бюджету, що становить 10696,16грн та 20 відсотків до обласного бюджету, що становить 4278,46грн) та 30 відсотків на рахунок спеціального фонду Державного бюджету України, що становить 6417,70 грн.

Згідно п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»розмір ставок державного мита із заяв майнового характеру справляється у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00грн.).

Враховуючи зменшення розміру позовних вимог, згідно поданого позивачем клопотання про зменшення розміру основного боргу, ціна позову становить 71988,38 грн, а тому державне мито, яке підлягає стягненню з відповідача, визначається, саме із суми 719,88 грн, як 1 відсотка ціни позову.

Приписами ч. 3 ст. 49 ГПК України передбачено, що державне мито, від сплати якого позивач звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Аналогічне положення міститься в п. 6.6. Розяснення президії Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” № 02-5/78 від 04.03.1998р., яким передбачено, що у разі задоволення позову повністю або частково державне мито стягується до державного бюджету України з відповідача, якщо він не звільнений від його сплати.

Оскільки відповідач не звільнений від сплати державного мита згідно ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Комунального підприємства Калинівської селищної ради (код ЄДРПОУ 33370489) на рахунок спеціального фонду бюджету Калинівської селищної ради Васильківського району Київської області 10696,16грн збитків.

3.Стягнути з Комунального підприємства Калинівської селищної ради (код ЄДРПОУ 33370489) на рахунок спеціального фонду бюджету Київської обласної ради 4278,46грн збитків.

4.Стягнути з Комунального підприємства Калинівської селищної ради (код ЄДРПОУ 33370489) в доход Державного бюджету України 6417,70 грн збитків та судові витрати: 213,92 грн державного мита та 70,13 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.В іншій частині позову відмовити.

6.Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.Ф. Черногуз